За правом соціального забезпечення

Страховий стаж, що є одним з юридичних фактів, які за­безпечують реалізацію соціальних прав громадян України,

є порівняно новою обставиною, з якою норми права пов'я­зують виникнення правових відносин. Ще донедавна ана­логічну функцію виконував інший юридичний факт — тру­довий стаж. Термінологічно обидві ці обставини є подібни­ми, однак вони відмінні за своїми змістовними характерис­тиками.

Трудовий стаж визначається як тривалість (період) трудо­вої діяльності особи в системі суспільної організації праці і обчислюється на підставі записів до трудової книжки працівника. На відміну від нього, страховий стаж передбачає обчислення тривалості сплати особою або на її користь інши­ми зобов'язаними суб'єктами страхових внесків до спеціаль­них страхових фондів.

Запровадження в системі соціального захисту страхового стажу замість трудового є віддзеркаленням нових еконо­мічних перетворень та змін у соціальній політиці держави. Відмова від планово-розподільчої системи та перехід до соціально-ринкових відносин, де головна увага акцентується на особистій відповідальності особи за майбутні соціальні ри­зики, зумовили переорієнтацію в оцінці юридичних фактів. Тепер для одержання особою соціальних виплат у системі за­гальнообов'язкового соціального страхування необхідним є не лише факт заняття нею суспільно корисною діяльністю, а й факт сплати соціальних страхових внесків. За відсутності останнього особа такої допомоги не отримає. Страховий стаж є своєрідним відображенням часткової участі особи у форму­ванні загальнообов'язкової державної системи соціального страхування та слугує підставою для обчислення її май­бутніх соціальних виплат.

Страховому стажу у системі права соціального забезпечен­ня надається досить важливе значення. В одних випадках з ним пов'язане виникнення самого права на відповідний вид соціального забезпечення, в інших — від його тривалості за­лежить розмір соціально-забезпечувальної виплати. Зокре­ма, при загальній тривалості страхового стажу особи до 5 ро­ків розмір допомоги по тимчасовій непрацездатності стано-

Розділ 4. Правовідносини соціального забезпечення

витиме 60 % її заробітку; від 5 до 8 років — 80 %; понад 8 років — 100%.

Найузагальненіше визначення страхового стажу містить­ся в Основах законодавства про загальнообов'язкове держав­не соціальне страхування. Тут він визначається як період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язково­му державному соціальному страхуванню та сплачуються внески (нею, роботодавцем) на страхування, якщо інше не передбачено законодавством.

Страховий стаж є водночас правостворюючим юридич­ним фактом (оскільки необхідний для призначення різних видів соціальних виплат) і правозмінюючим {його збіль­шення призводить до зміни і перегляду суми вже призначе­них пенсій). Законодавець в одних випадках надає значен­ня тривалості страхового стажу як умові для призначення того чи іншого виду соціального забезпечення (всіх видів пенсій, наприклад), а в інших — його тривалість лише пре-зюмується. Зокрема, для призначення допомоги по вагіт­ності та пологах чи у разі нещасного випадку на виробницт­ві, що спричинив втрату працездатності, законодавством не вимагається кількісного критерію страхового стажу. До­статнім вважається факт, що особа є застрахованою, а отже, передбачається, що вона є потенційним носієм страхового стажу.

Особливості обчислення страхового стажу стосовно певних видів загальнообов'язкового державного соціального страху­вання визначаються відповідними законами України. Зокре­ма, в Законі «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими з народженням та похованням» цьому присвячено статті 6 і 7, у Законі «Про загально­обов'язкове державне соціальне страхування на випадок без­робіття» це статті 4 і 5, Закон «Про загальнообов'язкове дер­жавне соціальне страхування від нещасного випадку на ви­робництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» відвів для цього статті 8-11, а Закон

4.4. Страховий стаж за правом соціального забезпечення

«Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхуван­ня» — статті 11 і 12.

Як уже зазначалося, наявність страхового стажу визна­чається фактом сплати страхових внесків (платежів) уповно­важеними суб'єктами. Розмір таких внесків встановлено за­конодавчими актами.

Базовими величинами для обчислення страхових внесків у системі загальнообов'язкового державного соціального стра­хування є заробітна плата особи або інший дохід, у тому числі і дохід від підприємницької діяльності. Страхові внески спла­чуються особою самостійно, або (та) її роботодавцем. До стра­хового стажу зараховуються також періоди трудової діяль­ності (трудового стажу) особи, набуті нею до запровадження у нашій країні загальнообов'язкової системи соціального стра­хування, тобто до 1998 р.

Страховий стаж є сукупністю відповідних періодів, протя­гом яких особа самостійно або на її користь інші уповнова­жені суб'єкти сплачують страхові внески до спеціалізованих страхових фондів. Тобто факт виконання особою якоїсь пев­ної роботи чи зайняття нею підприємницькою або іншою суспільно корисною діяльністю не впливає на характер само­го страхового стажу й не дає підстав виділяти (як це прийня­то, наприклад, щодо трудового стажу) загальний чи спе­ціальний страховий стаж. Від того, яку роботу, вид діяль­ності виконує чи посаду займає застрахована особа і які вона у зв'язку з цим має доходи, залежить лише розмір страхових внесків та розмір соціально-забезпечувальних виплат. Отже, страховий стаж за своїм характером є в усіх випадках одно­рідним явищем. І він або є, або його немає зовсім, якщо осо­ба не застрахована у встановленому законом порядку.

Тривалість страхового стажу безпосередньо впливає на зміст правомочностей суб'єктів правовідносин. Чим більша тривалість страхового стажу, тим більшими зазвичай є розміри соціальних страхових виплат. Страховий стаж є юридичним фактом, з яким пов'язано призначення усіх ви­дів пенсій у солідарній пенсійній системі, та допомоги по

Розділ 4. Правовідносини соціального забезпечення ___________________________

тимчасовій непрацездатності, а також допомоги по без­робіттю.

Деякі вчені, характеризуючи страховий стаж, виділяють як різновид останнього так званий спеціальний стаж¹. При цьому вони наголошують, що інститут спеціального стажу виник як наслідок запровадження в державі особливих про­грам пенсійного забезпечення відповідних категорій пра­цівників, тобто намагаються зосередити увагу саме на особ­ливостях умов та змісту виконуваної працівником роботи.

Як уже зазначалося, робота в певних умовах праці чи на відповідних посадах, з якою законодавець пов'язує пільгове (або за особливими правилами) забезпечення пенсіями, не може впливати на характер страхового стажу, а тому відсутні об'єктивні умови для виділення його спеціального виду. Очевидно, що йдеться не про страховий, а про трудо­вий стаж спеціального виду у його традиційному значенні. Тобто для одержання відповідного пенсійного забезпечення застрахована особа повинна мати, крім страхового стажу, ще й спеціальний трудовий стаж.

Спеціальний трудовий стаж, якому надається значення юридичного факту для виникнення соціально-забезпечу­вальних правовідносин, поділяється на два види: 1) спе­ціальний стаж, який дає право на призначення пільгового пенсійного забезпечення в солідарній системі загально­обов'язкового державного пенсійного страхування на під­ставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»; 2) так звана вислугу років як особли­вий вид спеціального страхового стажу, що зумовлює виник­нення права на пенсію за вислугу років, якщо це передбаче­но спеціальними законами.

З огляду на правила обчислення, перший вид спеціально­го трудового стажу можна поділити на декілька підвидів. Це, зокрема:

¹ Никонов Д. А., Стремоухов А. В. Право социального обеспечения. — М.: Закон и право, 2004. — С. 68-100.

4.4, Страховий стаж за правом соціального забезпечення

а) стаж на підземних роботах, на роботах з особливо
шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість
в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на
пільгових умовах, визначених Списком № I^і;

б) стаж працівників, які безпосередньо зайняті на роботах
із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість на яких
повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільго­
вих умовах, визначених Списком № 2²;

в) період трудової діяльності, яка здійснювалась в районах
Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до них³;

г) період трудової діяльності на територіях радіоактивно­
го забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи⁴.

Другий вид спеціального трудового стажу, що застосо­вується у пенсійному забезпеченні, має назву вислуга років.

Вислугою років вважаються відповідні періоди виконання особою особливого виду трудової діяльності, а саме: держав­ної служби, військової служби, служби і роботи в правоохо­ронних органах, а також іншої суспільно корисної діяль­ності, які дають право на пенсію незалежно від віку, але за умови звільнення зі служби (роботи), у зв'язку з якою при­значається пенсія⁵.

Важливою рисою вислуги років є те, що вона, як і вік та страховий стаж, належить до основних підстав, що зумовлю­ють право на пенсію. Таке її значення безпосередньо випли­ває із законодавчої презумпції про втрату професійної пра­цездатності чи придатності внаслідок тривалого виконання того чи іншого виду діяльності до настання віку, який дає право на пенсію за віком на загальних підставах.

^і Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах» від 16 січня 2003 р.

² Там само.

³ Закон "України «Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок

Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 р. № 796-ХІІ.

⁴ Україна за своїм географічним розміщенням розташована далеко від районів

Крайньої півночі. Переважно цей вид стажу береться до уваги щодо тих осіб, які за радянських часів працювали у відповідних районах. ^г' Иосифиди Д. Г. Вказ. праця. — С. 232.

Розділ 4. Правовідносини соціального забез п еченн я____________________________

Як вид спеціального трудового стажу вислугу років поділяють залежно від суб'єктів, для яких вона є не­обхідною при пільговому пенсійному забезпеченні. Найпер­ше, вислуга років використовується для нарахування і ви­плати пенсій військовослужбовцям та особам начальниць­кого і рядового складу органів внутрішніх справ. Правове її регулювання у цьому разі здійснюється на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутріш­ніх справ».

Крім того, Законом України «Про державну службу» ви­слуга років встановлена також для державних службовців. Порядок обчислення стажу державної служби визначається спеціальною постановою Кабінету Міністрів України від З травня 1994 р. До державної служби, що зараховується як вислуга років прирівнюється також трудова діяльність: 1) працівників Національного банку, які безпосередньо бе­руть участь у виконанні його функцій та займають посади, передбачені штатним розписом (Закон України «Про Національний банк України»); 2) журналістів державних і комунальних засобів масової інформації (Закон України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів»); 3) митників (Митний ко­декс України); 4) посадових осіб органів місцевого самовря­дування (крім виконання обов'язків на виборних посадах), (Закон України «Про службу в органах місцевого самовряду-^; вання»); 5) помічників-консультантів народних депутатів (Положення про помічника-консультанта народного депута-' та України); 6) працівників державних спеціалізованих^: установ судових експертиз (Закон України «Про судову ек­спертизу»); 7) дипломатичних працівників (Закон України «Про дипломатичну службу»); 8) народних депутатів (Закон України «Про статус народного депутата»).

Важливо зазначити, що стаж державної служби має по­двійне значення. З одного боку, це період, протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійно-

4.4. Страховий стаж за правом соціального забезпечення

му страхуванню, тобто йдеться про страховий стаж, що дає право на пенсійне забезпечення за Законом України «Про за­гальнообов'язкове державне пенсійне страхування». З іншо­го боку, він розглядається як спеціальна підстава пенсійного забезпечення державного службовця за Законом України «Про державну службу» (ст. 37).

Спеціальними законами передбачено порядок обчислення трудового стажу суддів (Закон України «Про статус суддів») та прокурорсько-слідчих працівників (Закон України «Про прокуратуру»). Тут, зокрема, передбачено, що періоди тру­дової діяльності цієї категорії працівників зараховуються до спеціального стажу державної служби, що дає право на соціальне забезпечення за Законом України «Про державну службу». Але періоди проходження державної служби не мо­жуть бути зараховані до спеціального стажу суддів чи проку­рорсько-слідчих працівників.

Ще одним видом вислуги років є спеціальний трудовий стаж науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів освіти III і IV рівнів акредитації. Цей вид стажу вста­новлений Законом України «Про наукову і науково-технічну діяльність» та постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку посад наукових (науково-педагогіч­них) працівників підприємств, установ, організацій, вищих навчальних закладів III—IV рівнів акредитації, перебування на яких дає право на призначення пенсії та виплату грошової допомоги у разі виходу на пенсію відповідно до ст. 24 Закону України «Про наукову та науково-технічну діяльність» від 4 березня 2001 р.

Щодо цієї категорії працівників законодавець передбачив можливість взаємного зарахування державної служби та на­уково-педагогічного стажу. Тобто періоди здійснення науко­во-педагогічної діяльності у разі необхідності зараховуються до державної служби, і навпаки.

Різновидом спеціального страхового (трудового) стажу є строкова військова служба. Період, протягом якого особа пере-

Розділ 4. Правовідносини соціального забезпечення

буває у Збройних Силах, виконуючи свій загальний військо­вий обов'язок, зараховується до стажу будь-якого виду.

4.5. Процедурні правовідносини

Процедурними правовідносинами, що є складовим еле­ментом правових відносин соціального забезпечення, можна вважати врегульовані галузевими нормами відносини, які виникають в результаті встановлення юридичних фактів, що є необхідними для функціонування соціально-забезпечу­вальних правовідносин.

Процедурні правовідносини вважаються допоміжними правовими відносинами. їх основним призначенням є спри­яння у виникненні і створенні умов для реалізації матеріаль­них правовідносин. За своїм характером вони належать до так званих правозастосовчих правових відносин. Об'єктом цих правовідносин є юридично значиме рішення компетент­ного органу про встановлення відповідних юридичних фактів.

Процедурні правовідносини виникають у результаті доб­ровільного волевиявлення особи, яка претендує на той чи інший вид соціального забезпечення. Зазвичай воно вира­жається у формі заяви самої особи або її законних представ­ників до відповідного уповноваженого органу про встанов­лення юридично значимого факту для призначення конкрет­ного виду соціального забезпечення. Слід мати на увазі, що для виникнення процедурних правовідносин на момент по­дачі такої заяви особа повинна мати суб'єктивне право на от­римання певного виду соціального забезпечення. Тому зако­нодавець зобов'язує громадянина разом із заявою подавати необхідні документи, що підтверджують це його право. Без них заява сама по собі не матиме юридичного значення для вирішення питання по суті.

Суб'єктами процедурних правовідносин соціального за­безпечення виступають: з одного боку — фізична особа, що звертається до компетентного органу за встановленням відповідного юридично значимого факту, а з іншого — упов-

4.5. Процедурні правовідносини

новажені державою органи, на які покладається обов'язок встановлювати юридичні факти та приймати рішення про призначення соціального забезпечення.

Основу змісту процедурних правовідносин становлять взаємні права і обов'язки учасників цих правових відносин. На уповноважений орган покладається обов'язок встановити юридичний факт та призначити за наявності всіх необхідних об'єктивних підстав і документів, що їх підтверджують, той чи інший вид забезпечення, на який претендує і має право громадянин. Особа ж має право звернутися із заявою до ком­петентного органу про встановлення відповідних юридичних фактів та призначення належного їй виду соціального забез­печення. При цьому на неї покладається обов'язок подати не­обхідні документи і докази, що підтверджують її право на соціальне забезпечення. Додатковими елементами змісту процедурних правовідносин можуть бути інші взаємні права й обов'язки сторін: право вимагати від зобов'язаного суб'єкта сприяти у встановленні доказів, яких не вистачає; право вимагати своєчасного виконання зобов'язань іншою стороною; за наявності права на декілька видів соціального забезпечення, що виключають один одного, обирати на влас­ний розсуд один із них тощо.

Визначальним для змісту цих правовідносин є, безпереч­но, конституційне право особи, якому відповідає кореспон­дуючий обов'язок компетентного правозастосовчого органу розглянути заяву із доданими до неї документами та прийня­ти відповідне рішення — встановити юридичний факт або ж зафіксувати наявність повного юридичного складу з призна­ченням конкретного виду соціального забезпечення.

Саме результат діяльності компетентних органів, що фіксується у відповідному рішенні і який в подальшому стає юридично значимим фактом, необхідним для виникнення матеріальних соціально-забезпечувальних правовідносин, є об'єктом процедурних правовідносин.

Для з'ясування характерних особливостей процедурних правовідносин їх прийнято поділяти на окремі види. Зокре-

Розділ 4. Правовідносини соціального забезпечення

ма, з огляду на матеріальні правовідносини, які вони обслу говують, розрізняють: процедурні правовідносини у пенсій­ному забезпеченні; процедурні правовідносини у сфері соціальних допомог тощо.

За цільовим призначенням процедурні правовідносини соціального забезпечення можна класифікувати на пра­вовідносини, які пов'язані із встановленням юридичних фактів, та правовідносини, які спрямовані на констатацію юридичного фактичного складу та призначення конкретного виду соціального забезпечення. До першої групи належать правовідносини, що постають між: особою та відповідними органами медичних лікувальних закладів з приводу встанов­лення факту тимчасової непрацездатності, або ж причини і ступеня стійкої втрати працездатності із встановленням гру­пи інвалідності; органами РАГСу з приводу встановлення факту смерті, народження; органами праці та соціального за­хисту з приводу підтвердження факту малозабезпеченості то­що. Другу групу становлять, наприклад, правовідносини, що виникають між громадянином та пенсійними фондами з при­воду призначення відповідної пенсійної виплати, або пра- ■ вовідносини, у яких беруть участь органи праці та соціально­го захисту щодо призначення різних видів допомог.

Поиск по сайту: