Складне речення як синтаксична одиниця

Складне речення — це речення, що складається
з двох і більше предикативних одиниць, які становлять се-
мантичну, структурну й інтонаційну єдність.

Складне речення характеризується сукупністю ознак, се-
ред яких найістотнішими є такі: 1) поліпредикативність;
2) особлива структурна схема; 3) семантична й інтонаційна
цілісність, завершеність.

Поліпредикативність складного речення полягає у тому,
що воно складається з двох чи кількох предикативних оди-
ниць, організуючих центрів, які співвідносяться з простими
реченнями, поєднаних в єдине ціле. Складне речення, що
складається з двох предикативних одиниць, називається дво-
компонентним, або двочленним. Наприклад: Що для без -
смертя народилось, від зброї смертних не помре (Рил.).
Складне ж речення, що складається з трьох і більше преди-

кативних одиниць, називається багатокомпонентним, чи ба-
гаточленним. Порівняйте, наприклад, речення, що складає-
ться з п’яти предикативних частин: Лука зазеленіла, і груш -
ка із зломленою верховиною біля хатки вбралася в ли -
ству, і зашумів гай округи, і розлучивсь Дніпро й дале -
ко - далеко заточивсь у луку розливним потоком, і нале -
тіли птахи з далеких країв, заспівали й защебетали (Ст.).

Друга істотна ознака складного речення — особлива струк-
турна схема, яка проявляється в тому, що складне речення у
порівнянні з простим має своєрідну структурну організа-
цію. На відміну від простого складне речення будується не
із слів і словосполучень, а із предикативних одиниць, своєю
будовою подібних до простого речення, хоч загалом і
відмінних від нього, які розташовуються у складі складного
речення за певною схемою.

Важливу роль у структурі складного речення відіграють
як інтонація, так і сполучні засоби (сполучники і сполучні
слова) та вказівно-співвідносні слова, що служать засобом
поєднання предикативних частин складного речення в єди-
не структурне ціле. Однак поряд з цим важливу роль у струк-
турі складного речення відіграють і деякі особливості будо-
ви його предикативних частин, зокрема співвідношення форм
присудків цих частин (видо-часових і модальних); неповно-
та першої, головної частини складнопідрядного речення, що
передбачає або наявність іншої, підрядної, частини в цілому,
або наявність у Ній конкретизуючих слів; наявність спільних
компонентів у різних предикативних частинах складного
речення (спільні другорядні члени речення, вставні і служ-
бові слова тощо); паралелізм структури, що виявляється,
зокрема, також у взаєморозміщенні предикативних частин у
складі складного речення і в можливості /неможливості
перестановки їх та ін.

Згадані елементи структури складного речення в різних
комбінаціях творять структурні моделі складних речень
різних типів.

Третя ознака складного речення — семантична й інтона-
ційна цілісність, завершеність — виявляється у тому, що ча-
стини складного речення на відміну від простих речень не є
самостійними і не мають семантичної й інтонаційної завер-
шеності, а своїм змістом та інтонаційно зливаються в одне
ціле. Предикативні частини, що входять до складного речен-
ня, набувають повного семантичного оформлення лише у
складі всього речення, а взяті окремо, вони звичайно не ха-
рактеризуються семантичною завершеністю. Тільки склад-

не речення в цілому, характеризуючись семантичною завер-
шеністю, має і свою інтонацію завершеності, інтонацію кінця,
що зосереджується на кінцевих словах останньої предика-
тивної частини.

Основними засобами зв’язку предикативних частин в
межах складного речення є інтонація і сполучні засоби (спо-
лучники і сполучні слова).

Інтонація є універсальним засобом зв’язку предикатив-
них одиниць в єдине ціле, чим є складне речення. Будь-яке
складне речення характеризується інтонаційною заверше-
ністю, має інтонацію кінця, у зв’язку з чим саме інтонація
виступає як засіб поєднання предикативних частин склад-
ного речення в одне ціле. Інтонація кінця зосереджена на
кінцевій предикативній частині складного речення. Водно-
час інтонація служить засобом вираження семантичних відно-
шень між предикативними частинами, що входять до складу
речення (перелічувальні, протиставні, з’ясувальні, причинові,
умовні тощо). Отже, інтонація характерна для всіх типів
складних речень, хоч особливо велика її роль як засобу по-
єднання предикативних частин у безсполучникових речен-
нях, в яких предикативні частини об’єднуються в одне ціле
лише за допомогою інтонації, без сполучних засобів.

Інтонація може бути різних типів: а) перелічення: Сонце
заходить, гори чорніють, пташечка тихне, поле німіє
(Т. Ш.); б) протиставлення чи зіставлення: Люди до неї
говорять — не чує, не слухає (М. В.); в) зумовленості:
Буде вода — буде все (Гонч.); г) з’ясувальна: Наснилось
мені — прийшла подруга мого найпершого гуляння
(М. В.) та ін.

Важливим засобом поєднання предикативних одиниць у
межах складного речення є сполучні засоби, серед яких роз-
різняють, з одного боку, сполучники і сполучні слова, а з
другого — співвідносні (вказівні) слова.

Сполучники служать засобом поєднання предикативних
частин складного речення в одне ціле, а також передають
синтаксичні відношення між предикативними частинами, що
входять до його складу. Серед них розрізняють сполучники
сурядності, які, поєднуючи в одне ціле частини складносу-
рядних речень, виражають єднальні, зіставно-протиставні і
розділові відношення між ними, і сполучники підрядності, які,

поєднуючи частини складнопідрядних речень, виражають
також наявні поміж ними часові, умовні, причинові, наслідкові,
порівняльні та інші відношення. Сполучні ж слова, в ролі
яких виступають відносні займенники у різних відмінкових
формах {хто, що, який, чий) і прислівники займенниково-
го походження {як, де, коли, куди та ін.), пов’язуючи між
собою в одне ціле предикативні частини складнопідряд-
них речень і виявляючи синтаксичні відношення між ними,
є одночасно й членами підрядної частини речення.

Сполучники і сполучні слова, приєднуючи підрядну час-
тину складнопідрядного речення до головної, знаходяться у
складі підрядної його частини. У головній же частині в ок-
ремих різновидах складнопідрядних речень їм можуть відпо-
відати співвідносні (вказівні) слова (у ролі їх звичайно ви-
ступають вказівні й означальні займенники — той, такий,
кожний, весь та ін., а також прислівники займенникового
походження — тоді, туди, там, так та ін.), які одержують
семантичне наповнення за рахунок підрядної частини. По-
рівняйте, йаприклад: Я той, що греблі рвав (Вор.); Коли
уся душа тріпоче, тоді рука моя не хоче пером виводи -
ти пісні (Рил.).

Крім розглянутих, важливими засобами поєднання преди-
кативних частин складного речення в одне ціле виступають
також співвідношення видо-часових і способових форм
дієслів-присудків у різних предикативних частинах склад-
ного речення, лексичні елементи, а також порядок розміщен-
ня самих предикативних частин.

Видо-часові і способові форми дієслів-присудків різних
частин складного речення відповідним чином скоордино-
вані і знаходяться у певній залежності. Якщо в одній із
частин порушити це співвідношення, то така конструкція або
набуде іншого значення, або ж як складне речення стане
неможливою.

Лексичні елементи, зокрема займенники, прислівники,
спільні другорядні члени речення тощо, також нерідко ви-
значають характер синтаксичних відношень і тісніше по-
єднують в одне ціле предикативні частини складного ре-
чення. Вони можуть брати участь в організації різних типів
складних речень — як складносурядних, так і складнопід-
рядних.

Порядок розміщення предикативних частин у складному
реченні може бути відносно вільний, при якому предика-
тивні частини можуть змінювати своє місце в реченні (на-
приклад, у складнопідрядних реченнях часових, умовних, по-

рівняльних та ін.), і фіксований, сталий, незмінний, при якому
кожна з предикативних частин займає певне, властиве їй
місце (наприклад, у з’ясувальних складнопідрядних речен-
нях, а також у присубстантивно-предикативних і взагалі в
так званих означальних підрядна частина завжди знаходиться
після пояснюваного слова).

Залежно від структури складних речень, зокрема залежно
від того, якими основними засобами поєднані між собою в
одне ціле їхні предикативні частини, усі складні речення
поділяються на дві основні групи: 1) сполучникові складні
речення, тобто складні речення із сполучниковим чи віднос-
ним зв’язком; 2) безсполучникові складні речення, тобто
складні речення із безсполучниковим зв’язком. У перших
предикативні частини поєднані в одне ціле за допомогою
сполучних засобів (сполучників і сполучних слів) та інто-
нації, а в других основним засобом зв’язку між їхніми еле-
ментами виступає інтонація.

Складні речення із сполучниковим (відносним) зв’язком
залежно від того, за допомогою яких сполучників поєдну-
ються їхні предикативні частини, у свою чергу, поділяються
на дві структурно-семантичні групи: 1) складносурядні ре-
чення; 2) складнопідрядні речення. У перших предикативні
частини поєднуються в одне ціле за допомогою сполучників
сурядності, а в других — за допомогою сполучників підряд-
ності і сполучних слів.

Семантична відмінність поміж складносурядними і склад-
нопідрядними реченнями полягає в тому, що, виражаючи різні
граматичні значення, сполучники підрядності і сполучні слова
вказують одночасно і на залежність однієї предикативної
частини від іншої, в той час як сполучники сурядності такої
залежності не виражають.

Складносурядні та складнопідрядні речення у «чистому»
вигляді в мовній практиці, зокрема у писемних текстах, трап-
ляються рідше у порівнянні з такими складними реченнями,
яким властива різноманітна ускладненість граматичних
зв’язків між їхніми предикативними частинами. У зв’язку з
цим розрізняють ще один різновид складних речень —
складні речення з ускладненою синтаксичною структурою,
або складні синтаксичні конструкції, які звичайно є багато-
компонентні, багаточленні. До них відносять, з одного боку,
складні речення з кількома сурядними частинами, з кількома

підрядними частинами, а з другого — складні речення з су-
рядністю і підрядністю. Сюди ж належать і багатокомпо-
нентні (багаточленні) безсполучникові складні речення та
комбіновані складні речення із сполучниковим та безспо-
лучниковим зв’язком. З певною долею умовності до склад-
них багатокомпонентних, багаточленних конструкцій нале-
жить і період (розгорнутий вислів, який чітко розпадається
на дві частини, що характеризуються єдністю змісту і чіткою
ритмоінтонаційною організованістю), а також різні способи
передачі чужого мовлення.

При визначенні різновидів складних речень можуть ви-
користовуватися й інші критерії. Так, з погляду можливості/
неможливості продовження деякі вчені розрізняють складні
речення відкритої і закритої структури. Перші із них при
бажанні можуть бути поповнені (продовжені) новими пре-
дикативними одиницями (наприклад, складносурядні речен-
ня з єднальними і розділовими сполучниками), а другі такій
операції не підлягають (наприклад, складносурядні речення
з протиставними сполучниками).

Поиск по сайту: