ДІЄСЛОВО

Дієслово — це частина мови, що позначає дію або
стан предмета як процес.

Предметні характеристики виражаються в кількох пла-
нах: а) статичних ознак або належності, позначуваних при-
кметниками і займенниками; б) кількісних і порядкових ви-
значень, позначуваних числівниками; в) динамічних ознак,
позначуваних дієсловами.

За своїм значенням дієслова протиставляються насампе-
ред прикметникам, а також іншим іменним частинам мови,
як слова, що виражають ознаку в процесі її становлення,
тривання або розгортання. Порівняйте, наприклад: білий сніг
і біліє сніг; письмовий стіл і писав за столом; двоє очей
і двоїться в очах; своя думка і засвоїти думку. У назва-
них парах слів спільного кореня одні позначають сталі
ознаки предмета або кількість їх, а інші виражають динамічні
ознаки, пов’язані з діяльністю особи або з активністю пред-
мета.

За граматичними ознаками дієслова також відрізняються
від інших частин мови. Так, прикметники, пов’язуючись з
іменниками, виражають значення ознаки в граматичних ка-
тегоріях роду, числа і відмінка, залежних від іменників. Дієсло-
во також може мати категорії роду (у зв’язках із займенни-
ком) і числа, залежні від іменника, але воно має ще властиві
тільки йому категорії: виду, перехідності/неперехідності, стану,

способу і часу, які характеризують ознаку предмета в про-
цесуальному вияві.

Процесуальність, або динамізм, — це становлення чи роз-
гортання ознаки в часовій перспективі. Різні модальні, ви-
дові відтінки, вказівка на активного чи пасивного діяча та
інші додаткові характеристики своєрідно виявляються в
дієслові, тісно пов’язуючись із його семантикою.

Особливістю дієслова є також поєднання в його пара-
дигмі різних граматичних форм: дієвідмінюваних особо-
вих (пишу, писатиму, пиши та ін.) і родових (писав,
писала, писав би та ін.); відмінкових (пишучий, написа -
ний) і незмінюваних — дієприслівникової (пишучи, напи -
савши) та інфінітивної, або неозначеної, форм (писати, на -
писати).

Дієвідмінювані форми дійсного, умовного і наказового спо-
собів (особові і родові) виконують у реченні предикативну
функцію, виступаючи в ролі присудка: Поїзд рушив; Ско -
ро липа зацвіте; Хай буде мир. Окремі дієслівні форми
виконують атрибутивну функцію (прочитана книга, за -
чинене вікно) та функції обставин (Відпочивши, взявся
до роботи). Неозначена форма дієслова (інфінітив) входить
у систему його парадигми як початкова форма, в якій позна-
чається дія (динамічна ознака) безвідносно до діяча чи пред-
мета. Граматичні значення способу, часу, особи (роду) та
числа виражаються дієвідмінюваними формами дієслова;
в інфінітиві виражаються лише значення виду, перехідності/
неперехідності, стану. Саме цими значеннями відрізняється
дієслівна форма інфінітив від іменників з узагальненим
значенням дії. Порівняйте, наприклад: звикати — звичка,
послати — послання, думати — дума, змагатися — зма -
гання. У синтаксичному вживанні помітно більше спільно-
го з іменником: інфінітив може виступати підметом (Жи -
ти — значить працювати), додатком (Наказано відкли -
кати), неузгодженим означенням (У є бажання пра -
цювати), обставиною (Син поїхав учитися).

Усі дієслівні форми об’єднуються в одну струнку систе-
му на основі спільного лексичного значення процесуальності
та загальнодієслівних категорій виду, перехідності /непере-
хідності і стану, а також здатністю їх керувати іменниковою
формою непрямого відмінка та поєднуватися з обставинни-
ми словами, наприклад: їхав до батька, піду до школи,
прочитала б звечора, виконаний давно, сказавши навмис -
не, оббігти довкола.

Дієслівні форми творяться за допомогою суфіксів і флексій
від дієслівних основ, що виступають у двох варіантах: осно-
ва інфінітива і основа теперішнього часу.

Основа інфінітива виділяється в неозначеній формі дієсло-
ва після відкидання суфікса - ти: шука (ти), вози (ти), гук -
ну (ти), принес (ти).

Основа теперішнього (або майбутнього простого) часу
виділяється у формі дієслова теперішнього (майбутнього
простого) часу 3-ї особи множини після відкидання флексії
- уть{ - ють), - ать (- ять): шука \(уть), воз (ять), гук -
н (уть), принес (уть).

Від основи інфінітива творяться форми дієслів минулого
часу дійсного способу, активні і пасивні дієприкметники
минулого часу, дієприслівники доконаного виду, наприклад:
посія (- ти) — посія - e, посія - н - ий, посія - вши.

Від основи теперішнього часу творяться форми теперіш-
нього або простого майбутнього часу дійсного способу, син-
тетичні форми наказового способу, активні дієприкметники
теперішнього часу і дієприслівники недоконаного виду, на-
приклад: ріж (- уть) — ріж - мо, ріж - уч - ий, ріж - учи.

Примітка. Окремі дієслівні форми творяться аналітичним спо-
собом від інфінітива або інших дієслівних форм за допомогою службо-
вих слів, наприклад: буду ходити, будуть ходити (складені форми май-
бутнього часу); ходив би, ходили б (форми умовного способу); хай хо -
дить, хай ходять (форми наказового способу).

У таких формах основу визначають за тими синтетичними формами дієслів,
від яких утворилися аналітичні: ходи - в би, хай ход - ять, буду ходи - ти.

Основи інфінітива і теперішнього (майбутнього простого)
часу здебільшого не збігаються, порівняйте, наприклад: пи -
ca (mu) і пиш (уть), носи (ти) і нос (ять), малюва (ти) і
малю} (уть).

За співвідношенням основ інфінітива і теперішнього (май-
бутнього простого) часу всі дієслова поділяють на класи:

I клас об’єднує велику кількість дієслів з суфіксом - yea -
(- юва -) в.основі інфінітива та з суфіксом -«/- в основі
теперішнього часу: купувати — купують [ куп - yj - ym’ ],
танцювати — танцюють [ танц - yj - ym’ ];

II клас — дієслова з суфіксом - ва - в основі інфінітива і
суфіксом - ва \- в основі теперішнього часу: бувати — бу -
вають [ бу - eaj - ym’ ];

III клас — дієслова з суфіксом - а - (- я -) в основі інфі-
нітива і суфіксом - aj - в основі теперішнього часу: бажа -
ти — бажають [ баж - aj - ym’ ];

IV клас — дієслова з суфіксом - і - в основі інфінітива і
суфіксом - ij - в основі теперішнього часу: чорніти — чор -
ніють [ чорн - ij - ym’ ];

V клас — дієслова з суфіксом - а - (- я -) в основі інфініти-
ва і нульовим суфіксом в основі теперішнього часу із за-
кінченням - уть \- ють) у 3-й особі множини: брати —
бер - уть;

VI клас — дієслова з суфіксом - і - в основі інфінітива і
нульовим суфіксом в основі теперішнього часу із закінчен-
ням - уть (- ють) у 3-й особі множини: ревіти — ревуть,
хотіти — хочуть;

VII клас — дієслова з суфіксом - ну - в основі інфінітива
і суфіксом -«- в основі майбутнього простого часу: гукну -
ти — гукнуть;

VIII клас — дієслова з нульовим суфіксом в основах
інфінітива і теперішнього часу та закінченням - уть (- ють)
у 3-й особі множини: нести — несуть;

IX клас — дієслова з суфіксом - и - в основі інфінітива і
нульовим суфіксом в основі теперішнього часу: ходити —
ходять;

X клас — дієслова з суфіксом - а - в основі інфінітива і
нульовим суфіксом в основі теперішнього часу із закінчен-
ням - ать у 3-й особі множини: мчати — мчать;

XI клас — дієслова із суфіксом - і - в основі інфінітива і
нульовим суфіксом в основі теперішнього часу та закін-
ченням - ать (- ять) у 3-й особі множини: висіти — ви -
сять, гоїти [ гоі - і - ти ] — гоять \ го ]- ат' ]\

XII клас становить одне дієслово з нульовим суфіксом
в основі інфінітива і в основі теперішнього часу та закін-
ченням - ать (- ять) у 3-й особі множини: бігти — біжать.

За суфіксами основ дієслова поділяються на дві дієвідміни:
першу дієвідміну складають І—VIII класи дієслів, а д р у -
г у — IX—XII класи.

Структурні класи дієслів характеризуються неоднаковим
ступенем продуктивності. Одні з них охоплюють велику
кількість дієслів і поповнюються новими словами і в наш
час (І, III, IV, V, IX класи); інші — являють собою замкнені,
семантично обмежені ряди слів (II, IV, VIII, X класи) або
представлені одним дієсловом (XII клас).

У межах структурних класів дієслів діють певні законо-
мірності морфонологічних чергувань і наголошення тієї чи

іншої морфеми. Так, наприклад, у частині дієслів V класу
відбуваються морфонологічні зміни в корені: з’являється
вставний звук [ є ] (брати — беру, прати — перу); звук [ г ]
переходить у [ ж ] (гнати — жену), а [ с ] — у [ ш ] (слати —
шлю); у дієслові їхати в основі теперішнього часу замість
[ х ] з’являється звук [ д ] (їду, їдеш, їдемо).

Морфонологічні зміни спостерігаються у VIII структурно-
му класі: 1) у дієсловах дути, жати (тиснути), йняти (і всіх
похідних від нього) при творенні форм теперішнього часу
та наказового способу кореневий голосний зникає, з’являється
кореневий звук [ м ]: дму, дмеш, дми; жму, жмеш, жми;
прийму, приймай; 2) у дієсловах жати (зжинати серпом),
м’яти, почати при творенні форм теперішнього (майбут-
нього простого) часу і наказового способу голосний кореня
зникає, а на його місці з’являється кореневий приголосний
[м]: жну, жнеш, жни; мну, мнеш, мни; почну, почнеш, почни;
3) у дієсловах бити, пити, лити, вити у формах теперіш-
нього часу перед суфіксом -/- голосний [ и ] випадає: б’ю
[ 6jy ], п’ю [ njy ], ллю [ л': у ], в’ю [в/г/].

§ 141. Категорія виду

Категорія виду є основною граматичною категорією дієсло-
ва. Видові значення, в основі яких лежить поняття внутріш-
ньої межі дії, вказують на її результативність/нерезультативність,
тривалість/обмеження, завершеність/незавершеність.

Вид є загальнодієслівною категорією, оскільки охоплює
всі форми дієслова: інфінітивну, способові і часові, дієпри-
кметникові і дієприслівникові.

Видове протиставлення виражається граматично у спів-
відносних дієсловах спільного кореня (і тільки в поодино-
ких випадках у словах з різними основами — суплетивно),
що виступають як видова пара, наприклад: класти — по -
класти, робити — зробити, допомагати — допомог -
ти, брати — взяти.

Значення доконаного й недоконаного виду у формах інфініти-
ва виражається безвідносно до інших граматичних значень
дієслова, воно властиве самій дієслівній основі, де показником
виду виступає афікс (префікс або суфікс), чергування звуків
у корені слова, наголос тощо. Кожний інфінітив об’єднує усі
можливі форми одного виду, наприклад: замикати — зами -
каю, замикав, замикатиму, замикай, замикав би, зами -
каючи; замкнути — замкну, замкнув, замкни, замкнув
би, замкнений.

В інших формах значення виду тісно пов’язане із значен-
ням часу. Кожне дієслово видової пари утворює свою сис-
тему часових форм: дієслова недоконаного виду творять
форми усіх трьох часів, а дієслова доконаного виду — лише
минулого й майбутнього часів. Так само дієприкметникові і
дієприслівникові форми творяться від дієслів, зберігаючи
значення виду, закладене в початковій формі: везти — ве -
зучи; привезти — привезений, привізши.

Основне значення форм недоконаного виду пов’язене з
відсутністю вказівки на обмеженість дії, вони виражають у
цілому тривалу нерезультативну дію, наприклад: писати,
читати, робити, синіти.

Значення форм доконаного виду пов’язується з вказів-
кою на внутрішню межу — вони виражають результативну
дію, переважно нетривалу, наприклад: написати, прочита -
ти, зробити, посиніти.

Крім основних значень, дієслівні форми можуть виража-
ти різні додаткові відтінки значень недоконаного і докона-
ного виду: тривалу спрямовану дію (летіти, пливти); по-
вторювану дію (ганяти, їздити); супровідну дію (приспіву -
вати, приказувати); тривалу завершену дію (посидіти,
поспати); раптову дію з відтінком підсилення (смикнути,
грюкнути, рубонути); багатократну обмежену в часі (по -
походив, попорозказую, попереносили); вказівку на поча-
ток дії, обмеженої в часі (заспівав, закричу, покотиться)
та ін. Ці додаткові відтінки переважно передаються різними
часовими формами, оскільки динамічна ознака в процесі її
становлення або розгортання виявляється як реалізована чи
нереалізована, тривала чи нетривала в часових межах.

Корелятивна видова пара — це співвідносні дієслова, що
відрізняються тільки значенням виду, наприклад: cidamu —
cicmu, берегти — зберегти.

Видові співвідношення у споріднених дієсловах виража-
ються засобами афіксації (префіксами і суфіксами), чергу-
ванням голосних у корені слова, зміною наголосу.

Засіб префіксації виступає при творенні дієслова докона-
ного виду від безпрефіксного дієслова недоконаного виду,
наприклад: вітати — привітати, знайомити — познайо -
мити, пам’ятати — запам’ятати.

Корелятивні видові пари відрізняються від префіксально-
го словотворення тим, що при видотворенні похідна форма

змінює тільки значення виду, а при словотворенні похідне
дієслово виступає з додатковим семантичним відтінком, на-
приклад: писати — написати (видова пара); писати —
списати, розписати, підписати, виписати, записати,
відписати, переписати (словотворчий ряд дієслів спільного
кореня).

У процесі префіксального словотворення префікси вира-
жають і словотворче, і видове значення (писати — недоко-
наний вид, списати, розписати — доконаний вид), але в
межах усього словотворчого ряду виступає тільки одна ви-
дова пара префіксального творення {писати — написати).
Кожне новоутворене префіксальне дієслово вступає у видо-
ве співвідношення з дієсловом того самого кореня, утворюю-
чи кореляцію за допомогою інших засобів видотворення,
наприклад: списати — списувати, розписати — розпису -
вати.

У сучасній українській літературній мові для видотворен-
ня виступають найчастіше префікси з - (с -), за -, на -, по -,
при -, про -, наприклад: казати — сказати, робити — зро -
бити, програмувати — запрограмувати, лити — нали -
ти, бити — набити (когось, чогось, щось), синіти — поси -
ніти, ставити — поставити, іти — прийти, летіти —
прилетіти, гнати — пригнати (до певного пункту) і про -
гнати (вигнати).

Примітка. Паралельні форми видотворення можливі у випадку
омонімії безпрефіксного дієслова, порівняйте: жати — зжати (жито)
і жати — вижати (сік), а також у випадку значних розходжень у відтінках
багатозначного дієслова, наприклад: гнати (до якогось пункту) — при -
гнати і гнати (виганяти) — прогнати.

Видова пара може творитися одночасним приєднанням
префікса і зміною суфікса: падати — впасти, вішати —
повісити, або префіксацією дієслова іншого кореня: лови -
ти — впіймати, брати — взяти, заходити (в приміщен-
ня) — увійти.

Суфіксальний спосіб творення видової пари виступає пе-
реважно в кореляції другого ярусу: від префіксальних дієслів
доконаного виду творяться форми недоконаного виду, напри-
клад: читати — прочитати (І ярус); прочитати — про -
читувати (II ярус). Префіксальним видотворенням виражає-
ться основне значення виду — вказівка на внутрішню межу,
на завершеність/незавершеність дії в часі, на результа-
тивність її. Суфіксальними засобами виражаються різні до-
даткові відтінки видового значення: протяжність, повторю-
ваність дії і т. ін.

У сучасній українській літературній мові дієслова докона-
ного виду мають співвідносні форми недоконаного виду, ут-
ворені за допомогою суфіксів - ува -, - овува -, - ва -, - а -,
- ля -, що виражають значення тривалої, багатократної,
повторюваної або супровідної дії, наприклад: заспівати —
заспівувати, витягти — витягувати, відшукати —
відшукувати; скупити — скуповувати, опрацювати —
опрацьовувати, прилаштувати — прилаштовувати, ви -
корчувати — викорчовувати; зігріти — зігрівати, об -
бити — оббивати, зшити — зшивати; виробити — ви -
робляти, випекти — випікати, заборонити — забо -
роняти.

Видова кореляція може виражатися заміною суфікса і в
парах безпрефіксних дієслів: лишити — лишати, кінчи -
ти — кінчати, пустити — пускати. За допомогою су-
фіксів виражаються також додаткові видові відтінки в ме-
жах одного виду, наприклад: летіти — літати, котити —
качати, нести — носити.

Від дієслів недоконаного виду НІ структурного класу із
значенням тривалої дії видова пара твориться за допомогою
суфікса - ну -, що виражає однократність дії, або - ону -, що
виражає відтінок посиленої дії, наприклад: гукати — гук -
нути, стукати — стукнути, смикати — смикнути і
смиконути, рубати — рубнути і рубонути.

Чергування звуків у корені слова в сучасній українській
мові дуже рідко виступає самостійним засобом видотворен-
ня (наприклад: збирати — зібрати, надсилати — на -
діслати), найчастіше воно є супровідним засобом при суфік-
сальному видотворенні, як наприклад: видерти — видирати,
допекти — допікати, закотити — закачувати, заяви -
ти — заявляти, відростити — відрощувати.

Видове значення може виражатися також зміною наголо-
су в дієслові, наприклад, засипати — засипати (чимось),
викидати — викидати, розрізати — розрізати.

У сучасній українській мові є невелика група безпрефікс-
них дієслів, що можуть виражати значення доконаного і не-
доконаного виду залежно від контексту. Це дієслова жени -
ти, ранити, веліти, наслідувати, вінчати, атакувати,
телеграфувати, телефонувати, організувати. Порівняйте,
наприклад: Командир велів відкрити вогонь (доконаний
вид); Працюй, як велить тобі твоя совість (недокона-
ний вид).

Окремі групи складають одновидові дієслова, що не ма-
ють видової кореляції.

Тільки недоконаний вид мають: а) безпрефіксні
дієслова із значенням необмеженої дії, наприклад: гордува -
ти, гидувати, гребувати, вимагати, чекати, мислити,
працювати, говорити, гомоніти, ледарювати, ворогува -
ти, стежити і под.; б) префіксальні дієслова, утворені від
дієслів із значенням необмеженої дії (мислення, мовлення,
сприймання) за допомогою префікса по -, що надає відтінку
повторюваності дії: погукувати, покрикувати, почитува -
ти, пописувати, потріскувати.

Значення лише доконаного виду мають в основно-
му дієслова префіксально-постфіксальні, похідні від двовидо-
вих безпрефіксних дієслів. Це дієслівні утворення з пре-
фіксами від -, на -, за -, по -, про -, роз -, наприклад: відпра -
цюватися, надуматися, натерпітися, замиритися, по -
вчитися, провчитися, пробідкатися, розпишатися, роз -
моргатися.

Одновидове значення можуть мати також дієслова пре-
фіксальні, утворені від двовидових за допомогою префіксів
за -, по -, про -, від -, що вносять відтінок тривалості дії із вка-
зівкою на результативність або вказують на початок дії з від-
тінком посилення її: закивати, запрацювати, потерпіти, по -
плакати, проходити, просидіти, відшуміти, відходити.

§ 143. Категорія перехідності / неперехідності

У зв’язному мовленні одні дієслова самостійно виража-
ють свою семантику (наприклад: дуб росте, робітник пра -
цює), інші потребують доповнення свого змісту за рахунок
залежної форми іменника (наприклад: Учні написали дик -
тант; Хлопець слухає музику). Здатність дієслова вира-
жати свою семантику самостійно або за допомогою залеж-
ного іменника в знахідному відмінку (без прийменника) ви-
являється у категорії перехідності/неперехідності.

Усі дієслова поділяються на дві групи: перехідні і непе-
рехідні. Цей поділ здійснюється на основі синтаксичних ознак
дієслова: до перехідних належать дієслова, після яких ста-
виться форма знахідного відмінка без прийменника, до непе-
рехідних — дієслова, що не мають залежної форми зна-
хідного відмінка без прийменника.

Категорія перехідності/неперехідності властива всім
дієслівним формам: інфінітиву, особовим і родовим формам
та дієприслівнику.

Порівняйте, наприклад, перехідне дієслово: прочитати
книгу, прочитаю книгу, прочитайте книгу, прочитав

книгу, прочитала б книгу, прочитавши книгу. Тільки
дієприкметникова форма не керує формою знахідного відмінка
без прийменника.

Перехідні дієслова можуть керувати також формою родово-
го відмінка у функції прямого додатка, коли вони вживаються у
заперечному реченні з часткою не (не чув пісні, не бачив
брата), а також у сполученні з іменниками, що означають
збірність, речовинність (пас ягнят і ягнята, купив хліба).

До перехідних належать також дієслова бажати, зичи -
ти, що керують формами родового відмінка і поєднуються з
іменниками абстрактного значення: бажати щастя, зичи -
ти здоров’я.

Неперехідні дієслова вживаються самостійно (без залеж-
ної відмінкової форми) або керують будь-якою відмінковою
формою іменника з прийменником чи без прийменника, крім
знахідного прямого об’єкта, наприклад: іти, жити, чорні -
ти; боятися (ч о г о?), дякувати (ком у?), їхати (ч и м?),
лежати (на чом у?), сміятися (з ч о г о?), бігти (на-
зустріч ком у?), розминутися (з к и м?).

Перехідні дієслова можуть набувати значення неперехід-
них. Це буває у випадку опущення при перехідному дієслові
прямого додатка. Порівняйте: писати лист і вміє писа -
ти; грає вальс і грає на скрипці.

Від перехідних дієслів творяться дієслова неперехідні за
допомогою постфікса - ся: мити — митися, брати — бра -
тися, вітати — вітатися, возити — возитися. Постфікс
- ся перетворює дієслово в неперехідне, від таких дієслів не
утворюються пасивні дієприкметники. Тільки одне дієслово
на - сясподіватися в українській мові належить до пере-
хідних, але пасивний дієприкметник втрачає постфікс - ся:
сподіваний.

Примітка. Перехідність/неперехідність у сучасних лінгвістич-
них дослідженнях розглядається як лексико-синтаксична категорія, що
ґрунтується на ознаках валентності дієслів, які в ролі предиката можуть
відкривати у реченні позиції об’єкта чи результатива або адресата, засобу,
знаряддя дії, локатива тощо.

З урахуванням типу валентності виділяють одно-, дво-, три-, чотири-,
рідше п’яти- і шестивалентні дієслова.

Категорія стану виражає відношення дії до суб’єкта і
об’єкта. Суб’єктно-об’єктні відношення виявляються в ре-
ченні. Дієслово є основною ланкою в реалізації граматич-
них відношень між суб’єктом і об’єктом дії. Так, у реченні

Бригада виконує план суб’єктом дії (або носієм динаміч-
ної ознаки) виступає слово бригада; дія, виконувана суб’єк-
том як активним діячем, спрямована на об’єкт (план), що
в реченні виступає прямим додатком.

Логічні відношення суб’єкта і об’єкта в цьому реченні
збігаються з граматичними; дієслово виражає значення
активної дії, спрямованої на самостійний об’єкт.

Однак ці логічні відношення можна передати в іншому
граматичному оформленні, наприклад: План виконується
бригадою. У такій структурі речення дієслово виступає із
значенням пасивної дії. Дієслово виконується, утворене
від перехідного дієслова виконувати за допомогою пост-
фікса - ся, втратило значення перехідності. Логічний суб’єкт
при цьому виражається залежною формою іменника — оруд-
ним суб’єкта, логічний об’єкт виступає у формі називного
відмінка.

Порівняйте ще: Усі вітають друга і Друзі вітаються.
У першому випадку дієслово виражає активну дію, спрямо-
вану на самостійний об’єкт, у другому — дія розподіляється
між суб’єктами, що є водночас і об’єктами.

Значення дієслівного стану тісно пов’язане з семантикою
дієслова і виявляється в синтаксичних зв’язках його з іншими
словами.

Категорія стану знаходить свій вияв у способах дієслівного
керування, тісно пов’язуючись з категорією перехідності/
неперехідності. Так, усі перехідні дієслова можуть виражати
значення активної дії, а неперехідні ніколи не виражають.
Дієслова перехідні і неперехідні, утворені від перехідних за
допомогою постфікса - ся, виражають подвійні суб’єктно-
об’єктні відношення, а неперехідні, що не співвідносяться з
перехідними дієсловами (наприклад: іти, рости, цвісти),
виражають однобічні, суб’єктні відношення. Порівняйте, на-
приклад:

Поиск по сайту: