ВІД ДЕКЛАРАЦІЇ ПРО СУВЕРЕНІТЕТ ДО АКТУ ПРО НЕЗАЛЕЖНІСТЬ

На цьому шляху зроблено чимало. Це насамперед прийняття Верховною Радою Української РСР 16 липня 1990 р. Декларації про державний суверенітет України. В її основі — сучасне розуміння суверенітету народу як багатогранного поняття. Так, Декларація не обмежується проголошенням права народу України вирішувати свою долю. Вона визначає сучасне комплексне наповнення цього права — верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади республіки в межах її території, незалежність і рівноправність у зовнішніх стосунках. Суверенітет реалізується на основі здійснення українською нацією невід'ємного права на самовизначення, на національну державність українського народу. Передба­чається народовладдя, утвердження громад5інства Української держави, її економічна самостійність, екологічна безпека, національно-культурне відродження українського народу. А поряд з цим гарантується вільний національно-культурний розвиток усім національностям, що.проживають в Україні. Треба мати на увазі, що Україна залишається однією із найбільш етнічно стабільних республік, державою, в якій корінне населення абсолютно переважає. Отже,, це не багатонаціональна держава, а держава з багатонаціональним складом населення.

Забезпечення інтересів меншостей можливе тільки тоді, коли Україна стане господарем своєї долі. Лише тоді всім національним групам гарантуються політичні та економічні можливості розв'язання їхніх проблем і налагодження нор­мальних стосунків. Лише тоді докорінно зміниться само-усвідомлення населення як єдиного народу України. Лише тоді кожен, хоч би якої національності він був, зможе відчути себе громадянином України, відповідальним за її долю і за долю всіх громадян.

Всі розділи Декларації пройняті гуманізмом і демокра­тизмом. Так, проголошуючи Україну суверенною націо­нальною державою, Декларація виходить з того, що її народ як єдине джерело державної влади в республіці — це громадяни всіх її національностей. Державна влада здійс­нюється згідно з принципом її розподілу на законодавчу, виконавчу і судову. Проголошується гарантія прав і свобод забезпечення рівності всіх громадян перед законом. За Декларацією, Україна не тільки виступає рівноправним учасником міжнародного спілкування, а й активно сприяє зміцненню загального миру і міжнародної безпеки.

Важливими політичними кроками у національному відрод­женні України було прийняття Закону про економічний суверенітет, проголошення мораторію на будівництво ядерних станцій. Визначилася дуже важлива й актуальна позиція з приводу армії, проходження військової служби громадянами України.

Наступний історично значимий крок — прийняття нової Конституції України. її концепція була схвалена Верховною Радою 19 червня 1991 р. В ній визначені засади консти­туційного ладу. Форма державного правління — президент­ська республіка, а державного устрою — унітарна держава, до складу якої входить Кримська як автономія. Основою суспільного і державного ладу України є економічний, політичний плюралізм, багатопартійність, розвиток самовря­дування. Найвищою соціальною цінністю визнається людина, її життя, честь, гідність, особиста недоторканість, інші права і свободи, закріплені у Загальній Декларації, Міжнародних пактах та інших документах про права людини. Ці права розглядаються не як даровані державою, а як природні, невідчужувані і недоторкані.

Конституція має закріпити основи формування, розвитку і захисту громадянського суспільства, визначити засади його взаємозв'язків з державою. Вона, зокрема, повинна прого­лосити пріоритет громадянського суспільства над державою, яка забезпечує умови нормального його функціонування. Важливим є тс, що конституція повинна не тільки визначити структуру і зміст політичної системи, здатної забезпечити національне відродження України, а й законодавчо встано­вити напрями цього процесу.

Історичною віхою в національному відродженні України є проголошення Акту незалежності України та його загаль­нонародне схвалення на грудневому 1991 р. референдумі. Беручи участь у ньому, громадяни України розуміли, що йдеться про те, чи вийти з лабет імперії, чи надалі залишитися р складі "оновленого" СРСР.

Таке волевиявлення народу не було випадковістю. Зви­чайно, чималу роль зіграла нова правляча верства, яка вважає, що її владарювання та роль у національному відродженні можливі тільки за умови державної незалежності України. Але не менше, а, може, й переважаюче значення мало те, що проблема незалежності вийшла далеко за етнічно-національні межі. Як слушно зазначає Л. Шевцова, не можна закривати очі на зростаюче намагання самих мас не просто до пошуку національної ідентичності, а й до власного шляху, до виживання. І це природно після стількох невдалих спроб "колективного врятування". Як інакше

можна пояснити, наприклад, той факт, що більшість росіян на Україні висловилися за її незалежність, а отже, за розмежування з етнічною батьківщиною — Росією.

Все це означало, що на політичній карті з'явилася демократична праюва держава Україна. Відбувся цей істо­ричний акт мирно. Народ України продемонстрував усьому світові тверде і безповоротно, що не тільки прагне, а й став дійсним господарем на своїй власній землі.

Після проголошення незалежності України триває інтен­сивний процес реального наповнення її політичного суве­ренітету. Важливим напрямом цієї багатогранної діяльності є формування державного механізму. Зокрема, створення власної армії, служби національної безпеки, кредитно-фі­нансової системи, власної валюти. Згодом неминучі докорінні зміни в системі представницької, законодавчої і судової влади. Інтенсивно відбувається процес входження України в світове співтовариство як ровноцінного суб'єкта міжнародних відносин. Реальне наповнення державного суверенітету знач­ною мірою залежатиме від формування нової політичної еліти і власної бюрократії.

Складність і тривалість утвердження справжнього суве­ренітету зумовлена необхідністю відповідних змі: і у політич­ній свідомості народу та його культурі. Цей процес вимагає подолання тривких стереотипів, а також якісних змін у всьому укладі життя народу. Крім цього, набуття політичного суверенітету має кілька стадій. Починається з проголошення незалежності республіки як політичної мети. Дуже важлива її легітимізація, визнання і підтримка більшістю громадян, незалежно від їхньої етнічної належності. На основі загаль­нонаціональної легітимізації відбувається конституційне за­кріплення курсу на досягнення державного суверенітету. А потім — переговори та укладення відповідних угод. Дуже важлива стадія — набуття міжнародно-правового визнання України як суверенної держави, без чого суверенітет не може бути повним і дієвим.

Спроби штучно прискорити цей складний процес, обми­нути ту або іншу стадію можуть тільки зашкодити справі національного відродження. І на підтримку з боку світової громадськості можна розраховувати лише при дотриманні "цивілізованих" форм утвердження суверенітету. Отже, по­трібна поміркованість, мудрість і разом з цим послідовність у досягненні поставленої мети. Суверенітет України — це спосіб життя Української держави. Саме цього не забезпе­чити одними декретами, деклараціями та іншими одноразо­вими актами. Потрібна повсякденна напружена праця всіх демократичних сил, всього українського народу.

Поиск по сайту: