ЛЕКСИКОГРАФІЯ

За значенням і функцією в структурі слова морфеми
поділяються на кореневі і службові.

Корінь — це основна, стрижнева морфема, що вира-
жає загальне (поняттєве) лексичне значення слова.

Корінь є носієм речового значення слова, що відображає
елемент об’єктивної дійсності, а тому є обов’язковою части-
ною кожного слова. Як поняттєва морфема корінь об’єднує
усі споріднені слова. Повторюючись у споріднених за по-
ходженням словах, коренева морфема об’єднує ціле гніздо
похідних слів. Наприклад, корінь весн - об’єднує спільним
поняттєвим змістом слова, належні до різних частин мови:
весна, провесна, весніти, весняний, навесні.

Значення кореня в словотвірних рядах слів видозміню-
ють і конкретизують словотворчі афікси — суфікси і пре-
фікси, які завжди пов’язані з коренем і без нього вживатися
не можуть. Корінь порівняно з афіксами характеризується
більшою автономністю. У незмінюваних словах, особливо
службових, корінь не виявляє здатності поєднуватися з афік-
сами. Наприклад, у словах амплуа, так, про, хай, ага ви-
діляється тільки коренева морфема.

У змінюваних словах, крім кореня та словотворчих афіксів,
які уточнюють його значення, наявні також морфеми, що
виражають граматичні значення слова і утворюють його
форми — закінчення та формотворчі афікси.

На відміну від афіксів корінь не має чітко закріплено-
го за ним місця у слові. З кореня може починатися слово
(міст - о, рід - н - ий), він може стояти після префікса чи двох
префіксів (на - род, воз - з' - едн - а - ти) або поєднуватися з
іншим коренем у складному слові (криг - о - лам).

За особливостями вияву в споріднених словах розрізня-
ють незв’язаний і зв’язаний корені.

Незв’язаний (вільний) корінь — той, що має
здатність до вільного вияву свого морфемного статусу як у
непохідному, так і в похідному слові. Наприклад, корінь
ліс - здатний виступати у слові ліс, що осмислюється у зв’яз-
ку з нульовим, або фонетично не вираженим, закінченням
у називному відмінку однини, і в похідних словах лісок,
лісовий, узлісся, пролісок, лісник, лісництво та в інших
споріднених, до складу яких входять, крім кореня, слово-
творчі афікси й закінчення. Більшість слів мають вільні
корені.

Зв’язаний корінь — той, що в сучасній мові не може
виявляти себе самостійно, а лише в поєднанні зі службови-
ми, афіксальними морфемами. Наприклад, слова відняти,
підняти, розняти сприймаються як похідні, але корінь цих
слів зв’язаний, він не може виявити себе самостійно, без
префікса, і виступає тільки в похідних словах.

§ 71. Афікси. Типи афіксальних морфем

Афікси (від лат. affixus — прикріплений) є носіями
словотвірного і граматичного значень слова, тобто уточню-
ють речове значення кореня, видозмінюють основне лексич-
не значення і тим самим служать засобом творення по-
хідних слів або вказують на відношення його до інших слів,
виступають засобом творення форми того самого слова.
Афікси мають певні, закріплені за ними в мові значення і
виступають з цими значеннями у цілому ряді слів або у тій
самій граматичній формі слова як показник цієї форми. На-
приклад: у словах робітниця, учениця суфікс - иц - вира-
жає словотвірне значення вказівки на особу за родом діяль-
ності разом із флексією - а (я), що оформляє ці іменники і
виражає ознаки жіночого роду однини називного відмінка.

Значення афіксів виявляється не самостійно, а в єдності
з коренем слова. Саме тому можлива омонімія афіксів. Вони
здатні поєднуватися з коренями слів різних словотвірних
типів, наприклад: суфікс - ик у словах Івасик, коник, гвин -
тик; префікс при - у словах присмерк, пришкільний,
привітати.

Афікси послідовно розрізняються за місцем і роллю у слові.

За місцем у слові виділяють префіксальні і постфіксальні
морфеми.

Префікс (від лат. ргае — попереду і fixus — при-
кріплений) — морфема, що стоїть перед коренем, наприклад:
про - славитися, над - будова, на - земний.

Постфікс (від лат. post — після і fixus — при-
кріплений) — це афікс, прикріплений після кореня.

До постфіксів належать суфікс, флексія і власне постфікс.

Суфікс (від лат. suffixus — підставлений) — це мор-
фема, що займає місце відразу після кореня, поряд із ним,
наприклад: спів - ак, літ - н - ій, віт - а - ти.

Флексія, або закінчення, — це афікс, який
займає кінцеву позицію в змінюваному слові, служачи по-
казником синтаксичних відношень між пов’язаними слова-
ми в словосполученні і реченні. Наприклад, у словосполу-

ченнях глибок - е озер - о, перш - а груп - а закінчення вказу-
ють на зв’язок залежних від іменників прикметника і числів-
ника.

Власне постфікс — це афікс, що знаходиться
в абсолютному кінці слова, після закінчення, і виконує сло-
вотворчу і граматичну роль. Наприклад, постфікс - ся — це
змертвіла давня форма знахідного відмінка зворотного за-
йменника себе, що зазнав десемантизації. Він приєднується
до дієслів як словотворчий афікс і водночас надає їм зво-
ротного або пасивного значення: учити — учитися, писа -
ти — писатися.

За функцією в слові афікси поділяються на слово-
творчі (деривативні) і граматичні. Слово-
творчі афікси служать для уточнення речового значення коре-
ня. Цю роль здатні виконувати суфікси, префікси і постфікси.

Суфікс як словотворчий засіб відрізняється від інших
морфем рядом ознак. Він чутливо реагує на вибір твір-
ної основи і своє значення реалізує лише у зв’язку з коре-
невою морфемою. Так, суфікси - om (a), - ість, - изн (а) здатні
виражати значення узагальненої ознаки, властивості, абст-
рактного поняття в єдності з коренями прикметників, які
позначають конкретні ознаки або властивості предметів:
добр - от - a <— добр - иŭ, хоробр - ість <- хоробр - иă, крут -
изн - а < - крутий.

Суфікс, приєднуючись до кореня твірної основи, уточнює
чи видозмінює поняттєвий зміст похідного слова і водночас
є показником (разом із закінченням) належності його до
певної частини мови. Саме суфікс виявляє здатність пере-
водити основу слова з одного розряду (частини мови) в
інший. Наприклад: зима — зимувати (суфікс - ува перевів
основу іменника до дієслів); списати — список (похідний
від дієслова іменник утворено суфіксом - ok); мужній —
мужньо (суфікс -о переводить основу прикметника до при-
слівників).

Префікс відрізняється від словотворчого суфікса тим,
що він не впливає на морфологічне оформлення слова, при-
єднуючись не до кореня, а до цілого слова, префікс не може
переводити основу з однієї частини мови в іншу. Напри-
клад: весна — провесна, давній — прадавній, ходити —
заходити, звично — незвично.

Постфікс - ся є засобом словотворення зворотних
дієслів: лити — литися, місяць — примісячитися, солод -
кий — насолоджуватися.

Особливим типом словотворчих афіксів є і н т є р ф і к -
с и (від лат. inter — між і fixus — прикріплений), що висту-
пають для зв’язку двох (або більше) коренів у складному
слові. В українській мові роль інтерфіксів виконують го-
лосні о, є, (є). їх називають сполучними, або словотвірними,
голосними. Наприклад: лісотундра, першодрук, саморух,
сонцепоклонник, працездатний, життєрадісний.

Різновидами інтерфіксів є частини складних і простих
слів, які з’являються між коренями, коренем і суфіксом у
ролі «прокладки», зумовленої правилами сполучуваності
фонем на стику морфем, благозвучності тощо. Такими, на-
приклад, є голосні або сполучення голосного з приголосним
у складних словах: кількадобовий, десятиденний, все -
світній, двохярусний. У прикметниках, утворених від склад-
них числівників, може бути по кілька інтерфіксів (за похо-
дженням це, як правило, колишні закінчення числівників),
наприклад: сімдесят - и - чотирь - ох - річний чоловік, ст - а -
двадцят - и - п’ят - и - кілометрова відстань, чотирь - ох - ти -
сячп’ят - и - сотрічна давність.

До деривативних афіксів близько стоять так звані а ф і к -
с о ї д и, що є початковими або кінцевими елементами склад-
них слів. Початкові елементи складних слів називають
префіксоїдами: багато, велико, гідро, енерго, ме -
тео, ново, повно, само, свіжо (багаторазовий, велико -
ваговий, гідропоніка, енергоносій, метеостанція, но -
вовведення, повнометражний), а кінцеві елементи — с у -
фіксоїдами: бальний, бокий, дайний, грійка, думець,
лов (п’ятибальниă, червонобокий, життєдайний,
тілогрійка, однодумець, птахолов).

Граматичні афікси служать для творення форм
того самого слова. Розрізняють формотворчі і словозмінні
граматичні афікси.

Формотворчі афікси — суфікси і меншою
мірою префікси — відрізняються від словотворчих (дерива-
тивних) тим, що беруть участь в актах формотворення, вза-
ємодіючи з основою того самого слова, в той час як дерива-
тивні афікси в актах словотворення взаємодіють із
твірною основою у похідних словах.

Формотворчі суфікси стандартизовані, обов’язкові для всіх
слів тієї частини мови, у межах якої утворюють певну сис-
тему словоформ. Так, усі дієслова мають форму інфінітива,

що твориться суфіксом - ти; форми минулого часу дієслів
творяться за допомогою суфіксів - в (або нульового) та - л -,
до яких приєднується родо-числове закінчення: писати —
писав, писала, писало, писали; нести — ніс, несла, нес -
ло, несли. За допомогою формотворчих суфіксів - уч -
(- ЮЧ -), - ач - (- ЯЧ -), - л - творяться активні дієприкметники
теперішнього і минулого часів; за допомогою суфіксів -я-
(- ен -), - т - утворюються дієприкметники минулого часу, а
також дієприслівники теперішнього - учи (- ючи), - ачи
{ - ячи) і минулого (- ши, - вши) часів, наприклад: рожеві -
ти — рожевіючий, зчорніти — зчорнілий, побілити — по -
білений, збити — збитий; рожевіти — рожевіючи, зчорні -
ти — зчорнівши, побілити — побіливши, збити — збивши.

Формотворчі суфікси - ш -, - іш - служать для творення
форм вищого ступеня порівняння прикметників і при-
слівників (довгий — довший, рівний — рівніший, довго —
довше, рівно — рівніше). Ці ж суфікси у поєднанні з пре-
фіксом най - виступають як засоби творення форм найви-
щого ступеня (найдовший, найрівніший, найдовше, най -
рівніше).

Формотворчими називають також префікси і суфікси, які
служать для творення видової пари дієслів. Відмінність між
словотворчими і формотворчими префіксами полягає в тому,
що перші виступають в актах словотворення і, взаємодіючи
з цілим словом як твірною основою, уточнюють або видо-
змінюють лексичне значення, а інші (формотворчі) не вно-
сять додаткових відтінків у значення дієслова, виражають
лише вказівку на внутрішню межу перебігу дії, що є грама-
тичним значенням (виду).

Порівняйте словотворче значення префіксів: летіти (пе-
реміщатися за допомогою крил (про птахів) — влетіти
(... у середину приміщення, окресленого простору), переле -
тіти (... з одного місця на інше, через предмет, певний рубіж),
полетіти (...у певному напрямку, зникнути) і формотвор-
че значення: летіти — прилетіти (завершити політ).

§ 73. Основа слова і закінчення (флексія)

Основним типом граматичних афіксів в українській мові
є флексія (закінчення), що виражає відношення
слова до інших слів у словосполученні і реченні. Закінчен-
ня завжди виступає в певній системі словозміни змінюва-
них частин мови. Типи відмінювання іменників, прикметників,
числівників, займенників розрізняються системою закінчень,

які виражають граматичні значення відмінка, роду і числа
або лише відмінка (в кількісних числівниках). Дієслова ма-
ють складну систему дієвідмінювання за особами, родами і
числами, основними показниками яких є особово-, родово-
числові флексії. Закінчення характеризується високим сту-
пенем абстракції. Воно вільно приєднується до всіх слів
певного типу відмінювання чи дієвідмінювання, утворюючи
певну систему словоформ — іменників, прикметників, чис-
лівників, займенників, дієслів.

У системі словозміни змінюваних частин мови показни-
ком граматичних значень може виступати також нульо-
вий афікс, тобто матеріально не виражений у звуках. На-
приклад, у системі словозміни іменників II відміни чоловічо-
го роду нульове закінчення виступає в називному відмінку,
а в назвах неістот — і в знахідному.

Словоформа знахідного відмінка відрізняється від назив-
ного як керована, залежна форма, називний відмінок є так
званим прямим відмінком.

Нульове закінчення властиве словоформам іменників
родового множини (вікно — вікон, вишня — вишень, чере -
да — черід). Нульове закінчення мають короткі прикметни-
ки (рад, зелен, ясен), форми минулого часу дієслів чолові-
чого роду, які протиставляються словоформам жіночого й
середнього роду та множини (записав — записала, записа -
ло, записали).

Основа — це частина змінюваного слова, що виражає
його лексичне значення. При морфемному поділі слова за-
лишається основа після відкидання афіксів з граматичним
значенням. Наприклад, у словах місто, визвольний, чоти -
ри виділяються основи міст -, визвольн -, чотир - шляхом
відкидання закінчень - о, - ий, - и; у дієслівних словоформах
пишу, пишемо, пишуть, пиши, пишіть після відкидання
флексій залишається основа пиш - (теперішнього часу), а в
словоформах писав, писала, писали (основа виділяється шля-
хом відкидання формотворчих суфіксів (- в -, - л -) і закін-
чень — нульового, - а, - и (основа минулого часу — писа -).

За морфологічним складом основа може бути коре-
невою (простою) і афіксальною (складною). Ко-
ренева основа дорівнює кореню. На відміну від кореневої
основи в афіксальній, крім кореня, наявний один або кілька
словотворчих афіксів.

З погляду сучасних семантико-словотвірних зв’язків
основа може бути непохідною (немотивованою)
і похідною (мотивованою).

Непохідна — це основа, в складі якої не виділяють-
ся словотворчі афікси і яка не мотивується через зв’язки з
словами того самого кореня: наприклад, у словах мир, сон -
це, білий, знати — мир -, сонц -, біл -, зна -. Значення не-
похідної основи замкнено в ній самій і може бути виявлено
лише внаслідок етимологічного аналізу.

Похідна — це основа, в складі якої, крім кореневої
морфеми, виділяється один чи кілька словотворчих афіксів
і яка мотивується через семантико-словотвірні зв’язки з інши-
ми словами того самого кореня. Наприклад, основи слів
морозиво, правдивий, роздати мають у своєму складі сло-
вотворчий афікс (мороз - и -, правд - и -, роз - да -) і мотиву-
ються через споріднені слова (мороз, правда, дати). По-
хідна основа завжди мотивована.

За особливостями вияву в споріднених (однокореневих)
словах розрізняють вільні і зв’язані основи.

Вільна (незв’язана) — це основа, що має
здатність до вільного вияву свого морфемного складу: у по-
хідних (афіксальних) споріднених словах і самостійно, в
словах з непохідними основами. Наприклад, у словах по -
крикувати, перекричати, викрик основа крик може ви-
ступати самостійно і в споріднених словах, ускладнена сло-
вотворчими афіксами, як і неускладнена (крик).

Зв’язана — це основа, яка не має здатності віль-
но виявляти свій морфемний склад; її коренева (коренева
і суфіксальна) морфема виявляє себе тільки у складі по-
хідних слів. Наприклад: у словах роззути, взути; звикну -
ти, звичка, навики кореневі та ускладнені суфіксом мор-
феми зу -, вик - (вич -) без поєднання з префіксом не вжи-
ваються.

Змінюване слово являє собою складну діалектичну єдність
спільної для всіх його словоформ частини (що є носієм лек-
сичного значення й тому залишається постійною, незмінною)
і змінної частини, вираженої функціональною відмінністю
однієї словоформи від іншої. Послідовне розрізнення кожної
словоформи з усіх інших можливе за наявності спільної ос-
нови і властивого окремій словоформі закінчення (флексії),
що є показником одного або кількох граматичних значень.
Наприклад, іменникове слово груша при постійній основі
груш - за допомогою закінчень виражає різні значення
відмінків і числа: груш - а, груш - і, груш - і, груш - у, груш -
ею, (на) груш - і (однина), груш - і, груш, груш - ам, груш - і,
груш - ами, (на) груш - ах (множина), а прикметник високий
за допомогою закінчень виражає граматичні значення

відмінка, роду і числа, залежних від роду, відмінка і числа
іменника: висок - а груша, висок - ої груші, висок - ій груші,
висок - у грушу.

У процесі історичного розвитку мови первинний морфем-
ний склад слова може зазнавати змін. Основним виявом
змін у морфемній структурі слів української мови є пору-
шення прямих співвідношень між похідною і непохідною
основами. Внаслідок різних фонетичних процесів, змін у лек-
сичному значенні похідного чи первинного слова, зникнення
слова, на основі якого виникло похідне, із активного словни-
ка відбуваються різні за характером зміни у морфемній бу-
дові слова: спрощення, перерозклад, ускладнення та інші.

Спрощенням називається процес, наслідком якого
є втрата похідним словом здатності виділяти наявну в ньо-
му первісну морфему. Так, наприклад, слово вікно в сучасній
українській мові поділяється на дві морфеми — кореневу
вікн - і флективну -о.

У давньоукраїнській мові в цьому слові ще виділявся су-
фікс - Н -, який уже став непродуктивним (порівн.: ряд - н - о,
сук - н - о) і поступово зрісся з коренем. Цьому сприяли звуко-
ві зміни: втрата зредукованого голосного в суфіксі (- ън -,
- ьн -) і зумовлена цим процесом поява нового закритого
складу, в якому давній [ о ] перейшов в [ і ], а перед ним з’я-
вився приставний (протетичний) звук [в]. У сучасній мові
слово вікно вже не сприймається як похідне від слова око.

Спрощення зазнають слова з різних частин мови, однак
найчастіше воно спостерігається у словах, утворених суфік-
сальним способом. Наприклад, в іменниках пир, жир, шило,
мило, рило, знак та багатьох інших колись живі суфікси
- р -, - л (о), - к - стали непродуктивними і далі зрослися з
коренями слів. Унаслідок спрощення основи цих слів стали
непохідними, так само як непохідними в сучасній українській
мові стали основи прикметників високий, гіркий, мілкий,
тонкий, важкий, лукавий або дієслів включити, виклю -
чити, замкнути, відімкнути, піймати та інших за відсут-
ності в сучасній мові безпрефіксних дієслівних лексем клю -
чити, микати, імати.

Зміни в морфемному складі слів можуть відбуватися
внаслідок переміщень між значущими частинами, наприклад
розростання кореня за рахунок префікса (порівняйте: утро -
ба і внутрішній, де давній префікс прийменникового поход-

ження вън - злився з коренем) і, навпаки, відхід морфеми, що
належить основі слова, до флексії (порівняйте давньоукраїн-
ську форму рука - ми, де суфікс - а - входив до основи, і су-
часну українську рук - ами, в якій суфікс відійшов до закін-
чення).

Мовний процес, наслідком якого є зміна зовнішнього ви-
гляду службових морфем, переміщення меж між похідною
основою і словотворчим афіксом, називається перероз-
кладом. Унаслідок перерозкладу може відбуватися також
збільшення обсягу словотворчого афікса за рахунок іншого
афікса, наявного в основі, від якої утворено похідне. У такий
спосіб виникають так звані складні суфікси - анин, - чанин,
- івськ (иŭ), - анськ (иŭ), - ність та ін. Порівняйте, наприклад:
ліс - ник (віц, ліс - н - иŭ), мат - усеньк - а (від мат - ус - я), сух - ощав -
ий (від сух - ість, сух - ощ - і), блиск - оті - ти (від блиск - іт).

Перерозклад зрідка зустрічається на стику префіксів: на-
приклад, префікс зне - виник внаслідок зрощення префіксів
з- і не - в основах дієслів, похідних від іменників і прикмет-
ників: не дати долі — знедолити; не мати сили — знесили -
тися; зажити неслави — надати поганої слави — знеслави -
ти (ся). Нова модель дієслівних утворень префіксально-су-
фіксальна (або ще й постфіксальна) використовує складний
префікс зне -: кров — зне - кров - и - ти, шкода — зне - шкод -
и - ти, ціна — зне - аін - юва - ти; зрідка допускає префікс
обез -, також утворений з двох морфем о + без -: біль —
обез - бол - и - ти.

Своєрідні процеси, що ведуть до змін у морфемному складі
слів, виникають внаслідок переходу слів з одного розряду в
інший: прикметників і дієприкметників — в іменники
(субстантивація), змінюваних слів — у прислівни-
ки (адвербіалізація), самостійних слів — у служ-
бові слова, вигуки. Процеси переходу слів з однієї частини
мови в іншу обов’язково викликають зміну граматичних
значень, а отже, і зміну граматичних (формотворчих і сло-
возмінних) морфем на словотворчі афікси. Такий процес
називають декореляцією.

Поиск по сайту: