Нація — політично, державно організований народ

Подібні погляди на сутність нації висловлював М. Бердяєв, стверджуючи, що буття нації не визначаєть­ся і не вичерпується ні мовою, ні релігією, ні територі­єю, ні державним суверенітетом, хоча ці ознаки і суттєві для національного життя. Рацію мають ті, хто визначає націю як єдність історичної долі. Усвідомлення цієї єдно­сті є національною свідомістю. Нація — вічно живий суб'єкт історичного процесу. Державність, на думку М. Бердяєва, не є ознакою нації. Але будь-яка нація пра­гне утворити свою державу, зміцнити її. Це — здоровий інстинкт нації.

Національна ідея — своєрідний дороговказ для нації. І. Франко наголошував на значенні практичної політич­ної діяльності у справі реалізації національних ідеалів. «Усякий ідеал, — підкреслював він, — це синтеза ба­жань, потреб і змагань... Такі ідеали можуть поставати, можуть запалювати серця ширших кіл людей, вести тих людей до найбільших зусиль, до найтяжчих жертв, дода­вати їм сили у найстрашніших муках і терпіннях... Для українців таким ідеалом мусить стати самостійна незале­жна Україна». М. Грушевський вважав, що стрижнем української ідеї було визнання невід'ємного права україн­ського народу на самовизначення і пошук його оптималь­них форм. «Наш край великий і багатий, один з найкра­щих країв у світі, створений для розвитку великої еконо­мічно сильної держави. Український народ повний вели­кої життєвої сили, енергії, здібний, витривалий, високо здатний до організації, до громадської солідарності».

За тоталітаризму склався негативний стереотип укра­їнської національної ідеї. Впродовж семи десятиліть на­ціональну ідею офіційно визнавали реакційною, нації по­діляли на «буржуазні» та «соціалістичні», націоналізм кваліфікували як «буржуазний», а, отже, реакційний. Національну ідею проголошували несумісною з інтерна­ціоналізмом, що фактично був політикою русифікації. Тривалий час у теорії та на практиці надавали перевагу інтернаціональному перед національним; знищення наці­онального гноблення пов'язували з розгортанням світової революції, що передбачало реалізацію настанови К. Маркса: «Разом з антагонізмом класів впаде і антагонізм на­цій». Однак світовий досвід свідчить, що прийнятною концепція інтернаціоналізму може бути за умови, якщо вона ґрунтується на визнанні національних цінностей та інтересів кожного народу, їх діалектичного синтезу з на­ціональними. Отже, сутність інтернаціоналізму полягає не в підкоренні національних інтересів інтернаціональ­ним, а в їх узгодженні.

У тісному зв'язку з національною ідеєю перебуває проблема націоналізму, яку вивчають спеціальні науки: етнополітологія та етносоціологія. Вони розглядають на­ціоналізм не лише як негативне явище, а й як природ­ний закономірний рух народу на захист і утвердження власної самобутності. У такому розумінні націоналізм є основоположним політичним принципом державного уст­рою більшості країн світу. Тому з націоналізмом як принципом політичного устрою не варто боротися, оскільки така боротьба безперспективна.

Будь-яка держава припускається помилки, заперечу­ючи національну ідею, власний ідеал або не надаючи їм належного значення. За сучасних історчиних умов для України в соціально-національному сенсі надзвичайно важливими є такі завдання:

— вироблення форм і засобів стимулювання політич­ної активності українського народу, сприяння духовному оновленню суспільства;

— здійснення глибинних державотворчих процесів, утвердження й поширення в українському суспільстві ав­торитету й популярності державницької ідеї;

— вироблення цілісної системи ціннісних орієнтацій суспільства.

Національна ідея, з одного боку, повинна спрямовува­ти націю на самовизначення, а з іншого — залишити її в межах вселюдської спільності, утверджувати в житті за­гальнолюдські цінності, боротися за соціальну справед­ливість.

Націоналізм існує і як ідеологія, означаючи фанатич­ну любов до своєї нації-етносу, поєднану із зневажли­вими почуттями до інших національностей, що є явищем негативним і реакційним. Коли націоналізм переростає в державну ідеологію та політику, то це — нацизм, фа­шизм.

Націоналізм — явище багатогранне й багатолике. Він має як позитивні, так і негативні аспекти. До позитив­них належать національна самосвідомість, національна гордість, національний сором (що дає змогу самоочища­тися), прагнення до національного саморозвитку, рівно­правності. До негативних — визнання національної ви­нятковості, протиставлення іншим націям, прагнення за­безпечити переваги своїй нації за рахунок інтересів ін­ших народів, національний нігілізм, пошук винних у життєвих труднощах.

Поиск по сайту: