 |
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА АЗІАТСЬКО-ТИХООКЕАНСЬКОГО МАКРОРЕГІОНУ
Азіатсько-Тихоокеанський регіон (АТР) об'єднує країни Східної, Південно-Східної і Південної Азії, Австралії та Океанії. Це найбільший туристичний регіон світу. Його окремі частини (субрегіони) значно віддалені одна від одної, що ускладнює розвиток внутрішньорегіональних туристичних поїздок. Крім того, АТР віддалений і від основних туристичних ринків світу – Європи і Америки. Водночас обширність регіону сприяла формуванню тут комплексу різноманітних природних і культурно-історичних рекреаційних ресурсів.
АТР відрізняється нерівномірністю економічного розвитку. Разом з високорозвиненими (Японія, Австралія, Нова Зеландія) державами і такими, що стрімко розвиваються (Республіка Корея, Сінгапур, Китай, Малайзія), в регіоні немало країн, які обтяжені багатьма проблемами. Камбоджа, Лаос, В'єтнам, країни Океанії мають дуже низькі темпи розвитку економіки, притому, що чисельність населення росте дуже швидко. Звідси – бідність переважної частини населення, що не дозволяє здійснювати туристичні поїздки. Розвиток туризму в регіоні значною мірою ускладнюється неписемністю населення, величезними державними боргами, відсутністю інвестицій в економіку, нерозвиненою транспортною і туристичною інфраструктурою. Не дивлячись на це, Азіатсько-Тихоокеанський макрорегіон за основними показниками розвитку туризму потіснив Американський з другої позиції на третю. Причиною цього став терористичний акт 11 вересня 2001 року в Нью-Йорку, після якого роботу втратили 1,2 млн. службовців туріндустрії в США.
Східна Азія. Доволі привабливою для туристів є Східна Азія. Більша частина території цього регіону була закрита для європейців і європейської цивілізації.
Регіон утворюють 6 країн – Китай, Монголія, Тайвань, Японія, Південна Корея та Північна Корея, які граничать з Південною, Південно-Східною, Північною і Центральною Азією, мають вихід до морів Тихого океану: Японського, Жовтого, Східно-Китайського і Південно-Китайського.
До 1 липня 1997 року до складу регіону входив і Гонконг (колишня колонія Великої Британії), який перейшов під юрисдикцію КНР і став його спеціальним адміністративним районом Сянган. З 20 грудня 1999 року такий же самий акт був здійснений і щодо Макао (колишня колонія Португалії), що також став спеціальним адміністративним районом КНР – Аоминь.
Положення Тайваню – особливе. Фактично країна не визнана світовою спільнотою, у 1971 році її було виключено з ООН, оскільки єдиним законним представником влади на острові визнана влада Китаю, а Тайвань – його невід'ємною частиною. Тайвань же, навпаки, вважає себе законним представником всього материкового Китаю, а КНР – «країною, тимчасово окупованою комуністами».
Яскрава і масштабна історія розвитку найбільшої держави регіону – Китаю, який є батьківщиною однією з наймогутніших цивілізацій планети, де приблизно п’ять тисячоліть тому виникла одна з якнайдавніших і найбільших культур людства.
До особливостей економіко-географічного положення регіону відносять: наявність найкоротших наземних шляхів від берегів Тихого океану в країни Європи, що пролягають через територію Китаю і Монголії; надзвичайно вигідне приморське положення (протяжність берегової смуги складає 18 676 км); наявність трьох практично незамерзаючих морів – Жовтого, Східно-Китайського і Південно-Китайського, що має виняткове значення для господарства. Вони відкривають вихід до Тихого океану, на який припадає 1/4 усіх морських перевезень світу. Роль морів у міжнародних перевезеннях, як і їхня промислова функція, є доволі вагомою. Все більшого рекреаційного значення набуває океанське узбережжя.
Всі країни регіону є членами ООН (Китай – один з її співзасновників), більшість країн (окрім Монголії і КНДР) входять до складу АТЕС[157], Японія є членом «великої вісімки».
Мінеральні ресурси дуже багаті. Основну їх частину зосереджено у Китаї, який іноді називають «геологічною коморою світу». Регіон має значні запаси кам'яного вугілля, бурого вугілля, нафти, горючих сланців. У Японії і Південній Кореї дуже мало родовищ мають промислове значення. У східних районах материкової частини регіону розташовані родовища залізняку, марганцю, вольфраму, молібдену, олова, сурми, ртуті та інших металів. Найбільші їх запаси – у Китаї, Північній Кореї, Монголії. Японія бідна на родовища металів промислового значення. Джерелом прісної води є численні озера Японії, Китаю, Південної Кореї.
Сприятливими є агрокліматичні ресурси (особливо на сході). Мусонний клімат дає можливість вести сільське господарство у двох режимах: у сухий і вологий сезони. На півдні збирають 2-3 урожаї на рік.
Гострим є дефіцит придатних для господарювання і доступних земель в Японії, яка постійно відвойовує у моря нові території. Тому майже 1/3 її берегів – насипні або намиті, поширені штучні «сміттєві острови».
На лісові ресурси регіон небагатий. Лісистість території складає в середньому менше 40%. Хвойні ліси домінують на північному сході Китаю, на півночі Монголії, Японії, змішані – в Японії, північній і центральній частинах Китаю. Волого-тропічні (дощові) ліси в природному вигляді не збереглися, невеликі їх масиви ростуть на південному сході Китаю, на Тайвані. Взагалі ліси значно збіднені господарською діяльністю людини.
Внаслідок забруднення виробничими і побутовими відходами землі, водоймищ, атмосфери значно погіршав екологічний стан країн регіону. У збереженні природних екосистем велике значення мають природоохоронні території.
У регіоні поширені різноманітні релігії та їхні напрямки. Передусім це могутній осередок конфуціанської культури, що зародилася в Китаї у VI-V столітті до н.е. З часом до Східної Азії проник з Індії буддизм. Зберегли своє значення місцеві релігії – даосизм (Китай) і синтоїзм (Японія). Народи північного заходу Китаю (дунганіни, уйгури, казахи, киргизи) є мусульманами-сунітами. І все ж конфуціанство – основа специфічної східно-азійської цивілізації. Його морально-етична система передбачає всебічну регламентацію суспільства, групові стандарти поведінки, високу дисципліну і розвинені моральні установки. Багато країн Східної Азії є поліконфесійними, де співіснує декілька релігій.
Особливості природних умов зумовили нерівномірне розселення людей в регіоні. Вельми різносторонні процеси урбанізації в регіоні. Наприклад, Японія, Південна Корея є більш урбанізованими країнами світу (78-81% міських жителів). Китаю ж, навпаки, більш властиве сільське життя. Більша частина населення проживає у невеличких селах.
П'ять найчисельніших агломерацій Азії знаходяться саме в східному її регіоні: Токіо, Осака, Сеул, Чунцін, Шанхай. Китай, будучи переважно сільською країною, має водночас більше, ніж де б то не було, великих міст: понад 100 міст-мільйонерів і ще майже в 50 містах населення перевищує 500 тис. чол. Три найбільші агломерації Японії – Кейхін (Токіо, Йокогама, Кавасакі та ін.), Хансін (Осака, Кобе, Кіото і до 100 інших), Тюкьо (Нагоя та інші 80 населених пунктів) – зливаються в наймасштабнішу в світі урбанізовану систему – мегалополіс Токкайдо, який простирається на 600 км між Токіо і Осакою.
Хоча регіон має сприятливі рекреаційні ресурси, проте масовий туризм тут розвинений недостатньо. Передумовами розвитку туристичної галузі є один з найбільших у світі природний і культурний потенціал: Тибет, Каракорум, Тянь-Шань, «Кам'яний ліс» Куньміну, долина міста Лі, «Три ущелини» Янцзи, водоспад Хукоу на річці Хуанхе, зона вулканічної активності на о. Хоккайдо, національний парк «Внутрішнє Японське море», «Три види» Японії (Мацусіма, Аманохасідате, Ітсукусіма), затока Кагасіма – серед відомих у світі природних об'єктів. У регіоні 27 гір є священними для даосистів, 14 – для буддистів. Природні ландшафти доповнені культурними спорудами (Великий Китайський мур, пагоди, павільйони, арки, храми, даоські, буддійські, зокрема ламаїстські монастирі, імператорські палаци, вілли, мавзолеї, пам'ятки садово-паркового мистецтва і т.п.). Крім того – самобутнє театральне мистецтво, характерні види спорту (сумо, карате, кендо, айкідо, кюдо), фестивалі, інститут гейш і чайна церемонія та ін.
Основні центри туризму: Пекін, Шеньян, Сіань, Сучжоу, Лхаса, Сеул, Токіо, Кіото, Нара, Камакура, жертви атомного бомбардування – міста Хіросіма і Нагасакі.
До списку культурної спадщини ЮНЕСКО внесено 46 об'єктів:
Ø у Китаї (28) – гора Тайшань, Великий Китайський мур, імператорський палац династій Мінь і Цінь, печери Могао, мавзолей першого імператора Цінь, храм і поховання Конфуція, палац Потала у Лхасі, національний парк Лушань, гора Емейшань і статуя «Великий Будда» в Лешані, храмовий комплекс у горах Уданьшань та ін.;
Ø у Південній Кореї (7) – печерний храм Соккурам і комплекс Пульгукса (VIII століття), храмові комплекси Хеїнса і Чонме та ін.;
Ø у Японії (11) – 18 монументів давнього Кіото, меморіал Хіросіми, гори Сіракамі, ліс Якусіма, монастир Хорюдзі, замок Хімедзі, історичне селище Сіракава, храм Ітсукусіма та ін.
У країнах регіону активно розвивається внутрішній і зовнішній туризм. Іноземних туристів привертають не тільки своєрідна природа та історико-культурна спадщина, а й розвинені економічна, наукова, фінансова сфери (діловий туризм).
Регіон Південно-Східної Азії розташовано на крайньому Південному Сході Євразії. Разом з прилеглими островами він займає площу в 4,5 млн. км2. Значну його частину займають півострів Індокитай (1/2 території) і гірські райони на північний схід від нього. Острівна частина Південно-Східної Азії – Малазійський архіпелаг, що складається з понад 20 тис. островів. Тільки п’ять з них мають площу понад 100 тис. км². Береги Південно-Східної Азії омиваються водами Тихого і Індійського океанів. До складу регіону входять 11 країн – Бруней, В’єтнам, Індонезія, Камбоджа, Лаос, Малайзія, М’янма, Сінгапур, Таїланд, Східний Тімор та Філіппіни.
За рівнем економічного розвитку виділяють три групи країн:
Ø найменш розвинені (Камбоджа, Східний Тимор, Лаос, М’янма);
Ø середньорозвинені країни, що розвиваються (В’єтнам, Індонезія, Філіппіни);
Ø нові індустріальні держави (Малайзія, Таїланд, Сінгапур, Бруней).
Серед інших галузей економіки в експорті послуг домінує туризм, прибутки від якого стрімко зростають, випереджаючи середньосвітові темпи у декілька разів. Частка туризму складає близько 11% сукупного ВВП. Найвідвідуванішими туристами країни є Таїланд, Малайзія, Сінгапур, Індонезія, а найпривабливішими туристичними містами – Бангкок та Сінгапур («Азія в мініатюрі»).
Материкова і острівна частина Південно-Східної Азії мають єдину історію і багато спільного у сучасному устрої поверхні: сильне розчленування рельєфу, у якому гірські різновікові масиви поєднуються з низинами, розташованими в дельтах найбільших річок (на Індокитайському півострові) і в узбережних районах (на островах Малайського архіпелагу і півострові Маллака). У Південно-Східній Азії, особливо в острівній частині, багато вулканів, у тому числі діючих.
Південно-Східна Азія розташована у 2 кліматичних поясах: екваторіальному (більша частина Малайського архіпелагу) і субекваторіальному, які мають незначні сезонні коливання (у 2-3ºС) в острівній частині регіону і більш сильні – у деяких районах на материку. Значний вплив мусонних вітрів, зміна яких зумовлює появу засушливого або дощового сезонів. Західна частина регіону в цілому більш волога. Сильна розчленованість рельєфу сприяє більшому різноманіттю клімату.
У країнах Південно-Східної Азії понад ½ території займають ліси. Зустрічається більше 2 тис. видів дерев. Багато пальм, бананів, бамбуків, орхідей, папоротників, моху. З тварин представлені слони, носороги, дикі бики, тигри, пантери, мавпи та ін.
Розташування субрегіону між двома давніми цивілізаційними центрами і найбільшими за чисельністю населення державами світу – Китаєм та Індією – відобразилося на формуванні політичної карти регіону, процесах господарського освоєння, етнічному і релігійному складі населення, розвитку культури.
Серед держав регіону одна абсолютна монархія – Бруней, три конституційні монархії – Таїланд, Камбоджа, Малайзія, усі інші – республіки.
Країни Південно-Східної Азії є членами ООН. Усі, окрім Камбоджі, входять до АСЕАН[158]; Індонезія – до ОПЕК[159]; Індонезія, Малайзія, Сінгапур, Таїланд, Філіппіни, Бруней, В’єтнам – до блоку Азіатсько-Тихоокеанського співробітництва.
Регіон багатий на рекреаційні ресурси, які через економічну відсталість деяких країн використовуються недостатньо. Базою для розвитку туристичної галузі є унікальні і живописні екваторіальні ландшафти, курортні території узбережжя, історико-архітектурні пам’ятки різних епох, традиції різних народів.
На території регіону проживає близько 530 млн. чол. Усі країни доволі контрастні за кількістю мешканців і строкаті в етнічному відношенні. У найбільшій країні регіону – Індонезії – проживає близько 150 народностей. У невеликих, порівняно з Індонезію, Філіппінах нараховується до сотні своєрідних малайсько-полінезійських етнічних груп. У Таїланді, М’янмі, В’єтнамі, Камбоджі, Лаосі понад 2/3 мешканців представлені сіамцями, в’єтами, кхмерами, лао і бірманцями. У Малайзії до половини населення – близькі за мовою малайські народи. Неабияким мовним різноманіттям відрізняється населення Сінгапуру – це вихідці з сусідніх азійських країн (китайці – 76%, малайці – 15% індійці 6%). В усіх державах найчисельнішою національною меншиною є китайці, а у Сінгапурі вони складають навіть більшість населення.
Етнічний склад та історична доля народів регіону зумовили його релігійну мозаїчність. Найпоширенішими є наступні конфесії: буддизм – у В’єтнамі (махаяна – більш лояльна форма буддизму співіснує з місцевими культами, в інших країнах – хінаяна); іслам сповідують майже 80% населення Індонезії, Малайзії, частково на Філіппінах; християнство (католицизм) є основною релігією Філіппін (наслідок іспанської колонізації), частково в Індонезії; індуїзм особливо представлений на о. Балі в Індонезії. Аборигени країн Південно-Східної Азії широко сповідують місцеві культи.
До списку культурної спадщини ЮНЕСКО внесено 24 об’єкти:
Ø у В’єтнамі (4) – архітектурні пам’ятки середньовічної столиці Хює і затока Ха, середньовічне місто Хой та ін.;
Ø в Індонезії (6) – храми Брободур і Прамбанан, національні парки Комодо, Лорец і Уджунг та ін.;
Ø у Камбоджі (1) – храмовий комплекс Ангкор-Ват (XII століття);
Ø в Лаосі (2) – колишня королівська резиденція Луанг-Прабанг та культурний ландшафт з давніми поселеннями району міста Чампасак;
Ø в Малайзії (2) – національні парки Гунун Мулу і Кінабалу;
Ø у Таїланді (4) – національний парк Тхунгіай-Хуай-Кха-Кхаєнг, давні столиці Сукотан і Аютія (XIII-XIV століття), археологічні розкопки Бан Чьянг;
Ø на Філіппінах (5) – океанічний парк «Рифи Туббатаха», церкви епохи барокко, рисові тераси філіппінських Кордильєр, історичний центр міста Віган та ін.
Нині майже в усіх країнах вдаються до заходів, спрямованих на пожвавлення іноземного туризму, – будівництво нових готелів, розширення транспортних мереж, туристичних маршрутів, формування туристичного іміджу та ін.
Регіон Південної Азії включає: Індію, Пакистан, Бутан, Бангладеш, Непал, Шрі-Ланку, Мальдівську республіку. Географічне положення регіону можна охарактеризувати як відносно сприятливе для розвитку туризму. Регіон омивається водами Індійського океану, але Бутан і Непал мають внутрішньоконтинентальне розташування. У регіоні переважають сухопутні кордони, які проходять по високогір’ях, ізолюючи сусідні держави одну від одної.
Для значної частини регіону характерний високий ступінь «окультуреності». Так, вже у третьому тисячолітті до нашої ери в регіоні розвивається землеробство. В результаті тривалого періоду господарської діяльності людини близько 60% території регіону зайнято сильно зміненими антропогенними ландшафтами.
Південноазіатські країни мають низький рівень економічного розвитку, серед населення переважають бідні люди з дуже скромними доходами. Тому, не дивлячись на величезну кількість жителів, країни Південної Азії не є постачальниками туристів. Низький рівень соціально-економічного розвитку визначає відповідну якість туристичної інфраструктури і сервісу. Не дивлячись на це, в деяких країнах іноземний туризм є важливим джерелом валютних надходжень.
Щорічно регіон відвідує понад 2 млн. туристів, яких привертають гірські ландшафти Гімалаїв, Каракоруму, тропічні пустелі, савани, вологі ліси, чудове морське узбережжя Індії і Мальдів, а також історичні і культурні реліквії та екзотика місцевого образу життя: культура ламаїстських монастирів, індуїзм і йога, індуїстська і монгольська архітектура, монументи буддистів, сикхів, фестивалі, релігійні свята та ін.
Туристичною перлиною регіону є Індія з її різноманітною тропічною природою, строкатим етноконфесійним складом населення, великою кількістю міст з унікальними історико-культурними пам'ятками різних епох (Нью-Делі, Мумбай, Колката, Ченнай, священний для індуїстів Бенарес на річці Ганг, місто Агра із всесвітньо відомим дивом архітектури XVII століття – Мавзолеєм Тадж-Махал). У Гімалаях немало гірських курортів.
Для Мальдівських островів основний вид туризму і джерело доходу – пляжно-купальний туризм.
Регіон має величезні перспективи для розвитку туризму. Для нього характерна надзвичайна різноманітність ландшафтів: пустелі, тропічні ліси з найвологішим місцем на планеті, гірські ліси, гірська тундра і льодовики. Тут знаходяться Гімалаї, де прекрасні умови для альпінізму, трекінгу, екологічного туризму. Наприклад, для Непалу гірський туризм став одним з головних джерел валютних доходів. Найпрестижнішою у світі вершиною для альпінізму є Джомолунгма, розташована на кордоні Непалу і Китаю.
До списку культурної спадщини ЮНЕСКО внесено 43 об'єкти:
Ø у Бангладеш (3) – руїни буддійського монастиря в Пахарпурі, мечеть Багерхату, мангрові зарослі Сундарбан;
Ø в Індії (23) – національні парки Казіранга, Манас, Кеоладео, Сундарбан і Нанда Деві, печерні храми Аджанта, Елора і Елефанта, храми індуїстів Конарак, Хампі, мавзолеї Хумаюна і Тадж-Махал, мечеть Кутб-Мінар, католицькі монастирі Гоа та ін.;
Ø у Непалі (4) – Лумбіні (місце народження Будди в 563 р. до н.е.), долина Катманду, національні парки Чітауен і Сагарматха;
Ø в Пакистані (6) – археологічні пам'ятки Мохен-Джодаро, Таксіла, руїни буддійських храмів Тахт-і-Бахи і Сахрі-Бахлол, історичні монументи Тхатті, форт і сади Шалімару (Лахор);
Ø у Шрі-Ланці (7) – священні місця Анурадхапура і Канді, давні міста Полоннарува і Сигирія, золотий храм Дамбула, національний парк Сінгараджа, історичний центр міста Галл.
Останніми десятиліттями розвиток туризму в регіоні гальмується через політичну і військову конфронтацію між Індією і Пакистаном, міжетнічною ворожнечею у Шрі-Ланці, політичною нестабільністю в Бангладеш.
Субрегіон Австралія і Океанія. Австралія, Нова Зеландія і численні острови у центральній і південно-західній частині Тихого океану утворюють особливий субрегіон – Австралія і Океанія.
Австралія і Океанія не є єдиним цілим ані в природному, ані в культурному, ані у соціально-економічному відношенні. Океанію утворюють декілька тисяч островів, розташованих на обширному просторі (площею 60 млн. км2) у центральній і південно-західній частинах Тихого океану. Загальна площа суші Океанії порівняно невелика і становить близько 1,3 млн. км2 (у шість разів менше площі Австралії). При цьому два найбільші острови – Нова Гвінея (площа 829 тис. км2) і Нова Зеландія (265 тис. км2) – займають майже 90% площі її суші. І лише 10% (тобто приблизно 200 тис. км2) – решта декілька тисяч островів.
Австралія була «відкрита» європейцями двічі – уперше на початку XVII століття голландським мореплавцем Віллем Янцом (її Північне узбережжя), дещо пізніше, у другій половині цього ж століття, англійським мореплавцем Джеймсом Куком (Східне узбережжя). Попервах цей континент був місцем каторжного поселення (злочинців з Англії) і лише у другій половині XIX століття, після відкриття багатих родовищ золота, став районом масової вільної імміграції.
Австралія – федеративна держава, що входить до складу Співдружності, очолюваної Великою Британією. До Австралійського Союзу входять шість штатів: Новий Південний Уельс, Вікторія, Південна Австралія, Квінсленд, Західна Австралія і Тасманія, а також дві території – Північна територія і Територія столиці.
Країна розташована у Південній півкулі і займає територію всього австралійського континенту і прилеглих до нього островів (о. Тасманія, Кінг, Кенгуру, Фліндерс, Барроу та ін.). Площа Австралії 7,7 млн. км², населення – 21 млн. чол. Столиця – Канберра. Державна мова – англійська. Більшість населення сповідає християнство.
Австралія входить до числа економічно розвинених країн світу, проте її господарству здебільшого властива сировинна спрямованість. У міжнародному розподілі праці Австралії належить провідна роль у виробництві і експорті пшениці, м'яса, цукру, шерсті, різних видів мінеральної сировини (бокситів, поліметалів, залізняку, кам'яного вугілля та ін.).
Відмітною особливістю географічного положення Австралії є значна віддаленість від інших континентів. Країна оточена з усіх боків водами світового океану, її північні і східні береги омиває Тихий океан, західні і південні – Індійський.
Основне ядро населення Австралії складають англоавстралійці (нащадки іммігрантів з Великої Британії та Ірландії), а також іммігранти з різних країн світу. Австралійські аборигени утворюють менше 1% населення країни.
Австралія – одна з найбільш урбанізованих країн світу: понад 85% її населення – городяни. Найбільші міста – Сідней, Мельбурн, Брісбен, Аделаїда, Перт, Ньюкасл. Майже всі вони мають великі порти.
Рельєф Австралії переважно рівнинний. Гори займають менше 5% території цього материка. Області обширних пустель (вони займають 2/5 площі країни) центральної і західної Австралії мають недостатнє зволоження і можуть бути використані лише як пасовища для овець. Річкова мережа розвинена слабо. Єдина багатоводна річка Муррей з притокою Дарлінг.
Острови Океанії, знаходячись у тропічному і субтропічному поясах Південної півкулі, мають теплий, м'який клімат (один з найкомфортніших на земній кулі) з температурним режимом і кількістю атмосферних опадів, достатніми для вирощування сільськогосподарських культур, що обробляються в цих широтах, – кокосової пальми, бананів, какао, кави, тютюну, цукрового очерету, бавовни, бульбоплодів (таро, батату, ямсу, маніоки) та ін. Природні умови дозволяють збирати декілька урожаїв сільськогосподарських культур на рік.
Океанія багата і різноманітними корисними копалинами: відкриті поклади кам'яного вугілля (Нова Зеландія), горючого газу, залізняку, мідних і марганцевих руд, платини, срібла (Нова Гвінея), нікелю (Нова Каледонія), золота (Фіджі), фосфатної сировини (Науру) та ін.
Океанія – область розселення папуасів, меланезійців, мікронезійців і полінезійців, була відкрита європейцями на початку XVI століття (Маріанські острови у 1521 році, під час навколосвітньої подорожі Фернандо Магеллана). Найчисельніші групи сучасного населення становлять аборигени (папуаські народи і народи, що розмовляють мовами австронезійської сім'ї), іммігранти та їх нащадки (англоновозеландці, американці, англійці, індійці, французи, англоавстралійці, китайці, корейці, в'єтнамці та ін.).
Для більшості країн Океанії характерні висока народжуваність, природний приріст і низька смертність. У більшості країн чоловіки чисельно переважають над жінками, висока доля молоді, основна маса жителів зайнята у сільському господарстві, гірничодобувній промисловості, туризмі. Істотні міграційні потоки людей між країнами. Населення розміщене нерівномірно – разом з багатолюдними островами (Туваку, Науру, Мбау та ін.) співіснують й нежилі острови.
У соціально-економічному плані усі країни Океанії – такі, що розвиваються, здебільшого аграрні. Поширене тропічне землеробство (вирощування різних овочів і фруктів, бавовни, кави, какао та ін.) і тваринництво (розводять велику рогату худобу, овець, свиней, птаха). Для промисловості характерне домінуюче положення гірничодобувних галузей (на о. Науру – видобуток фосфоритів, у Новій Каледонії – нікелю та ін.) і галузей, що переробляють продукцію сільського господарства (виробництво кокосового масла, тютюнових виробів, цукру, соків, консервація фруктів, рибна промисловість та ін.).
Туристичний розвиток макрорегоіну. Розвиток туризму в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні розпочався відносно недавно. Проте темпи його розвитку – найвищі у світі: у 1970 році частка прибуттів в АТР склала 3,2%, а у 2000 році – 16,0%. За прогнозами, до 2020 року вона становитиме – 27,3%. Нині регіон посідає друге місце у світовому туристичному потоці. Швидко зростають прибутки від туризму: у 1970 році – 6,1%, у 2001 році – 17,7%. Найбільші прибутки від туризму отримують: КНР, Австралія, Японія, Сянган, Таїланд.
Таблиця 8.1
Поиск по сайту: