МІГРАЦІЯ ХВИЛЬОВИХ ПОЛІВ

Процедура міграції часових розрізів в сейсморозвідці (тобто продовження хвильового поля вниз з метою усунення сейсмічного зносу та ефектів дифракції) не є коректною, оскільки вимагає знання розподілу швидкості поширення пружних хвиль, а якщо нам відомий цей розподіл, то нам відома будова середовища і процедура міграції втрачає сенс. Широке розповсюдження процедури міграції в графах обробки сейсмічної інформації пояснюється тим, що, задаючи навіть приблизний розподіл швидкості, можна значно зменшити спотворення сейсмічних розрізів впливом сейсмічного зносу та дифракції. Геофізики твердять, що краще погана міграція, а ніж її відсутність.

Рішення задачі міграції хвильових полів є досить актуальним питанням в сейсморозвідці, тому що дозволяє підвищити просторову роздільність часових розрізів. Усі сучасні методи міграції розрізняються способом вирішення хвильового рівняння

, (9.1)

де U_tt - друга похідна поля зміщення по часу, U_хх, U_zz - другі часткові похідні поля по X, Z, V -швидкість поширення пружних хвиль. Найбільш популярними є інтегральні методи, засновані на рівнянні Кірхгофа, де інтегрування ведеться по таких елементах в немігрованному полі U(х,0,t), які вносять вклад в один елемент мігрованого поля U(х,z,0) і методи, засновані на рішенні у просторі частота - хвильове число, рішення хвильового рівняння (1) методом кінцевих різниць, в яких виконується зворотне простеження сейсмічних хвиль шляхом продовження поля U(х,z,t) в нижній на півпростір.

Останній метод вигідно відрізняється рівнем міграційних завад, ефективний у випадку низького співвідношення сигнал/перешкода, може легко враховувати латеральні зміни швидкостей. Однак істотним недоліком цього методу є використання горизонтально-шаруватої моделі для отримання прийнятної по складності кінцево-різницевої схеми обчислень, що визначає некоректність традиційної міграції.

Поиск по сайту: