Розділ 3. Джерела (форми) права соціального забезпечення. соціального забезпечення, та формулюють принципи, на яких повинно вибудовуватися це право

соціального забезпечення, та формулюють принципи, на яких повинно вибудовуватися це право.

Крім принципів, міжнародно-правові акти встановлюють також основні права різних категорій суб'єктів права соціального забезпечення, умови реалізації цих прав, міні­мальний рівень допомог та виплат. Законодавство України розвиває і конкретизує положення договорів, враховуючи економічні та соціальні чинники. Переважно норми багатос­торонніх міжнародно-правових актів щодо соціального за­безпечення не є нормами прямої дії, а тому потребують до­даткового втручання з боку компетентних органів України.

Чимало у системі джерел права соціального забезпечення є двосторонніх угод, які містять норми прямої дії, зокрема: Угода між Україною і Королівством Іспанія про соціальне за­безпечення громадян¹; Угода між Урядом України та Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам про взаємне працевлаш­тування громадян і їх соціальний захист² тощо.

Велике значення для громадян України, які перебувають на законних підставах на території держав, котрі є Договір­ними Сторонами в міжнародних угодах з питань соціального забезпечення, має домовленість про рівний статус у цій сфері з громадянами Договірних Сторін. Такі договори укладені Україною з деякими державами, що входять до складу СНД. Це, зокрема, Угода між Урядом України та Урядом Рес­публіки Білорусь про трудову діяльність і соціальний захист громадян України та Республіки Білорусь, які працюють за межами своїх держав³.

Крім міжнародних угод, джерелом права соціального забез­печення в Україні є також акти соціального партнерства — ко­лективні договори і угоди. Це специфічний вид угод (дого­ворів) з чітко визначеними законом сторонами, спеціальним порядком його укладення, вирішенням розбіжностей і з особ­ливим юридичним значенням.

¹ Голос УкраїнйТ^¹- 1997. — 23 грудня; Урядовий кур'єр. — 1997. — 25 грудня.

² Урядовий кур'єр. — 1998. — 10 лютого.

³ Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 26. — Ст. 113.

3.1. Поняття, загальна характеристика та класифікація джерел права...

Колективні договори (угоди), що укладаються між проф­спілками (їх об'єднаннями) як представниками інтересів найманих працівників та роботодавцями або їх представни­ками відповідно до Закону України «Про колективні догово­ри і угоди» від 1 липня 1993 р. з метою регулювання вироб­ничих, трудових і соціально-економічних відносин та узго­дження інтересів сторін, можуть містити норми, які надають працівникам додаткові, порівняно з централізованим зако­нодавством, пільги і переваги у сфері соціального захисту.

У всіх випадках при встановленні в колективному дого­ворі таких норм важливо, щоб визначені ними умови не погіршували прав найманих працівників у порівнянні з ти­ми, що їм гарантовані централізованим законодавством. Це можуть бути додаткові виплати на оздоровлення, забезпечен­ня медикаментами, путівками, доплати до пенсій ветеранам праці, пільги для жінок, що мають дітей, додаткові гарантії для інвалідів, надання житла за рахунок підприємства та інші соціальні пільги.

Залежно від рівня соціально-партнерських відносин існу­ють генеральна, галузеві, регіональні та локальні угоди, які регулюють виробничі, трудові та соціально-економічні від­носини. Прикладом угоди соціального партнерства, що укла­дається на найвищому рівні, є Генеральна угода між Кабіне­том Міністрів України, всеукраїнськими об'єднаннями ор­ганізацій і підприємців та всеукраїнськими профспілками і профоб'єднаннями на 2004-2005 роки¹. Тут, зокрема, міс­тяться норми про забезпечення щоквартального збільшення заброньованих робочих місць для працевлаштування без­робітних, посилення соціального захисту громадян України, які працюють за кордоном, тощо.

Отже, група міжнародно-правових актів, міжнародних та національних договорів є доволі вагомою у системі джерел права соціального забезпечення України. Та все ж більш по­ширеним джерелом цієї галузі права продовжує залишатися

'Урядовий кур'єр. — 2004. — № 125. — 7 липня.

Розділ 3. Джерела (форми) права соціального забезпечення

Л, /. Поняття, загальна характеристика та класифікація джерел права...

нормативно-правовий акт завдяки тому, що у порівнянні з' іншими джерелами права він має ряд істотних переваг. Зок­рема:

— у ньому найбільш чітко, повно і однозначно формулю­ються права і обов'язки учасників соціально-забезпечуваль­них відносин;

— завдяки йому існує можливість найшвидше і найпов­ніше довести зміст правових норм до безпосередніх суб'єктів суспільних стосунків;

— він забезпечує умови для адекватного і однакового ро­зуміння норм права;

— здійснює оперативне реагування на потреби правового регулювання відповідних суспільних відносин;

— нормативно-правові акти піддаються систематизації, а це сприяє полегшенню користування ними.

На відміну від актів договірного характеру, нормативно-правові акти є волевиявленням держави або всього народу, тобто приймаються тільки державними або іншими органа­ми, що наділені відповідними державно-владними повнова­женнями, і є їхнім одностороннім волевиявленням; містять у собі правові норми; назовні виражаються у вигляді письмо­вого документа встановленої форми; наділені юридичною си­лою, яка позначається на їх місці і ролі у системі законодав­ства та правового регулювання. За юридичною силою вони, відповідно, поділяються на закони та підзаконні норматив­но-правові акти.

Параметри чинності нормативно-правових актів визнача­ються трьома напрямами: а) дією у часі, тобто вони мають певний термін чинності або не обмежуються жодними тер­мінами; б) просторовим базисом, на який поширюється чин-, ність нормативно-правового акта; в) колом осіб, які підпада­ють під дію нормативно-правового акта, тобто у яких завдя-. ки цьому акту виникають конкретні юридичні права та обов'язки.

Нормативно-правові акти, що регулюють соціально-забез­печувальні відносини, містять, як правило, норми прямої дії

ті» поширюються на всю територію України. За колом осіб їх чинність поширюється на всіх громадян України, які перебу-мають на території нашої держави, а також на тих громадян, що виїхали за кордон, якщо інше не встановлено міжнарод­ними угодами України. Крім того, у сфері дії нормативно-Нравових актів соціального забезпечення можуть перебувати Іноземці та особи без громадянства. Наприклад, Основами за­конодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 р. передбачено, що право на забезпечення за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням мають застраховані громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства та чле­ни їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не перед­бачено законодавством України, а також міжнародним дого­вором України, згода на обов'язковість якого надана Верхов-! ною Радою України.

Окремі положення нормативно-правових актів України можуть не поширюватися на громадян іноземних держав. Це можливо у тих випадках, коли таким актом визначаються права спеціальних суб'єктів права соціального забезпечення, до яких іноземці та особи без громадянства належати не мо­жуть — наприклад, військовослужбовці, особи, які стали жертвами політичних репресій в Україні тощо.

Одночасно існує велика кількість нормативно-правових актів, що стосуються лише певних категорій суб'єктів права соціального забезпечення: інвалідів, осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Є також акти, що по­ширюються на спеціальних суб'єктів права соціального за­безпечення, таких як військовослужбовці, науково-педа­гогічні працівники, державні службовці, народні депутати.

Характеристику нормативно-правових актів з права со­ціального забезпечення можна також здійснити на підставі їх класифікації. І для цього існують найрізноманітніші кри­терії. Це може бути класифікація за суб'єктами ухвалення; за вже згадуваною юридичною силою нормативно-правових актів; за сферою дії; за ступенем загальності правових норм;

'*,'*'-1і?і^^№ї^іЩЩ^й'^ї^^^'ЧЙ^^!І^!Й'*'','^ІІІ'^а'*¹'""'"

Розділ 3. Джерела (форми) права соціального забезпечення __________________

за характером волевиявлення; за правовими інститутами; зо часом дії.

Отже, за суб'єктами ухвалення нормативно-правові акти права соціального забезпечення належать до актів, що вида­ються органами держави та недержавними органами, яким делеговано право ухвалювати такі акти (акти страхових фондів); за сферою дії вони поділяються на загальнодержавні та локальні; за ступенем загальності правових норм — на за­гальні та спеціальні.

За юридичною силою ці джерела можна класифікувати на закони України та підзаконні нормативно-правові акти. З-поміж останніх виділяють: укази Президента України, по­станови Кабінету Міністрів України, нормативні акти мініс­терств та відомств, нормативно-правові акти органів місце­вого самоврядування.

Закони України як акти вищої юридичної сили з огляду на їх значимість та місце у системі законодавства соціально­го забезпечення поділяються на:

— конституційні, або основні. Це передусім Конституція
та закони з питань, що безпосередньо випливають із Консти­
туції. Конституція України є Основним Законом держави, в
якому серед інших визначаються права особи у сфері соціаль­
ного забезпечення. Положення, закріплені в Основному За­
коні, конкретизуються у конституційних законах. Прикла­
дом такого конституційного закону може бути Закон України
«Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали
внаслідок Чорнобильської катастрофи»¹, який конкретизує
положення абзаца 1ст. 50 Конституції України: «Кожен має
право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на
відшкодування завданої порушенням цього права шкоди»;

— звичайні, або поточні. Це всі інші чинні в державі зако­
ни. До цієї групи законів у сфері соціального забезпечення
можна віднести Закон України «Про формування Фонду для

¹ Законодавство України про соціальне забезпечення. — Л., 2002. — С. 368.

9.1. Поняття, загальна характеристика та класифікація джерел права...

йдіЙснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильсь­кої катастрофи та соціального захисту населення».

Підзаконні нормативно-правові акти ухвалюються ком­петентними органами на підставі закону та спрямовані на Лоро виконання. У праві соціального забезпечення до них на­лежать укази Президента України; постанови Кабінету Мі­ністрів України; інструкції, положення, розпорядження міністерств та відомств України; нормативно-правові акти органів місцевого самоврядування. Питома вага підзаконних ііктів у системі законодавства соціального забезпечення України достатньо велика.

Підзаконні акти іноді ще називають похідними чи конкре­тизуючими. Такими, зокрема, є затверджені постановами Кабінету Міністрів України «Положення про порядок роз­слідування та ведення обліку нещасних випадків, професій­них захворювань і аварій на виробництві», а також «Поря­док видачі свідоцтва про загальнообов'язкове державне со­ціальне страхування».

Для зручності користування законодавством велике зна­чення має його систематизація, згрупування за галузями чи мідгалузями права. Особливо це є важливим для права со­ціального забезпечення через складність врегульованих ним правовідносин, значну кількість спеціальних суб'єктів, ши­роке коло інститутів цієї галузі та множинність нормативно-правових актів.

Залежно від підгалузей та правових інститутів норматив­но-правові акти соціального забезпечення можна системати­зувати з огляду на зміст врегульовуваних ними соціально-за­безпечувальних відносин на:

1) загальне законодавство;

2) нормативно-правові акти, що врегульовують: ^;і

— організаційно-правові основи соціального страхування;

— пенсійне забезпечення;

— систему допомог;

— соціальний захист громадян, які постраждали внаслі­док Чорнобильської катастрофи;

Розділ 3. Джерела (форми) права соціального забезпечення

— соціальний захист інвалідів;

— соціальний захист ветеранів війни та праці;

— соціальних захист жертв політичних репресій¹. Можуть застосовуватися й інші критерії систематизації

нормативно-правових актів у сфері соціального забезпечен­ня. Зрештою, всі вони спрямовані на створення можливостей для найбільш ефективного застосування джерел, що регулю­ють соціально-забезпечувальні відносини.

Відзначимо ще один з видів джерел цієї галузі, який за усіма об'єктивними ознаками не зовсім вписується у за­декларовану на початку структуру нормативних договорів та нормативно-правових актів. Йдеться про акти, що ухвалю­ються страховими фондами.

Страхові фонди є органами, які здійснюють керівництво та управління окремими видами загальнообов'язкового дер­жавного соціального страхування. Вони належать до неко-мерційних самоврядних організацій, що діють на підставі статутів, затверджених у встановленому законами України порядку.

У межах своєї компетенції страхові фонди вправі ухвалю­вати документи нормативного характеру, які стосуються прав і обов'язків страхувальників та застрахованих осіб. Такі акти підлягають державній реєстрації в порядку, вста­новленому для реєстрації нормативно-правових актів ор­ганів виконавчої влади. Тобто з моменту такої реєстрації во­ни отримують державне санкціонування і набувають ознак правових актів. А отже, ми маємо особливий вид джерел пра­ва, який є характерним для сфери відносин соціального стра­хування. Це є один з варіантів так званого санкціонованого законодавства. Разом із іншими нормативно-правовими ак­тами та нормативно-правовими договорами вони забезпечу­ють повноту правового регулювання відносин у сфері со­ціального захисту громадян України.

к

¹ Законодавство України про соціальне забезпечення. — Л., 2002. — С. 434.

3.2, Акти договірного характеру, що є джерелами права соціального...

Поиск по сайту: