Суб'єкти, які забезпечують реалізацію права на соціальне забезпечення

Суб'єктами, які забезпечують реалізацію належних особам прав на соціальне забезпечення, є суб'єкти, що безпосередньо надають таке забезпечення, і суб'єкти, які сприяють особам у його отриманні. Залежно від підстави надання соціального

Розділ 5. Суб'єкти права соціального забезпечення

забезпечення суб'єктів, які його надають, можна поділити на тих, які це роблять відповідно до законодавства, і тих, які на­дають його на добровільних засадах. Такими, що надають соціальне забезпечення відповідно до законодавства, є дер­жавні органи спеціальної компетенції, соціальні страхові фонди, спеціалізовані державні підприємства та установи.

Суб'єктами права соціального забезпечення виступають такі державні органи: Міністерство праці та соціальної політики України; Міністерство України з питань надзви­чайних ситуацій та у справах захисту населення від наслід­ків Чорнобильської катастрофи; обласні і районні управ­ління праці та соціального захисту; Фонд України соціально­го захисту інвалідів; органи державної служби зайнятості. Основною функцією кожного з цих органів є надання насе­ленню в межах своєї компетенції різних видів соціального забезпечення. Головними з повноважень цих суб'єктів є їх обов'язки саме у сфері соціального забезпечення громадян.

Найбільш відомим спеціально уповноваженим суб'єктом у сфері соціального забезпечення є Міністерство праці та со­ціальної політики України. Його повноваження визначаються Положенням про Міністерство праці та соціальної політики України, затвердженим Указом Президента України від ЗО серпня 2000 р. № 1035/2000. Міністерство праці та соціаль­ної політики України належить до так званих функціональних міністерств. Це означає, що сфера його діяльності визначається соціальною функцією держави, тобто цей орган має забезпечу­вати реалізацію та захист соціальних прав громадян.

Основними завданнями Міністерства праці та соціальної політики України є:

1) участь у формуванні та забезпеченні реалізації держав­ної політики у сфері зайнятості, соціального захисту насе­лення, у тому числі ветеранів війни, праці, військової служби та громадян, які постраждали внаслідок Чорнобиль­ської катастрофи, соціального страхування, оплати, норму­вання та стимулювання праці, умов праці, пенсійного забез-

5.4. Суб'єкти, які забезпе ч ують реалізацію права на соціальне забезпечення

печення, соціального обслуговування населення, соціально-трудових відносин, трудової міграції;

2) керівництво діяльністю державної служби зайнятості, проведення заходів, пов'язаних з ефективним функціону­ванням ринку праці, сприяння раціональній, продуктивній і вільно обраній зайнятості, підвищенню якості і конкуренто­спроможності робочої сили;

3) розроблення і здійснення заходів для посилення моти­вації до праці, вдосконалення її оплати, організації та нор­мування;

4) забезпечення через систему підпорядкованих йому ор­ганів реалізації права громадян на соціальний захист шля­хом своєчасного та адресного надання соціальної підтримки, в тому числі державної допомоги малозабезпеченим грома­дянам, у разі втрати роботи, працездатності, досягнення пенсійного віку тощо;

5) забезпечення розвитку соціально-трудових відносин та захисту прав працюючих громадян шляхом здійснення дер­жавного нагляду за додержанням роботодавцями вимог за­конодавства про працю;

6) розроблення заходів, спрямованих на реалізацію полі­тики грошових доходів населення.

7) забезпечення здійснення Пенсійним фондом України заходів у сфері пенсійного забезпечення та соціального стра­хування.

На місцевому рівні державними органами, наділеними по­вноваженнями у сфері соціального забезпечення населення, є головні управління праці та соціального захисту населен­ня обласних, Київської міської державних адміністрацій, управління праці та соціального захисту населення Севас­топольської міської державної адміністрації і управління праці та соціального захисту населення районних, район­них у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій. Правовою базою діяльності цих органів є Типове положення про головне управління праці та соціального захисту насе-

Розділ 5. Суб'єкти права соціального забезпечення

лення, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 29 вересня 2000 р. № 1498.

Головні управління праці та соціального захисту населення обласних, Київської міської державних адміністрацій і управ­ління праці та соціального захисту населення Севастопольсь­кої міської державної адміністрації є структурними підроз­ділами обласних, Київської та Севастопольської міських держ­адміністрацій, що утворюються головами обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій, підзвітними і підконтрольними головами відповідних держадміністрацій та Мінпраці. Підзвітність і підконтрольність управлінь праці та соціального захисту населення Міністерству праці та соціаль­ної політики не означає, що ці управління є територіальними органами названого міністерства.

Основними завданнями обласних та районних управлінь є забезпечення на відповідній території реалізації державної політики у сфері соціально-трудових відносин, безпечної життєдіяльності, оплати, охорони і належних умов праці, зайнятості, пенсійного забезпечення, соціального захисту та обслуговування населення, в тому числі громадян, які потре­бують допомоги та соціальної підтримки з боку держави; забезпечення у межах своїх повноважень дотримання зако­нодавства про працю й охорону праці, зайнятість, загально­обов'язкове державне соціальне страхування, пенсійне забезпечення та соціальний захист населення.

У сфері соціального забезпечення діють також спеціалізо­вані органи, до повноважень яких віднесено соціальне забез­печення окремих категорій громадян. Такими є Державна служба зайнятості, що має своїм завданням соціальний за­хист безробітних, Фонд України соціального захисту інва­лідів, а також Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорно­бильської катастрофи.

Державна служба зайнятості була утворена на базі служби працевлаштування¹, що існувала раніше. Відповідно до Поло-

¹ Постанова Ради Міністрів Української РСР «Про створення державної служби зайнятості в Українській РСР» від 21 грудня 1990 р. № 381.

5.4. Суб'єкти, які забезпечують реалізацію права на соціальне забезпечення

ження про державну службу зайнятості, затвердженого по­становою Кабінету Міністрів України від 24 червня 1991 р. № 47, у структурі державної служби зайнятості є Державний центр зайнятості Мінпраці, центр зайнятості Автономної Рес­публіки Крим, обласні, Київський та Севастопольський міські, районні, міськрайонні, міські і районні у містах цент­ри зайнятості. Крім того, до її складу входять центри ор­ганізації професійного навчання незайнятого населення, цен­три професійної орієнтації населення та інспекції з контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення. Особливістю правового статусу органів державної служби зай­нятості є те, що вони, з одного боку, перебувають в управлінні Міністерства праці та соціальної політики, а з іншого — вико­нують відповідно до Закону «Про загальнообов'язкове дер­жавне соціальне страхування на випадок безробіття» функції виконавчої дирекції Фонду загальнообов'язкового державно­го соціального страхування України на випадок безробіття.

Одним із органів, які забезпечують реалізацію державної політики у сфері соціального захисту окремих категорій на­селення, донедавна був Державний комітет України у спра­вах ветеранів, центральний орган виконавчої влади, діяль­ність якого спрямовувалася і координувалася Кабінетом Мі­ністрів України через міністра праці та соціальної політики України. Основними завданнями Комітету були: участь у формуванні соціальної політики щодо ветеранів війни, вете­ранів праці, ветеранів військової служби; забезпечення реа­лізації державної політики у сфері соціального захисту вете­ранів війни; здійснення заходів щодо увічнення пам'яті за­гиблих під час бойових дій, ліквідації соціальних наслідків воєн та воєнних конфліктів, щодо патріотичного виховання населення. Указом Президента України від 20 квітня 2005 р. Державний комітет України у справах ветеранів лікві­довано, а виконання його функцій передано Міністерству праці та соціальної політики України.

Одним із суб'єктів права соціального забезпечення, на який законодавством покладено здійснення соціального за-

Розділ 5. Суб'єкти права соціального забезпечення

хисту окремих категорій громадян, є Міністерство України питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту насе лення від наслідків Чорнобильської катастрофи. Це Мі

ністерство є розпорядником коштів Фонду для здійсненн заходів щодо ліквідацій наслідків Чорнобильської катастро фи та соціального захисту населення, який існує у вигляд окремого рахунка Державного бюджету України і не є са мостійним суб'єктом права. Суб'єктами права соціального забезпечення виступають також інші особи, які надають ма­теріальне забезпечення громадянам за рахунок цього Фонду.

Справами соціального захисту інвалідів займається в Ук­раїні Фонд соціального захисту інвалідів. Він здійснює свої повноваження відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2002 р. № 1434 «Про затвердження Положення про Фонд соціального захисту інвалідів». Цей Фонд є урядовим органом державного управління, який діє у складі Міністерства праці та соціальної політики України і підпорядковується йому. Основними завданнями Фонду є: участь у реалізації державної політики у сфері соціального за­хисту інвалідів; здійснення контролю за додержанням підприємствами, установами і організаціями всіх форм влас­ності і господарювання нормативів робочих місць для забезпе­чення працевлаштування інвалідів.

Важливими суб'єктами права соціального забезпечення можна вважати соціальні страхові фонди. В Основах законо­давства України про загальнообов'язкове державне соціаль­не страхування¹ вони називаються цільовими страховими фондами. Це органи, які здійснюють керівництво та управ­ління окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, провадять збір та акумуляцію страхових внесків, контролюють використання коштів, за­безпечують фінансування виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням та здійснюють інші функції згідно з затвердженими статутами.

¹ Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 р. № 16/98-ВР.

5.4. Суб'єкти, як і з абе зпечують реалізацію права на соціальне забезпечення

На сьогодні створено та успішно функціонують лише: Пенсійний фонд України, Фонд соціального страхування від не­щасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття і Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. В майбутньо­му, відповідно до Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», планується створення Накопичуваль­ного фонду. Крім того, після впровадження в Україні системи медичного страхування можливе створення ще одного соціаль­ного страхового фонду — фонду медичного страхування.

Правове становище соціальних страхових фондів визна­чається Основами законодавства України про загально­обов'язкове державне соціальне страхування, а також зако­нами про окремі види соціального страхування. Цими законодавчими актами встановлено, що кожен із фондів со­ціального страхування є юридичною особою і набуває цього статусу з дня реєстрації статуту фонду, який затверджується його правлінням, у спеціально уповноваженому органі вико­навчої влади. Особливостями правового статусу соціальних страхових фондів порівняно з іншими юридичними особами є цільовий характер діяльності цих суб'єктів, їх позабю-джетність, некомерційність та самоврядність.

Цільовий характер соціальних страхових фондів означає, що їх кошти забороняється використовувати на цілі, не пе­редбачені законом. Про це прямо зазначається у ч. З ст. 58, ч. 2 ст. 73 Закону України «Про загальнообов'язкове дер­жавне пенсійне страхування»¹, ч. 4 ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного за­хворювання, які спричинили втрату працездатності»³, ч. 4

¹ Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від

9 липня 2003 р. № 1058-ІУ // Офіційний вісник України. — 2003. — № 33. — Ст. 1770.

² Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від

нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 р. № 1105-ХІУ // Відомості Верховної Ради України. — 1999. — № 46-47. — Ст. 403.

Розділ 5. Суб'єкти права соціального забезпечення

ст. 9,ч. 2 ст. 19 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими наро­дженням та похованням»¹. Цільове використання коштів є законодавчо закріпленим принципом усіх видів соціального страхування в Україні. Суть цього принципу, як уже наголо­шувалося, саме у тому, що кошти соціальних страхових фондів, які формуються за рахунок страхових внесків робо­тодавців та застрахованих осіб, можуть бути використані ли­ше для надання матеріального забезпечення та соціальних послуг при настанні страхових випадків.

Позабюджетними соціальні страхові фонди вважаються тому, що їх кошти не включаються до складу Державного бюджету України, а зараховуються на єдиний централізова­ний рахунок в установах банків.

Некомерційність соціальних страхових фондів полягає в тому, що вони не мають на меті отримання прибутку. Засо­бом забезпечення дотримання правового статусу в цьому аспекті є заборона провадити будь-яку діяльність, крім передбаченої законом про відповідний вид соціального стра­хування та статутом фонду. Така заборона передбачена для соціальних страхових фондів ч. 4 ст. 14 Основ законодав­ства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Відповідні положення також містяться в зако­нах, які регулюють окремі види соціального страхування.

Завданням соціальних страхових фондів є збір страхових внесків роботодавців і застрахованих осіб та надання застра­хованим особам матеріального забезпечення і соціальних по­слуг при настанні страхових випадків. До страхових ви­падків належать: тимчасова непрацездатність, вагітність і пологи, догляд за малолітньою дитиною; інвалідність; хво­роба; досягнення пенсійного віку; смерть годувальника; без­робіття; соціальні послуги та інші матеріальні витрати, пов'язані з певними обставинами; нещасний випадок на ви-

¹ Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'яз­ку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими наро­дженням та похованням» від 18 січня 2001 р. № 2240-ІП // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 14. — Ст. 71.

5.4. Суб'єкти, які забезпечують реалізацію права на соціальне забезпечення

робництві; професійне захворювання. При настанні одного із страхових випадків відповідний соціальний страховий фонд зобов'язаний надати застрахованій особі матеріальне забез­печення та соціальні послуги, на які вони мають право. На­приклад, у разі народження застрахованою особою дитини Фонд соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втра­тою працездатності надає цій особі одноразову допомогу в разі народження дитини.

Соціальні страхові фонди є самоврядними організаціями. Управління ними здійснюють на паритетній основі представ­ники держави, застрахованих осіб та роботодавців. Вищим органом управління фондом є правління соціального страхо­вого фонду. Воно затверджує статут фонду, бюджет та доку­менти, що регламентують його внутрішню діяльність.

Страхові соціальні фонди наділені також владними повно­важеннями. Зокрема, виконавчі дирекції відповідних со­ціальних страхових фондів здійснюють контроль за сплатою страхових внесків. Вони ж вправі застосовувати штрафні санкції за порушення порядку сплати цих внесків.

До соціальних страхових фондів, як нам видається, також належать недержавні пенсійні фонди. Правове становище недержавних пенсійних фондів визначається Законом Ук­раїни «Про недержавне пенсійне забезпечення» від 9 липня 2003 р. Недержавний пенсійний фонд є юридичною особою, яка має статус неприбуткової організації (непідприємниць-кого товариства). Він функціонує та провадить діяльність ви­ключно з метою накопичення пенсійних внесків на користь учасників пенсійного фонду з подальшим управлінням пен­сійними активами, а також здійснює пенсійні виплати учас­никам зазначеного фонду у визначеному законом порядку. Недержавне пенсійне забезпечення є для цих фондів виключ­ним видом діяльності, провадження ними іншої діяльності забороняється. Недержавні пенсійні фонди створюються за рішенням їх засновників. Тобто за своїм правовим статусом недержавні пенсійні фонди, як і інші соціальні страхові фон­ди, є некомерційними, самоврядними юридичними особами,

Розділ 5, Суб'єкти права соціального забезпечення

кошти яких можуть використовуватися виключно за цільо­вим призначенням. Завданням цих пенсійних фондів є на­дання своїм учасникам недержавних пенсій, які є додаткови ми до тих, що виплачуються у системі загальнообов'язково го державного пенсійного страхування.

Суб'єктами, для яких надання соціального забезпече­ння є законодавчо встановленим обов'язком, вважають­ся також спеціалізовані підприємства, установи та органі­зації. До них належать: протезно-ортопедичні підприємства, територіальні центри соціального обслуговування пенсіоне­рів та одиноких непрацездатних громадян, будинки-інтерна-ти для громадян похилого віку та інвалідів, геріатричні пансіонати, пансіонати для ветеранів війни та праці, дитячі будинки-інтернати, психоневрологічні інтернати тощо.

Типовим положенням про територіальний центр соціаль­ного обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездат­них громадян, затвердженим наказом Міністерства соціаль­ного захисту населення України від 1 квітня 1997 р. № 44, передбачено, що територіальні центри соціального обслуго­вування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян (далі — територіальні центри) є спеціальними державними установами, які надають послуги пенсіонерам, інвалідам, одиноким непрацездатним громадянам та іншим соціально незахищеним громадянам вдома, в умовах стаціонарного,' тимчасового та денного перебування, які спрямовані на під тримання їхньої життєдіяльності і соціальної активності. Те риторіальні центри створюються за рішенням відповідног органу місцевої виконавчої влади за погодженням з Міністер ством праці та соціального захисту Автономної Республік Крим, управлінням праці та соціального захисту населенн обласної, Київської та Севастопольської міських державни адміністрацій. Територіальний центр утримується за раху нок коштів, що виділяються з місцевих бюджетів на соціаль ний захист населення. До складу територіального центру мо жуть входити різні структурні підрозділи.

5.4. Суб'єкти, які забезпечують реалізацію права на соціальне забезпеченн я

Будинки-інтернати, пансіонати та інтернати є стаціонар­ними соціально-медичними закладами, призначеними для постійного проживання осіб, які потребують стороннього до­гляду, побутовогоі медичного обслуговування. Правовою ба­зою їх діяльності є Типове положення про будинок-інтернат для громадян похилого віку та інвалідів, геріатричний пансіонат, пансіонат для ветеранів війни та праці, Типове по­ложення про дитячий будинок-інтернат, Типове положення про психоневрологічний інтернат, які були затверджені на­казом Міністерства праці та соціальної політики України від 29 грудня 2001 р. № 549. Вони створюються за рішенням об­ласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, за поданням Міністерства праці та соціально­го захисту Автономної Республіки Крим, головних управ­лінь праці та соціального захисту населення обласних держ­адміністрацій, Головного управління соціального захисту населення Київської міської держадміністрації, Управління праці та соціального захисту населення Севастопольської міської держадміністрації, погодженим з Міністерством праці та соціальної політики України. Діяльність будинків-інтернатів і пансіонатів фінансується з обласних бюджетів.

Серед суб'єктів, які надають соціальне забезпечення, не­обхідно виділяти тих, що надають його на добровільних за­садах. Для юридичних осіб не існує жодних обмежень щодо можливості надання за рахунок власних коштів будь-якого виду соціального забезпечення. Вони можуть провадити свою діяльність шляхом встановлення додаткового пенсій­ного забезпечення, соціальних допомог та послуг у колек­тивному чи трудовому договорах або в порядку благодій­ництва.

Суб'єктами, які сприяють у одержанні соціального забез­печення, вважаються юридичні особи, які здійснюють пра-вовстановлюючу діяльність. До них належать: органи меди-ко-соціальної експертизи, комісії із встановлення пенсій за особливі заслуги перед Україною, органи, які видають посвідчення, що підтверджують відповідний статус (посвід-

Розділ 5. Суб'єкти права соціального забезпечення

чення учасника бойових дій, посвідчення ветерана війни, посвідчення інваліда війни, посвідчення біженця, посвідчен­ня учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи) тощо.

Основною метою діяльності цих суб'єктів у сфері соціаль­ного забезпечення є прийняття індивідуальних актів засто­сування норм права, які мають правовстановлюючий або правопідтверджуючий характер. Наприклад, Положенням про медико-соціальну експертизу, що було затверджене по­становою Кабінету Міністрів України від 22 лютого 1992 р.¹, медико-соціальні експертні комісії (МСЕК) визначають ступінь обмеження життєдіяльності людини, причину, час настання, групу інвалідності, а також ступінь втрати профе­сійної працездатності працівників, які одержали каліцтво чи інше ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням їх трудових обов'язків. Рішення МСЕК про встановлення за­значених вище обставин є правозастосувальним актом, який встановлює право громадянина на відповідні види соціально­го забезпечення (пенсію, допомогу, страхові виплати, послу­ги тощо), тобто основною функцією МСЕК є прийняття рішення про підтвердження наявності юридичного факту, що є підставою виникнення права на соціальне забезпечення. '

Ще одним суб'єктом права соціального забезпечення, ос­новним завданням якого є ухвалення правовстановлюючого рішення, є Комісія з встановлення пенсій за особливі заслуги перед Україною при Кабінеті Міністрів України. Відповідно до Положення про неї², Комісія призначає пенсії за особливі заслуги перед Україною особам, перелік яких наведено у За­коні «Про пенсії за особливі заслуги перед Україною», а в разі смерті цих осіб — членам їхніх сімей. Комісія ухвалює рішення про призначення громадянинові пенсії за особливі

¹ Зібрання постанов Уряду України. — 1992, — №3. — Ст. 68.

² Постанова Кабінету Міністрів України «Питання Комісії з встановлення пенсій за

особливі заслуги перед Україною при Кабінеті Міністрів України» від 20 жовтня 2000 р. № 1578 // Офіційний вісник України. — 2000. — № 43. — Ст. 1838.

5.4. Суб'єкти, які забезпечують реалізацію права па соціальне забезпечення

заслуги перед Україною, яке надсилається органу, що прова­дить виплату пенсії. Отже, як і медико-соціальна експертна комісія, Комісія з встановлення пенсій за особливі заслуги перед Україною при Кабінеті Міністрів України лише ухва­лює рішення про встановлення права на соціальне забезпе­чення (у вигляді пенсії), а виконання його, тобто надання відповідного виду соціального забезпечення, покладається на інші органи.

Запитання для самоконтролю

1. Назвіть властивості, що характеризують суб'єктів права со-

ціального забезпечення.

2. Запропонуйте критерії класифікації суб'єктів права соціального

забезпечення.

3. Визначте зміст правосуб'єктності фізичних осіб за правом со-

ціального забезпечення.

4. Які особливості притаманні спеціальному правовому статусу

фізичних осіб за правом соціального забезпечення?

5. Назвіть державні органи, які виступають суб'єктами права

соціального забезпечення.

6. Визначте особливості правового становища соціальних страхо-

вих фондів.

Література

1. Болотіна Н. Право людини на соціальне забезпечення в Україні:

проблема термінів і понять // Право України. — 2000. — №4.— С. 35-39.

2. ЗахаровМ. Л., Тучкова 9.Г. Право социальногообеспеченияРос-

сии. — М.: Изд-во БЕК, 2002. — 560 с.

3. Иванова Р. И. Правоотношения по социальному обеспечению в

СССР. — М.: Изд-во МГУ. — 1986. — 174 с.

4. Статків Б. Суб'єкти правовідносин у сфері соціального забез-

печення // Право України. — 2003. — № 2. — С. 39-44.

Ч. * і •■!(.

іМ ■

Розділ 6 Соціальні ризики

Поиск по сайту: