Функція виробництва продукції, її зміст та завдання

Виробнича функція виражає функціональну залежність між вхідними ресурсами і виходом готової продукції (обсягом виробництва); вона підкреслює, що вихід продукції є лише функцією кількості вхідних факторів, які використовуються у виробничому процесі.

Теорія виробництва базується на використанні факторних моделей, що пов'язують величину результату виробництва з обсягами виробничих факторів, та обумовили цей результат. Найпоширенішим видом таких факторних моделей є виробничі функції. В загальному вигляді виробнича функція може бути представлена формулою:

Q=f(L,K,M,…),

де L, K, M – вхідні фактори виробництва: праця, капітал, матеріали та ін.

Виробнича функція, як і будь-яка економічна модель, є певним спрощенням дійсності. Наприклад, праця може описуватися не одним числом, а сукупністю чисел, оскільки у процесі виробництва використовуються працівники різних професій, кваліфікації, різного вікового складу тощо.

Виробнича функція показує максимально можливий випуск продукції, який може виробити фірма при кожному конкретному поєднанні мінімально не­цінної кількості факторів виробництва. Термін «максимальний випуск продукції» є дуже важливим з точки зору виробничої функції, адже вона (функція) не допускає марнотратних чи збиткових виробничих процесів. Фірми повинні використовувати кожне поєднання виробничих факторів з максимальною ефективністю.

Теорія виробництва пропонує багато видів виробничих функцій, які виражають різні залежності між величиною використовуваних факторів і обсягом випу­щеної продукції.

Хоч виробничі функції є різними для різних галузей виробництва, вони мають спільні властивості: 1) завжди існує межа збільшення обсягу виробництва шляхом постійного додавання одного з факторів виробництва (наприклад, неможливо нескінченно розширювати обсяг випуску продукції, збільшуючи кількість працівників, оскільки для них забракне устаткування; не можна без кінця купувати нове устаткування, бо у певний момент для нього не вистачить виробничих площ); 2) фактори виробництва є такими, що заміна одних ресурсів іншими у певній пропорції є можливою без скорочення обсягу виробництва.

Функція виробництва визначає випуск Q, який виробляє фірма для кожної специфічної комбінації вхідних ресурсів. Наприклад, вона може характеризувати кількість продукції, яку можна виробляти щороку на виробничій площі 80 м² допомогою 16 одиниць устаткування за наявності 18 робітників. Функція виробництва також може ілюструвати величину врожаю, яку може зібрати фермер маючи певну кількість машин та працівників.

Виробничі функції описують те, що є технічно можливим, за умови, що фірма діє ефективно. Це означає, що додаткові вхідні ресурси не використовуватимуть­ся, якщо вони зменшують обсяг виробництва.

Важливою обставиною є те, що рівняння функції виробництва має прив'язок до певної технології. Саме технологія визначає здатність виробляти продукти при відповідних витратах факторів виробництва. У міру технологічного поступу фірма отримує можливість виробляти більше продукції з такого ж набору вхідних ре­сурсів. У реальному житті технологія постійно вдосконалюється, що приводить до змін у виробничому процесі.

Технологія – це практичні знання про різні способи поєднання виробничих факторів при виготовленні благ. У виробничому процесі фактори можуть поєднуватися за переважання ек­стенсивної технології (наприклад, до дешевого застарілого та малоефективного устаткування залучати працю все більшої кількості працівників) чи інтенсивної (витратити більші кошти на купівлю найдосконалішого устаткування і найняти лише кілька висококваліфікованих працівників).

Кожній технології відповідають певні комбінації використовуваних факторів. Кожна функція виробництва існує для визначеного рівня розвитку техніки. Якщо з'являється нова техніка чи технологія, то це позначиться на функції виробниц­тва, і максимальний обсяг випуску продукції при наявних витратах факторів ви­робництва зростає. Тому коли розглядають функцію виробництва, то техніко-технологічний рівень виробництва вважають незмінним.

Оскільки для зміни кількості використовуваних у різних виробничих процесах вхідних факторів необхідно затратити різний час, важливо розрізняти його короткий і довгий періоди.

Короткостроковий період часу — це час, протягом якого один чи більше виробничих факторів не можуть змінитися. Фактори виробництва, обсяг яких неможливо зміни­ти на даному проміжку часу, називають постійними (фіксованими). Наприклад, якщо випуск заданого обсягу продукції має бути здійснений за три робочих дні, то за цей час змінити певну частину вхідних факторів, скажімо виробничих потужностей неможливо. Однак інтенсивність використання наявних виробничих потужностей у межах короткого періоду може змінюватися. Короткостроковий період являє собою період фіксованих потужностей.

Довгостроковий період часу — це час, достатньо тривалий для того, щоб змінити обсяги усіх задіяних ресурсів, у тому числі виробничих потужностей. Довгостроковий період — це період змінних потужностей. У цьому періоді всі виробничі фактори є змінними.

Слід зазначити, що короткостроковий і довгостроковий періоди відрізняються в кожному конкретному випадку. Так, у легкій промисловості розміри виробничих потужностей можна змінити за декілька днів, тоді як для важкої промисловості зміна виробничих потужностей вимагатиме декілька років.

Окрім вибору найоптимальнішої комбінації факторів виробництва фірма, коригує і їхню кількість, що впливає на обсяг випуску продукції.

До цього часу ми аналізували зростання виробництва переважно у коротко­строковому періоді, коли залишається незмінним принаймні один фактор вироб­ництва. Тепер розглянемо поведінку фірми у довгому періоді з двома змінними факторами. Це дозволить нам зробити ізокванта.

Ізокванта (iso – той самий, quапtіtу – кількість) — це крива у просторі вхідних факторів, кожна точка на якій показує різні можливі їх комбінації, при яких виробляється однаковий обсяг продукції:

↨ F(K, L)=const.

Ізокванта має форму ввігнутої до початку координат кри­вої. Це означає, що зменшення кількості одного використовуваного фактора вимагає збільшення кількості іншого фактора, щоб не допустити зниження обсягу виробництва.

Ізокванти подібні до кривих байдужості. Вони мають аналогічні властивості: від'ємний нахил, не перетинаються одна з одною, отже є паралельними, якщо рівень виробництва підтримується постійним уздовж ізокванти. Ці криві відоб­ражають альтернативні комбінації витрат факторів для виробництва визначеного обсягу продукції. Однак на відміну від кривих байдужості, де загальну корисність споживача точно виміряти неможливо, Ізокванти показують реальні рівні вироб­ництва. Чим далі Ізокванта перебуває від початку відліку, тим вищий рівень вироб­ництва вона відображає.

Карта ізоквант — це набір ізоквант, що показує нам, які ресурси потрібні для підприємства, щоб виготовити певний обсяг продукції Q.

Карта ізоквант подібна до контурної карти гори, висоти якої зображаються за допомогою кривих. Зміст карти ізоквант для виробників аналогічний змісту кар­ти кривих індиферентності для споживачів, яка розглядалася раніше. Нахил про­меня, що сполучає початок відліку та певну точку на ізокванті до осей координат, відображає пропорцію К/L, що відповідає певній технології.

Ізокванти демонструють наявність багатоваріантності при прийнятті вироб­ничих рішень керівництвом фірми. Можна домогтися певного обсягу випуску продукції, використовуючи різні поєднання виробничих факторів. Ізокванти зви­чайно вказують на існування багатьох альтернативних можливостей для забезпе­чення певного обсягу продукції при різних співвідношеннях між факторами ви­робництва. Ця обставина має надзвичайно важливе значення для підприємств, оскільки вони вишукують такі співвідношення, які забезпечують мінімальні вит­рати виробництва.

При аналізі ізоквант можна обмежитись ефективними комбінаціями факторів на ізокванті, оскільки заміщуваність доцільна лише тоді, коли за допомогою збільшення затрат одного фактора забезпечується зниження затрат іншого факто­ра. Якщо при виробництві визначеного обсягу продукції збільшення затрат одних факторів не супроводжується зменшенням затрат хоча б одного іншого фактора, то такий процес суперечить принципу ефективності.

Варто зауважити, що лише двофакторна виробнича функція (праця і капітал) дає можливість графічного аналізу виробництва. Якщо ж ураховувати більше фа­кторів, то необхідно застосовувати математичний аналіз.

Поиск по сайту: