Етнос і нація

Автохтони (гр. autos — сам, chthon — земля) — первісне, споконвічне насе­лення країни.

У процесі співвиживання людей постійно утворюються різні форми їх соціальної організації, так звані групи за соціальни­ми інтересами — фахово-професійні об'єднання, трудові ко­лективи, виробничі осередки, класи, партії і т. п.

Та як продемонструвала історія, такого роду об'єднання ґрунтуються на прагматичній раціональності, тому виникають ситуативно і не є довготривалими. За параметрами історично­го часу більш витривалими і життєздатними виявилися ті людські колективи, що об'єднані, крім прагматичних, ще культурними, релігійними, мовними, психологічними і подіб­ними до них зв'язками — тобто тим, що прийнято сьогодні називати етнічно-національною неповторністю.

Етнос і нація є явищами близькими, але не тотожними. Ви­значення змісту, сутності обох їх поки що залишається пред­метом гострих полемічних дискусій.

Етнос (у перекладі з грецької — народ) — це історично ста­лий колектив людей, об'єднаних спільними рисами культури, мовою, традиціями, звичаями, обрядами, поведінкою, психо­логією, системою моральних і матеріальних цінностей, само­свідомістю (у тому числі знанням свого походження, етнічної історії, усвідомленням своєї відмінності від інших етносів), у деяких випадках — спільною релігією. Для існування етносу не обов'язкова наявність усіх без винятку атрибутів. Етнос може жити, втративши деякі чи навіть майже всі з наведених ознак, поки його члени свідомі свого спільного походження і відріз­няють себе від навколишніх етнічних колективів. Тому етнос може жити не лише компактно на історичній чи новонабутій батьківщині, а й дисперсно, тобто у розсіяному стані.

Значно складнішою за своєю внутрішньою структурою є нація. Тому і визначень цього суспільного феномену багато. Поки що жодне із запропонованих наукою визначень поняття "нація" не здобуло загального визнання. Причина у тому, що феномен нації має безліч різноманітних проявів залежно від історичного часу, внутрішньо- та зовнішньополітичної ситуації, соціальної та ет­нічної бази її утворення і т. д. Це, в свою чергу, зумовлює видо­зміну наявних обставин націєтворчих ознак, еволюцію теоретичних підходів щодо осмислення суспільного феномену. Процес такої еволюції наочно засвідчує зміст найбільш відомих теорій походження нації. Серед них такі: психологічна, згідно з якою нація складається з людей із спільною культурою і спіль­ним національним характером; культурологічна — розглядає на­цію як спільність людей, об'єднаних однією мовою та культурою; етнологічна — визначає націю у вигляді сукупності таких оз­нак, як спільність походження, самосвідомості, культури та інших; історико-економічна — вважає ознаками нації спіль­ність території, мови, економічного життя, культури (за радянської доби ця теорія була перейменована у марксистсько-ленінську); етатистська — визнає націями лише такі етносоціальні колективи, які мають власну державу і сформовані нею ознаки — єдине право, організацію життя, загальнонаціональну мету і т. п.

Як і етнос, нація може існувати, не маючи всіх ознак, виз­наних наведеними теоріями. Але, на відміну від етносу, нація не може існувати без однієї вирішальної ознаки — спільної території, межі якої означені державними кордонами.

Остання є основоположною політичною ознакою процесу націєтворення. З урахуванням змін, що відбулися в суспільно- політичному житті народів, заслуговує на увагу визначення нації німецьким філософом А. Козінгом, який, зокрема, вва­жає, що нація — діалектична єдність економічних, соціаль­них, політичних, ідеологічних і етнічних факторів.

Поиск по сайту: