Окличні речення

Класифікація простих речень здійснюється за такими по-
казниками:

1) за наявністю/відсутністю головних членів речення та
можливістю членування речення — двоскладні, односкладні,
нечленовані;

2) за наявністю/відсутністю другорядних членів речен-
ня — поширені, непоширені;

3) за наявністю/відсутністю обов’язкових членів речен-
ня — повні, неповні.

Речення з погляду логічного аналізу відповідає судженню,
елементами якого є предикат, суб’єкт, об’єкт. Запозичені з
логіки терміни «предикат», «суб’єкт», «об’єкт» вживаються і
в мовознавстві для позначення елементів семантичної струк-
тури речення. У практиці викладання синтаксису простого
речення спостерігається ототожнення одиниць семантичної
і синтаксичної структури речення: предикат-присудок, суб’єкт-
підмет, об’єкт-додаток. Така ідентифікація невиправдана, адже
вони є одиницями різних рівнів дослідження: предикат,
суб’єкт, об’єкт є елементами семантичної структури речен-
ня, а присудок, підмет, додаток — синтаксичної. Ототожнен-
ня це зумовлене тим, що семантична і синтаксична структу-
ри речення нерозривно пов’язані між собою, а одиниці се-
мантичної і синтаксичної структур реалізуються одними і
тими самими лексичними засобами.

Єдність семантичної і синтаксичної структур і визначає
речення як одиницю мовлення, тому «найважливішим у вив-

ченні синтаксису є дослідження співвідношення формально-
граматичної і семантичної структур синтаксичних одиниць»¹.
Семантична структура речення — це його інформативне
значення, абстраговане від формальної і словесної органі-
зації і представлене як замкнута система відношень еле-
ментів значення. Основними одиницями семантичної струк-
тури є предикат (Р), який означає процес, дію, ознаку, стан,
якість, яку може мати носій. Носієм цієї ознаки або реаль-
ним виконавцем дії є суб’єкт (S). Учасник, на якого поши-
рюється дія або на якого спрямовані відношення, є об’єктом
(Obj). Часто для оформлення інформативної завершеності
речення необхідними є обставини різних типів, так звані
адвербіальні поширювачі (adv).

В аналізі мовної організації змісту речення відомі два підхо-
ди: «від значення» та «від форми». «Від значення» — вив-
чається різноманітність усіх форм, які передають певне зна-
чення. «Від форми» — різноманітність значень, які можуть
виражатися однією формою.

Просте речення має один граматичний центр. Він може
бути представлений двома головними членами речення —
підметом і присудком (двоскладне речення) або одним го-
ловним членом речення (односкладне), чи нерозкладним
граматичним центром (нечленоване).

Двоскладним називається речення, граматичний
центр якого представлений двома головними членами —
підметом і присудком: Реве та стогне Дніпр широкий
(Т. Ш.). ----------------

^Вихованець І. Р., Городенська К. Г., Русанівський В. М. Семантико-
синтаксична структура речення. — К., 1983. — С 3.

В основі поділу речень на двоскладні та односкладні ле-
жить відмінність у способах вираження основної ознаки
речення — предикативності. Для двоскладного речення ха-
рактерною є наявність певних відношень між носієм ознаки
та ознакою, для односкладних — відсутність таких відно-
шень: у них представлено незалежну ознаку або існування
предмета.

Двоскладні речення є основною ланкою у синтаксичній
системі української мови, вони характеризуються значним
діапазоном виражальних можливостей, різноманітністю кон-
струкцій, широким використанням лексики.

Організуючими членами двоскладного речення є підмет і
присудок, які складають його предикативне ядро. Решта
членів речення групується навколо них.

Підмет — це граматично незалежний головний член
двоскладного речення, що означає предмет, ознака якого ви-
ражається присудком. У ролі підмета можуть виступати ком-
поненти різної семантики, що означають:

1) суб’єкт дії: Я на вбогім сумнім перелозі Буду сіять
барвисті квітки (Л. У.);

2) об’єкт дії: Згадавсь мені рядок одного вірша (Павл.);

3) носія стану: / синя тінь лежить від будяка сухого
(Мовч.);

4) носія ознаки: Вранці на палубі я був першим (Ірч.);

5) дію-процес: / плакати — це також щастя (Гонч.).

За способом вираження підмет може бути простим і скла-
деним. Простий підмет виражається іменником чи імен-
ною частиною мови, вжитою в значенні іменника у формі
називного відмінка:

1) іменником: Мій Києве, щаслива нота в твоєму го -
лосі бринить (Павл.);

2) субстантивованим прикметником: На світі вже дав -
но ведеться, що нижчий перед вищим гнеться... (Гл.);

3) займенником: Ми знову пройдем дальні далі, сади
посадим молоді (Мал.);

4) числівником: Останніми вийшли двоє (Сміл.);

5) субстантивованим дієприкметником: Поранений ле -
жить в снопах, волошками пропах (Вор.);

6) субстантивованим вигуком: Гучне «Ура!» пронеслось
тоді над лугами... (Перв.);

7) інфінітивом: Вмерти на полі — то не слава... (Риб.).

Складений підмет виражається синтаксичним сло-
восполученням, компонентами якого можуть бути:

1) кількісний числівник та іменник, причому іменники, які
поєднуються з числівниками два, три, чотири, виражені
формою називного відмінка множини: Двіхмароньки плив -
ли кудись в убранні золотім (Ол.). У сполученні з іншими
числівниками, в тому числі й із збірними, іменники вжива-
ються у формі родового відмінка множини: Якось біля на -
шого джерела зупинилося троє бійців (їв.);

2) іменник та слово з кількісним значенням типу бага -
то, мало, чимало, трохи, скільки, стільки, кілька
тощо: У сад уже набралося чималолюдей (П. М.);
Скількиднів пролетіло над нами (Coc);

3) іменник у називному відмінку, що у реченні має зна-
чення обмеження, та іменник у родовому відмінку: Край неба
жеврів рожевим вогнем... (П. М.);

4) іменник або займенник у називному відмінку та імен-
ник в орудному відмінку: Батькозсином ціле літо пра -
цювали на комбайні (Гол.);

5) лексичне словосполучення — власна назва: Посеред
неба гнеться на південь Чумацькийшлях (Ст.);

6) назва твору, цитата чи уривок: «/ вражоюзлоюкро -
в’юволюокропіте * — з дитинства знайомі слова (Гонч.).

Специфічною формою складеного підмета може виступа-
ти словосполучення, усі компоненти якого вжито у формах
непрямих відмінків. Такий підмет складається з іменника у
формі родового відмінка з числівником у родовому чи знахід-
ному відмінку з прийменником по, до, понад, близько:
На перший погляд йому, може, літдодвадцятка доби -
ралося (П. М.).

Присудок — це головний член двоскладного речення,
що виражає ознаку підмета. Присудок є носієм головної вла-
стивості речення — предикативності, він надає підмету мо-
дально-часової характеристики. Присудок може означати:

1) дію: Батько вишні садив на межі (Г. Ч.);

2) стан: / марно далеч блакитніє і сяють луки і поля
(Малан.);

3) якість: Зрубати такий ліс — та цеж злодійство
(О. Д.); Поезія повиннабутичиста (36.);

4) ознаку: Все вужчає і вужчає на болоті ланцюжок
слідів (Гонч.);

5) кількість: Сто років — цеж дуже багато (їв.);

6) приналежність: Неначе сонце засіяло, неначе все на
світі сталомоє... (Т. Ш.);

7) родову характеристику: Свитязь — душанароду... (Бр.).

За характером морфологічного вираження присудки по-
діляються на дієслівні та іменні, за будовою — на прості,
складені і подвійні.

Дієслівний простий присудок характеризує
дію, стан, ознаку підмета. Він може виражатися:

1) дієсловом дійсного способу у формах теперішнього,
минулого чи майбутнього часу: Внизу під нами чорніє море
(Ян.); Сади пишалися в снігах — Такі вдягли розкішні
шати (Ст.); Довго ще яснітибуде осінь, Червонити
віти і траву (Тк.);

2) дієсловом наказового способу: Хай він жде біля кри -
ниці, Хайскучає до зірниці (Мал.);

3) дієсловом умовного способу: Зійшло б гаряче сонце,
і простяглесяби по полю, як струни, бабине літо (Коц.);

4) інфінітивом або специфічним словом, що означає ко-
роткочасну дію: Люди орати, а він спати (Нар. тв.); За -
ридала Катерина та бух йому в ноги (Т. Ш.).

Дієслівний складений присудок виражається
сполученням інфінітива з особовими формами дієслів з
фазовим або модальним значенням. Фазові дієслова — це
дієслова, що означають початок, продовження або кінець
дії — починати, братися, стати, заходжуватися_гпро -
довжуватися, переставати, кінчатися і под.: їздові
ходили навшпиньках, куховар переставгриміти сково -
родами (Гонч.); Шофер почавскидати на землю важкі
мотки дроту (36.). Модальні дієслова виконують роль зв’яз-
ки і є показником часу і способу дієслова, а також виража-
ють відтінки можливості, необхідності, обов’язковості тощо.
Це такі дієслова, як мати, мусити, могти, намагати -
ся, сміти і под.: Але серце спинитисьнехоче, все у
грудях моїх стугонить (Coc); Сьогодні він маводержу -
вати поповнення (Гонч.). Роль модальної частини дієслівно-
го складеного присудка можуть виконувати не тільки дієслова,
а й предикативні прикметники — повинен, здатний, схиль -
ний, спроможний, рад, ладен, зобов’язаний, змуше -
ний і под.: / радби вовк в якісь ворота скочить (Гл.);
а також усталені сполуки типу узмозі, невсилі, мати
право, матизмогу, матинамір, матиможливість
і под.: Він давно мавнамірвідвідати ці пов’язані з
гіркими спогадами місця (Бедз.).

Іменний складений присудок складається з
дієслова-зв’язки та іменної частини. Іменна частина може
виражатися:

1) іменником: Дід Захарко бувковаль (Довж.);

2) прикметником: Вулиця булапорожня, пустельна,
в туманній темряві (Коп.); / під хмарами похмурими
піна сталасива (Малан.);

3) займенником: Неначе сонце засіяло, неначе все на
світі сталомоє (Т. Ш.);

4) числівником: Двадцятою і останньою була Аннич -
ка (Коц.);

5) дієприкметником: Піч і припічок були чисто пома -
зані, навіть підведені червоною глиною (Н.-Лев.);

6) стійким словосполученням: На КП серед офіцерів ця
палатка давно вже сталапритчеювоязицех (Гонч.);
Був він стріляноюптицею (Ст.).

Дієслівна зв’язка виступає показником категорій часу,
способу та узгодження (координації) форм підмета і присуд-
ка в особі, числі, роді. Роль зв’язок виконують дієслова бути,
становити, являтисобою, рідше використовуються
дієслова з ослабленим лексичним значенням ставати, за -
лишатися, робитися, називатися, вважатися, дово -
дитися і под. Досить часто у формах теперішнього часу
дієслівна зв’язка бути виступає у нульовій формі: Наш на -
род — це ж океан! (Тич.); Крутий норд - ост — господар
в цім краю (М. Тк.).

Подвійний присудок складається з двох само-
стійних компонентів, які вступають у бінарний зв’язок з підме-
том: Змученийівтомленийстояв він біля веранди пе -
ред зламаною гілкою (Довж.). Такі структури завжди можна
поділити на дві самостійні пропозиції: 1. Він був змучений
і втомлений. 2. Він стояв біля веранди перед зламаною
гілкою. Подвійний присудок складається з особової форми
дієслова та прикметника, рідше дієприкметника, порядкового
числівника, займенника: От стелятьсярозложисті, як
скатерть, зелені левади (Н.-Лев.).

Граматичний центр двоскладного речення становить пре-
дикативна пара: підмет і присудок. Якщо речення складається
тільки з головних членів речення, то воно називається не-
поширеним: Стебла багряніють (Тют.); Наплива імла
(Ющ.); Сонце сяє. Голубіють далі (Горл.). Частіше ж струк-
туру речення поширюють додаткові повнозначні компонен-
ти, які залежать від підмета або від присудка. Такі компо-
ненти називаються другорядними членами речення,

а речення з ними — поширеними. Другорядні члени
речення, які залежать від підмета, називаються групою
підмета, ті, які залежать від присудка, — групою
присудка. Наприклад, у реченні Довгиймурований
будинок водинповерх виглядав великимивік -
намиз - задощаногопаркана (Дім.) гру-
па підмета — довгий, мурований, водинповерх і група
присудка — великимивікнамиз - задоща -
ногопаркана. Не всі другорядні члени речення за-
лежать від головних членів, між ними може існувати взаєм-
не підпорядкування: вікнами (яким и?) — великими;
паркана (я к о г о?) — дощаного.

Питання про другорядні члени речення в історії грамати-
ки мало різні способи вирішення, які можна звести до двох
напрямів у підході до виділення цих членів: формаль"-
н о г о (класифікація за характером синтаксичного зв’язку)
і логічного (класифікація за значенням). Терміни «до-
даток» і «означення» вперше зустрічаються у роботах пред-
ставників логічного напряму О. X. Востокова та М. І. Гре-
ча; другорядні ж члени речення, які зараз кваліфікуються як
«обставини», вони відносили до означень. Поняття «обстави-
ни» як другорядного члена речення вводить Ф. І. Буслаєв.

На сучасному етапі питання про другорядні члени речен-
ня у мовознавстві пов’язується з питанням про словосполу-
чення; навіть виділення основних типів другорядних членів
речення базується на представленні різних відношень між
компонентами підрядних словосполучень. Атрибутивні,
об’єктні, часові, причинові, просторові та деякі інші відно-
шення є базою для виділення трьох типів другорядних членів
речення: додатка, обставини, означення.

Крім другорядних членів речення, які виступають компо-
нентами словосполучень у структурі речення, виділяються
такі, що відносяться до всього речення в цілому, а не нале-
жать до групи підмета чи присудка. Такі другорядні члени
речення називаються детермінантами: Ще йдосі
бідують в тих краях мої земляки (Мур.); Міжгір’я біліли
внизу, затопленімолочнимиозерамитуманів (Гонч.).

Поиск по сайту: