ЕТНОНАЦІОНАЛЬНА ПОЛІТИКА В УКРАЇНІ

До проголошення незалежності Украша була позбавлена мо­жливості здійснювати власну етнонаціональну політику. Май­же три з половиною століття її колоніального статусу визна­чили в ній низку особливостей у національному питанні.

Особливе місце серед останніх займає тотальна русифікація і денаціоналізація України. Антиукраїнська за своєю суттю асиміляторська політика сусідніх держав, зокрема, Росії і сьо­годні не тільки гальмує процес націєтворення, але й багато в чому паралізує його.

Така політика рельєфно простежується вже з козацько-геть­манської доби. За радянських часів вона досягла свого апогею. Впродовж багатьох століть політика "старшого брата" була спря­мована проти розвитку всього украшського. Особливо жорстока деукраїнізація проводилася в радянські часи. Саме в цей період широко і помпезно проголошувалися промови про дружбу на­родів з одночасним проведенням політичних репресій, організа­цією голодомору, нехтуванням української культури тощо.

Великодержавницька політика "дружби" була настільки руй­нівною, що навіть після проголошення незалежності багато українців, у тому числі й етнічних, і нині не можуть позбутися комплексу меншовартості.

Останнє негативно позначається як на розробленні теорії етнонаціональної політики, так і на практиці втілення в життя окремих її складових (наприклад, запровадження української мови як державної).

За таких умов першочерговим завданням національної теорії політики держави повинна стати підтримка етнічних україн­ців. В основі цієї підтримки повинна лежати ідея формування української еліти (духовно-політичної, освітньо-наукової, культурно-інтелектуальної). України не буде без українців, без її основи — автохтонних мешканців. Ось тому державі не можна залишати їх сам на сам з проблемами, що дісталися в спадок від недалекого минулого.

Поряд з цією особливістю при розробленні етнонаціональ­ної політики слід також враховувати тотальну деформацію на­ціональної свідомості у значної кількості етнічних українців, формування якої відбувалося в умовах багатолітнього пану­вання марксистсько-ленінської ідеології; національний песи­мізм, невпевненість, а іноді й страх, що залишився ще з часів масових репресій і депортацій; неприродний, однак існуючий політико-ідеологічний поділ українців на східняків і західників; соціально-економічні, політичні та інші проблеми, пов'язані з рееміграцією українців, кримських татар та інших репресованих і депортованих народів в Україну.

Вироблення етнонаціональної політики обов'язково повин­не передбачати ментальність формуючої нації, зокрема, її ха­рактер, на становлення якого впливають різні фактори. Ось тому в національному характері немовби акумулюється своє­рідний історичний шлях нації, її господарська діяльність, рі­вень соціального і культурного розвитку, географічне оточення, тобто все те, що справляє вплив на психіку, поведінку, почуття, смаки, звичаї людини, особливості сприйняття нею природного оточення і т. ін.

Риси національного характеру хоч і змінюються в процесі етнонаціонального розвитку, однак досить повільно. Тому в практичній політиці не можна абстрагуватися від етнонаціо-нально-психологічної поведінки людини, особливо в кризо­вих ситуаціях.

Як свідчить статистика, українці є кількісно переважаючою етнічною спільнотою у державі (табл. 6).

За переписом 1989 p., з 51,4 млн усього населення країни во­ни становили 37,4 млн, або 72,7 %. На всі інші національності припадало 27,3 % (14 млн осіб), з яких 22,1 % (11,3 млн осіб) становили етнічні росіяни. Однак, попри свою чисельну пе­ревагу, етнічні українці поки що недостатньо (у розумінні лі­дера, який бере на себе всю повноту влади разом із повнотою відповідальності за стан міжетнічних взаємин) реалізують свої можливості. Тому типова для держав світу модель "національ­на більшість — національна меншість" у різних регіонах Ук­раїни реалізується неоднаково. У західному регіоні вплив на суспільство з боку етнічних українців — домінуючий, непов­ною мірою ця модель реалізується у східному регіоні і на півдні України, де стан національного буття етнічних україн­ців можна визначити як хворобливий, а тому й їх вплив на процес творення нації недостатній, а іноді й критичний. За таких умов актуальним є питання про відродження в цих ре­гіонах етнічних засад українців — основи національної консо­лідації, їх політичного і культурного самоусвідомлення.

Проголошення незалежності України поклало край антина­родній етнонаціональній політиці тоталітарного режиму, запо­чаткувало створення політико-правових підвалин гармонізації міжетнічних відносин у державі.

Порівняльна таблиця динаміки національного складу населення України

Відсутність серйозних етнічних конфліктів в Україні в умовах становлення державності обнадіює щодо можливості подальшо­го збереження в державі міжнаціонального миру і злагоди.

Поиск по сайту: