Чим історична думка епохи Просвітництва відрізняється від історіографії ХVІІ ст. ?

А. Історіографія Просвітництва запровадила нові спеціальні історичні дисципліни.

Б. Для історіографії Просвітництва властивим є новий підхід до критики історичних джерел.

В. Історіографія Просвітництва відмовляється від провіденціалізму.

Г. Історики Просвітництва подолали розрив між конкретною історичною наукою (ерудитами) і соціальною філософією (соціальною фізикою).

94. Як означається в історіографії прагнення істориків-просвітителів висвітлювати історію всього людства, а не історію окремого народу, чи країни?:

А. Універсалізм.

Б. Історизм.

В. Регіоналізм.

Г. Глобалізм.

95. На думку істориків-просвітителів суспільний прогрес стимулюють:

А. Держава.

Б. Церква.

В. Народ.

Г. Філософи.

96. Політичний устрій якої держави був для істориків-просвітителів політичним ідеалом?:

А. Франції.

Б. Китаю.

В. Англії.

Г. Росії.

97. Автором історичної праці «Вік Людовіка ХІV» був:

А. Томас Гоббс.

Б. Джон Локк.

В. Дені Дідро.

Г. Вольтер.

98. Новаторський характер історичної монографії Вольтера «Дослідження про звичаї та дух народів і про головні історичні події» полягає в тому, що це є:

А. Перше дійсно наукове дослідження всесвітньої історії.

Б. Історична праця, в якій не застосовується провіденціалістський підхід.

В. Наукова монографія, де піддано критиці діяльність церкви і священнослужителів.

Г. Книга, в якій заперечується значення в історії освіти і культури.

99. Висвітлюючи середні віки в книзі «Дослідження про звичаї …», концепцію якого історика розвінчує Вольтер:

А. Франсуа Бодуена.

Б. Жана Бодена.

В. Жана Болланда.

Г. Жана Бені Боссюе.

100. Найважливішим науковим відкриттям Шарля Монтескьє в його праці «Дух законів» стала:

А. Концепція походження держави у результаті завоювання..

Б. Концепція залежності суспільного устрою, способу життя і характеру політичного устрою від природно-географічних умов.

В. Концепція суспільного договору.

Г. Концепція залежності позиції історика від політичного та економічного стану суспільства.

101. Історик ХVІІІ ст., який запровадив у науковий обіг расову теорію походження класів у Франції та германський напрям медієвістики:

А. Габрієль де Маблі.

Б. Вольтер.

В. Жан Бені Боссюе.

Г. Анрі де Буленвільє.

102. Історик ХVІІІ ст., який спростував расову теорію походження класів і держави у Франції і започаткував романський напрям медієвістики:

А. Жан Дюбо.

Б. Жан Бені Боссюе.

В. Джанбатіста Віко.

Г. Анрі де Буленвільє.

103. Ставлення до приватної власності, обґрунтоване в соціально-філософській концепції Габріеля де Бонно де Маблі:

А. Приватна власність – це основа цивілізації і свободи людини.

Б. Приватна власність – це зло, яке руйнує людську природу і зумовлює жадібність, егоїзм, жорстокість.

В. Приватна власність – це головний фактор економічного розвитку і суспільного прогресу.

Г. Приватна власність – це найважливіший елемент виробничих відносин, від якого залежить рівень розвитку продуктивних сил.

104. Згідно з соціально-філософською концепцією Жан Жака Руссо ідеалом держави є:

А. Велика імперія типу Римської, чи Візантійської.

Б. Станова монархія.

В. Невелике політичне утворення, де всі дорослі чоловіки мали б можливість безпосередньо брати участь у державному управлінні.

Г. Демократична республіка за зразком Афінської, чи Римської республік.

105. Французький просвітитель, який обґрунтував ідею суспільного прогресу:

А. Вольтер.

Б. Руссо.

В. Дідро.

Г. Кондорсе.

106. Лорд Болінгброк першим в історіографії:

А. Виділив два способи історіописання: «риторичний» і «прагматичний».

Б. Визначив ідеальний суспільний устрій у формі держави з абсолютною монархією.

В. Встановив способи визначення справжності історичного документу.

Г. Поставив проблему предмету історії.

107. Англійський історик, який довів, що Візантія була продовженням Римської імперії:

А. Едуард Гіббон.

Б. Адам Фергюсон.

В. Джон Міллар.

Г. Лорд Болінгброк.

108. Згідно з вченням Іммануїла Канта, зміст і самоціль історії це:

А. Царство Боже.

Б. Загальне Благо.

В. Людина.

Г. Абсолютна Ідея.

109. Німецький мислитель ХVІІІ ст., який увів до наукового обігу поняття «національний характер»:

А. Гердер.

Б. Кант.

В. Гете.

Г. Шіллер.

110. Німецький історик, який додав до предмету історичної науки історію культури і мистецтва:

А. Йоганн Гаттерер.

Б. Гердер.

В. Йоганн Вінкельман.

Г. Кант.

111. Згідно з теорією німецького історика Юстуса Мьозера німецьке селянство є:

А. Ядром німецької нації.

Б. Суспільним класом, що стримує історичний прогрес.

В. Спільнотою, яка протистоїть експлуатації.

Г. Суспільний клас, що прискорює економічний розвиток.

112. Інтелектуально-культурний рух «романтизму» був зумовлений:

А. Розвитком літератури і мистецтва в Західній Європі.

Б. Розчаруванням у можливостях раціональної перебудови суспільного устрою.

В. Промисловим переворотом.

Г. Поширенням наукових знань.

113. Історики-романтики, передусім цікавилися:

А. Особистістю в історії.

Б. Політичними подіями в минулому.

В. Соціально-економічним розвитком країн.

Г. «Національним духом», що виражений в міфології, традиціях, звичаях.

114. Представниками німецької «історичної школи права» були:

А. Густав Гуго, Георг Пухта, Фрідріх Савіньї.

Б. Бартольд Нібур, Леопольд Ранке, Едуард Гібон.

В. Георг Маурер, Георг Вайц, Пауль Рот.

Г. Жозеф де Местр, Франсуа Шатобріан, Огюстен Тьєрі.

115. Історик, який започаткував «німецьку класичну історію»:

А. Фрідріх Савіньї.

Б. Георг Маурер.

В. Леопольд Ранке.

Г. Георг Пухта.

116. Згідно з Леопольдом Ранке, могутність однієї з п’яти головних держав Європи, Пруссії, базувалася на принципах:

А. Католицизму і монархізму.

Б. Германізму, протестантизму, мілітаризму, адміністрування.

В. Католицизму, монархії, германізму.

Г. Парламентаризму, прагматизму.

117. На які течії поділялась романтична історіографія:

А. Прогресивна і реакційна.

Б. Революційна і демократична.

В. Політична і економічна.

Г. Консервативна і ліберальна.

118. Згідно з Жозефом де Местром, причина Великої Французької революції:

А. Покарання французів за відпадіння від Бога.

Б. Слабкість короля Людовіка ХVІ.

В. Експлуатація французького селянства.

Г. Скликання Генеральних Штатів.

119. Наукова концепція: «історія – це перманентна боротьба між «расами-класами» розроблена:

А. Франсуа Шатобріаном.

Б. Жозефом де Местром.

В. Огюстеном Тьєрі.

Г. Жюлем Мішлє.

120. Французький історик-романтик, який обґрунтував унікальність і вищість європейської цивілізації:

А. Франсуа Гізо.

Б. Франсуа Міньє.

В. Жюль Мішлє.

Г. Огюстен Тьєрі.

121. Згідно з концепцією Жюля Мішлє, в основі патріотизму лежить:

А. Відданість своїй державі.

Б. Приватна власність на засоби виробництва.

В. Прив’язаність до своєї релігії, майна і родини.

Г. Прив’язаність до землі і збереження своєї національно-культурної ідентичності.

122. Хто з європейських істориків першої половини ХІХ ст. стверджував: «Найшвидший шлях до свободи веде до найгіршої форми рабства»:

А. Леопольд Ранке.

Б. Огюстен Тьєрі.

В. Алексіс де Токвіль.

Г. Едмунд Бьорк.

123. Англійський історик-романтик, який доводив, що повалення династії Стюартів і «славна революція» 1688 р. стали кульмінацією історії Великої Британії.:

А. Томас Маколей.

Б. Томас Карлейль.

В. Едуард Гіббон.

Г. Едмунд Бьорк.

124. Європейський науковець, який став фундатором соціології:

А. Карл Маркс.

Б. Огюст Конт.

В. Едмунд Бьорк.

Г. Генрі Томас Бокль.

125. Головним законом історії, згідно з Огюстом Контом, є:

А. Класова боротьба.

Б. Перехід від однієї суспільно-економічної формації до іншої.

В. Розвиток продуктивних сил, який зумовлює зміни у сфері виробничих відносин.

Г. Перехід суспільства через три стадії розвитку людського розуму (теологічної, метафізичної і позитивної).

126. Кому належить встановлення такої послідовності історичного дослідження: 1) евристика, 2) зовнішня критика джерела, 3) внутрішня критика джерела, тлумачення, 4) негативна внутрішня критика достовірності джерела, 5) синтез, 6) наратив:

А. Карлу Марксу і Фрідріху Енгельсу.

Б. Шарлю Ланглуа і Шарлю Сеньобосу.

В. Торольду Роджерсу і Фредерику Сібому.

Г. Ернесту Ренану та Іполіту Тену.

127. Фактори, які визначають унікальність твору мистецтва в той чи інший період історії, в масштабах тієї чи іншої національної традиції, згідно з вченням Іполіта Тена:

А. Раса, середовище існування, історичний момент.

Б. Художній стиль, світогляд, географічне середовище.

В. Талант, працездатність, характер митця.

Г. Суспільний запит, традиція, натхнення.

128. Французький історик-позитивіст, який заявляв, що повноцінним історичним джерелом може бути тільки писемне джерело-текст:

А. Жак Флакк.

Б. Ернест Ренан.

В. Ернест Лавісс.

Г. Ньома Фюстель де Куланж.

129. Французький медієвіст, який стверджував, що в основі генезису феодалізму були особистісні зв’язки:

А. Ньома Фюстель де Куланж.

Б. Жак Флакк.

В. Ернест Лавісс.

Г. Іполіт Тен.

130. Головним завданням історика Томас Бокль вважав:

А. Вивчати найважливіші політичні події в минулому суспільства.

Б. Вивчати діяльність видатних людей в історії.

В. Досліджувати розвиток культури, національні традиції, звичаї, побут.

Г. Вивчати результати продуктивної праці людей, узагальнювати здобутки різних наук.

131. Групи закономірностей, які визначають життя суспільства, за Томасом Боклем, це:

А. Географічно-кліматичні і розумово-психічні.

Б. Політичні і соціо-культурні.

В. Соціально-економічні і психологічні.

Г. Геополітичні і господарські.

132. Англійський історик другої половини ХІХ ст., який досліджував становлення парламентаризму в країні:

А. Вільям Стеббс.

Б. Фредерик Сібом.

В. Торольд Роджерс.

Г. Томас Карлейль.

133. Засновник соціально-економічного напряму англійської історіографії:

А. Томас Карлейль.

Б. Томас Бокль.

В. Фредерик Сібом.

Г. Торольд Роджерс.

134. Німецькі історики, які належали до політичного напряму історіографії після об’єднання Німеччини у 1871 р.:

А. Генріх фон Зібель, Йоган Густав Дройзен, Генріх фон Трейчке.

Б. Георг Маурер, Георг Вайц, Пауль Рот.

В. Карл Інама-Штернег, Карл Бюхер, Карл Лампрехт.

Г. Генріх Ріль, Густав Фрейтаг, Якоб Буркхардт.

135. Суспільний фактор, що зумовлював захоплення німецькими істориками темою військового протистояння в епоху середньовіччя між германцями і слов’янами-ободритами:

А. Промисловий переворот.

Б. Шовінізм.

В. Проникнення капіталізму в сільське господарство.

Г. Поширення ідей позитивізму.

136. «Вершиною» суспільного прогресу Генріх фон Зібель вважав:

А. Демократичну республіку.

Б. Абсолютну монархію Людовіка ХІV.

В. Прусську монархію.

Г. Англійську конституційну монархію.

137. Головна специфічна особливість «німецької історичної школи», згідно з Йоганном Густавом Дрозеном:

А. Заперечення позитивізму.

Б. Зосередження на античній тематиці.

В. Запровадження в історичне дослідження природничо-наукових методів.

Г. Наявність дослідницького методу – «мистецтво розуміння».

138. Німецький історик, який вважав, що політичні успіхи Пруссії, зумовлювали розквіт німецької філософії і літератури:

А. Генріх фон Трейчке.

Б. Йоганн Густав Дройзен.

В. Карл Лампрехт.

Г. Отто фон Гірке.

139. Головна відмінність «історико-правового напряму» німецької історіографії від «історичної школи права» першої пол. ХІХ ст.:

А. Дослідження проблем історії Нового Часу.

Б. Використання нових методів критики джерел.

В. Дослідження питань економічної, передусім, аграрної історії Німеччини.

Г. Публікація нових історичних джерел.

140. Фундатор «маркової теорії» походження феодалізму:

А. Йоганн Густав Дройзен.

Б. Георг Людвіг Маурер.

В. Генріх фон Трейчке.

Г. Якоб Буркхардт.

141. «Класична вотчинна теорія» походження феодалізму була створена німецькими істориками:

А. Карлом Інама-Штернегом, Карлом Бюхером, Карлом Лампрехтом.

Б. Георгом Маурером, Георгом Вайцом, Паулем Ротом.

В. Генріхом фон Зібелем, Йоганом Густавом Дройзеном, Генріхом фон Трейчке.

Г. Генріхом Рілем, Густавом Фрейтагом, Якобом Буркхардтом.

142. Головним рушієм суспільного розвитку, згідно з теорією «культурно-історичного синтезу» Карла Лампрехта, є:

А. Продуктивні сили.

Б. Класова боротьба.

В. Національна свідомість.

Г. Приватна власність.

143. Німецький історик, який обґрунтував вчення про те що головним змістом історичного процесу є розвиток людського духу, що втілюється в культуру:

А. Генріх фон Трейчке.

Б. Отто фон Гірке.

В. Карл Бюхер.

Г. Якоб Буркхардт.

144. Вчення, згідно з яким, історичний процес – це поступальний рух суспільства від первіснообщинної суспільно-економічної формації до комуністичної:

А. Позитивізм.

Б. Націоналізм.

В. Марксизм.

Г. Лібералізм.

145. Авторами «Маніфесту комуністичної партії» були:

А. Карл Маркс і Фрідріх Енгельс.

Б. Франсуа Гізо і Огюстен Тьєрі.

В. Сен-Сімон і Фурьє.

Г. Георг Маурер і Отто Гірке.

146. Рушій історичного процесу, згідно з марксизмом:

А. Продуктивні сили.

Б. Держава.

В. Видатна особистість.

Г. Народний дух.

147. Висловлювання «Революції – локомотиви історії» належить:

А. Томасові Карлейлю.

Б. Франсуа Гізо.

В. Карлові Марксу.

Г. Леопольдові Ранке.

148. Найпрогресивніший клас епохи капіталізму, згідно з марксизмом, є:

А. Селянство.

Б. Пролетаріат.

В. Буржуазія.

Г. Феодали.

149. Визначальний компонент феодалізму, за Марксом:

А. Васально-ленна система.

Б. Феодальна роздробленість.

В. Феодальна власність на землю.

Г. Особистісні зв’язки в феодальному суспільстві.

150. Головна передумова експлуатації робочої сили в капіталістичному суспільстві, за Марксом:

А. Буржуазна держава.

Б. Позаекономічний примус.

В. Розвиток продуктивних сил.

Г. Приватна власність на засоби виробництва.

151. Маркс і Енгельс довели, що головний закон соціального життя це:

А. Відповідність виробничих відносин рівню розвитку продуктивних сил.

Б. Розвиток людського розуму від теологічної, через метафізичну до позитивної стадії.

В. Закон боротьби за життя.

Г. Закон еволюції.

152. Якою має стати форма держави після перемоги пролетаріату в результаті революції, згідно з марксизмом:

А. Демократична республіка.

Б. Конституційна монархія.

В. Диктатура пролетаріату.

Г. Станова монархія.

153. Як називається вчення Маркса і Енгельса про суспільство:

А. Діалектичний матеріалізм.

Б. Утопічний соціалізм.

В. Об’єктивний ідеалізм.

Г. Історичний матеріалізм.

154. Європейський мислитель, що стверджував: «Історія – брехлива наука»:

А. Артур Шопенгауер.

Б. Вільгельм Дільтей.

В. Фрідріх Ніцше.

Г. Генріх Ріккерт.

Поиск по сайту: