Розділ 3. Джерела (форми) права соціального забезпечення

го забезпечення в разі безробіття, хвороби, інвалідності, овдовіння, настання старості або іншого випадку втрати за­собів до існування з незалежних від людини обставин, а також якщо винагорода за працю, якою займається особа, не забезпечує такого рівня для неї самої та її сім'ї. Декларація визнає, що материнство та дитинство дають право на особли­ву турботу та допомогу і звертає увагу на те, що всі діти, які народилися в шлюбі чи поза шлюбом, повинні користувати­ся однаковим соціальним захистом¹.

У Міжнародному пакті про економічні, соціальні і куль­турні права² від 16 грудня 1966 р. також підтверджується право людини на соціальне забезпечення. Більше того, тут називається одне з джерел соціального забезпечення, яким відповідно до ст. 9 визнається соціальне страхування. Пак­том передбачено, що сім'я є основною ланкою суспільства і їй потрібно створювати усі необхідні умови соціального захисту та охорони. Особлива охорона має надаватися матерям, у то­му числі у допологовий та післяпологовий період. У цьому ж документі закріплено право кожного на достатній життєвий рівень, що включає належне харчування, одяг, житло та постійне поліпшення життєвих умов.

Декларація соціального прогресу і розвитку³, проголоше­на резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 11 грудня 1969 р., у тринадцяти статтях узагальнила принципи, що містилися в Загальній декларації прав людини, Міжнарод­них пактах про права людини, Декларації прав дитини та де­яких резолюціях Організації Об'єднаних Націй. У цьому міжнародно-правовому акті було визначено цілі, яких праг-

¹ Стаття 22 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 р. //

Действующее международное право. Сборник документов. — М.: Изд-во Московского независимого института международного права, 1997. — Т. 2. — Ст. 25.

² Действующее международное право: Сборник документов. — М.: Изд-во Мос-

ковского независимого института международного права, 1997. — Т. 2. — С. 10.

³ Международньїе актьі о правах человека: Сборник документов. — М.: Издатель-

ская группа «Норма-Инфра-М», 1998. — С. 324.

3.2. Акти договірного характеру, що є джерелами права соціального...

и<* досягти міжнародне співтовариство, а також засоби і ме­тоди їх досягнення.

Зокрема відзначається, що соціальний прогрес та розви­ток повинні бути спрямовані на:

— надання соціального захисту та послуг соціального пік­лування, створення та поліпшення системи соціального за-Лозпечення і страхування всіх осіб, які в силу хвороби, не працездатності або похилого віку тимчасово або постійно не можуть заробляти на прожиття, з тим, щоб забезпечити на­лежний рівень життя для таких осіб, їх сімей та утриманців;

— охорону прав матері і дитини; турботу про виховання і здоров'я дітей, проведення заходів, спрямованих на охорону здоров'я і добробуту жінок та особливо працюючих матерів під час вагітності та матерів з грудними дітьми, а також мате­рів, заробіток яких є єдиним джерелом забезпечення сім'ї, на­дання жінкам відпусток і допомог у зв'язку з вагітністю і ма­теринством із збереженням за ними місця роботи і зарплати;

— захист прав і забезпечення добробуту дітей, осіб похи­лого віку та інвалідів; забезпечення захисту тих осіб, які ма­ють фізичні та розумові вади¹.

Декларація наводить широкий перелік засобів та методів досягнення цих цілей.

Особливу увагу світової спільноти впродовж минулого сто­ліття привертали права дитини як однієї з найменш захище­них категорій населення. З приводу захисту прав дитини бу­ло проголошено чимало декларацій та угод. Положення, спрямовані на захист прав дитини, містяться майже у кож­ному міжнародно-правовому акті з прав людини. Необхід­ність в такому особливому захисті дітей була передбачена Женевською Декларацією прав дитини 1924 р. і Деклара­цією прав дитини, ухваленою Генеральною Асамблеєю ООН 20 грудня 1959 р. Норма про захист прав дитини є і у Між­народному пакті про громадянські та політичні права (стат-

¹ Международная защита прав и свобод человека: Сборник документов. — М.: Юри-дическая литература, 1990.—С. 328.

Розділ 3. Джерела (форми) права соціального забезпечення

ті 23 і 24), в Міжнародному пакті про економічні соціальні* культурні права (ст. 10), а також у статутах і відповідних д кументах спеціалізованих установ і міжнародних організа цій, що займаються питаннями добробуту дітей.

Декларація прав дитини¹, прийнята резолюцією Генерал ної Асамблеї ООН 20 листопада 1959 р., вказує, що дити «внаслідок її фізичної та розумової незрілості, необхід спеціальна охорона і турбота, в тому числі і належний прав вий захист, як до, так і після народження...». Крім того, п «людство зобов'язане давати дитині все найкраще», дити повинна «за будь-яких обставин бути серед тих, хто перши отримує захист та допомогу»². Метою проголошення Декла. рації Генеральна Асамблея визначила забезпечення щасли­вого дитинства, користування передбаченими правами і сво­бодами — на їх власне благо і на благо суспільства. Преамбу­ла Декларації закликає всіх — батьків, а також чоловіків і жінок як окремих осіб, добровільні організації, місцеву вла­ду та національні уряди — до того, щоб вони визнали ці пра­ва і домагалися їх дотримання як законодавчими шляхами, так і іншими способами. В Декларації викладено 10 прин­ципів, на яких мають базуватися національні законодавчі та інші заходи. Серед принципів, що проголошують визнання багатьох притаманних дитині прав, таких як право на ім'я та громадянство, освіту, право на створення умов для її фізич­ного, духовного, розумового розвитку, атмосфери любові та розуміння, визначено, що дитина повинна користуватися благами соціального забезпечення. їй має належати право на здорове зростання і розвиток. З цією метою спеціальний до­гляд і охорона повинні бути забезпечені як їй, так і її матері, включаючи допологовий і післяпологовий догляд. Дитині має належати право на належне харчування, житло, розваги та медичне обслуговування.

¹ Международная защита прав и свобод человека: Сборник документов. — М.: Юри-

дическая литература, 1990. — С. 385.

² Принцип 8 Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 р. // Международная

защита прав и свобод человека. -— М.: Юридическая литература, 1990. — С. 387.

3.2. Акти договірного характеру, що є джерелами права соціальног о...

Гуманізм держави, моральність суспільства характеризує їх ставлення до своїх найслабших членів, якими, без сум­ніву, є інваліди та розумово відсталі особи. Положення про.шхист їх прав містяться у більшості міжнародно-правових актів щодо захисту прав людини та прав дитини. У сімдеся­тих роках минулого століття було прийнято дві окремі дек­ларації, які стали невід'ємною частиною договірного права, спрямованого на захист інтересів соціально незахищених осіб.

Декларація про права розумово відсталих осіб¹ була прого­лошена резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 20 грудня 1971 р. У ній наголошується, що «розумово відстала особа має В максимально здійсненній мірі ті ж права, що й інші люди».

В плані соціального забезпечення проголошено, що розу­мово відстала особа має право на належне медичне обслугову­вання і лікування, а також право на відновлення працездат­ності і піклування, які дозволять їй розвивати свої здібності і Максимальні можливості. Розумово відстала особа має право на матеріальне забезпечення і на достатній життєвий рівень.

Декларація про права інвалідів², проголошена резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 9 грудня 1975 р., стала осно­вою та керівництвом для захисту прав інвалідів. Декларація визнає інвалідами будь-яких осіб, які не можуть самостійно забезпечити повністю або частково потреби нормального осо­бистого і (або) соціального життя внаслідок недоліку (врод­женого чи ні) його або її фізичних чи розумових здібностей.

Декларація наголошує, що інваліди мають право на еко­номічне та соціальне забезпечення, достатній життєвий рівень, на одержання і збереження за собою робочого місця або на заняття корисною, продуктивною і нагороджуваною діяльністю.

¹ Международньїе актьі о правах человека: Сборник документов. — М.: Изда-

тельская группа «Норма- Инфра-М», 1998. — С. 343. ^г Там само. — С. 341.

4 6-545

Розділ 3. Джерела (форми) права соціального забезпечення

Зобов'язання щодо прав людини у сфері соціального забез­печення містяться також у багатьох регіональних міжнарод­но-правових актах. Статус регіональних мають передусім акти Ради Європи. Найяскравішим зразком тут є, звичайно Європейська соціальна Хартія¹, що була ухвалена 18 жовтн 1961 р. Хартія встановлює механізм міжнародного захис економічних та соціальних прав людини для держав членів Ради Європи, до яких з 1995 р. належить і Україна. «Європейська соціальна хартія містить три категорії зо­бов'язань держав-учасниць. По-перше, держава-учасниця має прагнути до досягнення умов для ефективної реалізації на її території 19 прав і принципів політики у соціально-еко­номічній галузі, проголошених у першій частині Хартії. По-друге, кожна держава-учасниця зобов'язана забезпечити ре­алізацію щонайменше 5 з 7 прав, перелічених у другій час­тині Хартії (право на працю, на організацію профспілки, на колективне ведення переговорів, на соціальне забезпечення, на соціальну і медичну допомогу, право сім'ї на соціальний, правовий і економічний захист, право робітників-мігрантів та їх сімей на захист і допомогу). По-третє, держава-учасни­ця має визначити, які додаткові з перелічених у Хартії прав вона захищатиме на своїй території»².

Уряди держав-членів Ради Європи, ухвалюючи Хартію, дійшли згоди, що метою своєї політики, до здійснення якої вони прагнутимуть усіма відповідними засобами як націо­нального, так і міжнародного характеру, є досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися такі права та при­нципи: всі працівники та їхні утриманці мають право на соціальне забезпечення і на користування послугами со­ціального забезпечення. Інваліди мають право на соціальну реадаптацію — незалежно від причин і характеру їхньої_; інвалідності. Кожна малоімуща людина має право на сс£ ціальну та медичну допомогу. Сім'я визнана Хартією голо

¹ Международньїе актьі о правах человека: Сборник документов. —■ М.: Изда

тельская группа«Норма-Инфра-М», 1998. — С. 570. '■Юридичний словник-довідник. — К.: Решіпа, 1996. — С. 196-197.

^ 3.2. Акти договірного характеру, що є джерелами права соціального...

■ним осередком суспільства, вона має право на відповідний соціальний, правовий та економічний захист з метою забез­печення її всебічного розвитку. Крім того, матері й діти, не­залежно від сімейного стану, мають право на відповідний соціальний та економічний захист.

Для гарантування права на соціальне забезпечення До­говірні Сторони відповідно до ст. 12 Хартії зобов'язалися за­початкувати систему соціального забезпечення або підтри­мувати її діяльність, причому рівень системи соціального забезпечення повинен бути не нижчим необхідного для ратифікації Конвенції про мінімальні норми соціального забезпечення (МОП, № 102), а також докладати зусиль для поступового піднесення системи соціального забезпечення на більш високий рівень. Договірні Сторони зобов'язалися також забезпечувати рівність між власними громадянами та громадянами інших Договірних Сторін у всьому, що сто­сується прав на соціальне забезпечення, включаючи одер­жання допомоги. Право на соціальне забезпечення ре­алізується за допомогою таких засобів, як сумарне урахуван­ня періодів страхування або роботи, що були здійснені згідно із законодавством кожної з Договірних Сторін.

Україна підписала Європейську соціальну хартію, прий­няту Радою Європи 2 травня 1996 р. А вже 7 травня 1999 р. було підписано Європейську соціальну хартію (перегляну­ту), яка була ухвалена Радою Європи у 1996 р. Цей доку­мент, як зазначено у Преамбулі до нього, покликаний за­мінити Європейську соціальну хартію 1961 р. При цьому варто зазначити, що Європейська соціальна хартія (перегля­нута) містить більш широкий спектр соціальних та еко­номічних прав людини, що визнані державами — членами Ради Європи.

Наша держава відповідно до постанови Верховної Ради України «Про підготовку до ратифікації Верховною Радою України Європейської соціальної хартії від 5 листопада 1997 р. № 620/97» має намір надати обов'язковості цьому акту на території України. Хоч, очевидно, доцільніше було б

Поиск по сайту: