МОРФОЛОГІЯ

Морфологія (від грец. morphe — форма, logos — слово,
вчення) є розділом граматики, в якому вивчаються явища, що
характеризують граматичну природу слова як граматичної
одиниці мови. Це вчення про будову та розряди слів (части-
ни мови), граматичні категорії і систему словозміни їх.

Об’єктом вивчення в морфології є слово як носій ряду
граматичних значень, що виражає відповідні граматичні ка-
тегорії, властиві лексико-граматичним розрядам слів. Відпо-
відно до вияву граматичних значень слово може видозміню-
ватись, утворюючи усталену мовною практикою систему
форм. Окремо взята форма конкретного слова є його слово-
формою.

Видозміни слова, що служать для вираження його синтак-
сичних властивостей (відношень між словами), називаються
словозміною. А система форм, співвідносних з
певною системою синтаксичних граматичних значень, нази-
вається його парадигмою. Своєрідність видозміни
слів, що належать до іменних частин мови, на відміну від
дієслова, відбита в термінах відмінювання (для іменних час-
тин мови) і дієвідмінювання (для дієслів).

У словах, що не виражають граматичних видозмін як син-
таксичних властивостей слова (у них це нульовий показ-
ник), виступає одна словоформа. Це так звані незмінювані
слова.

Словозмінні значення в сучасній українській мові в ос-
новному виражаються словозмінною морфемою — флексією.
Однак система відмінювання та дієвідмінювання, крім флексій,
включає також і систему відповідно оформлених основ з
урахуванням морфонологічних явищ (чергувань звуків, пе-
ренесення наголосу в слові та ін.), наприклад: дуг - á, дуг - ú,
дуг - óю, дуз - í, дýг - и, дуг, дýг - ам, дýг - ами; водж - ý, вó -
д - иіи, вóд - ить, вóд - имо, вóд - ите, вóд - ять.

Об’єктом морфології є також словоформи, в яких вира-
жаються граматичні характеристики слова незалежно від
його синтаксичних властивостей, наприклад, форми ступенів
порівняння прикметників і прислівників, інфінітив, дієпри-
слівник.

Граматична характеристика слів знайшла своє з’ясуван-
ня в теорії частин мови.

Частини мови розглядаються як класи слів, що характери-
зуються спільністю: а) загальнокатегоріального (частиномов-
ного) значення; б) морфологічних категорій і парадигмати-
ки; в) морфемного складу і словотворчих засобів; г) синтак-
сичних функцій.

Кожний клас слів має своє загальнокатегоріальне лек-
сичне значення: предметності, статичної ознаки предмета,
кількісності, узагальненої вказівки на предметність, ознаки
або кількості, динамічної ознаки (або дії, процесуальності),
статичної ознаки дії (або іншої ознаки) чи стану як сут-
ності. Такі класи слів називають повнозначними.
Класи слів, що виражають певні відношення між повнознач-
ними словами, надають додаткових семантичних, модальних
відтінків словам, словосполученням, реченням або служать
для зв’язку слів, тобто свого загальнокатегоріального зна-
чення самостійно не виражають, називаються неповно-
значними.

У сучасній українській мові до класів повнозначних слів
належать такі частини мови: іменник, прикметник, числів-
ник, займенник, дієслово, прислівник.

До неповнозначних частин мови належать прийменник,
сполучник, частки. Вигук посідає проміжне місце як клас
слів, що служить для вираження (не називання) почуттів
і волі.

Кожна частина мови має властиві їй граматичні категорії,
що дістає свій вияв у системі словозміни, в її парадигма-
тиці.

У сучасній українській мові до змінюваних слів належать:
іменник, прикметник, числівник, займенник і дієслово. Усі
інші частини мови об’єднують незмінювані слова.

Вираження граматичних категорій через відповідні гра-
матичні значення в кожній повнозначній частині мови дістає
своєрідне вираження за допомогою граматичних засобів —
флексій, афіксів, морфонологічних чергувань, що в основно-

му закріплюються за моделями будови слів певної частини
мови або мають місце лише в межах певного класу слів
(чергування, наголос).

Усе це позначається на морфологічній будові слова і дістає
вияв у словотворчих типах кожної частини мови. Порівняйте,
наприклад: два, двійко, двійка, двійня, двічі; синій, синь -
ка, синяк, синіти. Кожне з названих слів має різне грама-
тичне оформлення, за формальними показниками і слово-
творчими суфіксами можна чітко визначити належність слова
до певної частини мови.

Слова кожного класу мають свою систему парадигми (або
її не мають). Кожна словоформа є морфологічним засобом
вираження певної основної функції в реченні та додаткових
синтаксичних функцій. За синтаксичними функціями части-
ни мови поділяються на самостійні і службові. Самостійні
слова виступають у реченні в типовій для кожної частини
мови синтаксичній ролі, виявляють властиві їм ознаки спо-
лучуваності і синтаксичних зв’язків.

Службові слова виступають у синтаксичних зв’язках не
самостійно, а в єдності з повнозначними словами або є гра-
матичними засобами вираження певних синтаксичних відно-
шень.

Усі повнозначні слова є синтаксично самостійними. До
службових належать прийменники, сполучники і частки.

ЧАСТИНИМОВИ

Поиск по сайту: