Особливості визначення потреби цехів у матеріальних ресурсах у різних типах виробництва. Документальне оформлення видачі матеріалів та їх постачання в цехи

Планування матеріально-технічного постачання підприємства є основою якісного та своєчасного забезпечення матеріальними ресурсами виробничих цехів.

Організацію забезпечення цехів матеріальними ресурсами можна проводити в декілька етапів:

Ø визначення потреби кожного цеху у матеріальних ресурсах;

Ø встановлення нормативу цехових запасів;

Ø визначення очікуваних залишків матеріальних ресурсів у цехах на початок планового періоду;

Ø встановлення лімітів відпуску матеріальних ресурсів;

Ø встановлення способу забезпечення цехів матеріальними ресур­сами (пасивного чи активного), розробка схем та графіків забез­печення матеріалами цехів підприємства.

Потреба цехів у матеріалах, залежно від типу виробництва й особли­вості діяльності підприємства, визначається за певними нормами їх (ма­теріалів) витрат та обсягом виробничої програми.

При масовому та багатосерійному виробництві потреба в матеріалах складається у подетальному розрізі та обчислюється множенням вироб­ничої програми деталей на подетальні норми витрат.

В умовах одиничного та дрібносерійного виробництва потреби в ма­теріалах визначають (у плані замовлення), виходячи з кількості виробів у замовленні та норм витрат матеріалів на виріб.

Встановлені ліміти на матеріали повинні бути доведені до початку періоду виготовлення продукції цехам-виробникам продукції. Для цієї мети використовуються спеціальні документи: лімітні відомості, лімітно-забірні карти, лімітні карти, видаткові фондові ордери, плани-карти, ви­моги. Вибір того або іншого документа залежить від характеру спожи­вання і виду матеріалу, стабільності виробництва.

Матеріали (основні і допоміжні), що споживаються протягом місяця багаторазово, відпускаються за лімітними картами; при разових спожи­ваннях матеріали видаються в цехи на вимогу. Для видачі дорогоцінних матеріалів (срібла, платини, золота та ін.) найчастіше застосовуються видаткові фондові ордери, що відрізняються від лімітних карт тим, що ліміт відпуску, а також кількість відпущеного матеріалу в цех вказуєть­ся в натуральному і вартісному вираженні.

Лімітні відомості застосовуються в тих виробництвах, де має місце велика номенклатура споживаних матеріальних ресурсів. Одночасно з використанням лімітних відомостей виписуються і вимоги. Лімітні відо­мості складаються в двох екземплярах на кілька номенклатурних пози­цій матеріалу, один екземпляр лімітної відомості відправляється на склад, другий — у цех. При одержанні матеріалу представник цеху по­винен виписати вимогу, з якою звертається на склад. Комірник складу відпускає цехові матеріал у межах встановленого ліміту, позначеного в лімітній відомості, одержує розписку представника цеху, розписується у вимозі цеху і позначає в лімітній відомості фактичну кількість відпуще­ного матеріалу. При такому порядку відпуску матеріалів лімітна відо­мість є оперативним документом, а бухгалтерським документом є вимога.

При стабільному випуску продукції і ритмічному виробничому про­цесі матеріальні ресурси можуть видаватися в цех за допомогою плану-карти. У плані-карті крім найменувань матеріалів і ліміту видачі вказуються терміни поставки матеріалу в цех (при цьому застосовується Централізована доставка матеріалів). План - карта є оперативним доку­ментом, до неї необхідно виписувати вимогу (для бухгалтерії).

Найбільш широке поширення одержали лімітні карти і вимоги. Ліміт­на карта може бути місячна або квартальна. Місячна (місячний ліміт) ви­писується на одне найменування матеріалу в трьох екземплярах: один на­правляється на склад, другий - в цех, третій залишається у відділі постачання. У міру фактичної видачі матеріалу в карті фіксується відпуще­на кількість, при цьому комірник розписується в екземплярі цеху, а пред­ставник цеху — в екземплярі складу. Наприкінці місяця (25-28 числа) мі­сячні лімітні карти здаються в бухгалтерію для обліку руху матеріалів. У лімітній карті призначена до відпустки кількість матеріалів може бути за­гальною для цеху. Квартальна лімітна карта з розподілом ліміту за місяця­ми має на перший і другий місяці кварталу відривні талони, що наприкінці місяця направляються в бухгалтерію для обліку витрат матеріалів. В останньому місяці кварталу в бухгалтерію здається лімітна карта. Порядок видачі матеріалів за квартальною лімітною картою такий, як і за місячною.

Разові вимоги застосовуються при видачі допоміжних і основних ма­теріалів при невеликих обсягах споживання. Крім того, вони виписують­ся при відпуску матеріальних ресурсів за лімітними відомостями і планами-картами.

Понадлімітний відпуск матеріалів повинен оформлюватися вимога­ми, при заміні матеріалів - спеціальними актами. У вимогах на понадлі­мітний відпуск необхідно вказувати причину додаткової потреби в мате­ріалах. Дозвіл на понадлімітний відпуск може давати директор підприємства, заступник директора, начальник відділу постачання.

Акти на заміну матеріалів оформляються в зв'язку зі зміною номен­клатури продукції, що випускається, при конструктивних змінах у ви­роблених виробах, у технологічному процесі. Усяка заміна матеріалу впливає на якість продукції, що випускається, тому дозвіл повинні дава­ти такі технічні відділи підприємства, як конструкторський, технологіч­ний, головного механіка, технічного контролю, а затверджується акт за­міни головним інженером підприємства. Для одержання матеріалу у випадку заміни виписується вимога звичайної форми в двох екземпля­рах, що пред'являється складові разом з актом заміни. Така система обліку понадлімітного відпуску може підвищити відповідальність цехів за раціональне використання матеріалів у виробництві.

Залежно від типу виробництва застосовуються різні системи ліміту­вання та забезпечення цехів матеріалами. На підприємствах одиничного і дрібносерійного виробництва поширено децентралізовану (пасивну) систему постачання цехів. Склад видає матеріали на підставі разових вимог цехів, які самостійно їх одержують і транспортують. За умов ма­сового та багатосерійного виробництва зі стабільною номенклатурою продукції й ритмічним споживанням матеріалів застосовується централізована (активна) система забезпечення робочих місць. Склад достав­ляє матеріали в цех безпосередньо на робочі місця в потрібній кількості й у належний час згідно з календарним графіком у межах встановлено­го ліміту. Централізована система дає змогу ефективніше використову­вати складські приміщення, транспортні засоби, успішніше механізува­ти та автоматизувати транспортно-складські операції.

Вищої форми набуває централізоване постачання матеріалів у цехи й на робочі місця при використанні інтегрованої системи виробництва й постачання "точно в час" (японський варіант "канбан"), коли всі про­цеси та їхнє забезпечення здійснюються згідно з чітким календарним графіком. В єдиний графік роботи включаються також і постачальники, які забезпечують виробничий процес часто прямо "з коліс", зводячи за­паси матеріалів масового споживання до мінімуму.

Активний спосіб забезпечення має такі переваги порівняно з пасивним:

1. поліпшується використання транспортних засобів у результаті скорочення їх простоїв під час навантаження та розвантаження, змен­шуються витрати на внутрішні перевезення, в тому числі за рахунок повнішого використання вантажопідйомності транспорту; сприяє лікві­дації зайвих запасів у цехах та скороченню документообігу;

2. сприяє впровадженню прогресивної транзитної системи забезпечен­ня, за якої матеріальні ресурси, що надходять, не розвантажують на цен­тральних складах забезпечення, а везуть прямо на місце їх безпосередньо­го споживання — до цеху та на ділянки, при цьому значно зменшується обсяг робіт із завантаження, поліпшується оборот матеріальних ресурсів;

3. дає змогу поліпшити організацію виробництва, звільняючи робіт­ників виробничого персоналу цехів та дільниць від оформлення доку­ментів на одержання матеріальних ресурсів.

Питання для самоконтролю

1. Обґрунтуйте необхідність матеріально – технічного планування на підприємстві.

2. Охарактеризуйте поняття «потреба до витрачання» та «потреба до постачання».

3. Дайте визначення комерційних зв’язків між постачальниками і споживачами.

4. Якими критеріями варто керуватися при виборі нового постачальника?

5. Назвіть основні умови постачання матеріальних ресурсів.

6. Вкажіть обв’язки постачальника і споживача матеріальних ресурсів.

7. Які види цін на матеріальні ресурси можуть бути передбачені в договорах постачання?

8. Обґрунтуйте оптимальну стратегію для управління матеріально – технічними запасами.

9. Які методи організацій постачання запасів Вам відомі?

10. Розкрийте особливості визначення потреби цехів у матеріальних ресурсах у різних типах виробництва.

Тема 8. Організація і планування збутової діяльності підприємства.

8.1. Формування плану збуту продукції з урахуванням досліджень ринку життєвого циклу продукції та де терміналів попиту.

8.2. Вибір каналу збуту продукції.

8.3. Комунікаційна політика у здійснення збутової комерційної діяльності.

8.4. Планування збуту продукції.

8.5. Організація оперативно – збутової роботи.

8.1. Формування плану збуту продукції з урахуванням досліджень ринку життєвого циклу продукції та де терміналів попиту.

Збут підприємством товару - це процес реалізації промислової продукції з метою задоволення потреб і запитів споживачів та отриман­ня доходу (виручки), це один із аспектів комерційної діяльності проми­слового підприємства. Збут продукції на підприємстві важливий через ряд важливих причин: обсяг збуту визначає інші показники діяльності підприємства, а саме: величину доходів, прибуток, рівень рентабельності та ін. Крім того, від збуту залежить виробництво та матеріально-техніч­не забезпечення.

Комерційна діяльність зі збуту продукції на підприємстві розпочина­ється з координації інтересів підприємства-виробника до вимог ринку. Ви­робник продукції зацікавлений в зниженні витрат виробництва, а цього можливо досягнути при великих обсягах виробництва та невеликій номен­клатурі продукції. Ринок вимагає іншого: споживачі зацікавлені у велико­му виборі якісної, різноманітної продукції із різними споживчими власти­востями за прийнятною ціною. Крім того, виробнича програма підприємства, номенклатура, якість продукції повинні визначатись дохо­дами та платоспроможністю споживачів: підприємств, фірм та населення.

Основне завдання плану збуту - розробка та обґрунтування реаль­ної збутової програми, яка охоплює найбільш суттєві аспекти ринку: ці­ноутворення, заходи щодо сприяння збуту, просування товарів на ринку, систему розподілу та постачання продукції та ін. Постійне дослідження ринку необхідно проводити за допомогою маркетингу.

Маркетинг - це комплекс заходів у сфері досліджень торговельно-збутової діяльності підприємства по вивченню усіх факторів, які вплива­ють на процес виробництва і просування товарів та послуг від виробни­ка до споживача.

За допомогою маркетингу керівництво підприємства одержує необхідну інформацію про те, які вироби і чому хочуть купувати спожи­вачі, про ціни, які споживачі готові заплатити, про те, у яких регіонах попит на дані вироби найбільш високий, де збут продукції підприємства може принести найбільший прибуток. За допомогою маркетингу визна­чається, у які види виробництва, яку галузь найбільше вигідно вкласти капітал, де заснувати нове підприємство.

Маркетинг також дозволяє зрозуміти, яким чином виробник, під­приємство повинне організовувати процес збуту своєї продукції, як треба проводити кампанію по просуванню на ринку нових виробів, будувати стратегію реклами тощо. Маркетинг дозволяє розрахувати різні варіанти ефективності витрат на виробництво та реалізацію ви­робів і послуг, визначити, які види продукції продані, якому спожи­вачу та у якому регіоні принесуть найбільшу віддачу на кожну грив­ню, вкладену у виробництво, транспортування, збереження, рекламу та збут.

Маркетинг являє собою комплекс заходів щодо дослідження всіх пи­тань, пов'язаних із процесом реалізації продукції підприємства. Такими заходами є:

Ø вивчення споживача;

Ø дослідження мотивів його поведінки на ринку;

Ø аналіз власного ринку підприємства;

Ø дослідження продукту (робіт, послуг);

Ø аналіз форм і каналів збуту (реалізації) продукції;

Ø аналіз обсягу товарообігу підприємства;

Ø вивчення конкурентів, форм і рівня конкуренції;

Ø дослідження рекламної діяльності;

Ø визначення найбільш ефективних способів просування товарів на ринку;

вивчення "ніші" ринку — області виробничої чи комерційної діяльності, у якій підприємство має найкращі можливості (у порівняні з потенційними конкурентами) щодо реалізації своїх порівняльних переваг для збільшення товарообігу.

Служба маркетингу на підприємстві - спеціальний підрозділ, основними завданнями якого є:

Ø комплексне вивчення ринків і перспектив їх розвитку, виявлен­ня незадоволених потреб у товарах і послугах, пристосування ви­робництва до вимог споживачів;

Ø вивчення діяльності конкурентів, стратегії і тактики їх впливу на покупців (реклами, цінової політики, інших методів конкурент­ної боротьби), формування попиту і стимулювання збуту, плану­вання і здійснення збутових операцій, забезпечення умов для стійкої реалізації товару; ринкова організація виробництва, нау­ково-дослідних і проектно-конструкторських робіт.

Керівники служби маркетингу та його співробітники повинні вміти вибирати вигідні ринки, аналізувати ринкову ситуацію, готувати реко­мендації щодо випуску нових товарів і давати прогнози ринків, розроб­ляти стратегію, тактику і програму маркетингу, виробляти основні вимо­ги до товару, його асортименту, визначати цінову і збутову політику підприємства і контролювати їх здійснення.

Природно, що для окремого, конкретно взятого підприємства відпо­відно до специфіки його діяльності, ступеня значущості кожного з еле­ментів маркетингу для успіху підприємства в конкурентній боротьбі до­сягнення високих фінансових результатів постійно змінюється в часі у всіх галузях залежно від зміни структури виробничих витрат і характе­ру економічного середовища, у якому діє підприємство.

Робота по організації збуту розпочинається з вивчення ринку та проведення маркетингових досліджень, у результаті яких:

Ø виявляються потреби ринку;

Ø потенційні клієнти інформуються про товари та послуги, що мо­жуть задовольнити їх потреби;

Ø визначаються ціни на продукцію та прогнозуються власні ціни. При виявленні потреб ринку необхідно скласти уявлення про загаль­ний попит на ринку.

Попит - це відношення між ціною товару і його кількістю, яку по­купці хочуть та в змозі придбати.

Формування попиту - дії підприємства, метою яких є повна інформованість потенційних покупців про товар, його особливості, технічний рівень, економічні параметри, ціни, додаткові послуги, які надаються при придбанні товару, про сервіс, а також про фінансову надійність самої фірми-продавця, її репутацію. Основний інструмент формування попиту - реклама. Особливо важливе формування попиту при виході підприємства на ринок, де воно раніше не виступало і його товар невідо­мий покупцям, а також при виході на ринок з новим товаром, про спо­живчі властивості якого покупці не мають інформації.

Постійне дослідження ринку необхідно проводити маркетинговим службам усіх підприємств. Обсяги збуту продукції широкого вжитку плануються на основі договорів, що укладаються між виробником і спо­живачами, та інших замовлень. Планування збуту продукції промисло­вого призначення, життєвий цикл яких більш тривалий, має свої особли­вості через те, що менше значення має чутливість до ринку.

План збуту такої продукції розробляється на основі державного замовлення і контракту, портфеля інших замовлень, договорів, які укла­даються між виробниками і споживачами. При плануванні збуту цієї продукції необхідно враховувати, у які роки (періоди) життєвого циклу товару буде вироблятися та реалізовуватись така продукція.

Життєвий цикл товару - це концепція, що визначає послідовність періодів існування товару, період часу, протягом якого товар продається на ринку. Життєздатність товару включає декілька стадій: розробка, впровадження, зростання попиту, зрілість (насичення), спад. На кожній стадії товар по-різному рекламується, продається, має різну ціну. Крім того, необхідно враховувати, у які роки (періоди) життєвого циклу буде вироблятися та реалізуватися така продукція (рис. 8.1).

Рис.8.1. Динаміка реалізації і прибутку.

Етап 0 - етап розробки формування зразка нового товару, складан­ня розрахунків витрат (на створення, виробництво і реалізацію товару) і передбачуваних доходів від його реалізації.

Етап 1 - етап виведення на ринок або впровадження, поява товару на ринку у вигляді дослідної (пробної) партії. Обсяг продажу невеликий, прибуток на одиницю продукції невисокий. З метою залучення покупців збільшуються витрати на рекламу та сервісне обслуговування.

Етап 2 - етап росту або зростання попиту, визнання товару покуп­цями, швидке зростання попиту на нього, зростання обсягу реалізації, одержання відносно великого прибутку, стабілізація витрат на рекламу. На цій стадії товар приносить основну частину доходів за весь період життєвого циклу.

Етап 3 - етап зрілості, період задоволення попиту на даний товар. Знижуються темпи зростання попиту, стабілізуються витрати на рекла­му. Для підтримки попиту на товар на ринку збільшують витрати на ре­кламу, підвищують якість товару, поліпшують сервіс, знижують ціни.

Етап 4 - етап насичення, на цьому етапі вже неможливо знайти но­ві групи споживачів товару, у цьому разі необхідно знизити ціну на то­вар, щоб утримати покупців, прибуток зменшується.

Етап 5 - етап занепаду, період різкого зниження обсягу реалізації товару. Підприємство або посилює рекламу, змінює методи збуту, зни­жує ціну, або знімає товар з виробництва.

Крім того, існує також зв'язок між ціною товару і його кількістю, яку продавці хочуть і можуть продати - це є закон пропозиції. Він ствер­джує, що (за інших рівних умов) чим вища ціна товару, тим більше ба­жання продавця зробити цей товар доступним (виробити його, запропо­нувати на продаж).

Які ж фактори (детермінанти) впливають на величину попиту на товар?

Найістотніша детермінанта - ціна товару. Дійова еластичність попиту - ступінь зміни обсягу збуту продукції в залежності від динамі­ки цін на неї. Еластичність попиту різна для різних товарів і залежить від їх новизни, особливостей виробництва і споживання, рівня конкурен­ції або, навпаки, монополізації ринку, включаючи доступ на ринки.

Існують ще ряд факторів, які впливають на величину попиту: якість товару, упаковка, реклама товару, ціна взаємозамінних товарів, доходи покупців; діяльність продавців, торгових агентів, сервісне обслуговуван­ня, канали поширення тощо.

Особливу увагу слід звернути на такий параметр, як якість товару. Підвищення якості продукції - довгий процес, який потребує удоскона­лення технології виробництва, закупки нового обладнання та ін. Тому підприємство, яке виробляє продукцію вищої якості, одержує перевагу у часі, яка використовується для розширення своєї частки на ринку і збільшення обсягу збуту.

Упаковка товару зберігає його, полегшує транспортування і викори­стання, представляє товар у більш привабливому вигляді. Тому упаков­ка сприймається як складова частина якості товару.

Сервісне обслуговування - це додаткові послуги споживачам, на­приклад, завантажування товару, оформлення кредиту, консультації та інше. Деякі підприємства надають особливі сервісні послуги з метою за­лучення більшої кількості споживачів, що впливає на збільшення збуту продукції.

Вибір каналів розподілу товару має важливе значення для його збу­ту, форми таких каналів залежать від властивостей товарів, розміру пар­тій, порядку реалізації, зберігання і обслуговування.

Місцезнаходження підприємства - важливе у роздрібній торгівлі, магазини зосереджують частіше на житлових масивах, у місцях, які зв'язують місце роботи і проживання покупців. Це дозволяє реалізувати більшу кількість товарів.

Використання товарного асортименту як параметра впли­ву на збут - це включення в асортимент торгового підприємства това­рів, не характерних для його спеціалізації. Це веде до збільшення кіль­кості покупців, покупок і, як результат, до збільшення обсягу збуту.

Додаткові параметри впливу на збут також мають велике значення для збільшення обсягів збуту продукції. Діяльність продавців і торгових агентів — це робота, яка проводиться з покупцями у місцях проживання споживачів, при обслуговуванні по телефону, на замовлення тощо. Така діяльність збільшує кількість покупців і обсяг збуту товару.

Закінчується робота по плануванню збуту складанням портфеля замовлень. У ринковій економіці портфель замовлень формує відділ маркетингу підприємства самостійно. Як правило, портфель замов­лень складається із трьох розділів:

1. поточних замовлень, що забезпечують ритмічну роботу підпри­ємства в даний період;

2. середньострокових замовлень на 1-2 роки;

3. перспективних замовлень, близько двох років.

Найважливішим фактором, що визначає рівень і рентабельність продажу, є відповідність асортименту і номенклатури продукції за­питам споживачів. Під номенклатурою розуміють укрупнений перелік продукції, що випускається підприємством за видами, типами, ґатунками, фасонами, малюнками. Наприклад, у номенклатурі автомобільного заводу можуть виділятися наступні види продукції: автомобілі легкові і вантажні тягачі; автобуси; підйомні крани; мотоблоки; запасні частини. У той же час асортимент кожного виду виробу представлений різними марками машин, виділеними відповідно до їхнього призначення, потуж­ності, вантажопідйомності й інших параметрів продукції.

Асортимент продукції - склад і співвідношення окремих видів ви­робів у продукції підприємства, галузі виробництва або в будь-якій гру­пі товарів.

Асортимент товарів - набір різних товарів, їх видів і різновидів, об'єднаних за будь-якою ознакою. Розрізняють виробничий і торговий асортимент.

Виробничий асортимент - набір товарів, який виробляється про­мисловістю і сільським господарством, відображає спеціалізацію проми­слового і сільськогосподарського виробництва і формується залежно від цієї ознаки.

Торговий асортимент - набір товарів, які пропонуються для прода­жу населенню в роздрібній торгівлі.

Асортиментна позиція - це конкретна модель, марка чи розмір продукції, що продає підприємство. Набір взаємозалежних товарів нази­вається асортиментною групою. Номенклатура чи товарний асортимент включає всі асортиментні групи, пропоновані підприємством до продажу.

При плануванні номенклатура чи товарний асортимент можуть харак­теризуватися: різноманітністю (виходячи з кількості пропонованих асор­тиментних груп чи номенклатурних позицій); глибиною (виходячи з кіль­кості позицій у кожній асортиментній групі); порівнянністю (виходячи зі співвідношень між асортиментними групами з погляду спільності кінцево­го споживання, каналів розподілу, груп споживачів та діапазону цін).

Різноманітний асортимент при плануванні дозволяє орієнтуватися на різні вимоги споживачів і стимулювати покупки в одному місці. Одно­часно він вимагає вкладення ресурсів у різні категорії продукції, що пов'язано із деякими складностями.

Глибокий асортимент може задовольняти потреби різних купівель­них сегментів ринку в одному товарі, максимізувати використання місця в торговельних точках, перешкоджати появі конкурентів, пропонувати діапазон цін і стимулювати підтримку дилерів. Однак він також збільшує витрати на підтримку запасів, модифікацію і реалізацію товарів. Крім того, у процесі планування і виготовлення продукції можуть виникнути труднощі у диференціації між схожими асортиментними позиціями.

Порівнянність асортименту впливає на процедури планування і управління. Звичайно порівнянний асортимент планувати легше, ніж непорівнянний. Він дозволяє підприємству спеціалізуватись у сфері виробництва й обслуговування споживачів, створити міцний імідж під­приємства та забезпечувати стабільні відносини в каналах збуту. Однак надмірна спеціалізація і концентрація може зробити підприємство враз­ливим перед загрозою з боку зовнішнього середовища, коливань у збуті, уповільнення росту потенціалу в силу того, що наголос робиться на об­межений асортимент товарів.

При плануванні номенклатуру й асортимент прийнято вимірювати кількістю найменувань типорозмірів продукції і співвідношенням питомих ваг окремих видів виробів (робіт) у виробничій програмі підприємства.

Номенклатура й асортимент піддаються постійним змінам, причому асортимент змінюється більшою мірою, ніж номенклатура.

Кожне підприємство, як правило, поставляє на ринок кілька товарів чи послуг. Окремі товари відіграють різну роль на ринку і мають неодна­кове значення з погляду інтересів підприємства. Тому, обираючи страте­гію підприємства, необхідно диференціювати ці продукти. У маркетинго­вому стратегічному плануванні така диференціація здійснюється шляхом визначення так званих стратегічних господарських одиниць (полів, підрозділів).

У таблиці 8.1 наведена характеристика товарів маркетингових стра­тегій Бостонської консалтингової групи.

Матриця Бостонської консалтингової групи ґрунтується на двох критеріях, що не завжди забезпечує задовільний результат. Просто­та цієї матриці не завжди дає змогу зробити адекватну оцінку, тому що вона не враховує такі аспекти, як фінансова міцність підприєм­ства, абсолютний розмір ринку, циклічність, сезонність тощо. Більш детальний варіант матриці Бостонської консалтингової групи був запропонований компанією GeneralElectricу співпраці з консульта­тивною компанією McKincey, яку називають матрицею «привабливість-конкурентоспроможність» (рис. 8.2).

Таблиця 8.1

Поиск по сайту: