ТУРИСТИЧНІ КРАЇНИ ПІВДЕННО-СХІДНОЇ АЗІЇ

Бруней. На північно-західному березі острова Калімантан розташована процвітаюча мікродержава Південно-Східної Азії – Бруней. Благополуччя Брунею базується на прибутку, що отримується від видобутку нафти. Султан Брунею вважається одним з найбагатших жителів планети. Столиця Брунею – Бандар-Сері-Бегаван. Тут на компактній території у 6 тис. км² проживає близько 400 тис. чол. Більшість мешканців – малайці (65% всього населення). У столиці знаходиться одна з найбільших мечетей в Азії – мечеть Омара Алі Сайфуддіна. У країні є також національні парки і заповідники з екваторіальною флорою і фауною. У 1994 році в країні відкритий тематичний парк Джерудонг.

В'єтнам. Соціалістична республіка з населенням понад 85 млн. чол. Столиця – Ханой. Одна з найбільш відомих визначних пам'яток країни – Мавзолей Хошіміна, керівника Комуністичної партії і організатора визвольної війни проти французьких колонізаторів. Не зважаючи на збережений соціалістичний статус, В'єтнам – країна з економікою, що динамічно розвивається. У Ханої ведеться активне готельне будівництво. Останніми роками В'єтнам вийшов у лідери за низкою позицій, наприклад, за виробництвом кави.

Набирає обороти і туристична індустрія. У В'єтнамі є ряд сучасних курортів: Нячанг, Фантхєт, Дананг, Далат. Нячанг – найвідоміший курорт В'єтнаму, розташований на березі однойменної затоки. Курорт славиться не тільки білосніжними пляжами, але й цілющими джерелами. Повітря, наповнене евкаліптовим ароматом, цілющо впливає на людей, які страждають на захворювання органів дихання. Фантхєт – відомий курорт, розташований на півдні країни, із золотистими пляжами і обладнаними полями для гри в гольф. Дананг – крупний морський порт. В околицях міста є і курортна зона – місце для любителів відпочинку на морі. Окрім купання в морі туристи можуть насолодитися тут парусним спортом, водними лижами, дайвінгом. Популярністю користується високогірний курорт Далат, що привертає красою місцевої природи: водоспади, озера, сосновий бір, квітники.

У В'єтнамі багато архітектурних пам'яток, що нагадують про час правління династії імператорів Нгуєн. Це чисельні гробниці і пагоди. Найвідомішою серед них є семиповерхова пагода «Тхієн Му». Значну частину території країни займають тропічні джунглі. У В'єтнамі поступово починає формуватися індустрія національних парків, де туристи можуть насолодитися видами диких лісів і екзотичних тварин.

В'єтнам – країна, де буддизм є державною релігією. Тут знаходиться велика кількість буддистських монастирів, храмів і пагод, які постійно відвідуються релігійними туристами.

Індонезія розташувалася на величезному архіпелазі, який за розмірами дорівнює площі Західної Європи. Найбільші її острови – Суматра, Ява, Калімантан, Сулавесі. Життя на кожному з 13 тис. островів йде своїм власним шляхом. На одному острові живуть мусульмани (Ява), на іншому – індуси (Балі), на третьому – християни (північ Сулавесі). Столиця Індонезії – місто Джакарта.

Індонезія – країна, що розвивається, основними чинниками економічного розвитку є природні ресурси і дешева робоча сила. Індонезія є крупним експортером сировини. Нафта, газ, каучуконоси, ліс, агрокліматичні ресурси широко застосовуються у господарській діяльності. Міжнародний туризм є стратегією господарчого розвитку, досить вигідною для економіки Індонезії, оскільки країна володіє величезним запасом робочої сили низької кваліфікації і сприятливими агрокліматичними ресурсами. Індонезія – країна, де індустрія туризму і гостинності розвивається високими темпами і є важливим чинником диверсифікації економіки і формування сектору послуг. Враховуючи географічне положення Індонезії, більшість туристів прибуває сюди з сусідніх країн – Малайзії, Японії, Австралії, Тайваню. Менше, але також суттєве значення має потік туристів з розвинених країн Європи і Північної Америки.

Колонізація індонезійського архіпелагу розпочалася голландцями на початку XVII століття. Впродовж XIX та першої половини XX століть територія Індонезії була голландською колонією і носила назву Голландської Ост-Індії.

Протягом 1942–1945 років Індонезія була окупована Японією. Індонезія проголосила свою незалежність після поразки Японії у Другій світовій війні (17 серпня 1945 року). Однак офіційне визнання незалежності над більшою частиною Голландської Ост-Індії – Індонезії – відбулося лише 27 грудня 1949 року.

Острів Балі – один з найважливіших туристичних центрів Індонезії. Тут розташовані стародавні храми індуїстів, а також численні готелі з прекрасними пляжами. Населення Балі – 3,22 млн. чол., в основному складається з індонезійців та традиційних невеличких спільнот китайців та індусів в найбільших населених пунктах острова. 93,3% населення Балі сповідують індуїзм. Як і в Індії, в балійському суспільстві існує поділ на касти. Разом з цим, кастова ієрархія тут має значення лише під час справляння релігійних обрядів.

Клімат Балі – тропічний, м’який, вологий. На Балі можна виділити два сезони: з травня до вересня – досить суха погода, з жовтня до квітня – «вологий» сезон (короткочасні дощі, тривалістю у 1-2 години). Квітень та жовтень – найбільш непередбачувані місяці через зміну мусонів. Середньорічна температура повітря на Балі +26 +28°C, води +24 +26°C.

З огляду на наявні природні ресурси, людський потенціал та соціально-культурні особливості острова, основними джерелами надходжень для місцевої економіки є туризм та сільське господарство.

Початок розвитку туристичної індустрії на острові було покладено голландцями ще у 1920-х роках. Починаючи з 1978 року під керівництвом губернатора Іди Багуса Мандри на острові розпочався новий етап у розвитку туристичної сфери. Протягом 1980–1990-х років острів стає найбільш популярним курортом Індонезії.

Адміністративний та економічний центр провінції Балі – місто Денпасар. Населення – близько 200 тис. чол. У місті розташовані кілька музеїв, мистецькі та торгові центри, міжнародний аеропорт. З колоніальних часів тут збереглися будівлі з білими стінами та червоним кахлем. Найбільш привабливими туристичними місцями є парк Пупутан, храм Джагатнаха, музей Балі, храм Маоспахіт та Центр балійських мистецтв.

Незважаючи на домінуючий вплив ісламу на всій іншій території Індонезії, балійцям вдалося зберегти свою унікальну індуїстську культуру. Це знаходить своє відображення у повсякденному житті, побуті, численних церемоніях та ритуалах, які супроводжують кожний етап життя балійця, мистецьких фестивалях, пишних храмах та палацах.

Балійці – майстерні ремісники, особливо що стосується різьби по дереву, оздоблення виробів черепашими панцирями, золотом, сріблом та іншими металами. Балійці також відомі своїми народними танцями, своєрідною музикою гамелану та вмінням шити одяг з золотих та срібних ниток (Сонгкет). Різьбляні вироби з каменю та деревини, витвори традиційного та сучасного образотворчого мистецтва, унікальні ювелірні вироби з золота та срібла можна знайти в магазинах та торгових галереях на всьому острові.

Острів Балі умовно можна поділити на дві частини. Перша, від аеропорту Денпасара на північ – це частина острова, де проводять екскурсії та живуть місцеві жителі. Друга, від аеропорту Денпасара на південь – курортна зона Балі.

Район Кута – популярний серед молоді. Тут працюють модні дискотеки, нічні клуби, ресторани, бари, аквапарк. Центром Кути є Матахарі, де зосереджені основні торговельні та розважальні центри. Пляжі Кути – ідеальне місце для серфінгу. У 15 хвилинах їзди від Кути – Джимбаран, порівняно новий туристичний район на Балі.

Курортний район Санур – це невеличке туристичне селище з численними готелями, ресторанами та маленькими сувенірними крамничками. Санур – місце для спокійного сімейного відпочинку. Тут розташовані готелі економ-класу. Санур вважають одним із центрів водних видів спорту на Балі.

Район Нуса Дуа – найбільш респектабельний і популярний курорт острова, який являє собою відділену від острова паркову зону з чудовими пляжами, садами, традиційними балійськими храмами, гольф-полями, СПА-центрами та бутіками. Центр курорту – торговельно-розважальний комплекс Галерея Нуса Дуа, де, крім ресторанів і магазинів, вечорами дають вистави з національною музикою, проводять балійські фестивалі мистецтв. У Нуса Дуа немає житлових кварталів, моторизовані види спорту на пляжі заборонені.

Убуд – відомий як культурний центр Балі. Окрім звичних готелів, ресторанів та торгових центрів, тут розташовані індуїстський храмовий комплекс, різні історичні об’єкти, музеї, а також центр ремесел. Кожного тижня в Убуді влаштовуються вистави традиційного мистецтва: танці Кечак, Легонг, Баронг, Махабхарата, Рамаяна, театр кукол «ваянг куліт», грає гамелан.

Вулкан Агунг – найвища та найбільш шанована гора на Балі. Досить часто гора вкрита хмарами та туманом, проте в ясний день вершину гори можна побачити з будь-якої точки на півдні або сході острова. Деякі путівники та карти відзначають, що висота вулкану дорівнює 3142 м над рівнем моря, разом з цим, на думку науковців, після виверження 1963 року його висота зменшилася приблизно на 130 метрів. Кратер вулкана утворює овал завширшки 500 метрів, на західній частині якого розташовується священне для кожного балійця місце – храм Бесакіх. До речі, загальновідомий символ острова – балійські ворота є подобою гори Агунг, дві половини яких уособлюють світове добро та зло. За повір’ям, ці ворота закриються, коли в них увійде зла людина.

Танах Лот є чи не найбільш відомим туристичним об’єктом на Балі. Тут, на невеликому кораловому острові, розташований храмовий комплекс, який більш часто з’являється на фотознімках та є своєрідною «візитівкою» Балі. Багато туристів відвідують це місце перед заходом сонця з тим, щоб насолодитися вражаючою панорамою.

Індонезія являє інтерес для екологічного туризму. Тут розташовано ряд національних парків і заповідників. Широко відомий парк відпочинку Ганнінг на острові Суматра. Туристів привертають сюди можливість здійснення трекінгу по гірських лісах, а також відвідини центру реабілітації орангутангів.

Слід мати на увазі, що Індонезія є найбільшою мусульманською країною світу, а на півночі Індонезії – в Провінції Ачех – навіть діє Шаріат. Під час відвідання релігійних мусульманських місць, зокрема мечетей, жінкам необхідно одягати на голову спеціальну накидку. В деяких індуїстських, буддистських та китайських храмах також потрібно знімати взуття перед входом.

Загроза тероризму та ісламський радикалізм в сьогоднішній Індонезії є найбільш гострими проблемами у сфері безпеки. Впродовж останніх років у країні спостерігається активізація ряду радикальних ісламських угруповань[160].

Камбоджа. Королівство Камбоджа розташовано в Південно-Східній Азії, на півдні півострова Індокитай. Населення близько 14,5 млн. чол. Державна релігія – буддизм. Столиця – Пномпень. Камбоджа – конституційна монархія, глава держави – король.

Подорожі до Камбоджі – це, передусім, знайомство з давнім містом Ангкор, яке ще недавно було загублене у непрохідних джунглях на півночі країни. Ангкор в Камбоджі – це унікальне археологічне місце в Азії і справжня перлина країни. Виточені скульптури і барельєфи, що прикрашають місто, а також складні системи переходів і сходів у будівлях комплексу розкривають історію та традиції великої ангорської династії. Ангкор є символом країни. Башти його храмів прикрашають національний прапор Камбоджі. Не менш захоплюючі дивовижні прогулянки по великому озеру Тонлесап і знайомство з місцевими колоритними ярмарками, відвідання пагод у Пномпені та відпочинок на курорті у Сіануквілі – популярних пляжах Камбоджі.

Економіка Камбоджі базується на надходженнях від текстильної промисловості і туризму. Текстильна промисловість представлена в основному невеликими фабриками, де шиють вітровки, брюки, футболки для Америки, Японії, Західної Європи. У сфері виготовлення одягу зайнято понад 350 тис. працівників, в експорті країни одяг дає 85% вартості. Окрім одягу країна експортує ліс, каучук, рис, рибу, тютюн, взуття (4,3 млрд. дол. у 2008 році). Камбоджа – аграрна країна (частка сільського господарства у ВПП складає 53%, а промисловості – 5%). Незначна кількість туристів (близько 1,5 млн.) пояснюється нестабільністю та відсталою інфраструктурою.

У Камбоджі порівняно недавно закінчилася величезна громадянська війна, що забрала багато життів. Для туристів, які прилетіли до Пномпеня, столиці королівства, обов’язкова частина програми – відвідини «музею геноциду». У одній з чотирьох будівель музею протягом 1975–1979 років, коли країною правили «червоні кхмери», знаходилися камери тортур.

Пномпень розташовується на місці злиття трьох річок. Колоніальні будівлі, що збереглися, бульвари, кхмерські ступи і Королівський палац додають місту надзвичайної чарівності, а мавпочки, що снують усюди, створюють особливий колорит. У Пномпені знаходиться міжнародний аеропорт.

Місто Сіємрієп є «воротами» до храмового комплексу Ангкор. У місті, яке поєднує елементи кхмерської і китайської архітектури, багато сучасних готелів і ресторанів. Тут можна відвідати музей культури або прокотитися на човні по озеру Тонлесап. У Сіємрієпі також існує міжнародний аеропорт.

Річкове місто Батамбанг – друге за розмірами у Камбоджі. Тут добре збереглися колоніальні споруди. Можна покататися по озеру, відвідати музеї, де зберігаються стародавні експонати, а також навколишні храми і селища.

Найпопулярніший курорт у Камбоджі – місто Сіануквіль. Тут багато кафе, барів, готелів, є можливість для дайвінгу. Головні пляжі: Викторі-Біч, Сокха-Біч, Гаваї-Біч. Неподалік від Сіануквілю у Сіамській затоці розкинулися мальовничі острови Камбоджі. Відпочинок на білосніжних пляжах можна поєднувати з екскурсіями. З Сіануквілю можна легко дістатися до Пномпеня, В'єтнаму і Таїланду.

Лаос. Народна Демократична Республіка Лаос межує на півночі з Китаєм, сході – з В'єтнамом, півдні – з Камбоджею, заході – з Таїландом. Державний кордон проходить в основному по гребенях гір, а значна частина кордону з Таїландом – по річці Меконг. Країна не має виходу до моря.

Лаос – переважно гірська країна (понад 70% країни зайнято хребтами та гірськими плато). Гори складені гранітами, гнейсами і порізані глибокими ущелинами, по яких протікають численні ріки. Гірські хребти чергуються з плато складеними пісковиками і вапняками. На півночі – плато Сіангкхуанг (висота до 2820 м, г. Біа), на сході – південно-західні схили хребта Чіонгшон, на півдні – плато Боловен. Вздовж річки Меконг – однієї з найбільших азіатських рік – розташована низовина. Загальна довжина Меконгу 4500 км, з яких 1835 у межах Лаосу. Більшість рік відноситься до басейну Меконгу. Найбільші з них – Тха, У, Лік, Нгум, Бангфай, Бангхіанг, Дон, Конг, Тхен. Клімат в Лаосі субекваторіальний, мусонний.

Лаос – аграрна країна. В структурі ВВП на частку сільського і лісового господарств припадає близько 80%. Основні галузі промисловості: гірнича (олово і гіпс), переробка сільськогосподарської продукції.

Лаос – одна з найбільш загадкових країн Південно-Східної Азії. У давнину Лаос був відомий як «Ланг Санг», що означає «Королівство мільйона слонів». Ця назва була дана країні королем Фа Нгумом після повторного об'єднання країни у 1353 році нашої ери. З тих пір ця важкодоступна країна набула аури найбільш надзвичайної держави Індокитаю. Нині в країні нараховується близько 1,5 тис. слонів. У країні повсякчас відбуваються численні фестивалі та інші святкові заходи за участю цих тварин.

До кінця XVIII століття велика частина території Лаосу знаходилася під сіамським (тайським) владицтвом, а також неодноразово зазнавала утисків з боку В'єтнаму. До кінця XIX століття Франція створила Французький Індокитай у в'єтнамських провінціях Тонкін і Аннам. Поступово Таїланд передав увесь Лаос у володіння Франції, яка прагнула використовувати цю територію як буфер між своїми колоніальними володіннями і Сіамом.

У часи Другої світової війни Лаос перебував під окупацією Японії, а у 1953 році було проголошено незалежність країни. Під час війни у В'єтнамі Лаос зазнав значних бомбардувань авіації США, оскілки по його території проходила «Стежка Хошіміна».

У другій половині ХХ століття Лаосом керував комуністичний уряд. Початок руху до ринкової економіки привів до певного економічного підйому, проте не дивлячись на це, до кінця 1990-х економіка країни знаходилася у скрутному стані: інфляція становила 100%, а валюта знецінилася більше, ніж на 500%. Це змусило країну розпочати кампанію під слоганом «Відвідай Лаос» для залучення туристів. Успіх такого заходу був не дуже великим, однак пішов на користь економіці.

Туризм в Лаосі – одна з найбільш важливих галузей економіки. За даними лаоського національного туристичного агентства, у 2007 році країну відвідали 1,6 млн. туристів. Частіше за інших Лаос відвідують громадяни Таїланду, В'єтнаму і Китаю. Серед європейських країн лідирують Велика Британія і Німеччина.

Наприкінці 2009 року туристична індустрія Лаосу пережила небувалий підйом у зв'язку з XXV Іграми Південно-Східної Азії, які проходили в країні. Майже усі 7 тисяч кімнат в готелях і пансіонах, які має в своєму розпорядженні країна, були заповнені. Це допомогло туристичному бізнесу Лаосу піднятися після глобальної фінансової кризи, через яку, а також через епідемію свинячого грипу, країна втратила 15-20% туристів.

Лаос пропонує туристам величезну кількість відкритих для відвідання пам’яток історико-культурної спадщини. До списку світової спадщини ЮНЕСКО внесено місто Луангпхабанг з його королівським палацом і буддійський храм Ват Пхоу біля міста Чампасак. Великою популярністю у туристів користується печерне місто на півночі країни.

Для прийому іноземних туристів відкрито майже 200 готелів і понад тисячі гостьових будинків. Працюють понад 800 ресторанів місцевої і європейської кухні. У XX столітті дружба між Лаосом і СРСР підтримувалася на державному рівні, і в країні донині велика кількість людей добре говорить російською мовою.

Стародавні храми, велика різноманітність народів і етнічних груп, величезні масиви тропічних лісів, населених мільйонами екзотичних мешканців, живописний гірський ландшафт і особлива атмосфера спокою і умиротворіння – ось головні відмінності Лаосу.

Лаос – одна з малонаселених країн Південно-Східної Азії. Населення близько 6 мільйонів чол. Переважна частина населення (близько 62%) належить до мовної групи лао. Також у країні проживають тайці (до 20%), в'єтнамці, китайці та інші народи. Офіційна мова – лаоська або тхай-лаоська. Налічується п'ять основних діалектів. Крім того, поширені французька, тайська і в'єтнамська мови.

Більшість віруючих в Лаосі – буддисти (60%), хоча існують прихильники традиційних місцевих вірувань (здебільшого анімісти і прихильники культу духів «пхі») і віруючі різних християнських конфесій (близько 1,5% населення).

Луангпрабанг – стародавня столиця Лаосу, розташована на півночі країни на висоті 700 метрів над рівнем моря. Тривалий час це місто, що розташоване на березі Меконгу при впаданні в нього гірської річки Кхан, було недосяжною мрією для багатьох туристів. Протягом тривалого часу Луангпрабанг був буддійським центром Лаосу і продовжує залишатися ним і зараз. Після відставки короля Сісаван Вата (1975 рік) місто втратило статус столиці, але до цих пір багато лаосців вірять у те, що в майбутньому Луангпрабанг знову стане головним містом країни.

Луангпрабанг, як і В’єнтьян, славиться численними багато прикрашеними монастирями. У Луангпрабангу багато пагод, побудованих ще до часів французької колонізації. Місто прикрашає пагорб Пхусі, увінчаний шедевром лаоської буддійської архітектури – пагодою Тат Чомсі.

В’єнтьян – найменша азіатська столиця. Історики переводять її назву як Сандалове або Ароматне місто. Місто розташоване на березі Меконгу, у цьому місці річка повільна, майже нерухома. Буддійські пагоди, конусоподібні ступи і монастирі з внутрішніми прямокутними двориками зустрічаються тут на кожному кроці. Здається, що зовні їх стіни обтягнуті ніжним шовком. Такого ефекту досягали, наносячи лак в декілька слоїв, причому кожен шар, коли він висихав, ретельно полірували. Вхід у святилища стережуть скульптури демонів – напівлюди, напівзвіри чотириметрового зросту. Але і ці чудовиська не зуміли захистити багато пагод від грабунків, пожеж і руйнувань. З декількох сотень пагод нині залишилося не більше двадцяти. Багатоярусні дахи пагод легкі і по-східному елегантні. Заломлені догори краї прикрашені узором у вигляді звіриних кігтів, драконів, стилізованих квіток лотоса. Подекуди висять зв'язки дзвіночків, які при щонайменшому подиху вітру видають ніжний, кришталевий дзвін.

Вангвієнг – це невелике місто, оточене горами і річками. Його найважливішими прикрасами є печери, села і природний гірський пейзаж. Багато туристів, потрапивши сюди, залишаються на більш тривалий термін. Місто почало розвиватися у 1980-х роках через наплив туристів. Сьогодні це динамічне місто з безліччю кафе, барів, ресторанів, тому Вангвієнг є улюбленим місцем європейців, які люблять нічне життя. Музика стихає тут тільки ближче до ранку.

Останніми роками все більше туристів привертає Малайзія. Західна частина країни розташована на півдні острова Малакка, а східна частина – на півночі острова Калімантан (штати Сабах і Саравак). Малайзія поділяється на 13 штатів. Столицею держави є місто Куала-Лумпур. Воно виросло на місці табору перших здобувачів олова. Найцікавіші для відвідання місця в столиці – пташиний парк, де мешкає близько 5 тисяч птахів, парк оленів, де живуть унікальні маленькі «мишачі олені», і парк метеликів.

Малайзія – нова індустріальна країна Південно-Східної Азії. У міжнародному розподілі праці країна відома як крупний виробник олова, каучуку, а також продукції ряду галузей оброблювальної промисловості, передусім побутової техніки, а також як крупний виробник рису. Останніми роками в країні проводиться політика стимулювання розвитку туризму як перспективної галузі міжнародної спеціалізації.

Багато районів Малайзії мають свої неповторні особливості і привабливі для туристів. Штат Кедах з населенням понад один мільйон чол. розташований на північному заході півострова Малайзія. На території штату знаходиться так звана «рисова чаша Малайзії». У штаті багато археологічних пам'яток. Неподалік від узбережжя Кедаха розташований курортний острів Лангкаві, що належить до числа найкращих світових центрів відпочинку. Острів вкритий тропічною рослинністю, існують місця для пляжного відпочинку. Приблизно у 112 км на південь від Лангкаві, неподалік від північно-західного узбережжя півострова Малайзія, знаходиться острів Пенанг, який називають «перлиною Сходу». Прекрасні пляжі і мальовничі пейзажі перетворили острів на популярне місце відпочинку.

Штат Лерак з населенням близько 2 млн. чол. часто називають «срібним штатом», оскільки тут є крупні родовища олов'яної руди. Лерак привабливий для туристів багатою культурною спадщиною, зокрема вапняними печерами-храмами. На території штату знаходиться ряд курортних місць: прибережне містечко Ламут, острів Пангкор, острів Пангкор Лаут.

Штат Селангор розташований на західному узбережжі півострова Малайзія. Це найбільш населений штат у країні і одночасно найбільший індустріальний центр. У штаті є курорти Моріб, Баган Лаланг, острови Карей, Кетам, Індах і Ангса.

Головні курорти штату Негрі Сембілан (західне узбережжя Малайзії) розташовані у 48-кілометровій прибережній смузі в районі порту Діксон.

Штат Малакка займає південний захід півострова Малайзія і відомий як місце переплетіння багатьох культур: індійської, китайської, європейської і японської. В штаті багато історичних пам'яток – храмів, мечетей, мавзолеїв, церков. Є тут і курорти – Танджунг Бідара, Танджунг Клінг та ін.

Штат Джохор вважається «південними воротами» Малайзії. Тут проходить залізнична лінія, що пов'язує Малайзію з Сінгапуром. У штаті є історичні пам'ятки, національні парки, курорти.

Штат Паханг на східному узбережжі Малайзії є найбільшим за площею штатом країни. Тут є високогірні курорти, національні природні заповідники, живописні озера. Острів Тіоман належить до категорії престижних міжнародних курортів.

Штат Теренгану на східному узбережжі півострова Малайзія – центр текстильної промисловості країни. Тут також виготовляються вироби з батіка і міді, що пропонуються туристам. Це один з наймальовничіших штатів країни. До чудес природи штату можна віднести високогірне озеро Кунуїр, а також водоспад Сінайа. Острів Реданг в морській акваторії штату вважається одним з кращих місць в Малайзії для плавання з маскою і аквалангом.

Штат Келантан, розташований на північному сході, на кордоні з Таїландом, називають «колискою» малазійської культури. Тут на узбережжі Південно-Китайського моря багато курортних місць з пляжами із золотистого піску, обрамлених кокосовими пальмами.

Штат Сабах знаходиться в Східній Малайзії, на північному сході острова Борнео. Це гірський штат з дикими джунглями і довгою береговою лінією з пляжами, усіяними кораловими рифами.

Штат Саравак, що в перекладі означає «країна птаха-носорога», є найбільшим з малазійських штатів. Розташований на острові Борнео, цей багатонаціональний штат являє собою територію густих джунглів. Він багатий такими ресурсами, як перець, какао, пальмове масло, деревина і нафта. У штаті багато національних парків, в яких організовуються сафарі. Є прекрасні пляжі.

Штат Лабуан має порт, що динамічно розвивається, він також є одним з міжнародних фінансових центрів. У межах території штату знаходиться ряд островів, біля побережжя яких покояться залишки затонулих кораблів, які становлять інтерес для любителів дайвінгу.

Малайзія відома також своїми морськими заповідниками, що являють замкнуті екосистеми в обмеженій акваторії моря. Коралові рифи, що знаходяться там, є невід’ємним елементом існування місцевих риб і мікроорганізмів. Заповідники створюються для збереження і захисту коралових територій від впливу індустріалізації, захисту підводної флори і фауни, організації відпочинку людей без завдання шкоди живій природі. Знаходячись у морських заповідниках, необхідно дотримуватися певних правил. Наприклад, забороняється рибна ловля, збір коралів, гонки на швидкісних човнах.

Малайзія є також центром релігійного туризму. Більшість жителів країни – мусульмани. Приблизно у 30 км від Куала-Лумпур знаходяться печери Бату. Наприкінці січня – на початку лютого тут проходить релігійне свято, що збирає численних паломників з Малайзії, Сінгапуру та інших країн.

М’янма – «країна золотих пагод» – відома передусім як один з найпотужніших анклавів буддійської культури у всій Азії. Національним символом країни є грандіозна пагода-ступа Шведагон, побудована 2500 років тому і розташована в столиці Янгоні. У країні влада належить військовій хунті, яка править з 1962 року. Внаслідок цього М’янма (у минулому Бірма) – це бідна аграрна країна, де автомобіль вважається рідкістю і населення продовжує переміщатися на конях і биках. Таке положення справ гальмує розвиток туризму, який, за винятком паломництва і огляду пам'яток культури буддизму, в країні практично не розвинений.

Разом з тим, у М’янмі є цікаві місця і визначні пам'ятки. Наприклад, Мандалай – колишня столиця бірманських королів. Тут, як і в інших частинах країни, багато святинь буддизму. Потухлий вулкан Попа вважається однією з найзагадковіших гір країни і є місцем паломництва впродовж багатьох сотень років. Це місце священне для жителів країни. У Янгоні є екзотичні плавучі готелі. Це старі судна, поставлені на причал уздовж берега річки Рангун і обладнані під готелі. Столиця стародавньої Араканської держави – місто Мрук У – нині відомий археологічний центр.

Відомим центром туризму є Сінгапур – крупний фінансовий, промисловий і транспортний центр. У Сінгапурі багато природних і культурних пам'яток. Сінгапурський зоопарк, парк птахів, фестиваль мистецтв, етнічні квартали (чайнатаун, маленька Індія) – це ті об'єкти, які зазвичай відвідують туристи.

Сінгапур – держава-місто, площею 692,7 км², що складається з ряду островів, вдало розташованих на перехресті морських шляхів. Основний острів займає 584,8 км². Населення становить близько 4,6 млн. чол., серед яких більш як 50 тис. мільйонерів і кілька мільярдерів. Етнічний склад: китайці – 76,8%, малайці – 13,9%, індійці – 7,9%. Релігії: буддизм, християнство, іслам, індуїзм і конфуціанство. Державні мови: англійська, китайська, тамільська і малайська. Розмовляють переважно англійською, нею ж – усе діловодство та навчання. Сусіди: Малайзія, Індонезія.

Відповідно до результатів соціологічних досліджень, країна посідає друге місце у світі в рейтингу за ступенем глобалізації; на початку списку – за рівнем свободи економічної діяльності; четверте – у списку найменш корумпованих країн і перше – серед азіатських держав за рівнем життя.

Доходи на душу населення – 25,9 тис. дол. Сінгапур є другим після Люксембургу найбезпечнішим місцем світу, посідає четверту позицію за обсягом торгівлі іноземною валютою, за розвитком економіки – на шостому місці. На останньому місці – за індексом непрозорості, що безпосередньо позначається на отриманні країною прямих іноземних інвестицій. Тому місто – найприбутковіша територія для світових інвесторів після Швейцарії.

Крім того, Сінгапур — одна з найздоровіших держав світу: якість охорони здоров’я, попри один із найнижчих рівнів витрат на нього серед розвинених країн (5% ВВП), визнана однією із кращих у світі. Середня тривалість життя 80 років.

Серед усіляких варіантів туризму один із найбільш корисних і приємних – медичний. Сінгапур є одним з лідерів у цьому напрямку. Щороку більше 400 000 пацієнтів із усього світу приїжджають у цю країну, щоб отримати медичні послуги. Справа в тому, що медицина в Сінгапурі поєднує в собі лікування й відпочинок. А тому лікарні тут скоріше нагадують 4-х або 5-ти зіркові готелі на курортах: дизайн, обслуговування, загальна атмосфера.

Сінгапур усерйоз вирішив стати найбільшим туристичним центром в Азії. Влада має намір вкласти в розвиток цієї інфраструктури близько 2 млрд. дол. Нещодавно в країні оголосили про будівництво великого курорту з діловим центром, який допоможе Сінгапуру виділитися на світовій карті туризму і привернути великий потік бізнес-туристів.

Логіка влади залізна: Сінгапур відомий як один із найбільших економічних і торгових бізнес-центрів Азії, тому його щодня відвідують тисячі ділових людей. Тут проходять міжнародні виставки, семінари, конференції та зустрічі. Щоправда, українськими туристами країна освоєна ще недостатньо.

Місцева влада стверджує, що до 2015 року країна прийматиме 17 млн. туристів щорічно. При цьому, як планують, витрати приїжджих мають зрости до 30 млрд. дол. на рік.

Східний Тимор – одна з «наймолодших» держав у світі. Будучи відкритим португальцями на початку XVI століття, він був однією з найбідніших колоній Португалії до 28 листопада 1975 року. Втім, через декілька днів після оголошення незалежності до країни вторглися індонезійські війська. Остаточну незалежність Східний Тимор отримав тільки 20 травня 2002 року, після втручання миротворчих сил ООН і політичного тиску на Індонезію, яка в результаті погодилася відмовитися від своїх претензій.

Східний Тимор займає східну частину острова Тимор, невеликий анклав на його північно-західній стороні і сусідній острів Атауро. Омивається морем Банда Тихого океану і морем Тимор Індійського. Рельєф уздовж узбережжя – рівнинний, на півночі переходить у невисоке плоскогір'я, центр острова – гористий, з найвищою точкою у 2963 м (гора Рамелау). По території країни протікає безліч невеликих річок; крупних озер немає.

Клімат – морський, тропічний, мусонного типу. Переважають вічнозелені і листопадні види дерев і чагарників. Багато безлісих просторів, покритих травою аланг-аланг. Деревні породи (дикорослі): евкаліпт, сандалове дерево із запашною деревиною (ендемік), червоне і залізне дерево, тик, пальми різних порід. Фауна: олені, кускуси, какаду і бео, безліч ящірок і змій, різноманітні риби і морські тварини.

В більшості своїй тиморці належать до папуасько-меланезійської раси і говорять 37 мовами, що відносяться до папуаської і австронезійської мовних сімей. Найпоширеніша з них – папуаський тетум. Майже все населення володіє індонезійською мовою.

Переважна більшість віруючих – католики (90,3%); мусульман – 3,74%; протестантів і буддистів – 3%. Католицька церква активно захищає свою паству від політичних та інших переслідувань.

Головні заняття населення – землеробство, тваринництво, рибальство. Продукція традиційного землеробства (кукурудза, рис, боби, касава, ямс, соя, фрукти, овочі) споживається на місці. На експорт вирощують каву, сандалову деревину і масло, копру, какао, гвоздику, ваніль. Здобич тунця, креветок, риби із впровадженням сучасних засобів лову суттєво зросла.

Строкате в етнолінгвістичному відношенні населення однаково дотримується традиційного права і укорінених обрядів, таких, як ініціації, весілля, траурні церемонії, громадська взаємодопомога. Барвистий і нарядний національний костюм з домотканої матерії. Домашнє ткання й інші види ремесла поширені всюди. Сплав місцевої і португальської культур породив своєрідний музичний стиль «крончонг».

Охорона здоров'я в Східному Тиморі поставлена значно краще, ніж у середньому по Індонезії. Проте малярія, туберкульоз, фрамбезія, шкірні захворювання далеко не зжиті, а дитяча смертність все ще на рівні 10%. Середня тривалість життя – близько 50 років.

Ділі, столиця Східного Тимору, приємне місто з яскраво вираженими португальськими рисами, на зразок вирівняних і оточених віллами доріг та пляжів, що тягнуться уздовж, або масивної старої будівлі гарнізону, збудованого у 1627 році. Більша частина Ділі була зруйнована у 1999 році в ході озброєного конфлікту з індонезійськими військами. Довгий прибережний бульвар – популярне місце торгівлі, дозвілля, вечірніх прогулянок. Це істинно католицьке місто має безліч церков, а масивна статуя Христа вінчає вершину мису Фатукама подібно до знаменитої статуї в Ріо-де-Жанейро. З верхів’я відкривається прекрасна панорама.

Район Ділі має декілька хороших пляжних місць, особливо популярна ділянка для дайвінгу в районі самого мису Фатукама. Найпопулярніша курортна область – захищена бухта Арейа-Бранка, також відома як Пасір-Путіх («Білі Піски»), в 3 км на схід від Ділі.

У Ділі розташовані приватний університет, політехнічний інститут, ряд педагогічних, медичних і адміністративних училищ, велика регіональна бібліотека і госпіталь. Тут же розміщується Рада народних представників провінції, офіс губернатора. Поблизу міста – два аеродроми і порт. Збереглися старовинні католицькі храми і кафедральний собор.

Живописний острів Атауро, що також слугував у минулому популярним місцем відпочинку, легко помітний з берега, але практично недоступний – ніякі човни або теплоходи туди не ходять.

Селище Ліквіка, розташоване всього в годині їзди від Ділі, – одне з найдраматичніших і красивіших місць на острові. Саме тут озброєні групи міліції, з мовчазної і активної підтримки індонезійських військових, почали різанину в церкві у 1999 році, що привело до крупних озброєних зіткнень і введення військ ООН. Зараз Ліквіка поступово оправляється від наслідків тих жахливих днів і вже знову може надати туристам свій знаменитий пляж з чорного піску, обрамлений такими довгожданими в місцевому жаркому кліматі тінистими пальмами.

Бікеке, друге за розмірами місто у Східному Тиморі, є чудовим місцем, не дивлячись на руйнівні військові дії 1999-го року. Прекрасна двогодинна подорож до його узбережжя з ясною водою і чистими берегами по дорозі з Ділі через Манатуто. Кращі місця для відпочинку заходяться на південь від Бікеке біля Суаї, але дорога в ці місця зазвичай стає абсолютно непрохідною протягом вологого сезону. Ліси в цьому регіоні були важливими «джерелами» сандалового дерева, тика і ванілі протягом португальського періоду, але варварські методи заготівки лісу протягом індонезійського правління сильно зменшили цей цінний ресурс.

Населення португальського поселення Окусі достатньо рівномірно розсіяно по селах, що складаються в значній мірі з традиційних солом'яних хатин, які нагадують бджолині вулики. Окусі, або Сам Пантемакасар, так правильніше було б називати це місто, був першим постійним португальським поселенням на острові. Місто затиснуте між пагорбами і лінією океану. Кораловий риф пролягає тут приблизно у десяти метрах від берега, що в умовах чистої місцевої води пропонує захоплюючий дайвінг.

Колись популярний у туристів старий португальський форт, відомий як Фатусуба, знаходиться біля верхів’я пагорба через 1,5 км на південь від міста. Він майже без пошкоджень пережив трагічний 1999 рік і нині є тихим місцем з хорошими панорамами і прекрасними видами. Тут також постійно проводяться місцеві релігійні фестивалі.

Містечко Ліфау, що знаходиться у 5 км на захід від Окусі, також є одним з перших португальських поселень на Тиморі. Тут є хороший пляж і пам'ятник першій висадці європейців на острів.

Старі міста Мубісе і Ермера надають хороший відпочинок при поїздці з Ділі на узбережжя. Ермера відома своїми плантаціями кави, багато з яких і сьогодні продовжують давати відмінну каву, а колишня урядова резиденція в Мубісе відкрита нині як готель. Гірський пейзаж в цих місцях просто захоплює, але як і багато міст країни, Мубісе і Ермера були жахливо пошкоджені в ході подій 1999 року.

Таїланд. Офіційна назва країни – Королівство Таїланд. Стара назва – Сіам (до 1939 року). Площа – 513 тис. км². Населення – 58,2 млн. чол. Офіційна мова – тайська. Столиця – Бангкок (6,5 млн. жителів). Впродовж багатовікової історії Таїланд не втратив своєї політичної незалежності. Олов’яно-вольфрамовий пояс, що проходить по території країни, забезпечує Таїланду одне з провідних місць по видобуванню олова.

Таїланд є «туристичною Меккою» Південно-Східної Азії. Туристів привертають сприятливий клімат і розвинена туристична інфраструктура, історичні пам'ятки, зокрема буддистські храми, а також можливість вільної, розкріпаченої поведінки. Таїланд донині зберіг свою стародавню культуру.

Усі курорти Таїланду характеризуються високим рівнем сервісу, вигідним географічним положенням, великою кількістю розваг, непередаваним східним колоритом і дійсно низькими цінами на переважну більшість товарів. До найбільш відомих туристичних центрів Таїланду можна віднести столицю Бангкок, міста Пхукет, Паттайю, Самуї, Крабі, Пхі-Пхі, Районг, Хуа Хін, Самет та ін.

Пхукет – один з найпопулярніших у світі тайських курортів. Піщані пляжі, лазурне Андаманське море, пальмові гаї, маса розваг на будь-який смак і найвідоміший в Азії парк Phuket Fantasea – усе це Пхукет.

Паттайя – популярний тайський курорт. Цей курорт можна порекомендувати любителям підводного плавання і водних видів спорту.

Острів Самуї – головний суперник острова Пхукет. Це третій за розмірами острів Таїланду, який являє собою світ тропіків і вважається найбільш спокійним курортом Таїланду. Знаходиться у 560 км від столиці – міста Бангкока.

Бангкок – столиця Таїланду, головний туристичний центр країни. Бангкок є найбільшим розважальним центром для дітей та їх батьків з унікальною сумішшю тайської екзотики і сучасного західного способу життя. У місті розташовано близько 400 буддистських храмів. Найцікавіші серед них – храм Світанку з баштою заввишки 104 м і храм Смарагдового Будди.

Крабі – визнаний центр дайвінгу у Таїланді. Він відрізняється прекрасними пляжами, знаменитим монастирем у тигровій печері Ваі Тхам Суа, а також дивовижними національними парками.

Пхі-Пхі – острови-близнюки, розташовані у 20 км від острова Пхукет. Острови «потопають» у тропічній рослинності і відрізняються чудовими пляжами. Пхі-Пхі – місце гніздування рідкісних видів птахів, гнізда яких вживають у їжу тайські гурмани. Острів Районг також є одним з найкращих курортів Таїланду.

Хуа Хін – найстаріший тайський курорт, літня королівська резиденція. Хуа Хін багатий на архітектуру в англійському стилі, там також розташований національний парк Сам Рой Йот. Хуа Хін пропонує відмінний пляжний відпочинок, всілякі водні види спорту та рибну ловлю.

Острів Самет є класичним місцем пляжного відпочинку. Прекрасні пляжі, буддійські храми, коралові рифи, а також усе, що необхідно для насиченого відпочинку в Таїланді.

Активний розвиток індустрії туризму в останні два десятиліття перетворив відпочинок у Таїланді на масове явище. У 2008 році Таїланд відвідало 5,7 млн. туристів, а прибутки країни від цієї діяльності сягнули 5 млрд. дол. Основна база для розвитку туризму – це зазначені курорти, лідером серед яких є, безсумнівно, Пхукет, а також багатовікова історико-культурна спадщина. В Таїланді розташовані 4 об’єкти, які включено до списку культурної спадщини ЮНЕСКО: національний парк Тхунгіай-Хуай-Кха-Кхаенг, стародавні столиці Сукотан і Аютія (XIII–XIV століття), археологічні розкопки Бан Ч’янг.

Готелі Таїланду не класифікуються за загальноприйнятим світовим стандартом. Тому число зірок на фасаді готелю – не більш ніж прикраса.

Філіппіни – держава розташована на архіпелазі, що складається з понад семи тисяч островів. Столиця – Маніла. Найбільшими островами є Лусон і Мінданао. Дрібні острови мають виключно гористий рельєф. На великих островах знаходяться широкі рівнини. Особливо вони притаманні о. Лусону та о. Мінданао. На півночі о. Лусон знаходиться долина річки Кагаян, завширшки близько 80 км. Центральна рівнина простягається від затоки Лонґаєн до Манільської затоки. На о. Мінданао велика рівнина знаходиться в південно-західній частині острова. На цьому ж острові – діючий вулкан Апо (2954 м), найвища точка країни. Вулкан Пінатубо (1758 м) знаходиться на о. Лусон за 150 км від столиці країни. Усього діючих вулканів налічується близько двох десятків. Часті землетруси та виверження вулканів. Ріки великих островів є частково судноплавними (Кагаян, Чико, Абра, Паманія, Біскол – на о. Лусон; Ріо-Ґранде – на о. Мінданао). Значну частину островів займають тропічні ліси. У лісах ростуть дерева — тикове, чорне (ебенове), сандалове, бамбук, кокосова пальма. Клімат – тропічний морський. Численні національні парки (Канлаон, Маунт-Апо, Волькано та ін.) роблять перспективним розвиток екологічного туризму в країні.

В історії Філіппін можна виокремити декілька доленосних періодів. У XVI столітті на островах висадився Ф. Магеллан з метою розповсюдження тут християнства, але у сутичці з місцевими жителями він був убитий. Тривалий час Філіппіни були іспанською колонією, а потім стали залежною державою від США. У 1946 році країна отримала суверенітет.

У структурі економіки переважає виробництво промислової і сільськогосподарської продукції. В основному розвинені гірничодобувна і ряд галузей оброблювальної промисловості. У сільському господарстві провідною галуззю є рослинництво (цукровий очерет, тютюн, тропічні фрукти і цитрусові). На південному сході країни розташована провінція Давао, населення якої спеціалізується на вирощуванні унікальної технічної культури абаки, використовуваної для виготовлення тканин.

Туризм на Філіппінах пов'язаний здебільшого з відвідинами екзотичних місць, а також незайманих куточків дикої природи. Столиця Маніла є крупним промисловим, фінансовим і культурним центром. У місті збереглися споруди часів іспанських конкістадорів – Старе місто (район Інтрамурос, XVI–XVIII століття), форт Сантьяго (XVI–XVII століття), церква Сан-Авґустин (1599–1614 pоки), кафедральний собор, президентський палац Малаканьян (1863 pік). Там же знаходяться Національний музей Філіппін, Музей природи, Музей археології, Музей мистецтв, зоопарк, ботанічний сад та інші цікаві для туристів об’єкти.

Філіппіни мають достатні рекреаційні, природнимі і соціально-культурнимі ресурси. Нині острови пропонують майже усі види туризму: пляжний, екстремальний, спортивний, екологічний, пізнавальний. Крім того Філіппіни є одним з популярних напрямків медичного туризму. Палати у місцевих госпіталях більшою мірою нагадують номери у першокласних готелях. Програми розвитку медичного туризму були ініційовані департаментом туризму Філіппін ще у 1998 році з метою перетворити країну на найпопулярніший напрямок для оздоровчого відпочинку у Південно-Східній Азії.

Поиск по сайту: