|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция |
Моделі та методи оптимізації рішень10.1. Природа, сутність та класифікація рішень у сфері менеджменту Кожна дієздатна людина, підростаючи, стаючи дорослою, не може не пізнати на практиці процесу прийняття рішення. Як здатність до комунікації, так і здатність приймати рішення, - це вміння, яке розвивається з досвідом. Кожний з нас протягом дня приймає сотні, а може і тисячі рішень. До рішення відносяться як малозначний вибір одягу чи взуття для роботи, так і вибір місця навчання, роботи чи супутника життя. Хоч, як правило, альтернатив багато, майже всі щоденні рішення ми приймаємо без систематичного обдумування. Що стосується інших рішень, наприклад, про те, куди йти вчитися, працювати після закінчення навчального закладу або який стиль життя задовольнив би нас, то ми приймаємо їх після роздумів, які тривають дні, місяці, роки. Однак в управлінні організацією прийняття рішення - більш систематизовіїний процес, ніж в особистому житті. Ставки найчастіше набагато вищі. Особистий вибір індивідума впливає на його особисте життя і на небагатьох пов'язаних з ним людей. Менеджер вибирає напрямок дії не тільки для себе, а й для організації та інших працівників. Менеджери вищих ієрархічних рівнів крупних організацій дуже часто приймають рішення, які пов'язані з великими грошима, сильно впливають на життя багатьох людей. Відповідальність за прийняття важливих організаційних рішень - важка моральна ноша. Прийняття і виконання чисельних рішень в значній мірі забезпечує реалізацію цілей будь-якої організації. Своєчасно прийняте науково обгрунтоване рішення стимулює виробництво чи надання послуг у невиробничій сфері. Рішення слабке, прийняте передчасно або із запізненням, знижує результативність праці колективу чи окремих виконавців.
^Рішення - це творчий процес вироблення однієї або декількох альтернатив із множинності можливих варіантів дій, спрямованих на досягнення поставленої цілі. Вироблення і прийняття управлінського рішення - ключова процедура в діяльності менеджера, яка визначає весь подальший хід процесу управління. Впливає на кінцевий результат діяльності організації. Рішення відносяться до числа творчих операцій в технології управлінських робіт і являє собою розгорнутий в часі логіко-розумовий, емоційно-психологічний, організаційно-правовий акт, що виконується менеджером в межах своїх повноважень одноособово або з залученням інших осіб. Потреба у прийнятті рішення виникає у зв'язку з обставинами: ♦ зовнішніми - наказ вищої організації, регулювання взаємовідносин з кооперативними підприємствами та організаціями); ♦ внутрішніми -відхилення від заданих параметрів виробництва або надання послуг, резервів, порушення трудової дисципліни, заохочення працівників і т. ін.). Рішення є відповідною реакцією на внутрішній і зовнішній впливи, вони спрямовані на розв'язання проблем і максимальне наближення до заданої цілі. ^ ----------------------------- Увага! V. ^^Для того щоб виявити сукупність видів і груп рішень/^^ ^--^які приймають на підприємстві, оцінити їх якість, визначити з^^ ^ чиєї ініціативи вони приймаються, в якому порядку і якими методами^, опрацьовуються, які фактичні сторони їх реалізації, використовуються документи ^•^адміністративного діловодства, проводять спеціальні спостереження за^^^ ^розпорядчою діяльністю апарату управління й анкетні.х^ ^ опитування керівників підприємств та їх підрозділів.^"-''^ Прийняття рішень - це центр оперативної діяльності, тому менеджери повині здійснювати її якнайкраще, ця робота потребує, затрат часу і енергії, а також пернаментного прагнення до найвищої майстерності. _______________________________________________________ У.Лжек Дгнкан Одним з вихідних питань дослідження в теорії прийняття управлінських рішень є розробка класифікації рішень. В залежності від різних ознак рішення об'єднуються у такі групи.
МЕНЕДЖМЕНТ: теоретичні основи і практикум ТЕМА 10. Рішення у менеджменті Класифікація управлінських рішень ------ ► За сферою охоплення: > загальні (стосуються всієї організації); > часткові (стосуються конкретних підрозділів, служб, проблем). ----- ► За часом дії: > стратегічні: > тактичні; > оперативні. ----- ► За характером дій: > директивні; > нормативні; > методичні; > рекомендаційні; > дозволяючі. ------ ► За напрямом впливу: '^направлене на зовнішнє середовище (взаємовідносини з постачальниками, споживачами тощо); > направлене на внутрішню систему. ----- ► За функціональними призначеннями: > планові; > організаційні: > регулюючі; > активізуючі; > контрольні. ----- ► За характером і змістом: > творчі; > прийнятті за аналогією; > інтуїтивні (базуються на відчуттях менеджера у правильності вибору). ----- ► За способом прийняття: > індивідуальні; > колективні. ----- ► За рівнем прийняття: > на вищому рівні управління; > на середньому рівні управління; > на нижньому рівні управління. ------ ► За ступенем повноти Інформації: > прийняті в умовах визначеності; > прийняті в умовах невизначеності; > прийняті в умовах ризику. '------ ► За методами підготовки: > креативні (творчі, оригінальні приймаються творчими особистостями); > евристичні (нові, пошукові, які приймаються з допомогою евристичних методів); > репродуктивні (відтворюючі, традиційні). Встановлюючи інші ознаки, класифікацією рішень можна продовжити. Класифікація рішень у менеджменті дає можливість керівникам глибше зрозуміти зміст і значення своєї діяльності, раціональніше розподілити час на виконання окремих видів робіт. Для кожного виду рішень розробляють систему інформації, що орієнтує керівників у підготовці рішень, виборі кращого варіанта і реалізації прийнятого рішення. Хоча практика прийняття різноманітних рішень нараховує тисячоліття, однак фундаментальна теорія рішень ще не склалася. Проблема прийняття ефективних рішень цікавила ще древньогрецьких філософів. Давньогрецький філософ Арістотель (384-322 рр. до н. є.) розробив учення про силогізм (грець. 8у11о-§І55тоз. Наприклад: всі метали - електропровідники, мідь -метал, отже, мідь - електропровідник), обгрунтував твердження про те, що в процесі міркування не можна підмінювати один предмет думки іншим, одночасно визнавати два висловлювання, що виключають одне одного тощо. Англійський філософ-матеріаліст Ф.Бекон (1561-1626 рр.) детально розробив метод дедукції і довів, що в процесі пізнання можна рухатись не лише від загального до часткового (як це робив Арістотель), а й від часткових міркувань до загальних висновків. У формування теорій рішень чималий внесок зробив французький філософ і математик Р. Декорт (1596-1650 рр.), який сформулював відомі правила: МЕНЕДЖМЕНТ: теоретичні основи і практикум
1. Не приймати за істинне що б там не дуло, доки не переконаєшся, що немає упередженості в судженнях, вважати вірним тільки те, що с абсолютно зрозумілий і визначеним,.жодним чином не може бути піддане сумніву. 2. Розчленовувати колісну частину цілого, яке підлягає дослідженню, на стільки поділів, скільки можливо і потрібно для правильногорозв язання питання.
3. Керувати ходом своїх думок, щоб, починаючи з найпростішого і легко пізнавального і, піднімаючись мало-помалу, як по східцях, приходити до пізнання найскладнішого. 4. Завжди робити перелік настиьки повним і огляд усього, що підлягає дослідженню, настічьки вичерпним, щоб досягти абсолютної впевненості в тому, що нічого не пропущено. Нині питанням подальшої розробки і розвитку теорії прийняття рішень займаються економісти, юристи, філософи, кібернетики, математики, соціологи, психологи та ін. Окремі з них розглядають теорію прийняття рішень у сфері менеджменту як самостійну наукову дисципліну. Існують також інші трактування теорії прийняття рішень. У вузькому розумінні це статистична теорія, в якій розробляється чіткий апарат вибору найкращого з певної кількості альтернативних рішень в умовах невизначеності і ризику. Нерідко теорія прийняття рішень розглядається як сукупність формальних прийомів оптимізації рішень. За більш широким тлумаченням В.І'. Шоріна, теорія прийняття рішень включає дослідження операцій, математичний аналіз, моделювання, а також евристичні методи обгрунтування рішень і теорію ігор. Американські вчені С. Бір і М. Старр складовими кількісної теорії прийняття рішень вважають також системний аналіз, імітаційне моделювання, методи експертних оцінок. 10.2. Умови прийняття управлінських рішень Успішне прийняття рішень базується на таких умовах: Справо, ■вповноваження, Фобов 'язковість, ^компетентність, ^відповідальність. Право прийняття рішень мають усі менеджери, але відповідні групи їх можуть прийняти тільки конкретні рішення. Наприклад, загальні рішення можуть приймати тільки лінійні керівники. Кожен може прийняти рішення, володіючи достатньою інформацією. Хороший менеджер приймає рішення і у разі її нестачі, ідеальний - діє за відсутності інформації. Закони вихідних даних Спенсера З правом прийняття рішень тісно зв'язані питання повноважень. # Повноваження - це границі, в межах яких той чи інший керівник має право приймати рішення. Наприклад, начальники цехів не можуть приймати рішення, які згідно з посадовими обов'язками може приймати тільки директор підприємства. В правах і повноваженнях прийняття рішень не підкреслюється необхідність дотримуватись правила: маєш право і повноваження приймати рішення - зобов'язаний в ситуації, яка вимагає рішення, приймати його. Однією з необхідних умов прийняття рішення є компетентність керівника у розглядуваних питаннях. Компетентність - одна з найважливіших вимог до менеджера будь-якого рівня. Менеджер повинен мати відповідну освіту, повинен знати техніку конкретного виробництва чи невиробничої сфери на її сучасному рівні. Залучення менеджером спеціалістів для підготовки рішень з питань, що вимагають глибоких знань, називають процесом запозичення компетенції. Передача частини своїх повноважень для прийняття рішень іншим менеджерам - делегування повноважень. Зіткнувшись з непередбаченою проблемою, менеджер зобов'язаний прийняти рішення для її усунення, втілити його в життя та проконтролювати наслідки, саме процес прийняття рішень визначає дієвність і управління, ефективність долання труднощів, які виникають, розподілу ресурсів і досягнення організаційних цілей. - _________________;____________ ' _____________________ Р. Да<Ьт Відповідальність показує, які санкції можна застосувати щодо менеджера в результаті прийняття хибного рішення. 10.3. Технологія розробки рішень Розробка рішень у менеджменті становить основу управлінського процесу.
ФУ правлінський процес - це комплекс взаємозв'язаних операцій, що виконуються у певній послідовності і спрямовані на розв'язання конкретних завдань та досягнення поставлених цілей. Операція в менеджменті - це частина управлінського процесу, яка являє собою роботу виконавця над певним видом інформації (Фзібрати дані, Фпровести розрахунки, ^підготувати звіт, Фпередати документ на підпис та ін.). До складових частин управлінської діяльності, пов'язаних з обробкою, прийняттям та реалізацією рішень відносяться <=>інформаційно-пошукові, Письмові (графічні), розрахункові, ^логічні й ^аналітичні операції.
* Сукупність взаємопов'язаних операцій для досягнення певних локальних цілей називається управлінськими процедурами.
*Опис менеджменту у вигляді взаємопов'язаних операцій і правил їх здійснення являє собою технологію менеджменту. До технології менеджменту ставляться такі вимоги: Рєдність технологічного процесу, яка повинни забезпечувати поєднання робіт з таким розрахунком, щоб виключити взаємні перешкоди; ^неперервність технологічного процесу; ^мінімальна вартість і трудомісткість технологічних процесів; ^рівномірність завантаження апарату управління.
Рис. 10.1. Схема процесу розробки і прийняття рішення в менеджменті На підставі аналізу процедур менеджменту можна побудувати модель процесу розробки рішень, що відображає послідовність здійснення основних груп операцій, пов'язаних з прийняттям і реалізацією управлінських рішень. Орієнтація економіки України на закріплення ринкового механізму господарювання вимагає, щоб в управлінській діяльності більше уваги приділялось формуванню цілей, які визначають напрям і структуру діяльності колективу. Ціль - це запрограмований результат (бажана подія або певна їх величина), який повинен бути досягнутий за допомогою відповідних дій. Для оцінки ситуації і підготовки рішення орган управління (керівник) повинен бути забезпечений повною і своєчасною плановою, нормативною, інструктивною, правовою, статистичною, обліковою, науковою (ноу-хау) та іншою інформацією. Реальними засобами забезпечення керівників усіх рангів своєчасною і повною інформацією про ситуацію, що безперервно змінюється, є широке впровадження автоматизованих систем збирання і обробки інформації (в т. ч. АРМів), використання найновіших засобів зв'язку, наукових методів обробки інформації (групування, складання статистичних питань - таблиць, динамічних рядів, кореляційного і регресійного аналізу, математичного програмування та ін.). В залежності від характеру інформації, для її вивчення використовують різні логічні методи - Фпорівняння, Фаналогй, Фсинтезу, Фабстрагування, ^узагальнення, Фіндукції, Фдедукцїп ін. У результаті глибокого і всебічного вивчення ситуації вдається виявити проблеми, вирішення яких є передумовою подальшої діяльності. Увага! В менеджменті під проблемою розуміють завдання, що вимагає розв'язання.
МЕНЕДЖМЕНТ: теоретичні основи і практикум ТЕМА 10. Рішення у менеджменті На практиці проблеми розподіляються на чотири групи: 1) структуризовані (для їх розв'язання використовують стандартні правила, інструкції, методичні вказівки і досвід); 2) добре структуризовані (їх розв'язують із застосуванням математичного програмування, економіко-математичного моделювання та інших кількісних методів); 3) слабко структуризовані (застосовують системний аналіз, експертні оцінки); 4) неструктуризовані (застосовують системний аналіз, експертні оцінки, досвід, судження, інтуїцію, методи математичної статистики). У своєму розвитку проблема проходить кілька стадій: > прихованого розвитку; > перетворення на негитивне явище; > перетворення на фактор, що є очевидною перешкодою в діяльності підприємства чи окремого цого підрозділу.. Науковий підхід до розробки і прийняття управлінських рішень включає не лише виявлення (ідентифікацію) проблеми, а й усвідомлення її. Для діагностики проблеми вивчають її характер (технічний, технологічний, економічний або комплексний), встановлюють причини виникнення, фактори (внутрішні або зовнішні), що її зумовили, можливі наслідки несвоєчасного розв'язання проблеми, її складність, межі тощо. У процесі аналізу вивчають ситуації і обмеження, пов'язані з часовою характеристикою, трудовими, матеріальними і фінансовими ресурсами. Життєвий досвід показав, що існує чимало варіантів вирішення будь-яких проблем. Для порівняння альтернатив і вибору кращого з них використовують критерії, формування яких входять в обов'язки менеджерів вищих ієрархічних рівнів. ^Критерій (оцінка) рішень являє собою правило порівняння і вибору альтернатив, вимірник економічного і соціального ефекту. Використання об'єктивних критеріїв оцінки варіантів рішення дає змогу порівняти ці варіанти і вибрати найкращий. У загальному плані основним критерієм управлінських рішень є закон економії суспільної праці при виробництві і реалізації продукції. ► обмеженість інформації взаємозалежність рішень —► наявність ризику очікування можливих негативних наслідків наявність ефективних комунікацій } відповідність структури управління та місії організації ► середовище прийняття рішення (визначеність або невизначеність наслідків від реалізації рішення) особисті якості та поведінка менеджера тощо На практиці використовують різні критерії для прийняття рішень в умовах ризику, неповної інформації і невизначеності. Залежно від поставленої мети, як критерій можна використати натуральні і вартісні, кількісні та якісні показники діяльності підприємства: виконання замовлень на окремі види продукції; досягнення певного прибутку, рівня рентабельності; підвищення рівня соціальної активності. При розв'язанні завдань бажано кілька критеріїв зводити до одного інтегрованого. Його найчастіше виражають у вигляді функції 2 від змінних хі,х:,хз,...,хп. що характеризують можливі варіанти рішень: 2=ї(хі,Х2,хз,...,Хп)-нтіах тіп Цю функцію називають функцією мети. Оптимальним вважається той варіант рішення, при якому функція мети досягає екстремального значення. Інколи знаходять згідно прийнятого критерію оптимальності найкращий варіант рішення і декілька близьких до нього, які називаються підоптимальними варіантами. Прийнятим як остаточне рішення може бути і один з підоптимальних, який дає можливість одержати високими інші важливі показники. Варіанти рішень, що мають кількісне вираження, можуть порівнювати за допомогою критеріїв Встьда, Севіджа, Гурвіца, Байєса, Ход.жеса-Леманатлт. Критерієм Вальда (критерієм песимізму) передбачається така стратегія, коли в гірших умовах можна одержати гарантований виграш, орієнтований на найгірші умови: В=тах тіп а/у, де а - виграли при виборі і-ї стратегії ву'-х умовах. Критерій Севіджа полягає в тому, що в умовах невизначенності рекомендується вибір стратегії, за якої величина ризику буде найменшою у найнесприятливіших умовах: В=тах тіп г/у, де г.. =а.. - тах. V Ч Ч Критерій Севіджа також може розглядатися як критерій кратного песимізму, але тут г. означає не можливий виграш, а упущені можливості або ризики, які намагаються мінімізувати. На практиці цей критерій використовується переважно при прийнятті стратегічних рішень. Критерій Гурвіца більш прийнятний, оскільки в умовах невизначеності не орієнтує ні на крайній песимізм (найгірші умови), ні на крайній оптимізм (найсприятливіші умови): В=тах [Ітіп а,у +(/ -У),тах а,у], де І, коефіцієнт, який об'єктивно вибирається між 0 і 1 (0,У, 1). Тобто, чим небезпечніша ситуація, тим більше має бути підстрахування, тим ближчим до одиниці слід вибирати І, що зумовлює мінімальний варіант рішення.
МЕНЕДЖМЕНТ: теоретичні основи і практикум ТЕМА 10. Рішення у менеджменті
Варіанти розроблених рішень оцінюють за очікуваними економічними результатами, значущістю, оперативністю, небезпечністю зриву і рівнем ризику в ситуаціях, коли результати не можна визначити вірогідно, надійністю окремих варіантів. Крім того, для оцінки альтернатив використовують різноманітні нормативи, оформлені у вигляді правил, процедур, регламенту, стандартів, а також моделі різного типу. Критерії, що використовуються для вирішення завдань на найнижчих рівнях, повинні узгоджуватись з критеріями на вищих рівнях і сприяти досягненню цілей цього рівня. Процес прийняття оперативних повторюваних рішень можна полегшити розробкою спеціальних таблиць-рішень, перш за все для диспетчерів і керівників середньої ланки. У лівій частині таких таблиць зверху вниз фіксуються умови роботи й відхилення нормального ходу "процесу праці, що часто зустрічаються. У правій частині таблиці по горизонталі зазначають номери рішень.
~1 Формування гіпотези визначення залежності між складовими проблемами Перевірка гіпотези підтвердження певності
10.4. Моделі та методи оптимізаціїрішень Успіх розв'язання конкретного завдання залежить від того, наскільки вдало вибрані і використані керівником чи колегіальним органом управління конкретні методи і прийоми підготовки рішень. Згідно з положеннями американського менеджменту наука управління як механізм оптимізації рішень може реалізовуватися за допомогою: ^застосування наукового методу; ^використаюія системної орієнтації; ^застосування моделей. Науковий метод оптимізації управлінських рішень передбачає застосування схеми, зображеної на рисунку 10.2. Застосовуючи науковий метод для вирішення проблем управління, необхідно пам'ятати, що організація - це відкрита система, яка складається з взаємопов'язаних частин. Тому другою особливістю наукового підходу до управління є системна орієнтація. Третя особливість науки управління -використання моделей.
* Модель - це відображення в схемі, формулі, взірці тощо характеристичних ознак об 'єкта, який досліджується. До основних причин, що зумовлюють використання моделей відносяться: > природна складність багатьох організаційних ситуацій; > неможливість проведення експериментів в реальному житті, навіть якщо вони необхідні; > орієнтація керівництва на майбутнє. Реалізація рішення Рис. 10.2. Схема оптимізації управлінських рішень Поиск по сайту: |
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.02 сек.) |