Види і класифікація суб’єктів комерційної діяльності

Класифікація суб’єктів комерційної діяльності на види здійснюється згідно з об’єктивним матеріальним критерієм.

Таким критерієм є зміст діяльності або функції суб’єкта, які він виконує в економічній системі України.

З урахуванням особливостей виконуваних функцій визначаються такі суб’єкти комерційної діяльності як:

1. підприємства та їхні структурні підрозділи;

2. об’єднання підприємств;

3. фінансові та посередницькі інститути;

4. громадяни – підприємці;

5. органи державної виконавчої влади в економіці.

Крім того, у кожній в кожній з цих груп враховуються особливості правового становища окремих видів суб’єктів комерційної діяльності.

Підприємство відповідно до їхніх функцій посідає головне місце в економіці. З урахуванням соціально – економічної ролі торговельних підприємств їх визначають як господарюючий суб’єкт, що створюється для здійснення комерційної діяльності з метою одержання прибутку, який має необхідні для цього повноваження і реєструється у визначеному законом порядку як комерційна юридична особа. Терміну підприємство в зарубіжному комерційному праві відповідають поняття компанія або корпорація.

Суб’єктами комерційної діяльності є також підрозділи підприємств та інших господарських організацій. Вони створюються самими організаціями для певної господарської діяльності.

Функції і компетенцію таких суб’єктів визначають підприємства у положеннях про них. Положення затверджують органи управління організацій. Ці суб’єкти не реєструються як юридичні особи.

Другим видом суб’єктів комерційної діяльності є об’єднання підприємств, що визначається як господарська організація, створювана на добровільних засадах двома і більше підприємствами з метою спільного виконання делегованих учасниками виробничих, комерційних, наукових та інших визначених статутом (договором) функцій і зареєстрована як юридична особа. Об’єднаннями, згідно із законодавством, є асоціації, корпорації, концерни, консорціуми та інші виробничо – господарські комплекси. Специфічним видом господарського об’єднання є промислово – фінансова група. Об’єднання підприємств створюється лише у тому разі, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству України.

Третім видом суб’єктів комерційної діяльності є так звані фінансові і посередницькі інститути, що відносяться до інфраструктури ринку. Загальна риса, яка їх об’єднує, - обслуговування ринку. Фінансовий інститут можна визначити як організацію, що засновується у формі акціонерного або іншого товариства і реєструється як юридична особа, яка забезпечує функціонування ринків товарів і капіталів.

Такі акціонерні та інші господарські товариства здійснюють кредитування господарюючих суб’єктів, інвестування об’єктів підприємництва та іншої діяльності, надають страхові, комерційні та посередницькі послуги, назви цих суб’єктів визначаються залежно від виду діяльності: банки, інвестиційні фонди, інвестиційні компанії, страхові компанії (товариства), товарні та фондові біржі, дочірні товариства тощо.

Четвертим видом суб’єктів комерційної діяльності є громадяни – підприємці (громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства). Ці особи мають право здійснювати підприємницьку господарську діяльність у будь – яких організаційних формах на їх вибір. Зокрема, якщо діяльність фізичних осіб здійснюється із залученням найманої праці, вона реєструється як приватне підприємство.

П’ятим видом суб’єктів комерційної діяльності є органи державної виконавчої влади, які здійснюють управлінську діяльність в економіці (органи управління).

Види органів управління – суб’єктів комерційної діяльності системно визначені у Законі України від 18 лютого 1992 р. «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності». Це:

o центральні та місцеві органи державної виконавчої влади;

o представницькі органи та органи місцевого самоврядування;

o органи управління громадських організацій;

o асоціації, концерни, міжгалузеві, регіональні та інші об’єднання підприємств при виконанні ними функцій управління в межах делегованих їм повноважень.

Фізична особа може бути зареєстрована як підприємець зі створенням або без створення юридичної особи. Зазвичай підприємці не створюють юридичної особи, а виступають як приватні підприємці. У такому випадку для державної реєстрації фізичні особи подають паспорт, реєстраційну картку, документ, що засвідчує сплату за державну реєстрацію. Орган державної реєстрації вносить відповідні дані до Реєстру суб’єктів підприємницької діяльності й видає свідоцтво про державну реєстрацію, а також ідентифікаційний номер фізичної особи.

Підприємець, який створює юридичну особу, подає установчі документи, реєстраційну картку встановленого зразка, квитанцію про сплату реєстрації.

Юридичною особою визначається організація, підприємство, які наділені відокремленою власністю і можуть відповідати майном за свої зобов’язання.

Юридична особа повинна мати самостійний баланс, поточні рахунки, від свого імені виступати у суді, набувати майнові і немайнові права. Господарюючий суб’єкт отримує права юридичної особи лише після його державної реєстрації.

Багатоукладна економіка створює умови для організації юридичних осіб різноманітних організаційно – правових норм, які можна поділити на простій складні.

До простих організаційно – правових форм можна віднести такі:

Підприємство – самостійний господарюючий статутний суб’єкт, який має права юридичної та здійснює комерційну діяльність. Залежно від форми власності підприємства можуть бути індивідуальні, сімейні, приватні, колективні, унітарні, дочірні, спільні.

Торговельне підприємство можна віднести до категорії малих, якщо чисельність працюючих не перевищує 15 осіб для роздрібних і до 25 осіб для оптових підприємств.

Господарське, або партнерське, товариство – це господарюючі суб’єкти, юридичні особи, створені згідно з угодою юридичними і фізичними особами через об’єднання майна, капіталу для здійснення комерційної діяльності. Кожний партнер є членом товариства і несе відповідальність у межах зробленого ним внеску. Це не стосується командитних та товариств з додатковою відповідальністю.

До господарських товариств, що діють на принципах партнерства, можна віднести: повне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю, товариство з додатковою відповідальністю, командитне товариство.

Акціонерне товариство – має статний фонд, поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості. Засновниками і акціонерами товариства можуть бути юридичні та фізичні особи. Вони несуть майнову відповідальність у межах зробленого внеску. Акціонерні товариства бувають двох видів: відкриті (ВАТ) і закриті (ЗАТ). Якщо у ВАТ акції розповсюджуються через вільну купівлю – продаж, то ЗАТ не мають права їх публічно продавати, а лише розповсюджувати між засновниками.

Кооператив – це автономна асоціація осіб, які добровільно об’єдналися для забезпечення своїх економічних, соціальних і культурних потреб за допомогою підприємства, що перебуває у спільному володінні й управляється демократично. Членами кооперативу зазвичай є фізичні особи. Вони носять обов’язкові внески, а за бажанням – і додаткові. Принципи «один член – пайовик – один голос» вирізняє кооперативи поміж інших організаційно – правових форм, де «голос» визначає розмір капіталу.

Підприємства, товариства, кооперативи мають право об’єднати свою комерційну діяльність у межах більш складних формувань: корпорацій, консорціумів, концернів. При цьому члени об’єднань зберігають юридичну самостійність. Більшість об’єднань діє на основі статуту. Вони визнані юридичними особами.

У сфері комерційної діяльності функціонують такі об’єднання:

v асоціація – договірне об’єднання учасників для координації комерційної діяльності; воно діє на основі Положення і не має права втручання у комерційну діяльність будь – якого учасника.

v корпорація – договірне об’єднання, яке на відміну від асоціації делегує окремі повноваження управлінню корпорацією для централізованого регулювання діяльності кожного учасника;

v консорціум – тимчасове статне формування для вирішення крупно масштабної проблеми; до консорціуму залучається промисловий, банківський і торговий капітали; учасниками консорціуму є юридичні особи;

v концерн – жорстке об’єднання підприємств промисловості, торгівлі, транспорту, банків на основі повної фінансової залежності від головного підприємства і централізації ресурсів;

v спілка кооперативів – добровільне об’єднання споживчих товариств виробничих, сервісних кооперативів у спілки за територіально – галузевим принципом; для спілок характерно об’єднання кооперативів одного профілю (спілки бувають районні, міжрайонні, обласні, всеукраїнські; у своїй діяльності вони керуються тим же кооперативним принципом, що і кооперативи).

У світовій практиці відомі також інші складні організаційно – правові форми – трести, синдикати, холдингові компанії, фінансово – промислові групи, але у сфері комерційної діяльності України вони трапляються дуже рідко.

Для сфери роздрібної торгівлі найбільш характерними є наведені нижче суб’єкти:

Магазин – це підприємство роздрібної торгівлі, яке реалізує товари і надає послуги, що призначаються для остаточного споживання. Магазин займає окрему споруду або приміщення. Для нього характерна наявність торгового залу, підсобних і допоміжних приміщень.

Магазин – це узагальнене поняття. Воно поширюється на більшість типів роздрібних підприємств – торгові центри, універмаги, спеціалізовані та дрібнооптові підприємства.

За своїм правовим статусом магазин може бути юридичною або неюридичною особою. Організаційно – правова форма магазину не обмежується, але найбільш розповсюдженими є підприємство, товариство з обмеженою відповідальністю, філія і дочірнє підприємство.

Магазин посідає провідне місце у сфері роздрібної торгівлі. Загалом налічується 87 тис. од. типів і видів магазинів. Їх частка в загальній кількості господарюючих суб’єктів цієї сфери становить 65%.

Аптека – це стаціонарний пункт роздрібного продажу лікувальних засобів і товарів санітарії та гігієни, який займає окреме приміщення і має торговий зал для покупців, а також інші приміщення функціонального призначення. Як і магазини, аптеки можуть мати різний правовий статус.

Підприємство громадського харчування – це їдальні, кав’ярні, закусочні, бари, буфети, ресторани, фабрики – кухні. Вони займають окремі приміщення або споруди, які мають зазвичай зал, обладнаний столиками та стільцями, а також виробничі та підсобні приміщення. Більшість підприємств громадського харчування є юридичними особами. Кількість підприємств громадського харчування за останні роки стабілізувалася, зараз їх є близько 34 – 35 тис.од., що становить 25% від загальної кількості суб’єктів у сфері роздрібної торгівлі.

Підприємство побутового обслуговування – включає стаціонарні центри, салони, майстерні, цехи, які займають окрему споруду і надають послуги населенню, пов’язані з ремонтом предметів особистого споживання та домашнього вжитку. Інші види послуг, відповідно до Класифікатора видів економічної діяльності в Україні, не належать до сфери комерційного бізнесу.

Особливий інтерес у сфері роздрібної торгівлі викликає такий суб’єкт як ринок. Це підприємство сфери торгівлі, яке виконує функції надання послуг із забезпеченням умов для здійснення купівлі – продажу продовольчих і непродовольчих товарів за вільними цінами. Основними продавцями на ринку є фізичні особи – підприємці й не підприємці, а покупцями – населення.

Залежно від асортименту товарів ринки поділяються на продовольчі, речові, автомобільні, універсальні, спеціальні.

За статусом ринки в Україні бувають формальні й неформальні (незареєстровані). Формальні ринки є юридичними особами.

Кількість ринків прискорено зростає – приблизно 200 – 250 одиниць на рік. Нині у сфері роздрібної торгівлі функціонує 2320 ринків. З них близько половини належить до споживчої кооперації.

У сфері оптової торгівлі типовими є такі суб’єкти.

Оптова база – майновий комплекс технологічно оснащений для забезпечення комерційних, торговельно – оперативних та торгово – технічних процесів. За призначенням бази поділяються на оптово – збутові, оптово – закупівельні, оптово – торговельні, вихідні, перевалочні, тощо. Найбільш характерна організаційно – правова форма оптової бази – акціонерне товариство, або спільне підприємство (в системі споживчої кооперації).

Сьогодні оптові бази не відіграють провідну роль на оптовому ринку товарів та послуг. Їх частка в забезпечення роздрібного товарообігу залишається надзвичайно низькою – 9 – 10%. При цьому варто зазначити, що їх кількість за останні роки не зменшилася. Нині функціонує не менше як 1450 оптових баз.

Товарні склади, склади – холодильники дрібнооптових фірм – це спеціально пристосовані приміщення для зберігання товарних запасів і формування асортименту товарів. Ця мережа значною мірою не легалізована. Вона відіграє провідну роль в оптово – складському і транзитному оборотах. Організаційно – правовий статус дрібнооптових фірм різноманітний, але переважають товариства з обмеженою відповідальністю.

Оптові продовольчі ринки – це структуровані організаційно – правові форми, основною метою яких є реалізація оптових партій сільськогосподарської продукції й продуктів їх переробки. За товарним профілем оптові продовольчі ринки можуть біти поділені на ринки худоби і м’яса та м’ясопродуктів; масла, жирів та молокопродуктів, овочів, плодів та продуктів їх переробки; зерна і хлібопродуктів; цукру і кондитерських виробів; технічних культур. У територіальному плані ринки поділяються на: сільські, міські, районні й міжрегіональні. Організаційно – правовою формою ринку зазвичай є акціонерне товариство або господарське товариство.

В Україні процес створення оптових продовольчих ринків тільки розпочався.

Оптово – роздрібні підприємства займають окрему споруду з торговельними, складськими та допоміжними приміщеннями. Таке підприємство є багатофункціональним. Воно здійснює оптову і роздрібну торгівлю товарами легкої промисловості, культтоварами, меблями, будматеріалами. Характерним представником такого підприємства є магазин – склад із купівлі – продажу палива, будматеріалів, лісоматеріалів, габаритних товарів. В організаційно – правовому плані такі підприємства набувають форми господарського товариства або кооперативного підприємства.

У сфері комерційного посередництва господарюючі суб’єкти проходять стадію становлення. При цьому їх межі прискорено розширюються, охоплюючи біржі, аукціони, дистриб’юторів, брокерські фірми, консигнаторів, лізингові компанії тощо. До них належать такі суб’єкти:

Біржа – особливий вид організаційно оформленого і регулярно функціонуючого ринку, де здійснюється торгівля 40 – 45 видів біржових товарів або цінними паперами. Головне завдання біржі – створення умов для торговельно – посередницької діяльності. Біржі поділяються на фондові, товарні й товарно – сировинні. Товарна спеціалізація бірж досить глибока. Тут розрізняють біржі зернові, худоби, металу, дорогоцінних металів нафти та інші. В Україні функціонує 365 бірж; з них лише 10 – 15% вузькоспеціалізованих. Біржовий оборот становить 6,0 – 6,5 млрд грн.. на рік щоправда, переважають валютні операції. основна частина вітчизняних бірж є акціонерними товариствами.

Брокерські фірми – це суб’єкт ринку, провідною функцією якого є зведення контрагентів. Біржові брокери виступають продавцями і покупцями, але в обох випадках діють від імені й за рахунок замовника. Вони виконують одноразове доручення і лише фактичні, а не юридичні дії.

Аукціони – це спеціально організовані ринки, які періодично діють у загальновизнаних світових торгових центрах. На аукціонах здійснюється привселюдний продаж аукціонних товарів за принципом: власником товару стає той, хто пропонує найвищу ціну. В Україні аукціонний продаж практикується надзвичайно обмежено (нерухомість, худоба).

Дистриб’ютори – це суб’єкти оптового ринку (юридичні особи та фізичні особи – підприємці), які володіють винятковим правом купівлі – продажу товару відповідної фірми. Дистриб’ютори здійснюють угоди від свого імені за свій рахунок. В Україні дистриб’ютори зазвичай представляють інтереси зарубіжних фірм.

Агентські фірми виступають як незалежні суб’єкти на ринку товарів і послуг. Вони від імені й за рахунок замовника здійснюють посередництво під час укладання угод або самі укладають угоди, виконуючи при цьому як фактичні, так і юридичні дії. Комерційні (торговельні) агенти співпрацюють із принципами на договірній основі.

Утопісти – це фірми в країні імпортера, які здійснюють експертно – імпортні операції на основі спеціального договору консигнаційного складу.

Фектори – торгові посередники, які виконують від імені експортера різноманітні операції: експортні, кредитні, страхові.

Лізингові фірми – це суб’єкт ринку, основна діяльність якого полягає у здаванні в довгострокову оренду з викупом (фінансовий лізинг) машин, обладнання, транспортних засобів, комп’ютерної техніки. Лізингові фірми бувають універсальними і спеціалізованими.

Наведена класифікація охоплює основні ознаки, за якими суб’єкти комерційної діяльності поділяються на види і типи, характерні для всіх функціональних сфер торгівлі: роздрібної, оптової й посередництва.

Суб’єкти комерційної діяльності постійно видозмінюються, трансформуються, максимально пристосовуються до певного середовища. Водночас лібералізація комерційної діяльності, глобалізація міжнародної торгівлі продовжують принципово нові форми і види суб’єктів ринку. Серед них слід виділити віртуальні магазини і дистриб’юторів у сфері електронної комерції, фінансово – промислово – торгові групи; транснаціональні торговельні компанії та інші. В українській економіці ці формування тільки починають створювати.

Загальна класифікація суб’єктів комерційної діяльності наведена в таблиці.

Поиск по сайту: