Зміст форма

Поділ речень за метою висловлення (або установкою) зна-
ходить своє вираження у працях, присвячених синтаксису
простого речення, однак при цьому існує два підходи: 1) поділ
речень на стверджувальні і заперечні; 2) поділ речень на пи-
тальні і непитальні.

Поділ речень на стверджувальні і заперечні
пов’язаний з відповідністю змісту речення дійсності. Ствер-
джувальні — це речення, в яких підтверджується зв’язок
між предметами та їх ознаками у реальній дійсності; запе-
речні — речення, в яких такий зв’язок заперечується: Був
чудовий серпневий ранок (Коц.); У нас ніяких таємниць
ніколи не було й немає (Воскр.); Земля не може жити
без сонця, а людина без щастя (Ст.). Показником ствер-
джувального або заперечного речення на граматичному рівні
є наявність чи відсутність заперечної частки не при присуд-
ку чи головному члені односкладного речення: / не поверне
вже ніхто назад Час правди й справедливості нової
(Павл.); Все життя не таланить не те що мені, а й
моєму батькові не таланило (36.).

Заперечення може бути загальним або частковим залеж-
но від того, яка інформація заперечується: якщо заперечується
ознака, виражена присудком (частка не стоїть перед при-
судком), то заперечення загальне: Ялини серце ще не б’ється
в скрипці (Кол.); Огню не спалити, грозі не зламати здо -
бутого нами в боях (Рил.). Такі речення називаються за-
гальнозаперечними. Якщо ж частка не стоїть перед підме-
том або другорядним членом речення і при цьому запере-
чується суб’єкт, обставина чи означення, то таке заперечен-
ня є частковим: Тільки не веселі, а смутні думки обхопи -
ли материну голову (П. М.); І ми пили того чудного соку
Снагу джерельну, а не каламуть (Мал.); Місцина ця дика,
таємнича, але не понура — повна ніжної задумливої по -

ліської краси (Л. У.); / я зійшов на висоту, Зійшов не
першим, не останнім (Шв.); Коли лежиш в полі лицем до
неба і вслухаєшся в многоголосу тишу полів, то по -
мічаєш, що в ній є щось не земне, а небесне (Коц.).

Однак наявність заперечної частки не перед присудком
не завжди є показником заперечного речення. Так, речення
не є заперечним, якщо:

1) частка не повторюється: Ми не стрітись ніяк не
могли (Г. Ч.);

2) речення з часткою не має відтінок припущення: Що
ж, Мабуть, не судилося юнакові на цій горі зустріти
сонця схід (Шв.);

3) речення з часткою не має відтінок необхідності: Як сер -
цю моєму не плакать у світ незахмарно - ясний? (Г. Ч.);

4) речення з часткою не має відтінок узагальнення: Пе -
ребендя, старий, сліпий, — Хто його не знає? (Т. Ш.);

5) речення з часткою не має відтінок побоювання: Чи ви
не забудетесь, хлопці, зустріти мене й привітати? (Кол.);

6) речення з часткою не має відтінок схвалення: / як
цим днем не дорожити? (Г. Ч.); Чи я ж тобі не вродли -
вий, Чи в тебе не вдався? (Т. Ш.);

7) частка не входить до складу фразеологізму: Скатер -
тину поміняла — де моє не пропадало! (Жил.).

Заперечні речення можуть розрізнятися за ступенем ви-
раження заперечності. Для підсилення заперечення крім
частки не у реченні використовуються частки ні або спо-
лучники ні - ні, ані - ані: Щоб не зазнала більше Україна
Ні розділу, ні темного жалю (Павл.); Хай ані мжичка,
ані юга Не занесе твій шлях (Мал.).

Заперечність найчастіше — характерна ознака розповід-
них речень. Але разом з тим заперечними можуть бути і
питальні, і спонукальні речення, які називаються відповідно
заперечно-питальними та заперечно-спонукальними: Так ти
не скажеш, скільки? Не скажу! (Гол.); З ким він не знав -
ся? (Кол.); Не розказуй, голубонько! (Т. Ш.).

Поділ речень на питальні і непитальні має у
своїй основі розрізнення за наявністю чи відсутністю інфор-
мації у мовця про те, про що він повідомляє у реченні.
У непитальних реченнях мовець володіє інформацією і пе-
редає її іншому. Питальні речення мають настанову на отри-
мання інформації: мовець інформує про те, що він хоче про
щось дізнатися від іншого: Чого тужба так серце тисне,
немов чиясь рука німа? (Павл.); Де ж та правда в світі
Божому (Коц.).

Основними граматичними засобами оформлення питаль-
ності речень є такі:

1) питальна інтонація — підвищення тону на слові чи групі
слів, з якими пов’язаний зміст питання: За що ж ти ка -
раєш її молоду? (Т. Ш.). Порівняйте: За що ж ти караєш
її молоду? За що ж ти караєш її молоду?

2) порядок слів у реченні. Як правило, на початку речення
стоять слова, з якими пов’язано питання. Хитрість бачив у
ролі добра ти? (Коп.); Це що? Метелиця мете? (Ющ.);

3) питальні слова — питальні частки, прислівники, зай-
менники: Де шукати Олені порятунок? (Піде); Навіщо
ж я здіймав такий пекельний шум? (Павл.); Де ти взяв -
ся? Що ти робиш? Чого ти шукаєш під землею? (Т. Ш.);
Так невже ж ця історія вмерла Й на могилах твоїх
полягла? (Малан.).

Питальні речення поділяються на власне питальні, пи-
тально-спонукальні та питально-риторичні.

Власне питальні речення це такі, які вимагають
обов’язкової відповіді: Кого там заміж видають? (Коп.);
Що привидилось тобі? (Мал.). Різновидом питальних ре-
чень, які наближаються до власне питальних, є такі, які не
обов’язково вимагають розгорнутої відповіді, а лише підтвер-
дження чи заперечення того, про що питається: Чи винна
голубка, що голуба любить? (Т. Ш.).

Питально-спонукальні речення містять у собі
спонукання до дії, яке виражається через питання: Говори
вже, що там таке? (Гонч.).

Питально-риторичні речення виражають ствер-
дження чи заперечення. Такі речення не потребують відповіді,
бо вона міститься у самому питанні: Чи є кращі між квітка -
ми Та над веснянії? Чи є кращі в житті літа та над
молодії? (Л. У.).

Непитальні речення залежно від характеру інформації
традиційно поділяються на три групи: розповідні, спонукальні,
бажальні.

Розповідні речення — це речення, які інформують
про факт дійсності, подію, явище, не несучи при цьому емо-
ційного навантаження: Вечір був м’який, теплий, густо
настояний на степових пахощах (Гонч.); Човен то
здіймався високо, то опускався низько, м’яко і лагідно
перебираючись з хвилі на хвилю (Л. У.).

Спонукальні речення виражають волевиявлення
мовця, яке потребує виконання, хоча не обов’язково перед-
бачає конкретного виконавця. Вони можуть виражати:

1) наказ, прохання: Моя порадонько святая! Моя ти
доле молодая! Не покидай мене (Т. Ш.); — Зняти головні
убори! (Гонч.);

2) пораду, застереження, протест: — Ви б лягли, мамо,
спочили, — упоравшись біля печі, каже Христя (П. М.);

3) бажання, згоду, дозвіл: Нехай душі козацькії в Ук -
раїні витають... (Т. Ш.); Коли б скоріше збігла ця ніч \
(Ст.);

4) заклик до дії: Поховайте, та вставайте, кайдани
порвіте, І вражою злою кров’ю Волю окропіте (Т. Ш.).

Граматичними засобами оформлення спонукання висту-
пають: спонукальна інтонація, вираження присудка формою
наказового способу дієслова, спонукальні частки давай, та,
хай, нехай, колиб, якби та ін.

Б а ж а л ь н і речення (речення бажальної модальності)
виражають бажання суб’єкта щодо встановлення відповід-
ності між змістом речення і дійсністю: От злізти б тут,
побігати по широкому полю або полежати у траві (Коц.).
Бажальна модальність у реченні оформлюється за допомо-
гою поєднання часток б, би, аби, щоб, колиб, якби, хай,
нехай, хочаб та інших з дієсловом-присудком, а також
відповідною інтонацією: Бути б сьогодні космічним гос -
тем, Що знає все до ладу, до пуття (Кол.).

Поиск по сайту: