Розділ 3. Джерела (форми) права соціального забезпечення. Здійснення конституційного права на охорону здоров'я передбачає й заборону приховувати від населення факти

Здійснення конституційного права на охорону здоров'я передбачає й заборону приховувати від населення факти, що становлять загрозу для здоров'я.

У ст. 52 Конституції України проголошуються права ди­тини. Основні її положення зводяться до закріплення рівно­правності дітей незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним. Зазначається, що будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідують­ся за законом. Держава піклується про дітей-сиріт (утримує та виховує їх), а також про дітей, позбавлених батьківського піклування, заохочує і підтримує благодійницьку діяльність щодо дітей.

Таким чином, у другому розділі Конституції України «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина» перед­бачено широке коло прав у сфері соціального захисту, пе­релік яких не є вичерпним. Важливо, що ці права є невідчу-жуваними та непорушними. Жодна людина не може бути позбавлена своїх прав ні державним актом, ні будь-чиєю во­лею, незалежно від того, чи це воля однієї людини, чи групи людей, чи навіть більшості народу; і сама людина також не може їх комусь передати чи скасувати своїм власним бажан­ням. Непорушність цих прав означає, що вони не можуть бу­ти скасовані; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту й обсягу існуючих прав і свобод¹.

Реалізація прав людини і громадянина у сфері соціально­го забезпечення, закріплених у Конституції України, здійс­нюється на підставі законів, які врегульовують відповідно інститути права соціального забезпечення, та законів, що стосуються інших галузей права, але містять положення що­до соціального захисту. Такі закони поділяються на консти­туційні та звичайні. Конституційні закони приймаються з питань, безпосередньо врегульованих Основним Законом і на його виконання. Всі інші закони називаються звичайними та мають об'єктом регулювання відносини соціального забезпе-

¹ Стаття 22 Конституції України.

3. 3. Нормативно-правові акти як джерела права соціального забезпечення...

чення, які не випливають безпосередньо із конституційних положень.

До конституційних законів належать акти, ухвалені пе­редусім на виконання положень ст. 46 Конституції України. Це закони «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», «Основи законодавства України про загально­обов'язкове державне соціальне страхування», «Про держав­ну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям»¹, «Про за­гальнообов'язкове державне соціальне страхування на випа­док безробіття»².

На розвиток ст. 50 Конституції України, яка проголошує: «Кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шко­ди», було прийнято Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильсь­кої катастрофи»³ та «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характе­ру»⁴.

Звичайні закони можуть бути або повністю присвячені ре­гулюванню відносин соціального забезпечення, як, напри­клад, Закон України «Про формування Фонду для здійснен­ня заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катаст­рофи та соціального захисту населення»,_або ж вони можуть стосуватися іншої сфери, але містити окремі норми щодо соціального забезпечення. Такими, зокрема, є Закони Ук­раїни «Про державну службу», «Про статус суддів», «Про наукову і науково-технічну діяльність» тощо.

Серед найважливіших законів конституційного плану, які безпосередньо стосуються соціального забезпечення, є акти, що регулюють відносини загальнообов'язкового дер­жавного соціального страхування. Базовим законом тут, без­перечно, вважаються Основи законодавства України про за-

¹ Відомості Верховної Ради України. — 2000. — № 35. — Ст. 662. ²Відомості Верховної Ради України. — 2000. — № 22. — Ст. 370. ³Відомості Верховної Ради України. — 2000. — № 22. — Ст. 172. ⁴ Урядовий кур'єр. — 2000. — 16 серпня.

Розділ 3. Джерела (форми) права соціального забезпечення ___________________

гальнообов'язкове державне соціальне страхування¹ від 14 січня 1998 р. Це конституційний закон, прийнятий відповідно до положень ст. 46 Конституції України, яка ви­значає соціальне страхування як одну з гарантій права гро­мадян на соціальний захист. Одночасно він є первинним та загальним щодо інших законів, які стосуються соціального страхування й конкретизують його положення: це Закони України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне стра­хування»², «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»³ та «Про загально­обов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»⁴, «Про загальнообов'яз­кове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими наро­дженням та похованням»⁵.

В Основах законодавства України про загальнообов'язко­ве державне соціальне страхування визначається поняття «соціального страхування» як система прав, обов'язків і га­рантій, що передбачає надання соціального захисту, в тому числі і матеріального забезпечення непрацездатних внаслі­док настання соціальних ризиків громадян, за рахунок спеціальних грошових фондів, які формуються зі страхових внесків роботодавців, громадян, а також бюджетних та інших коштів.

Закон також визначає ряд основоположних понять со­ціального страхування. Суб'єктами права на забезпечення за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням є громадяни України, іноземні громадяни, особи без грома­дянства та члени їх сімей, які проживають в Україні. Якщо положення ратифікованих міжнародних договорів України

¹ Відомості Верховної Ради України. — 1998. — № 23. — Ст. 121.

² Праця і зарплата. — 2003. — № 32.

³ Відомості Верховної Ради України. — 2000. —№ 22. — С. 370.

⁴ Офіційний вісник України. — 1999. — № 42.

⁵ Праця і зарплата. — 2001. — № 8.

!І Л Нормативно-правові акти як джерела права соціального забезпечення...

передбачають інше, то діють норми міжнародних договорів. Суб'єктами загальнообов'язкового державного соціального страхування є застраховані особи (в окремих випадках — члени їх сімей), страхувальники (роботодавці та застрахо-ішні особи) та страховики (цільові фонди пенсійного, медич­ного страхування, страхування на випадок безробіття; від нещасних випадків на виробництві та професійних захворю­вань; у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності і витра­тами, пов'язаними з народженням та похованням). Керів­ництво та управління окремими видами соціального страху­вання, збір, акумуляція страхових внесків, фінансування виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням здійснюються страховими фондами, які є не-комерційними самоврядними організаціями, що діють на підставі статутів. Усі застраховані громадяни є членами відповідних цільових страхових фондів, кошти яких не включаються до Державного бюджету України. Управління страховими фондами здійснюється державою та представни­ками суб'єктів страхування. Органами управління фондів є правління та виконавчі дирекції. Нагляд за діяльністю цільових страхових фондів здійснює Наглядова рада, дер­жавний нагляд — центральні органи виконавчої влади, упов­новажені Кабінетом Міністрів України. Закон визначає види і умови надання соціальних послуг та матеріального забезпе­чення за загальнообов'язковим державним соціальним стра­хуванням з відповідних цільових фондів. Усі суб'єкти загальнообов'язкового державного соціального страхування несуть відповідальність за належне виконання своїх обов'яз­ків відповідно до законодавства України.

Основним законом у сфері пенсійного забезпечення є За­кон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», прийнятий 9 липня 2003 р. Цей Закон, від­повідно до Конституції України та Основ законодавства Ук­раїни про загальнообов'язкове державне соціальне страху­вання, визначає принципи, засади і механізми функціону­вання системи загальнообов'язкового державного пенсійного

Розділ 3. Джерела (форми) права соціального забезпечення

страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсі" надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, щ формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бі~ джетних та інших джерел. Закон також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінан­сування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застра­хованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам.

9 квітня 1992 р. було прийнято Закон України «Про пен­сійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальниць­кого і рядового складу органів внутрішніх справ», що теж належить до джерел права соціального забезпечення. Цей Закон визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпе­чення лише громадян України, оскільки іноземці та особи без громадянства, що проживають на території нашої держа­ви, не можуть бути суб'єктами військового обов'язку.

Категорії осіб, на яких поширює свою дію закон, визна­чені у його преамбулі: це військовослужбовці всіх військо­вих формувань, що створюються в Україні; особи началь­ницького і рядового складу органів внутрішніх справ України; особи начальницького складу податкової міліції, особи начальницького і рядового складу кримінально-вико­навчої системи та члени їхніх сімей, військовослужбовці колишніх Збройних Сил СРСР, органів державної безпеки і внутрішніх справ СРСР, а також військовослужбовці, що проходили службу у складі першого Чехословацького армій­ського корпусу в період Великої Вітчизняної війни.

Законом визначаються види пенсійного забезпечення військовослужбовців та прирівняних до них осіб. Це пенсія за вислугу років, пенсія по інвалідності та пенсія в разі втра­ти годувальника.

Крім пенсій, особи, перелічені у Законі України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб началь­ницького і рядового складу органів внутрішніх справ», ма­ють право також на допомоги, порядок виплат і розмір яких встановлюється Кабінетом Міністрів України. Джерелом ви-

• І ..7. Нормативно-правові акти як джерела права соціального забезпечення...

плат за цим законом є кошти Державного бюджету України. Крім того, нарахування та виплата пенсій здійснюється не органами соціального страхування, а органами соціального.шхисту населення, Міністерством оборони України, Держав­шім комітетом у справах охорони державного кордону Ук­раїни, Державною податковою адміністрацією України та пішими органами виконавчої влади.

Ще одним законом, який належить до джерел права со­ціального забезпечення, є Закон України «Про пенсії за особ­ливі заслуги перед Україною»¹. У ньому визначаються ос­новні засади державної політики щодо громадян, які мають ііпачні заслуги у сфері державної, громадської або госпо­дарської діяльності, досягнення у галузі науки, культури, освіти, охорони здоров'я, фізичної культури і спорту тощо.

Серед законів, що безпосередньо не стосуються сфери соціального забезпечення, але містять норми, які регулюють відносини, що є предметом права соціального забезпечення, можна виділити передусім Закони України «Про державну службу», «Про статус народного депутата», «Про прокурату­ру», «Про статус суддів». Вони визначають засади пенсійно­го забезпечення та соціальний захист ще одного виду спеціальних суб'єктів цієї галузі.

Пенсійне забезпечення осіб, що мають право на пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу», здійснюється за умови наявності загального трудового стажу 25 і 20 років відповідно для чоловіків та жінок за умови ста­жу державної служби не менше 10 років. Призначення пенсії за Законом України «Про державну службу» можливе лише в разі, якщо особа виходить на пенсію, звільняючись з поса­ди державного службовця.

Закон України «Про статус народного депутата» встанов­лює особливості обчислення стажу роботи, що дає право на призначення пенсії. Зокрема, до загального стажу роботи (служби) за спеціальністю зараховується не лише час роботи

¹ Відомості Верховної Ради України. —2000. — № 35. — Ст. 662.

Поиск по сайту: