СПОЛУЧНИК

Сполучники — це службові слова, які служать для зв’яз-
ку однорідних членів речення та частин складного речення,
наприклад: Міські проспекти і майдани багатолюдні і
шумні (Уп.); Ні риби то були, ні раки (Котл.). Сполучники
і, ні - ні поєднують однорідні члени речення. Біля вогню було
тепло, і ми навіть могли по черзі спати, згорнувшись
бубликом на постелі (36.); Змолоду треба набратися
знань, щоб не пуста була твоя власна криниця (Цюпа).
Сполучник і поєднує частини складносурядного речення,
а щоб — частини складнопідрядного речення.

Сполучники виражають семантико-синтаксичні відношення
між граматично рівноправними одиницями (однорідними
членами, частинами складносурядних речень чи супідрядни-
ми однорідними в багатокомпонентному складнопідрядно-
му реченні) та між нерівноправними, одна з яких підпорядко-
вана іншій (у складнопідрядному реченні).

За участю у вираженні семантико-синтаксичних відно-
шень між поєднуваними одиницями таких синтаксичних
конструкцій сполучники поділяються на сурядні і підрядні
(або сурядності і підрядності).

Сурядні сполучники поєднують однорідні члени ре-
чення і частини складносурядного речення як рівноправні,
граматично незалежні одне від одного. За характером відно-
шень між членами речень і частинами складного речення
вони поділяються на єднальні, зіставно-протиставні, розділові,
градаційні і приєднувальні.

1. Єднальні: і (ă), та (в значенні і), ні... ні, ані...
ані, а. Наприклад: Бліді на небі гасли зорі, І вітер плутав -
ся в мережах верховіть, І не гойдалися берези білокорі (Рил.);
Ні птиці в повітрі, ні коника в траві; Яке було добро,
продали, а гроші розкотились... (М. В.).

2. Зіставно-протиставні: а, але, та (в зна-
ченні але), автім, зате, проте, однак та ін. Наприклад:
Прийде друга весна і гостю божу Зустріне знову гімн
дзвінкий; вестиме ж соловейко пісню гожу, Та воює гіє
ти, — другий!.. (О. Пч.); Федько вчився непогано, зате
Дмитрикові доводилося допомагати (О. Д.).

3. Розділові: то (то..., то...), не то... не то...,
чи (чи..., чи...), або (або..., або...), хоч..., хоч.... На-
приклад: То шумів зелений лист, то в вінку мінився зло -
том ряст зелений, то золотим дощем лились пісні
(Л. У.); Хлопці рвали кедрові горішки або, виїхавши на
тундрове плато, збирали червоні брусниці (Багм.).

4. Градаційні: нетільки... ай, нетільки... але
й, нелише... ай (алей), нестільки... скільки, нете
що (щоб)... але, нетак... як. Наприклад: Поруч з обра -
зами Шевченка й Лесі Українки образ Франка символі -
зує перед світом нетільки індивідуальні риси й можли -
вості велетня культури, але й нетлінне єство, красу...
й життєздатність українського народу (Павл.); Не те
що такий лиман... а, здається, море перемайнула б вона
(Гонч.).

5. Приєднувальні: ай, тай, щей, ащей, та
щей, інавіть, такожі. Наприклад: А пані не дає нічого
та ще й гнівається (М. В.); Плакали від радості і звору -
шення бувалі воїни..., тай Дмитро якось незручно рубом
великої долоні провів по очах (Ст.); Обморозитися було
дуже просто, особливо обличчя, тай руки (В. Биков).

Примітка. Між супідрядними однорідними реченнями (компо-
нентами складнопідрядного) переважно використовуються єднальні спо-
лучники і рідше зіставно-протиставні та розділові. Наприклад: Вночі
Андрій довго не міг заснути, бо в хаті було видно од великих зірок на
небі і густо пахло холодною м’ятою (Тют.); Таки пам’ятав, як стру -
мували майже під ногами хвилі веселі, чисті, а він дивився на них
(Н. Бічуя); Чомусь пригадалось, як батько веде мене до школи або
мати зустрічає біля воріт.

Підрядні сполучники поєднують частини складно-
підрядних речень. Вони виражають з’ясувальні, обставинні
та інші відношення залежності підрядного речення від го-
ловного чи від іншого підрядного при послідовному підпо-
рядкуванні предикативних частин:

1. З’ясувальні: що, як, ніби та ін. Наприклад:
Мені здається, ніби вдалині Сивіють не тумани придо -
линні, А тіні тих, що впали на війні І вже навік нале -
жать Україні (Луц.).

2. Обставинні:

часу: щойно, ледве, тільки, як, яктільки, після
тогояк, відтодіяк та ін. Наприклад: Його не бачили
лежачим ниць, хіба тоді, як пив з потоку воду (Павл.);

мети: щоб, для того щоб, аби. Наприклад: Щодалі
доводилося все частіше звертати з колії, щоб дати до -
рогу автомашинам (Панч);

умови: якби, колиб, аби, якщо, як, яктільки. Наприк-
лад: Яка б з мене була діячка, колиб я не вчилася в Лесі
(Сміл.). Якщо моє не в лад, то я з своїм назад (Нар. тв.);

допустовості: хоч, дармащо, незважаючинате, що,
хоч..., але.... Наприклад: Хоч життя і найдорожче для
людини, Та все'дно людина в битві і в труді Віддає його
за долю Батьківщини... (Заб.);

способу дії: як. Наприклад: Як працюєш, так і маєш
(Нар. тв.);

порівняння: як, мов, немов, наче, неначе, ніби, ні -
бито, начебто та ін. Наприклад: Громада зібралась
у волость і загула, як бджоли у вулику (Н.-Лев.); Тем -
нота вужчала, ніби самі гори змикалися над головою
(Гонч.);

причини: бо, томущо, черезтещо, завдякитому
що, затимщо, оскільки. Наприклад: Виходь у світи, бо
дорога відкрита (Шп.);

міри, ступеня: аж, що аж, що й. Наприклад: Закипіло,
заревло навкруги, аж річка охнула й нестямно на всі
боки захиталася (П. М.);

наслідку: такщо. Наприклад: / слово в Білоуса знахо -
диться разюче, дошкульне, пекуче, такщо об’єктам
поетової уваги не можна сказати, щоб було спокійно
та байдуже (О. В.).

У ролі сполучників можуть виступати самостійні сло-
ва — відносні займенники та прислівники займенникового
походження.

Відносні займенники хто, що, який, чий, котрий,
скільки можуть стояти в називному відмінку і виконува-
ти роль підмета в підрядному реченні, водночас приєдну-
ючи підрядне речення до головного: Ніколи не здобуде
перемоги той, хто передчасно вважає себе перемож -
цем (Дм.).

У непрямих відмінках відносні займенники, що приєдну-
ють підрядне речення до головного, виконують роль додатка:
Живе поезія у мові, Якої мати вчила нас... (Рил.).

Сполучними словами здатні виступати прислівники, похідні
від займенників: де, куди, звідки, коли, відколи, доки,
як, чому. У підрядному реченні вони виконують роль
обставини: Коли дзвонять черешні В медовому цвіту,
Узори нетутешні Із цвіту я плету (Рил.). Де тонко,
там і рветься (Нар. тв.).

За морфологічним складом сполучники в українській мові
поділяються на прості, складні і складені.

Прості сполучники морфологічно не членуються на
окремі частини, їх в українській мові небагато: і (й), а, ні,
та, то, чи, бо, що.

Ці сполучники давно втратили семантичні зв’язки з сло-
вами, від яких вони утворилися, а тому їх ще називають не-
похідними.

Складні сполучники морфологічно поділяються на дві
і більше частин: але, зате, проте, ніж, або, якщо, якби,
щоб, ніби, нібито, неначебто та ін.

Складені сполучники є сполученням двох і більше
слів, що виконують службову функцію зв’язку членів ре-

чення та частин складного речення. Найчастіше складені
сполучники в першій частині містять форми непрямих
відмінків вказівного займенника той з прийменником або
іншого повнозначного слова, а в другій — сполучники що,
щоб чи прислівник як: черезтещо, длятогощоб,
зтимщоб, незважаючинатещо, подібнодотого
як, вмірутогояк, передтимяк, дармащо, як...,
так, такщо, нетільки..., ай, нетільки..., алеă.

Складні і складені сполучники називають похідними, тому
що вони мотивуються тими простими сполучниками і повно-
значними словами (займенниками, прислівниками), від яких
утворилися.

За способом уживання сполучники поділяються на оди-
ничні, повторювані і парні.

Одиничний сполучник виступає в реченні як за-
сіб вираження замкненості однорідного ряду або складної
структури, наприклад: Ціле літо дід Данило живе на пасі -
ці в лісах, а увесь рік пахне вощиною, медом і трава -
ми (Ст.).

Повторювані сполучники вживаються при кожно-
му однорідному члені речення або перед кожною частиною
складного речення з паралельною підрядністю, наприклад:
Де ж Катрусю [ ніч ] пригорнула: Чи в лісі, чи в хаті?
(Т. Ш.). Повторюваними є розділові сполучники.

Парні сполучники складаються з двох частин, кожна з яких
розподіляється між членами речення чи його частинами, ви-
ражаючи парний взаємозв’язок. До них належать: не
тільки ..., ай, нетільки..., алей, як..., так, хоч...,
але, якщо..., то, чим..., тим. Наприклад: Чим далі за -
глиблювалися вони в гори, тим тихішим ставав відгомін
бою (Соб.).

ЧАСТКА

Частка — це службова частина мови, яка надає слову
чи реченню додаткового відтінку або служить засобом тво-
рення форм слів та похідних слів.

За роллю у слові і реченні частки поділяються на:
1) формотворчі, 2) словотворчі і 3) фразові (заперечні та
модальні).

§ 164. Формотворчі
і словотворчі частки

Формотворчі частки використовуються для творення форм
деєслова: би (б) — умовного способу; хай, нехай — нака-
зового способу: жити — жив би, жила б, жило б, жили б
(у цих краях); хай {нехай) живе, хай {нехай) живуть
(у цих краях). Наприклад: Тим часом дідова каша википі -
ла, присмалилась і, мабуть, зовсім згоріла б, коли б не
каменоломи... (Баш); Хай моя й хай твоя пісенька
зіллються, хай лунають у гаях, до світанку в’ються
(Л. У.).

Частка б може стояти після дієслова, перед ним або відділя-
тися від дієслова кількома словами, може об’єднуватися з
деякими сполучниками підрядності {аби, щоб, якби, ніби,
мовбито). Наприклад: Чи ще Марко не приїхав? Ох, якби
я знала, Що діждуся, що побачу... (Т. III.).

Словотворчі частки служать для творення слів, а тому з
часом перетворюються на суфікси або префікси. Так, за-
перечна частка ні служить для творення заперечних за-
йменників {ніхто, ніщо, ніякий, нічий, нікотрий,
ніскільки) і прислівників, похідних від займенників {ніде,
ніколи, ніяк, нізвідки, нітрохи); частка не функціонує
як префікс, за допомогою якого творяться прикметники і
похідні від них прислівники {високий — невисокий — не -
високо, давній — недавній — недавно); частка ся пере-
творилася на дієслівний словотворчий суфікс {лити — ли -
тися, вітати — вітатися); так само частки аби, де, чи,
що, як, будь, небудь, казна, хтозна та деякі інші, що
служать для творення займенників і прислівників, збли-
жуються з суфіксами та префіксами {абихто, абиколи,
деякий, деінде, чимало, щодня, якнайскоріше, будь - що,
будь - коли, скільки - небудь, як - небудь, казна - що, хто -
зна - де).

§ 165. Модальні (фразові) частки

Модальні частки надають окремому слову в реченні або
цілому реченню додаткових відтінків: ствердження, питання,
спонукання, сумніву тощо.

Групи модальних часток:

1. Стверджувальні: так, авжеж, аякже,
еге ж. Наприклад: Авжеж, такий у нас ведеться звичай
(Л. У.).

2. Питальні: чи, хіба, невже. Наприклад: Невже
це ранок? — Прислухається Юрій до шелесту пташи -
них крил і недовірливо поглядає на небо (Ст.).

3. Вказівні: це, оце, ось, ото. Наприклад: Ось і
Настя, й Докійна втирають сльози (Цюпа).

4. О к л и ч н і: щоза, як. Наприклад: Ой, гарно як! —
щипаю кілька промерзлих кетягів калини (Ст.).

5. Обмежувально-видільні: тільки, лише,
лиш, саме, хочби, якраз, навіть. Наприклад: Хоч би
маленькую хатину він мріяв мати над Дніпром, щоб у
вечірнюю годину животворить своїм пером (Рил.).

6. Власне модальні: мов, ледвечи, мовби,
ніби, нібито, наврядчи та ін. Наприклад: Воронцов ніби
становив найголовнішу, невід’ємну частину складного
організму полку (Гонч.); — Оце ж я нібито маю в Іта -
лію їхать (Л. У.).

7. Заперечні: не, ні. Наприклад: Не знаючи бро -
ду, не лізь у воду (Нар. тв.).

Модальні частки служать засобом творення різних типів
речення: стверджувальних, заперечних, питальних, спонукаль-
них, окличних або виражають невпевненість, можливість,
сумнів, недостовірність. Окремі частки служать для підси-
лення ознак і дій. Це так звані підсилювальні частки: а,
аж, адже, же (ж), - таки, - бо, - но, - то. Наприклад:
Ніч була темна, аж чорна (Коц.); — Скажи - бо, Степа -
не! Може, справді нездужаєш? (Т. Ш.).

Виділяються також кількісні частки: майже, трохине,
ледвене та інші, що вказують на часткову невідповідність чо-
мусь, приблизну кількість: Гнуться малоне до землі стрункі
білі берези (Фр.); Злива тривала майже годину (Тр.).

Частки слід відрізняти від однозвучних з ними інших служ-
бових і самостійних слів. Порівняйте:

Частка Омонімічне з часткою

слово

Як тебе на голос не впізнати? Як парость виноград -

Серце, і життя моє, і кров, ної лози, плекайте мову

найсвятіше слово наше — мати, (Рил.) — сполучник як
рідна земле, правда і любов!
(Мал.) — оклична частка як

Чи совам зборкати орла? І тоді ми обоє помічає -

Чи правду кривді подолати? мо, що надворі вечір чи