КИТАЙ – КРАЇНА ДАВНЬОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ ТА НЕЗАПЕРЕЧНИЙ ЛІДЕР ТУРИЗМУ В АЗІАТСЬКО-ТИХООКЕАНСЬКОМУ МАКРОРЕГІОНІ

Коли Європа знаходилася ще в «дитячому» та «підлітковому» періоді розвитку, китайські астрономи в справжніх наукових обсерваторіях вже відкривали нові сузір’я та галактики, китайські лікарі лікували не якусь окрему людську хворобу, а конкретну людину, починаючи з її емоційно-психологічного та духовного стану. Китайські мореплавці першими на своїх кораблях-велетах з імператорського Золотого флоту досягли Австралії, Африки та Америки. Їх старовинні карти, з прокладеними маршрутами та відкритими материками, зберігалися в португальських та іспанських королівських скарбницях строго засекречені. Вони допомогли європейцям відкрити потім світ заново. Китайські умільці подарували світу секрети паперу, книгодрукування, пороху, компаса, порцеляни, шовку, фарб, барвників та багато чого іншого. Велика китайська стіна стала одним із символів земної цивілізації та людської могутності. Все це Китай – гігант Азії.

Офіційна назва та географічне положення. Офіційна назва держави – Китайська Народна Республіка (КНР). Столиця – Пекін. КНР – величезна держава, що розташована у Центральній та Східній Азії. Китай – третя за площею (9,6 млн. км²) країна після Росії та Канади, протяжність із півночі на південь – 5500 км, із заходу на схід – 5200 км, довжина сухопутних кордонів – 22800 км. Суходолом Китай межує із Росією, КНДР, Монголією, В’єтнамом, Лаосом, М’янмою, Бутаном, Непалом, Індією, Пакистаном, Афганістаном, Таджикистаном, Киргизстаном і Казахстаном, морем з Республікою Корея, Японією, Філіппінами, Малайзією, Брунеєм та Індонезією.

Площа морської території Китаю – 1,38 млн. миль², на півдні і сході країна омивається Жовтим, Східно-Китайським та Південно-Китайським морями. Китаю належить понад 5 тис. островів. Донині точаться суперечки з приводу приналежності деяких островів з Японією, В’єтнамом та іншими країнами. До складу Китаю входять також два спеціальні адміністративні райони – Гонконг (повернений Великою Британією у 1997 році) та Макао (повернений Португалією у 1999 році).

Суспільно-політичний устрій. КНР було засновано 1 жовтня 1949 року. Створення Китайської Народної Республіки оголосив Мао Цзедун. Нині у країні діє конституція, прийнята 1982 року. Вона проголошує КНР соціалістичною унітарною державою.

Вищим органом державної влади є Всекитайські збори народних представників (ВЗНП). Вони виконують законодавчі функції, приймають найважливіші рішення для життя країни, обирають членів Постійного комітету ВЗНП, голову КНР та його заступників, затверджують кандидатури прем’єра Держради та інших членів уряду, обирають голову Центральної військової ради, голову Верховного народного суду, генерального прокурора. Строк повноважень ВЗНП – 5 років, її сесії скликаються раз на рік.

Вищим адміністративним органом держави є Державна рада (Центральний народний уряд КНР). Керівництво збройними силами здійснює Центральна військова рада.

Президент КНР з часів Мао Цзедуна називається головою. Він обирається Всекитайськими зборами народних представників терміном на 5 років і може обіймати посаду не більше двох строків поспіль. Президент є, водночас, Генеральним секретарем правлячої Комуністичної партії Китаю (КПК).

Офіційна ідеологія КНР – марксизм-ленінізм, вчення Мао Цзедуна та теорія Ден Сяопіна. Окрім Комуністичної партії Китаю (створено 1921 року), яка є правлячою з 1949 року, в країні діє ще вісім політичних партій: Національна партія Гоміньдан (заснована 1912 року), Демократична ліга Китаю (заснована 1939 року), Асоціація демократичного національного будівництва Китаю (заснована 1945 року), Асоціація сприяння розвитку демократії Китаю (заснована 1945 року), Робітничо-селянська партія Китаю (заснована 1930 року), партія Чжигундан (заснована 1925 року), товариство Цзюсан (засноване 1946 року), Ліга демократичної автономії Тайваню (заснована 1947 року). Їхній вплив на життя країни мінімальний, здебільшого вони підтримують генеральну лінію КПК, до складу якої входять близько 63 млн. чол.

Прямі вибори існують в Китаї лише на найнижчих рівнях. Зокрема, прямим таємним голосуванням обираються голови сільських комітетів і керівники сусідських комітетів у містах. Депутати районних, міських, провінційних комітетів та ВЗНП висуваються партійними органами, а також підприємствами на безальтернативній основі.

В Китаї існує трьохступенева система адміністративно-територіального устрою. Вона передбачає поділ на провінції, автономні регіони і міста центрального підпорядкування. Провінція або автономний регіон поділяється на автономні округи, уїзди, автономні уїзди та міста. Уїзд чи автономний уїзд, в свою чергу, поділяється на волості, національні волості та селища.

В Китаї 23 провінції, 5 автономних округів, 4 міста центрального підпорядкування (Пекін, Тяньцзінь, Чунцін та Шанхай) і 2 спеціальні адміністративні регіони (Гонконг і Макао).

Традиційно країна також поділяється на географічні регіони: Північний Схід (провінції Хейлунцзян, Цзілінь, Ляонін), Північ та Центр (провінції Хебей, Хенань, Шаньдун, Шаньсі, Шеньсі), Північний Захід (провінції Ганьсу, автономні округи Внутрішня Монголія та Нінься-Хуейський), район середньої та нижньої течії річки Янцзи (провінції Аньхой, Хубей, Хунань, Цзянсу, Цзяньсі, Чжецзянь), Південний Захід (провінції Сичуань, Юньнань, Гуйчжоу), Захід (провінція Цінхай, Сіньцзян-Уйгурський та Тібетський автономні округи) і Південь (провінції Гуандун, Фуцзянь, Хайнань, Гуансі-Чжуанський автономний округ).

Природні умови та ресурси. Природа Китаю заслуговує на особливу увагу, її колосальний рекреаційний потенціал перетворює країну на справжню «туристичну Мекку». Ландшафт країни вирізняється неабияким різноманіттям. Гори з верхів’ями, що зметнулися вище 8 тис. м, піски і бархани безкрайніх пустель, просторі рівнинні пасовища і вузькі долини, оточені з усіх боків терасними полями; широкі річки, ідилічні озера і смарагдова зелень рисових полів – все це Китай.

Зовнішній вигляд північного сходу Китаю (колишня Маньчжурія) визначають рівнини і низовини в оточенні невисоких гір, для цієї частини країни характерні сніжні суворі зими і посушливе спекотне літо. Тут збереглася традиційна промисловість, що виникла ще в XIX столітті: видобуток вугілля і залізняку, величезні сталеплавильні комбінати.

Ближче до заходу тягнуться нескінченні степи, де й сьогодні можна зустріти кочових скотарів з отарами овець, табунами коней і верблюдів. Далі на захід, до відрогів гірських систем Кунь-Луня і Тянь-Шаню, розкинулася найбільша пустеля Китаю – Такла-Макан. Тут протікає Тарім – блукаюча в пісках річка, яка часто змінює русло і живить поперемінно то озеро Лобнор, то озеро Карабуранкель. На північ від Таріму в давнину проходив знаменитий Шовковий шлях.

Уздовж узбережжя на північному сході простягнулася смуга рівнин шириною до 500 км – зона інтенсивного землеробства.

Центральні райони Китаю – царство великої річки Янцзи, що ніби розділяє країну на північ і південь. На північ від неї розташовано Велику Китайську рівнину, де протікає інша крупна річка Китаю – Хуанхе. Жителі рівнини протягом багатьох століть будували греблі, прагнучи захистити себе і свої поля від руйнівних повеней. Греблі піднімалися все вище і вище – по мірі заповнення русла річки мулом, і зараз русло Хуанхе підноситься над навколишньою місцевістю на декілька метрів, річка тече по власних наносах.

На південь від Янцзи на сотні кілометрів розкинулися рисові поля – неодмінний атрибут ландшафтів Китаю. На субтропічному південному сході Китаю височіють Південно-Китайські гори, схили яких являють суцільні тераси. Тут можна побачити плантації чаю, тієї самої китайської камелії, що підкорила увесь світ. На півдні Китаю чай п'ють понад двох тисячоліть.

Південний захід Китаю – це величезні гірські масиви Тибетського нагір'я. Його цоколь займає площа 2,3 млн. км² і підноситься на 4-5 тис. м. З півдня до нього примикають хребти Гімалаїв (8000 м і вище). У Гімалаях, на кордоні Китаю і Непалу, знаходиться найвища точка світу – гора Джомолунгма (санскр. – мати-богиня снігів), або Еверест (8848 м). Саме у цих гірських районах беруть початок Хуанхе і Янцзи (а також інші найбільші річки Південної Азії: Меконг, Інд, Ганг, Цангпо), що несуть свої води на схід, – до Східно-Китайського та Південно-Китайського морів.

Острів Хайнань, розташований на південь від материкової території країни, в Південно-Китайському морі, називають «перлиною Китаю». Острів має статус провінції і останніми роками розвивається особливо динамічно. Тутешні селяни вирощують кокоси, апельсини та інші цитрусові, ловлять рибу і креветок, добувають перлини. А піщані пляжі під покровом пальм – справжній рай для туристів.

Не менш різноманітними є флора і фауна Китаю. В цілому в країні вирощується понад 32000 рослин. До унікальних видів, що характерні лише для Китаю, належать метасеквойя гліптостробовидна, гліптостробус китайський, аргірофіла китайська, куннінгамія, лжемодрина, флузіана тайванська, кипарис фуцзяньський, давідія, евкомія та багато ін. У Китаї нараховується більше 2 тис. їстівних рослин, понад 3 тис. лікарських, він надзвичайно багатий квітами і декоративними рослинами. Особливе місце серед них займає півонія, що стала одним з національних символів. Самі китайці називають її «царицею квітів».

На південь від Сиані і Янцзи обробляють іншу знамениту культуру, другий символ Китаю – рис. Родючі землі басейну Сичуані дають два-три урожаї рису на рік. А на плоскогір’ї Юньнані, де ще уціліли залишки вологих лісів, вирощують тютюн, олійні і чай.

На самому півдні країни і на узбережжі ростуть тропічні культури: банани, цитрусові, манго, олійні, кокосові пальми, кава і цукровий очерет.

Фауна Китаю також привертає увагу. В країні існує 1186 видів птахів, 2091 вид сухопутних хребетних, 200 видів земноводних і 300 видів плазунів. За кількістю диких тварин Китай посідає перше місце у світі. У віддалених районах країни зрідка зустрічаються тигри, бурі ведмеді, мускусні бики, а у Внутрішній Монголії – верблюди, осли і дикі коні.

Найвідомішу тварину, символ країни – пандусьогодні можна побачити лише в зоопарку. На волі залишилася лише невелика (близько 800 ведмедів) популяція в провінції Сичуань. Щоб врятувати панд від вимирання, було вирішено узяти їх під охорону і створити умови для розмноження в неволі.

Понад усе вирізняється фауна південного Китаю – царство тропічних птахів, мавп, леопардів і диких котів. На нагір’ях Тибету пасуться стада яків, зустрічаються гімалайські ведмеді. Значно менше відомі маленькі алігатори і річкові дельфіни, що мешкають в річці Янцзи. Прісноводі дельфіни – велика рідкість у всьому світі.

Високі темпи виробництва загострили на певному етапі цілу низку екологічних проблем, яким сьогодні приділяється неабияка увага. Помірний дефіцит водних і лісних ресурсів постійно знаходиться у центрі уваги, що сприяє раціональному природокористуванню. Останнім часом на охорону навколишнього середовища в КНР асигнується 0,7% ВВП. В системі охорони навколишнього середовища зайнято близько 100 тис. чол. Закриваються або призупиняють свою діяльність тисячі підприємств, що істотно забруднюють екологію країни. Створюються природні заповідники.

Кліматичні умови Китаю відповідні його величезним розмірам. В КНР шість кліматичних зон: екваторіальна, тропічна, субтропічна, помірно-тепла, помірна та помірно-холодна. Кількість опадів поступово зменшується з південного сходу (середньорічна норма 1500 мм) на північний захід (200 мм).

Історична довідка. Китай – країна однієї з найстародавніших світових цивілізацій. Лише за письмовими джерелами його історія нараховує близько 5000 тисяч років. Тисячолітня історія стала важливим підґрунтям, на якому базується культура сучасного Китаю. Вона лишила по собі пам’ять у вигляді багатої культурної спадщини, у тому числі численних археологічних знахідках, що живить інтерес мільйонів туристів зі всього світу. Історію Китаю поділяють за часом правління династій. Час правління кожної династії вніс щось нове в культуру і науку Китаю.

Деякі археологи вважають, що первісні люди на теренах сучасного Китаю проживали майже мільйон років тому. Приблизно у XXI столітті до н.е. у Китаї виникає перша династія Ся. У 221 році до н.е. утворюються перша централізована багатонаціональна держава – імперія Цинь. Однак ще за епохи династій Шан і Чжоу (XVI–III століття до н.е.) формується у загальних рисах китайський етнос і китайська державність. Економіка і культура середньовічного Китаю досягли високого рівня. Землеробство було основою економіки Китаю. Протягом VIII–VII століть до н.е. масовим явищем стає міське ремесло, що вже у ті часи поділялося на державне і приватне. З розмежуванням землеробства і ремесла починає розвиватися торгівля. В якості грошей тривалий час використовувалися раковини каурі та шматки нефриту, у VI столітті з’являються металеві гроші.

У зв’язку із розвитком господарства і ростом торгівлі все більшого значення набувають сухопутний та морський транспорт. Виникають перші зрошувальні системи. Починаючи з II–I століття до н.е. налагоджується торгівля Китаю з Індією і країнами Аравійського півострова, а також сухопутна торгівля із Середньою та Передньою Азією Шовковим шляхом.

За багатьма технічними нововведеннями Китай набагато випередив Європу. Вже у XI столітті при виплавці металів застосовувалося кам’яне вугілля. Тоді ж, на 500 років раніше за Європу, стали використовувати паперові асигнації. У Китаї з’явилися перші багатоверетенні самопрядки, горизонтальні ткацькі станки. Навіть такі новації, як зручна упряж для коней, парасоля, тачка, віялка, були винайдені у Китаї. Приблизно у I столітті до н.е. у Китаї набувають поширення найпростіші водяні двигуни. Із III тисячоліття до н.е. китайці користуються ієрогліфічною писемністю, що об’єднала нині усіх мешканців, які розмовляють на різних діалектах.

Давньокитайська етнічна спільність формувалася в результаті контактів різних народів. В період імперій Цинь і Хань (III століття до н.е. – III століття н.е.) територія давніх китайців розширюється на південь і захід, з півночі сюди потрапляють гуни та інші тюрко-монгольські племена. Політичні міжусобиці і зовнішні чинники призводять до різкого занепаду господарства. Північ поступово втрачає значення розвинутого регіону, а частина населення починає переселятися на південь від Янцзи. Протягом VI–X століть н.е. територія Китаю розширюється на південь і південний захід, на півночі у той час виникають великі тюркські племінні союзи. Занепад півночі під натиском степовиків супроводжувався інтенсивним розвитком землеробства в басейні річки Хуанхе і Янцзи. Так утворюються нові центри товарного рослинництва, шовківництва, збільшуються насадження чайного куща. Отримують розповсюдження більш врожайні (в’єтнамські) сорти рису.

Об’єднання Китаю за династії Сун (X–XII століття) сприяло збільшенню площі оброблюваних земель у північній частині країни. Однак у XII столітті, внаслідок натиску із півночі чжурчженей, повторюється відтік населення на південь. Поступовий розвиток сільського господарства продовжувався у низинах Янцзи та у Чжецзяні. Його основою було застосування іригації та селекції.

У середині XII століття головним центром державного ремесла стає Ханчжоу, куди було перенесено столицю Сунської імперії. У портах будувалися кораблі, здатні приймати до 600 пасажирів і 200 т вантажу.

У XIII столітті монголи, які захоплюють Китай, засновують династію Юань. За китайської династії Мін (1368–1644 роки) до Китаю було приєднано Юньнань і Тайвань. В період маньчжурської династії Цін (1644–1911 роки) Китай підкоряє собі Тибет і Джунгарську державу монголів-ойратів.

Починаючи з другої половини XVIII століття у зв’язку із збільшенням дається в знаки аграрна перенаселеність, що посилювалася концентрацією землі в руках поміщиків та обезземеленням частини селянства. Міста ставали економічно слабкими, перенаселеними, зростала еміграція.

Протягом XVII–XVIII століть найважливішими торговими партнерами Китаю стають португальці, потім англійська Ост-Індська компанія. Західні торгівці вивозили з Китаю здебільшого шовк, чай, фарфор в обмін на фабричні товари європейського і американського виробництва. З початку XVIII століття англійці почали збільшувати ввіз до Китаю опіуму. Масове поширення паління опіуму серед китайців, вивіз срібла з країни і спроби пекінського уряду перешкодити ввозу наркотику спричинили так звану «опійну війну» з Англією (1840–1842 роки). З цього часу китайські історики починають відлік нової історії.

Внаслідок військових поразок, технічної відсталості, селянських та міських повстань Китай з величезним трудом долучався до промислового розвитку і поступово перетворювався на напівколонію розвинутих держав, розподілену на початку XX століття на сфери економічного впливу лідерів. Промисловий переворот розпочинається лише після падіння Цінської династії. У 1911 році Сінхайська революція під керівництвом Сунь Ятсена проголосила Китайську республіку, що стало однією з найбільших подій в новій історії Китаю. Рух за повний національний суверенітет посилювався.

Період 1919–1949 років у КНР відносять до часів новодемократичної революції. У той час відбувалися політична роздробленість, японська окупація і громадянська війна, що значною мірою стримували розвиток країни. Одночасно до Китаю проникали різноманітні нові ідеї, зокрема велику суспільну увагу привернуло розповсюдження марксизму-ленінізму в Китаї.

В ході новодемократичної революції створена у 1921 році Мао Цзедуном та іншими політичним лідерами Комуністична партія Китаю очолила наполегливу боротьбу китайського народу, що включала 4 історичні етапи: Північний похід (1924–1927 роки) – військові операції проти мілітаристської Півночі, Аграрну революційну війну (1927–1937 роки), війну Опору японським загарбникам (1937–1945 роки) і Визвольну війну (1945–1949 роки).

1 жовтня 1949 року на урочистому мітингу в Пекіні на площі Тяньаньмень («Ворота небесного спокою») Голова Центрального народного уряду Мао Цзедун офіційно проголосив утворення КНР зі словами «Китай підвівся знов».

У початковий період після утворення КНР уряд успішно завершив земельну реформу в районах, де проживало більше 90% сільського населення, 300 млн. селян отримали землю загальною площею 47 млн. га. У першу п’ятирічку (1953–1957 роки) було досягнуто величезних успіхів у народному господарстві. Середньорічне зростання національного доходу перевищило 8,9%; було створено ряд базових галузей промисловості. Вперше у Китаї з’явилися вкрай необхідні для індустріалізації галузь літакобудування, автомобільна промисловість, важке і точне машинобудування, почалося виробництво енергетичного, металургійного і гірського устаткування, почали виплавлятися високолегована сталь і кольорові метали.

Протягом 1957–1966 років велося великомасштабне соціалістичне будівництво. У порівнянні з 1956 роком, в 1966 році основні промислові фонди країни (у первинному вартісному виразі) зросли в 4 рази. Національний дохід (у порівняльних цінах) збільшився на 58%. Виробництво основних видів промислової продукції виросло приблизно в 10 разів; країна вела широке капітальне будівництво і технічну реконструкцію в сільському господарстві. «Велика культурна революція», що тривала з травня 1966 року по жовтень 1976 року, завдала країні та її громадянам важких втрат і збитків.

Розгром контрреволюційного угрупування Цзян Цін в жовтні 1976 року ознаменував кінець «великої культурної революції». У липні 1977 року на пленумі ЦК КПК Ден Сяопін був відновлений на всіх раніше займаних керівних посадах в партії і уряді. Під його керівництвом з 1979 року Китай приступив до проведення політики реформ і розширення зовнішніх зв’язків.

У центр уваги було поставлено всебічну модернізацію країни шляхом послідовних реформ у різних сферах економічної і політичної системи в Китаї, поступово визначені магістральні напрями соціалістичної модернізації з китайською специфікою. За роки політики реформ і відкритості соціальний прогрес Китаю і міжнародний авторитет країни істотно змінилися, економіка бурхливо розвивається, життєвий рівень населення помітно зростає, внутрішнє положення залишається найбільш сприятливим за всі роки існування КНР.

У 1989 році Генеральним секретарем ЦК КПК було обрано Цзян Цземіня, який із 1993 року є Головою КНР. Із 2002 року Генеральний секретар ЦК КПК – Ху Цзіньтао, у 2003 році він стає Головою КНР. Того ж року було змінено все керівництво – до влади прийшло «четверте покоління колективного керівництва». На вищих партійних та державних посадах вони послідовно відстоювали і творчо успадковували курс і політику реформ і відкритості, розпочаті за ініціативи Ден Сяопіна. Політична стабільність у країні, розвинена економіка, активна зовнішньополітична діяльність Китаю здобули підтримку широких народних мас.

Економіка. Нині Китай є ключовим гравцем у Азіатсько-Тихоокеанському регіоні й однією з супердержав світу. Після приходу до влади у 1978 році Ден Сяопіна було поставлено мету збільшити до 2000 року потужності китайської економіки у чотири рази. Це вимагало стрімкого підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва і комплексної перебудови промисловості. Із того часу почався період поступових реформ, спрямованих на перехід від адміністративної економіки централізованого планування до ринкової економіки. Перетворення, що здійснювалися у межах існуючої політичної системи, привели до значного зростання недержавного сектору і до впровадження ринкових відносин у державному секторі. Колишнє колективне сільське господарство було замінене системою сімейних господарств. У промисловості було розширено повноваження керівників підприємств.

Із набуттям у 2001 році Китаєм членства у Всесвітній Торговій Організації, офіційний Пекін змушений був покласти на себе обов’язки щодо відкриття для іноземного капіталу раніше закритих секторів економіки: банківської, страхової, аудиторської справи, сфери телекомунікацій та інформаційних технологій, ринку туристичних послуг, готельного бізнесу та ін. Фактично відбулося відновлення ролі китайців як великої торгової нації, яку вони відгравали із часів Великого шовкового шляху.

Сучасна китайська економіка вважається однією із провідних у світі, хоч за рівнем ВВП на душу населення країна значно відстає від провідних західних держав. Протягом перших п’яти років, після вступу до світової організації торгівлі, ВВП Китаю зростав прогресуючими темпами: у 2003 році – на 10%, 2004-му – 10,1, 2005-му – 10,4, 2006-му – 11,1, 2007-му – 11,4 і сягнув у 2007 році 24 трлн. 661,9 млрд. юаней (близько 3 трлн. 493,19 млрд. долл.).

Із входженням до Всесвітньої Торгової Організації було забезпечено зростаючі надходження до економіки Китаю прямих іноземних інвестицій – 60-70 млрд. дол. щороку. Так, у 2007 році до економіки країни було залучено 74,8 млрд. дол. прямих іноземних інвестицій, що на 13,6% більше від минуло року. Завдяки гнучкій і секторально диференційованій інвестиційній політиці, близько 54,7% обсягів інвестицій було спрямовано у виробничу сферу, 22,9 – у нерухомість і лише 9% у сферу торгівлі.

Стосовно реального сектору економіки можна відзначити, що у 2007 році загальний обсяг додаткової вартості, створеної у промисловості КНР, сягнув 10 трлн. 736,7 млрд. юаней. До сфери китайської економіки, що забезпечує понад 50% приросту промислового виробництва, належать електронна, телекомунікаційна, машинобудівна, металургійна, хімічна та інші галузі.

Ключову роль у розширенні виробництва промислової продукції КНР відіграє автомобілебудування, що, безумовно, перетворилося на один з локомотивів економічного розвитку. Протягом перших двох років після вступу Китаю у Всесвітню Торгову Організацію виробництво автомобілів щороку зростало на 14%, а в 2007 році – на 22,1% більше, аніж у 2006-му, сягнувши 8 млн. 887 тис. авто (з них 4 млн. 798 тис. – легковиків). Виробництво мобільних телефонів у 2007 році складало 548,6 млн. (+14,3%), ЕОМ-ноутбуків – 120 млн. (+29,3%).

Вражаючі результати продовжує демонструвати і металургійна промисловість. Швидкі темпи економічного зростання, зокрема будівельний бум, розвиток металоємних виробництв, перетворили Китай на найбільшого світового виробника сталі з річним обсягом виробництва в 568,94 млн. тонн (2007 р.) і споживанням понад 400 млн. тонн. Виробничі потужності країни щорічно, починаючи із 2002-го, зростали в середньому на 20%.

Однією з найважливіших галузей китайської економіки залишається сільське господарство. У 2007 році було зібрано 501,5 млн. тонн зернових культур (найвищий показник за останні вісім років). Всупереч прогнозам, Китай не перетворився на помітного в глобальному масштабі імпортера продовольства, хоч і був вимушений відкрити ринок для американської пшениці, сої, а також зернових і зернобобових культур інших світових виробників.

Нині китайська продукція є конкурентоспроможною на світових ринках (не в останню чергу завдяки порівняно дешевій робочій силі). Передусім вона конкурує із товарами країн Південно-Східної Азії. Хоч і на Заході порівняння Китаю із транснаціональною корпорацією «China Inc.», що нібито постійно опікується тим, як прибрати до рук увесь світовий ринок, стало досить поширеним. Насправді ж китайці прагнуть забезпечити домінування у тих країнах і регіонах, від яких самі у чомусь залежать.

Товари з надписом «Made in China», що хоч здебільшого і не відрізняються високими стандартами якості, добре знайомі й в Україні та на пострадянському просторі. Все це свідчить про високий рівень менеджменту корпорації «China Inc.». Навіть не заважаючи на те, що усталені методи управління в Китаї все ще суттєво різняться від західних моделей. Так званий «китайський підхід» виявляється у тому, що при все ще частково існуючому суворому плануванню «п’ятирічок» за соціалістичною системою господарювання у економіці країни діють ринкові механізми, покликані допомогти в реалізації накреслених керівництвом планів. При цьому такий модифікований капіталізм називається тут «соціалізмом із китайською специфікою».

Порівняльні переваги економіки Китаю пов'язані також із багатими природними ресурсами (162 види корисних копалин), з дуже великим населенням, із раніше створеною значною базою капіталомістких галузей обробної промисловості, яка, втім, потребує технологічної модернізації. Має Китай і науково-дослідну базу, що забезпечує прориви світового значення на окремих напрямах – у галузі космічної промисловості[161], у супутниковому зв'язку, в окремих видах електроніки[162], в роботах з надпровідності. Слабкими місцями китайської економіки є брак капітальних ресурсів, сучасних технологій, доведених до етапу масового впровадження, і внаслідок цього – низька якість продукції. Таким чином, спеціалізацію Китаю становлять трудомісткі товари, сировинна продукція (передусім нафта й кольорові метали) та ін.

Успіхи в торгівлі дозволяють Китаю добитися визнання його країною із ринковою економікою багатьма країнами світу. На сьогоднішній день більше 50 держав офіційно визнали цей статус.

Хоч останнім часом з'ясувалося, що межі Всесвітньої Торгової Організації вже не задовольняють амбіції великої торгової нації, Китай прагне створювати зони вільної торгівлі зі своїми сусідами, передусім у Південно-Східній Азії, в межах АСЕАН+3 (АСЕАН, Китай, Японія, Республіка Корея). До практичних кроків у цьому напрямку належать рішення про поетапне зменшення митних тарифів на 7 тис. товарних позицій, починаючи з липня 2005 року.

Водночас, господарські реформи спричинили низку гострих проблем, включаючи широке закриття нерентабельних підприємств, високий рівень безробіття[163], розрив у доходах населення[164], посилення нерівномірності у розвитку різних провінцій і регіонів, низький рівень зарплати і важкі умови праці на багатьох підприємствах. Діяльність незалежних профспілок і страйку в КНР не дозволені. Швидке зростання економіки привело до різкого загострення екологічної ситуації у різних районах країни. У 2004 р. влада спробувала дещо уповільнити темпи зростання, маючи намір скоротити витрати на інфраструктуру і зосередитися на боротьбі з бідністю і проведенні податкової реформи у сільській місцевості.

Виступаючи із трибуни XVII з'їзду КПК, що відбувся у жовтні 2007 року в Пекіні, генсек Ху Цзіньтао проголосив власну концепцію «науково обґрунтованого» розвитку країни заради побудови «нового середньозаможного суспільства». Його теорія охоплює всі сторони сучасного китайського життя. Від попередників – Ден Сяопіна і Цзян Цземіня – залишаться реформи і відвертість, від Мао Цзедуна – проходження ідеалам марксизму в китайському його розумінні, від Ху Цзіньтао – сучасне розуміння соціалізму як теорії про гармонію в суспільстві. Очевидно, що китайці вирішили знов піти власним шляхом. При цьому керівництвом підкреслюється, що китайське суспільство знаходиться поки що на початковому етапі побудови соціалізму, для якого характерна суперечність між матеріально-культурними потребами народу, що постійно зростають, і відсталим суспільним виробництвом. Китайці взялися розв’язати цю проблему на практиці.

Слід враховувати, що соціалізм, про який говорять з трибун з'їздів і зборів, все більше нагадує ширму, або своєрідну оболонку, в яку на кожному новому етапі вкладаються все нові ідеї. Так, якщо п'ять років провідною думкою тодішнього китайського лідера Цзян Цземіня було рішення приймати в компартію приватних підприємців і крупних бізнесменів і таким чином пов'язати старі й нові елементи у розвитку країни, то сьогодні ідеї кардинально оновилися. У центрі нової державної і компартійної політики (а це у Китаї як у справді соціалістичній країні одне і те ж) – простий китаєць з його потребами і сподіваннями.

Населення. Як відомо, китайці є найчисельнішою нацією у світі. Нині населення Китаю становить понад 1,3 млрд. чол., а темпи приросту становлять 0,59% щороку. На час заснування КНР у країні мешкало лише 541,67 млн. чол. Однак вже через 20 років кількість людей збільшилася до 807 млн. Зазвичай, серед причин демографічного вибуху називається ідея Мао, згідно з якою начебто «чим більше людей, тим міцніше країна». Зіштовхнувшись із загрозою голоду, починаючи із 1970-років влада країни вимушена була запровадити політику обмеження народжуваності, хоч до певних обмежувальних заходів вдавалися вже у середині 1950-х років. У 1979 році було розгорнуто кампанію під гаслом «Одна сім’я – одна дитина». Сім’ям із однією дитиною надавалися переваги у сфері освіти, медичного обслуговування, забезпечення житлом і при нарахуванні заробітної плати. Нова демографічна політика успішно реалізується лише в містах, у сільській місцевості вона зустрічає сильну протидію. Тим не менш, за останні десятиріччя показники народжуваності, смертності та природного приросту населення значно знизилися, що свідчить про ефективність демографічного контролю. І все ж таки, передбачається, що крива демографічного росту населення Китаю до 2020 року сягне позначки 1,6 млрд. чол. Нині у багатьох країнах світу, в тому числі й в Україні, існує стабільна китайська громада.

Середня тривалість життя у Китаї 72,5 роки. Вікова структура населення виглядає наступним чином: 20,8% – молодше 15 років, 71,4% – у віці від 15 до 65 років і 7,8% – від 65 років і старше.

Приблизно 90% від загальної чисельності населення Китаю проживає на території, що складає лише 40% загальної площі країни. Найщільніше заселені райони нижньої частини дельти Янцзи і Північно-Китайської рівнини. Величезні периферійні території Китаю практично безлюдні. Середня щільність населення країни складає 131 чол. на 1 км². Нині половина населення Китаю мешкає у містах.

В етнічному плані 91,6% населення Китаю складають ханьці, або китайці «хань». Іншу частину населення становлять національні меншини. За офіційними даними, їх у Китаї 55. Чисельність 18 з них перевищує 1 млн. Найбільші за чисельністю некитайські народи: чжуани (бл. 1,4% населення), хуей (0,8%), маньчжури (0,8%), мяо (0,7%), монголи, тибетці, уйгури, казахи, корейці та ін.

Мова. Китайська мова, якою розмовляють ханьці, належить до сино-тибетської мовної групи. У китайській мові відсутній алфавіт. Замість нього при письмі використовуються ієрогліфи. Письмова мова для всіх китайців єдина, проте відмінності між діалектами усної мови такі великі, що жителі різних районів країни часто не розуміють один одного. Особливо багато діалектів у південному Китаї. Близько 70% ханьців говорять на північному діалекті. У світі його називають «мандарин», а у самому Китаї путунхуа. На путунхуа, визнаній мові міжнаціонального спілкування, розмовляють ханьці, хуейці та маньчжури. Його активно використовують у системі освіти та у засобах масової інформації.

Релігія. У Китаї ніколи не було сильної і централізованої церкви. Традиційна релігія у Китаї являла собою суміш місцевих вірувань і своєрідних церемоній, об’єднаних у єдине ціле універсальними теоретичними побудовами філософів. Тим не менш, як серед освічених верств населення, так і серед селян, найбільшу популярність завоювали три великі філософські школи, що зазвичай називаються трьома релігіями Китаю: конфуціанство, даосизм і буддизм.

Туризм. Сучасний туризм у Китаї бере свій початок з 50-х років XX-го століття. У 1954 році було відкрито міжнародне бюро подорожей Китаю з 14 філіями у Пекіні, Шанхаї, Гуанчжоу та інших містах. У 1964 році у Пекіні створено Державне управління у справах туризму (ДУТ), що підпорядковується Держраді КНР. Воно є адміністративно-управлінським відомством, що координує у єдиному порядку всекитайський туризм. Управління розробляє настанови, політику і систему розвитку туризму, організовує рекламу та презентації за кордоном, друкує інформацію для туристів, контролює і перевіряє стан виконання політики і планів галузі. Філіали управління створені у всіх провінційних центрах, містах центрального підпорядкування і автономних районах. ДУТ КНР відкрило 17 представництв у 14 країнах світу, зокрема в Австралії, Великій Британії, Індії, Іспанії, Канаді, Непалі, Німеччині, Південній Кореї, Російській Федерації, Сінгапурі, США, Франції, Швеції, Японії. Окрім Державного управління у справах туризму КНР, у кожній провінції створено відповідний орган управління туризмом.

Серед основних китайських організацій, що займаються прийомом іноземних туристів, слід назвати Китайське бюро туризму «Інтурист», Китайське бюро подорожей, Китайське бюро подорожей по обслуговуванню китайських емігрантів, Китайське бюро молодіжного туризму, Китайську міжнародну компанію спортивного туризму, Китайське товариство культурного туризму, неурядову Міжнародну компанію подорожей, Китайську міжнародну туристичну компанію «Либідь», Китайське товариство жіночого туризму та ін.

Поворотним моментом у розвитку туризму стали економічні перетворення, розгорнуті у країні наприкінці 1970-х років. Складова частина реформ – відкриття Китаю для зовнішнього світу. У 1979 році тільки головне бюро подорожей у Пекіні прийняло 169 тис. туристів. Це перевищило загальну кількість іноземних туристів за останні 25 років. Загалом же китайське бюро подорожей прийняло у тому році понад 800 тис. чол.

Таким чином, лише із початком економічних перетворень почався дійсно всебічний розвиток туризму. Прийняття законів про ліс і про охорону пам’яток культури створило законодавчу базу для освоєння туристичних ресурсів. У 1985 році Китай приєднався до «Конвенції про охорону спадщини світової культури і природи».

Державний план розвитку туризму виокремив міста Пекін, Шанхай, Гуанчжоу, Сіань, Гуйлінь, Ханчжоу, Нанкін, Сучжоу, а також острів Хайнань і півострів Шаньдун як головні туристичні міста і райони. Особливий статус для використання в туризмі отримали: Тибетське нагір’я, територія, що примикає до Великого Шовкового шляху, «Три ущелини» на річці Янцзи, Велика Китайська рівнина, степи Внутрішньої Монголії. У 1986 році туристичну індустрію було офіційно внесено до державного плану розвитку народного господарства, що означало визнання її як самостійної, до того ж пріоритетної, галузі економіки. Але не менше значення для становлення туристичної індустрії в КНР мало відмовлення від підходу до туризму як до виду діяльності, обслуговуючої політичні, дипломатичні і тому подібні заходи, і перехід до економічно доцільної і вигідної господарчої діяльності.

У туристичній галузі Китаю продовжують відбуватися процеси, що відповідають загальним тенденціям перетворень економічної системи країни у відповідності до норм UNWTO. Так, починаючи із 2003 року, згідно з «Тимчасовим положенням про створення у Китаї турагентств з контрольним пакетом акцій іноземного учасника і зі 100% іноземним капіталом» у країні дозволено створення повністю іноземних турагентств. Турагентства із контрольним пакетом акцій іноземного учасника або зі 100% іноземним капіталом дозволено створювати у Пекіні, Шанхаї, Гуанчжоу, Шеньчжені та Сіані, а також у затверджених Держрадою КНР курортних зонах державного значення (всього 12 зон). Для діяльності названих турагентств закритою залишається сфера виїзного туризму громадян КНР, а також організація поїздок мешканців материкового Китаю у Гонконг, Макао і на Тайвань.

Згідно з «Положенням», створення турагентств з контрольним пакетом акцій можливе для іноземних туркомпаній, щорічний оберт яких перевищує 40 млн. дол. Іноземне турагентство має бути членом національної (регіональної) туристичної асоціації, мати гарну репутацію і передовий досвід управління, а також дотримуватися законів КНР. При створенні турагентств, заснованих на 100% іноземному капіталі, вимоги до щорічного оберту підвищуються до 500 млн. дол. Статутний капітал створюваних іноземцями у Китаї туристичних компаній має складати не менше 4 млн. юанів. При цьому для кожного з інвесторів дозволяється створення лише одного турагентства.

Китай прагне до стрімкого розвитку туризму і докладає чимало зусиль, щоби перетворитися на одну з провідних туристичних держав світу. З реалізацією національних туристичних прагнень керівництво країни пов’язує зміну іміджу країни на міжнародній арені. Офіційний Пекін намагається перетворити туризм на одну з найважливіших галузей країни. Останнім часом щорічний приріст чисельності закордонних туристів дорівнює 8%. Середньорічні темпи росту грошових надходжень від міжнародного і вітчизняного туризму складають 12% і 10% відповідно. За планами Державного управління у справах туризму, у 2010 році прибутки Китаю від міжнародного туризму складуть 53 млрд., а від вітчизняного – 106 млрд. американських дол. У найближчі роки розвиток туризму щороку буде надавати населенню країни 500 тис. нових місць для працевлаштування. При тому, що нині кількість зайнятих у туристичному бізнесі сягає 8 мільйонів чол., а зайнятих у суміжних галузях – понад 37 млн. чол. Сам Китай до 2020 року повинен стати найбільшим центром, що генерує туристичні потоки по всьому світу. До того часу, як очікується, іноземні держави будуть щороку відвідувати не менше 115 млн. китайців. Водночас, згідно з прогнозами UNWTO, у 2020 році Китай буде приймати 167 млн. інтуристів, обігнавши за цим показником США, Францію, Іспанію та Італію. Для цього країна має неабиякі можливості.

Як відомо, у Китаї зосереджено найбільшу кількість пам’яток, включених до реєстру світової культурної спадщини. Нині у країні нараховується 25 таких об’єктів. Ще 4 об’єкти увійшли до переліку культурно-природної спадщини світу. Пріоритетним напрямком у роботі з охорони та підтримки цих пам’яток є реалізація настанов міжнародних організацій щодо охорони об’єктів світової культурної спадщини. Останнім часом цій практиці стали приділяти ще більшої уваги. Перелік культурної спадщини державного значення, опублікований в Китаї, включає 2351 об'єкт.

В цілому для туристів у Китаї відкрито 99 місць величезного культурно-історичного значення, 750 унікальних культурних пам'яток, що знаходяться під охороною держави, а також 119 пейзажних місць. Це знамениті монастирі, зокрема легендарний Шаолінь, женьшеневі ферми у провінції Цинхай, Велика Китайська стіна, численні археологічні розкопки у пустелях Гобі і Такла-Макан, альпіністські бази на східних схилах Гімалаїв і Каракоруму, мальовниче Юньнань-Гуїчжоуське нагір'я з безліччю гірських річок, водоспадів і глибоких печер. Це унікальні озера Тайху і Сиху, гори Тайшань, Хуаншань, Емейшань, Дуньхуанські печери – скарбниця стародавнього буддійського мистецтва, печери Юн-Ган, водоспад Хуангошу, карстові печери і «кам'яний ліс» у повіті Ваньшен, печери Лудіянь в Гуйліне. У лісах Великого Хінгану влаштовуються полювання. Подорожуючи стародавнім Шовковим шляхом, можна побувати в Сіньцзян-Уйгурському автономному районі, де проживають китайські мусульмани. З провінції Сичуань можна зробити круїз річкою Янцзи, побувати на горі Емей, відвідавши заповідник Цзючжайгоу. Унікальний за красою край – річка Ліцзян в Гуйліні і п'ять «священних гір».

Китай по праву пишається своїм природним парком державного значення «Первісний кратерний ліс», що розташований у горах Чжангунцайлін (близько 50 км на північний захід від озера Цзінбоху). Головна прикраса парку – ціла низка стародавніх вулканічних кратерів, найбільший з яких має діаметр 550 м при глибині у 200 м. Внутрішні схили кратерів густо вкриті зеленим масивом, який називають «Підземний ліс». Всередину кратерів веде стежина, пройти якою зможе далеко не кожен – схили досить круті, а кам'яне ложе стежки має великий перепад висот. У «Підземному лісі» виростає близько 170 видів рослин і мешкає приблизно 34 види тварин. На дні кратерів є лавові печери з незвичайним температурним балансом – влітку стіни печер покриті льодом, взимку ж з-під землі б'є незамерзаюче джерело. Повітря в глибині печер не прогрівається вище за позначку – 2 ºС.

У китайській пустелі Кумутаге (Сіньцзян-Уйгурський АР), восьмій за площею пустелі країни, відкрито найбільший у Китаї сафарі-парк. Місцева флора і фауна дуже різноманітні – тут мешкають рідкісні види диких тварин, що знаходяться під державною охороною, – барс, архар, чорний борсук, ведмідь, рись, марал та ін.

Останніми роками неабияка увага приділяється сільському туризму. Так, 2007 рік у Китаї було оголошено «Роком гармонійного розвитку міського і сільського туризму». Будівництво «нового соціалістичного села» дає небувалі шанси розвитку сільського туризму.Туристичні зони в сільських районах Китаю щороку приймають понад 300 млн. туристів, доходи від сільського туризму сягають 40 млрд. юанів, що свідчить про вступ цієї галузі туризму в період стрімкого розвитку.

У сільських районах туризм почав розвиватися з 80-х років минулого століття. За статистикою Державного туристичного управління Китаю, у дні Першотравня, Національного свята (1 жовтня) і свята Весни (традиційний китайський Новий рік за місячним календарем) близько 70% міських жителів подорожують у сільські райони. Під час кожної з цих 3-х «золотих туристичних тижнів» приблизно 60 млн. городян здійснюють турпоїздки у село.

Із 1 січня 2008 року у КНР офіційно розпочався «Рік туризму з нагоди Олімпіади». Його було оголошено у міжнародному аеропорті «Шоуду», де керівництво Державного управління у справах туризму КНР зустріло першу у 2008 році туристичну групу з Німеччини квітами та теплими новорічними поздоровленнями. Їм були вручені офіційні талісмани Пекінської Олімпіади.

Заходи у межах «Року туризму з нагоди Олімпіади проводяться у три етапи – сейлз-промоушн олімпійської і туристичної продукції до ігор, надання послуг під час ігор і «переварювання» «олімпійського ефекту» після ігор[165].

За статистичними даними, Китай вже став четвертою туристичною державою у світі. Завдяки проведенню Олімпійських ігор Китай має намір з'явитися перед зарубіжними гостями як сучасне, цивілізоване суспільство, що має одночасно багаті стародавні традиції, а також динамічно підвищувати рівень послуг у сфері туризму. Китайське керівництво сподівається, що Олімпіада в Пекіні стане для зарубіжних туристів стартовим майданчиком для подорожі по всьому Китаю.

Туристичні регіони і центри країни. Пекін (Бейцзін) – столиця і одне з якнайдавніших міст Китаю. З прилеглими районами місто виокремлено у самостійну адміністративну одиницю центрального підпорядкування. Площа столиці – 16800 км², населення – 5,8 млн. чол. (з передмістями – 10,9 млн. чол.). За чисельністю населення Пекін займає шосте місце серед столиць світу.

Відома на увесь світ культурна спадщина китайської столиці надає їй безсумнівні переваги. Пам'ятки Пекіна давно набули світової популярності. Туристам навряд чи зустрінеться де-небудь така безліч пам'яток культури, зібраних в одному місці: тут і імператорський палац, і храм Неба, і літній палац, і Велика стіна, і усипальні імператорів династії Мін, і знаменита Пекінська опера. До програми будь-якого туриста неодмінно увійдуть відвідини Великої китайської стіни і Музею Гугун (колишній імператорський палац). Усі групи, що приїздять до Пекіна, обов’язково зупиняються у Пекіні як мінімум на три дні. Столицю Китаю щороку відвідують до 4 млн. іноземних туристів, валютні надходження від туризму становлять близько 4 млрд. доларів США.

У зв’язку із підготовкою до Олімпіади роботи по будівництву і впорядкуванню міста тривають цілодобово: ями на дорогах «затягуються» за ніч, а швидкісні магістралі прокладаються за декілька тижнів. І все ж таки Пекін – місто велосипедистів. Велосипед потрапив сюди з Європи, але наскільки він став китайським, можна судити за китайським жартом: китайська дитина народжується сидячою на велосипеді.

У Пекіні понад двохсот великих (з числом зайнятих понад тисячу чол.) підприємств, зокрема вугільної промисловості, чорної металургії, автомобілебудування, хімічної промисловості, легкої промисловості. Крім того, розвинені нафтохімія, військова, радіоелектронна, поліграфічна, харчова галузі промисловості, виробництво будматеріалів; художні ремесла. Як і більшість крупних промислових міст у всьому світі, Пекін стикається з проблемою забруднення навколишнього середовища. Особливо сильно відчувається запилення атмосфери – результат використання вугілля для опалювання житла. Про кількість пилу можна судити хоч би по світлому комірцю, який до вечора стає чорним.

Пекін було засновано імовірно у XII столітті до н.е. З того часу місто декілька разів змінювало назву і зараз іменується Бейцзін (Північна столиця).

У центрі міста розташовано найбільшу в світі площу – Тяньаньмень. Тут з воріт Небесного Спокою колись оголошувалися імператорські укази, а 1949 року Мао Цзедун проголосив створення КНР. На площі встановлено 38-метровий пам'ятник народним героям – квадратна стела з висловами Мао і Чжоу Еньлая, тут же величезна будівля Великого народного палацу, де проходять засідання китайського парламенту, грандіозний мавзолей Мао Цзедуна.

За мавзолеєм знаходиться імператорський палац. Увійшовши до нього, опиняєшся в дивовижному світі довершеної гармонії палацових павільйонів, тронного і приймального залів, розкоші житлових покоїв, кам'яного мережива містків з білого мармуру, перекинутих через штучний канал з поетичною назвою «Золота річка». Статуї перед будівлями, величезні, частково позолочені бронзові посудини, в яких під час дощу збирається вода, стіна Дев'яти Драконів, міфічні фігурки на дахах павільйонів, імператорський сад з мозаїчними стежками і деревами у якості воріт і ще незліченна кількість павільйонів і апартаментів утворюють «Заборонене місто», де у давнину налічувалося понад тисячу споруд.

Парк «Бейхай» розкинувся навколо озера, на північ від Кутового пагорба, де встановлено пам'ятний знак на місці самогубства 1644 року останнього імператора династії Мін. В парку можна насолодитися китайською кухнею в знаменитому ресторані «Фангшан» (Fangshan), який було відкрито 1926 року колишніми придворними кухарями, поласувати морозивом, покататися на човні та помилуватися квітучим лотосом. У південній частині озера знаходиться Нефритовий острів, на якому розташовано храмовий комплекс з Білою Пагодою, спорудженою на честь Далай-лами за зразком тибетської чернечої усипальні з білого черепашнику.

На північному сході Старого міста розташовано ламаїстський храм, що було збудовано 1694 року як резиденцію принца. У 1744 році його було перетворено на ламаїстський монастир, де оселилося 500 ченців. У величезному павільйоні знаходилися три величезні статуї Будди. Другий павільйон у минулі часи був порожній, щоб ніщо не відволікало від медитації. Сьогодні в ньому знаходиться шестиметрова статуя Цзонгхави – ченця Тибету, який заснував секту «жовтих пов'язок». Біля виходу з павільйону привертає увагу вирізане з сандалового дерева зображення гори з фігурками 500 учнів Будди, виконаними із золота, срібла, бронзи, олова і заліза.

На південній околиці Пекіна знаходиться всесвітньо відомий храмовий комплекс китайського традиційного культу неба – храм Неба, збудований за династії Мін. В цьому храмі китайські імператори приносили жертви духам предків і благали Небо на врожай. Комплекс храму Неба складається з храму Молитви про урожай, храму Предків, в якому зберігаються таблички з іменами імператорів династії Мін і Цин, і вівтаря Неба – царства символіки чисел, перш за все дев’ятки, найбільш простого непарного числа, символу Янь. У комплекс входять й інші споруди, серед яких «Стіна звуків». Її акустичні властивості такі, що голос людини, яка стоїть біля стіни, чути у всьому величезному дворі.

У 20 км від Пекіна знаходиться величезний Літній палац (площа – 290 км²) – парковий ансамбль з житловими будівлями, храмами і павільйонами, що розкинулися берегами штучного озера. Перші павільйони для відпочинку владик виникли тут ще у XII столітті, а перший храм було збудовано на початку XVI століття. Прекрасною музикою звучать навіть самі назви павільйонів і затишних куточків парка: сад Гармонії і Чеснот, пагода Духів і Будди, сад Гармонійної Радості, павільйон Нефритових Хвиль. У вітряну погоду парком розноситься тихий мелодійний передзвін дзвіночків, що прикрашають коники дахів павільйонів. Уздовж берега озера тягнеться 728-метрова крита галерея, де можна прогулюватися і під час дощу. Біля виходу з галереї поряд з причалом стоїть сумно відомий Мармуровий корабель, на який було витрачено колись значну частину скарбниці морського флоту.

У 50 км на північ від Пекіна в затишній долині розташовано 13 гробниць династії Мін. В комплекс входять Великі Червоні ворота, особливий павільйон з кам'яною черепахою, на якій височіє стела з написами, що прославляють імператорів, алея Духів зі статуями звірів у натуральну величину і величезних вартових, дерев'яні ворота Дракона і Фенікса і, власне, усипальні з похоронними камерами і саркофагами.

У 90 км на північ від Пекіна знаходиться ділянка Великої стіни, що реставрується, – улюблене місце екскурсій. Біля підніжжя стіни декілька сувенірних лавок і безліч торговців, що пропонують різноманітні сувеніри просто неба.

Поступово Пекін перетворюється на справжню «перлину Сходу»: під охорону держави узято 7000 історичних пам'яток, відроджені традиційні видовища, а готелі і ресторани можуть задовольнити найвибагливіших клієнтів.

Шанхай – популярний туристичний центр. У давнину на місці Шанхая було рибальське селище. У XVI столітті виникає місто торговців і ремісників. Потім порт Шанхая використовується в торгівлі з країнами Азії і Західної Європи.

Сучасний Шанхай – одне з найбільших міст КНР. Величезний промисловий і фінансовий центр, найбільший морський порт. Порт розташований у 50 км вгору за течією річки Янцзи від місця впадання у Східно-Китайське море.

Можна скати, що Шанхай є концентрованим втіленням сучасної китайської цивілізації. Тут народилася Китайська Комуністична партія, було започатковано культурну революцію, почався новий підйом китайських реформ і відкритості.

Символами цього підйому є новий міст через річку Хуанхе, Шанхайська телевежа (468 м) – найвища телевежа в Азії і третя у світі, що здобула назву «Перлина Сходу», метрополітен, дорожні естакади, реконструйована набережна Бунд (сучасна назва Чжуншань Дун) з будівлями міжнародних фінансових корпорацій, сад Юй Юань і район навколо храму міських богів, торгова вулиця Наньцзін та ін.

Простягнувшись на 1,5 км від мосту Вайбайду на півночі до вулиці Цінлін Дун на півдні, набережна Бунд є одним із найцікавіших місць Шанхая. Назва набережної походить від англо-індійського слова Бунд, що означає «брудна набережна». Китайці воліють називати її Чжуншань Дун, оскільки Бунд нагадує їм про колоніальне минуле. У 1920–1930-ті роки Бунд був центром фінансового і суспільного життя Шанхая.

У Шанхаї, на відміну від інших китайських міст, непогано організовано інформаційне забезпечення туристів. Поряд із найвідомішими пам’ятками працюють інформаційні туристичні офіси, де безкоштовно можна отримати карти і буклети про найцікавіші місця Шанхая та його околиць. Саме тоді тут виник ансамбль будівель (усього їх 52), кожна з яких зведена у своєму стилі. Набережна особливо красива увечері, коли у місті спалахує різнокольорове освітлення.

Вулиця Нанкінлу – це торгове Ельдорадо Китаю, тут можна знайти практично все. До 1949 року на Нанкінлу стояли найпрестижніші ресторани, магазини, нічні клуби. Що стосується магазинів, це донині так. Добре прогулятися уздовж по Нанкінлу увечері. Яскраві вітрини і блискання неонових вогнів. У вітринах іноді можна побачити перукарні і салони краси: Шанхай завжди славився в Китаї своїми перукарями.

Сад і базар Юй Юань – обширний базарний район в північно-східній частині старого китайського кварталу. Центром його є сад Юй Юань, або, інакше, сад Мандарина (Yuyuan Shangchang) і храм Міських Богів (Chenghuang Miao). Багато туристів вважають це одним з найцікавіших місць Шанхая. Сад розбили в XVI столітті для багатої сім'ї чиновників епохи Мін. В саду знаходиться храм Міських Богів, які ймовірно повинні були охороняти мир і спокій Шанхая. Навколо храму і саду поступово виросла торгова зона. Туристи входять до неї крізь чайну Усинтін (Wuxingting Chaguan), оригінальну п'ятикутну будівлю у центрі ставка. Прилеглий базар має в своєму розпорядженні більш ніж сотню лавок і крамниць, що продають усілякі сувеніри з китайською символікою, картини, антикваріат, вироби з бамбука, раковин, а також пельмені, вино, курячий суп, пиріжки з редискою та багато іншого.

Храм Нефритового Будди було збудовано протягом 1911–1918 років. Зовні його легко впізнати по стінах яскравого шафранового кольору. Всередині найголовнішою є двометрова статуя Будди з білого нефриту. Будду приніс в провінцію Чжецзян чернець з Бірми у 1882 році. Говорять, що статуя разом з інкрустацією важить близько тонни. Будда тут не один, у великому залі стоять ще три позолочені Будди, в інших залах розставлені страхітливого виду божества – захисники Доктрини. Стіни храму прикрашені 7 тисячами буддистських сутр.

Гуанчжоу дивовижна і прекрасна столиця південно-східної провінції Гуандун, найбільший індустріальний центр на півдні Китаю. Будучи міжнародним туристичним центром, Гуанчжоу має відмінну систему сервісу. Дві залізничні магістралі загальнодержавного значення: Пекін – Гуанчжоу і Пекін – Цзюлун сполучають Гуанчжоу з іншими містами і районами країни. Є розвинена мережа автодоріг, безперебійно працює Байюньський міжнародний аеропорт, крім того добре розвинений водний транспорт. Гуанчжоу лежить в субтропіках. Клімат теплий і вологий, цілий рік по-весняному тепло і у будь-яку пору року в місті багато квітів, за що його називають «містом квітів». У Гуанчжоу на туриста чекають чудова південна природа і гостинні жителі.

У давнину Гуанчжоу слугував відправним пунктом на морському «Шовковому шляху». Гуанчжоу налічує 2800 років історії. Починаючи із часів Цінь і Хань у Гуанчжоу в різні періоди історії існували три місцеві правлячі феодальні клани: Наньює, Наньхань і Наньмін. Гуанчжоу був столицею 10 правителей цих кланових династій.

Гуанчжоу багатий на історико-культурну спадщину. Скульптурна група, що зображує п'ять кіз, – емблема міста, її можна бачити в парку Юєсю. Тому Гуанчжоу називають також «Козиним містом». Серед інших визначних пам'яток слід згадати Будинок «Чженьхайлоу», кумирню П'яти святих, родовий храм сім'ї Чень, могилу наньюєського царя, Музей Сунь Ятсена та інші. Давнина і сучасність химерно переплітаються у цьому місті, туристів привертають також етнічні особливості міста, місцевий театр та ін.

Місто Гуйлінь розташоване у північно-східній частині Гуансі-Чжуанського автономного району Китаю. Розташоване місто у гірській місцевості з яскраво вираженими карстовими особливостями. Саме завдяки карстовим процесам в Гуйліні сформувався унікальний природний рельєф.

Говорячи про природу Гуйліня, завжди згадують її чотири особливості: зелені гори, дивовижно красиві річки, велика кількість печер і живописні скелі. Наприклад, широкою популярністю користуються такі скелі: пік Дусюфен, що здіймається високо у небо, скеля Верблюд, що нагадує верблюда, який борознить пустелю, круча Семи зірок, круча Очеретяна флейта та ін. У печерах Гуйліня погляду відвідувача відкриті величезні сталактити, сталагміти, химерні вапнякові нарости, що нагадують казкові рослини і квіти. Головною річкою Гуйліня є Ліцзян з чистісінькою прозорою водою, що петляє між зелених гір і піків.

Гуйлінь розташований в поясі субтропічного вологого мусонного клімату, клімат м'який і вологий. Найпрохолоднішим місяцем є січень, середня температура якого складає 7,9ºС, найтепліший місяць – липень з середньою температурою 23,3ºС. Середньорічна кількість опадів 1926 мм. У минулому сніг взимку був великою рідкістю, а останніми роками ледве не щороку взимку випадає невеликий сніг. Період найбільш значного випадання дощів доводиться на квітень-червень – у цей час випадає 40% річної кількості опадів.

Туризм – провідна галузь економіки Гуйліня. Адміністрація Гуйліня здійснила ряд заходів з оновлення і удосконалення туристичних пам'яток. Наприклад, у туристичну програму включені прогулянки на парусних суднах по річці Ліцзян, старовинному каналу Лінцюй повернуто вигляд, який він мав за часів Ціньськой династії дві тисячі років назад. «Три гори і дві печери», а також інші пам'ятки утворили цікавий туристичний маршрут Гуйліня. Разом з указаними роботами з удосконалення традиційної туристичної програми в Гуйліні відкриваються і сучасні об'єкти. Так, рекреаційний об'єкт «Леманьді», що потребував величезних капіталовкладень, включає територію для гри в гольф, дачні вілли і чотирьохзірковий готель.

Багаті враження обіцяє програма етнографічного туризму. У повітах Луншен, Цзіюань і Гунчен проживають численні малі етноси, головними з яких є ханьці, чжуани, яо, мяо і дун. Між іншим, повіт Луншен славиться своїми терасними полями, розбитими на відрогах «Драконового хребта». Недаремно за Гуйлінем закріпилася слава «першого пейзажного місця Піднебесної». Щороку сюди приїжджають численні туристи зі всього світу.

Ще одне живописне місце, назване «Китайською Венецією», – Сучжоу. Місто-сад зводилося понад чотирьох тисяч років на берегах річкових рукавів і каналів. Один з них – Імператорський канал, у VI столітті він сприяв перетворенню міста на торговий центр. До кінця XIX століття Сучжоу відіграв в економіці Китаю більшу роль, ніж Шанхай. У епоху династії Мін місто прикрасили стіни і розкішні ворота, а також сад у південно-китайському стилі. Тут, як і в Італії, є своя «падаюча» башта – пагода «Храм хмарних скель». Сучжоу відомий школою художньої вишивки шовком. Роботи майстрів нерідко прикрашають приватні колекції найвідоміших людей світу. Дістатися до Сучжоу можна прямим потягом з Шанхая. Чотири сади Сучжоу внесено до списку світової спадщини ЮНЕСКО.

Ханчжоу. Стародавнє китайське прислів'я свідчить: якщо людина хоче бути щасливою, їй потрібно народитися в Сучжоу, а жити – в Ханчжоу, місті, що знаходиться біля підніжжя цих зелених пагорбів.

Ханчжоу розташований на південному сході країни у 180 кілометрах від Шанхаю. Клімат субтропічний, теплий і вологий. Середньорічна температура +16 – +18º С. Згадки про нього, вірніше, про поселення біля підніжжя пагорба Самотньої Душі, Ліньінь, зустрічаються у хроніках, яким понад 2000 років. Місто стало швидко розвиватися у VI столітті, у період правління династії Суй, що ненадовго об'єднала Південний і Північний Китай.

Ханчжоу – адміністративний центр провінції Чжецзян, він знаходиться на правому березі річки Цяньтанцзян і є південним кінцевим пунктом Великого каналу Пекін – Ханчжоу. Ханчжоу – одне з семи столичних міст Стародавнього Китаю і одне з найкрасивіших міст історико-культурного значення.

Своєю красою він зобов'язаний овіяному легендами озеру Сіху, живописним садам і горам з водоспадами і струмками. Озеро Сіху – Західне озеро – із трьох боків оточене лісистими горами, які, відбиваючись в гладіні озера, створюють приголомшливе видовище.

За легендою озеро Сіху утворилося після того, як з небес на землю впала величезна перлина. Знаходиться це озеро на заході міста Ханчжоу, в перекладі Сіху означає «західне озеро». Воно і насправді є тутешньою перлиною, його красу оцінили не тільки місцеві жителі. Останніми роками влада зайнялася порятунком озера, в яке багато десятиліть скидали стічні води промислові підприємства міста. Тепер в Сіху знову з'явилася риба. По озеру плавають великі прогулянкові човни. З усіх боків його обступили живописні гори, на яких височіють буддійські пагоди. Хмарочоси нового Ханчжоу, що видніються вдалині, дивовижним чином не порушують гармонії, що панує у місті.

Біля східного берега озера Сіху з води піднімається голова і спина величезного позолоченого бика. Це своєрідна ілюстрація до стародавньої легенди, пов'язаної з озером. У ній розповідається, що на самому дні Сіху живе золотий бик, і коли озеро висихає, він з'являється і вивергає з себе тонни води. Одного разу намісник імператора захотів побачити золотого бика і наказав осушити озеро. Наказ був виконаний, але правитель, засліплений блиском золота, повелів зловити бика і доставити в палац. Проте коли люди наблизилися до бика, він викинув з себе потоки води, що миттєво наповнили озеро. В результаті потонули усі, включаючи правителя. Говорять, з тих пір озеро більше не висихало, а бик жодного разу не з'явився на поверхні.

У північно-західній частині озера знаходиться храм полководця Юе-Фея. У храмі стоїть його величезна статуя, а картини на стінах розповідають про життя і подвиги.

У Ханчжоу знаходиться найзнаменитіший буддійський монастир Китаю – Храм Притулку Душі (Ліньінь). Храм збудований у 326 р. н.е. одним індійським ченцем. На особливий інтерес у храмі заслуговує скульптурне зображення біля підніжжя гори «всміхненого Будди». Вважають, що дотик до цієї статуї приносить щастя і успіх.

Ханчжоу – це батьківщина ч

Поиск по сайту: