Соціально-етнічна структура сучасного суспільства України

Розробка принципів і визначення основ них напрямків сучасної національної полі тики, осмислення діалектики розвитку ет носу - одне з пріоритетних завдань україн ської держави. Актуальність завдання зумовлена тим, що етнічне на селения України дуже різноманітне, і досягнення національної згоди виступає однією з гарантій суверенності, незалежності держави.

Розглядаючи питання про соціально-етнічну структуру населен ня, необхідно відзначити, що Україна - друга за чисельністю насе лення (після Росії) в Східній Європі. її населення складає близько 50 млн. Окрім українців, яких майже 73% населення, на території У краї ни живе значна частина східнослов'янських народів (росіяни, біло­руси), євреї, західні та південні слов'яни (поляки, чехи, словаки, бол гари). З інших етнічних груп найбільш численні романомовні народи (молдавани, румуни), греки, представники угро-фінської (угорці, ес­тонці) та алтайської (татари, гагаузи) мовних сімей. За даними Все­союзного перепису населення 1989 року, в Україні налічувалося 72,6% українців, 21,6% росіян, 0,9% євреїв, 0,8% білорусів, 0,6% мол­даван, по 0,4% поляків і болгар, 2,8% - представники інших націо­нальностей. Українці порівняно рівномірно розселені по всій тери­торії, за винятком Криму та деяких промислових районів Півдня і Сходу. В більшості областей і міст українці складають близько 70% і 90% сільського населення. Тільки в Криму серед сільських жителів українці не перевищують 25%. В Україні проживають представники більш 80 національностей. З початку XVII ст. чисельність україн­ського населення збільшилася з 5740 тис. до 50 мільйонів, тобто май­же в 8 раз. Тільки в 60-х роках Україна за чисельністю населення зрівня­лася з довоєнними роками- 42,1 млн жителів. Загальновідомо, що серед населення України виділяються різноманітні етнорегіонаяьні та етнографічні групи: подоляни, волиняни, галичани, покутяни, бу­ковинці, слободяни, северяни, як і гуцули, жвани, лемки, поліщуки, русини та ін. На такому фоні надзвичайно небезпечні спроби психо­логічно тиснути на суспільство деякими лідерами націоналістичного руху в Україні. Висуються гасла типу: «Україна для українців» або «Москалі (жиди) геть з України» та ін., що ідеологічно оформляють міжнаціональні та міжетнічні конфронтації. Наскільки такий крок сер­йозний, свідчить надзвичайно неприємне для України явище -внутрішньоетнічне протистояння, зокрема протиставлення західних українців східним. Ідеологами націоналізму протистояння західних українців східним подається в одіозній формулі: західні українці - ет­нічний еталон українства, а тому західні українці повинні підтягува­ти до свого рівня українців інших регіонів України. Виходить, що га­личани та буковинці більше українці, ніж подоляни, запорожці або слободяни. Твердити так, означає не знати етнічної історії, того факту, що історичні умови для формування української етнічності в різних районах України не однакові та за багатьох етнокультурних ознак ук­раїнці - різні. Між тим всі вони - українці.

Аналізуючи соціально-етнічну структуру суспільства на етапі ут­вердження державності України, слід враховувати мовну ситуацію і розробку тих основних принципів, що сприяли б гармонізації суспільства України. Невикористані можливості в реалізації мовної політики, де­формації в ході її здійснення, порушення норм демократії, ослаблення уваги до розвитку національних культур і мов привели до звуження сфер застосування національних мов, до збідніння національних форм культурного зростання. Суспільні процеси розвитку, відродження на­ціональної гідності викликали необхідність державного захисту на­ціональних мов. 28 жовтня 1989 р. прийнято Закон про мови Украї­ни, що надає статусу державної мови - українській і забезпечує вільний розвиток мов усіх інших національностей, які живуть на території України. Українською мовою вільно володіє 40 млн жителів, або 78% населення. Чисельність українців, які вважають рідною мову своєї на­ціональності, складає 32,8 млн. Крім того, близько 4 млн вважають українську мову другою мовою після рідної та вільно нею володіють.

Важливо підкреслити, що система заходів, здійснюваних в межах Закону про мови України, покликана сприяти оздоровленню взає­мозв'язків між людьми і поновленню української національної культу- ри. Адже мова є не тільки система знаків, а також і форма життя, в якій люди, що говорять такою мовою, здобули свій спосіб існування, свій спосіб життя. Але адміністративними заходами гармонізувати мовні процеси неможливо. Вирішення проблеми лежить значно глиб­ше і певно залежить від згуртованості людей різних національнос­тей, від їх участі в процесі створення державності України. Прогрес культури будь-якої нації багато в чому зумовлений розвитком її мови. Широкі маси населення України залучаються до культури свого та інших народів і беруть участь в ЇЇ розвитку, насамперед через рідну мову. Національний гніт найбільш ясно, гостріше і болісніше відчу­вається в гонінні на рідну мову.

Право населення одержувати освіту на рідній мові забезпечується створенням за рахунок держави та органів самоврядування необхід­них шкіл. Кожний громадянин має право розмовляти рідною мовою. Народ України, звичайно, потребував знання міжнаціональної мови і в минулому виявляв прагнення оволодіти російською мовою. Але у широких мас це прагнення гасло через утиски їх рідної мови і приму­сового насадження у вигляді державної російської мови. Невірне ро­зуміння інтернаціоналізму, коли, наприклад, мовну політику зводять лише до підтримки мови міжнаціонального спілкування, а про націо­нальну мову замовчують. Але не можна впадати і в іншу крайність -насильницьке насадження української мови на території України, де населення багатонаціональне. Діалектика така, що справжню дво­мовність можна утвердити лише на базі вільного вживання мов, лише на базі відсутності привілей для будь-якої мови. Це не забезпечено практично, і суспільство України зустрілося з серйозними явища­ми, що затьмарюють національну ситуацію в ряді регіонів. У міжнаціо­нальних відносинах необхідний і важливий такт, обережність, не­припустимість образи національного почуття. Насильне насадження української мови - поліцейщина, але в проповідуванні національним меншостям української мови немає і тіні поліцейщини. Адже не мож­на ж заганяти людей в рай дубцем, і скільки красивих фраз про культуру не скажеш, обов'язкова державна мова в Україні зв'язана з при­мусом, вбиванням.

Розглядаючи етнічні процеси в Україні, необхідно відзначити, що з початку 90-х років відбуваються помітні зрушення в забезпеченні роз­витку культури інших народів, які живуть в Україні. Відкрито сотні фа­культативів вивчення болгарської, грецької, єврейської (ідіш та іврит), польської, кримсько-татарської та інших мов. Друкуються словники і роз­мовники: чесько-український, болгарсько-український, грецько-україн-ський, польсько-український та ін. В Києві відкрито Республіканське польське культурно-нросвітницьке товариство з п 'ятьма секціями і п'ять­ма обласними відділеннями. Діє Республіканське суспільство єврейської культури з філіями в Одесі і Чернівцях. Товариство грецької культури існує в Маріуполі, грецький клуб - в Одесі. Створено Закарпатське това­риство угорської культури, Республіканський центр тюркомовних на­родів, товариство молдавсько-румунської культури (Чернівці), Українське республіканське товариство політичної та культурної освіти «Відроджен­ня» (для німців), Суспільство культури для вірмен, караїмського і крим-чакського населення (Симферополь). Всупереч непродуманим заявам українських націоналістів, які прагнуть «вигнати» російську мову із вжи­вання, російська мова продовжує залишатися мовою міжнаціонального спілкування в Україні. Президент України поряд з програмою соціально-економічного розвитку приділив велику увагу мовній проблемі, за­явивши, що доцільно внести зміни в діюче законодавство з метою надання російській мові статусу офіційної при збереженні за українською мовою її державності. Треба вертати борги українській культурі і водночас ство­рювати найсприятливіші умови для вільного розвитку національних культур усіх народів, які живуть на території України, консолідувати, а не роз'єднувати суспільство. Адже в Україні не менше 20 мільйонів (якщо не більше) населення говорить російською мовою. Російська мова доз­воляє українцям вільно спілкуватися з народами світу, тому що росій­ська мова офіційно визнана мовою ООН.

Поиск по сайту: