Розділ 2. Принципи права соціального забезпечення

та впливають на характер соціально-забезпечувальних пр вовідносин. Тобто завдяки цим керівним засадам пра соціального забезпечення органічно вписується в єдину систему вітчизняного права, стає її невід'ємним елементом.

Принципи соціального права, що більше відомі як між­галузеві принципи, є свого роду проміжною (сполучною) ланкою між загальноправовими та галузевими принципами. Вони базуються на перших і виступають основою для форму­вання інших, відображаючи при цьому специфіку всіх галу­зей, які формують соціальне право загалом. До них належать такі принципи: право на захист від безробіття; право на охо­рону здоров'я; піклування держави та підтримка сім'ї, мате­ринства, дитинства; право літніх громадян, інвалідів на соціальних захист; право на захист від злиденності та ін.

На цих принципах ґрунтується усе соціальне право. Вони визначають сутність цієї правової спільності і в той же час виступають основою для виділення з них більш конкретних засад, на яких зрештою формуються окремі галузі, що вхо­дять до складу соціального права.

Принципи права соціального забезпечення — теж не ос­тання ланка в системі засад, на яких будується правове регу­лювання соціально-забезпечувальних відносин. Вони визна­чають тільки основні напрями впливу на сферу соціального забезпечення. Безпосередній зміст цієї галузі права, її внутрішню структуру та подальший розвиток і функціону­вання визначають принципи основних правових інститутів права соціального забезпечення. Зазвичай, принципи окре­мих інститутів (пенсії, допомоги, соціальне страхування то­що) можуть знаходити своє відображення безпосередньо в за­конодавстві або ж їх виводять з правової матерії і формують у науковій літературі. Наприклад, керівними засадами для інституту пенсій називають такі положення: низький пен­сійний вік, диференціація пенсійного віку за ознаками статі

¹ Иосифиди Д. Г. Вказ. праця. — С. 110.

$ 'Ле гальна характеристика принципів права соціального забезпечення

Характеризуючи принципи права соціального забезпе­чення, необхідно зазначити, що суспільні відносини, які регулюються нормами цієї галузі, належать до так званих ІІдносин перерозподілу. Право соціального забезпечення встановлює відповідну міру споживання у процесі роз­поділу тих ресурсів, які суспільство виділяє для потреб белробітних, хворих, інвалідів, знедолених тощо. А ос­кільки такі ресурси не є безмежними і залежать від стану економічного розвитку країни, то нерідко принципи цієї Гелузі залишаються якби не до кінця витриманими у про­цесі правового регулювання і «працюють» в основному на Перспективу. Насамперед це стосується тих принципів, ЯКІ спрямовані на забезпечення нужденним рівня соціаль­них виплат не нижче державних і міжнародних стандартів соціального захисту. Проте це не означає, що такі принци­пи не вписуються у загальну теорію про об'єктивний ха­рактер принципів права і їх не потрібно враховувати в про­цесі правотворчості. Недостатня ефективність правових норм, ухвалених у порушення таких принципів, повинна розглядатися як тимчасове явище перехідного періоду. В цьому разі принципи права якраз і відіграють роль орієн­тирів для законодавця, досягнення яких у майбутньому означатиме забезпечення соціального захисту у державі на рівні, що визначається міжнародними стандартами.

2.2. Загальна характеристика принципів права соціального забезпечення

Галузеві принципи, що виражають сутність та призначен­ня норм, покликаних регулювати соціально-забезпечувальні ■ідносини, за своїм значенням та важливістю можна вважа­ти абсолютно рівнозначними для права соціального забезпе­чення. Послідовність розміщення їх у класифікаційному ря­ду з верху до низу є досить умовною. Вона базується переваж­но на існуючих традиціях, що склалися в науці права соціального забезпечення. Провідні науковці, характеризу-

ЯЧЧР'"'

Розділ 2. Принципи права соціального забезпечення

ючи основні засади цієї галузі, подавали принципи права са­ме у такій послідовності. Тому, наприклад, розташування принципу відповідності соціального забезпечення міжнарод­ним стандартам соціального захисту в кінці переліку тих за­сад, на яких базується право соціального забезпечення, не можна сприймати як результат другорядності чи меншовар­тості його серед інших принципів, що посідають більш ви­сокі позиції в загальному ряду основних засад. Насправді ж роль і значимість цього принципу для права соціального за­безпечення є такими ж об'єктивними і важливими, як і всіх інших. Більше того, він фактично відображає одне з не­від'ємних соціальних прав людини і міститься у багатьох міжнародно-правових актах та є своєрідним фундаменталь­ним положенням, яке безпосередньо впливає на формування інших закономірностей розвитку права соціального забезпе­чення.

Зазвичай характеристику засад права соціального забез­печення у навчальній літературі розпочинають із принци­пу: всезагальність права на соціальне забезпечення. У віт­чизняних посібниках він подається як поширення права соціального забезпечення на всіх громадян, незалежно від громадянства, форми та виду суспільно-корисної діяль­ності¹, що, вочевидь, більше характеризує зміст самого принципу права, а не визнання його вихідним положенням чи ідеєю.

1. Всезагальність права на соціальне забезпечення. Цей принцип у сучасній літературі формулюється у дещо іншій редакції. Зокрема, російські автори традиційно визначають його як всезагальність соціального забезпечення², тим самим

На чальна характеристика принципів права соціального забезпечення

цантуючи увагу при його визначенні власне на «рівній жливості для кожного отримати певні види соціального Лрііпєчєння при настанні вказаних у законі юридичних фактів»¹. Тобто за такого формулювання «керівна ідея» |Принцип) спрямовується передусім на факт реалізації права ма соціальне забезпечення, на сферу правовідносин, а не на п щсне право (правові норми). Принципи ж права, як було за-мілмено, — це керівні ідеї для формування права, яке зреш-пно виступає передумовою правовідносин та визначає їх вміст.

Нагадаємо, що принципи права визначають сутність пра-«н як системи норм, становлять його основу, фундамент. А сю основою для юридичного права, як наголошувалось, є ірми загальносоціального права — права більш високого пня, що формує і визначає волю законодавця при створенні ридичного права. Тому більш правомірним буде визначати щим з принципів юридичного права соціального забезпе-.і-ііня норму, яка належить до сфери загальносоціальних прав людини, — право на соціальне забезпечення. Останнє,,ііставши своє закріплення у Загальній декларації прав лю­дини (1948), у Міжнародному пакті про соціальні, еко­номічні і культурні права (1966), стало писаним правилом,.ш яким національні системи права вибудовують правові нор­ми, що виражають всезагальність права на соціальне забез­печення. Суть цього принципу полягає у тому, що всі грома­дяни мають однакові можливості соціального забезпечення їх у разі настання визначених у законодавстві юридичних фактів незалежно від статі, раси, національності, мови, по­ходження, майнового і службового становища, місця прожи­вання, належності до релігії, політичних переконань та Інших обставин.

¹Синчук С. М., Бурак В. Я. Право соціального забезпечення України: Навч. посіб. — К.: Т-во «Знання», КОО, 2003. — С. 15.

² Захаров М. Л., Тучкова 9, Г. Вказ. праця. — С. 102; Иосифиди Д. Г. Вказ. пра­ця. — С. 95.

¹ Иосифиди Д.Г. Вказ. праця. — С. 96.

Розділ 2. Принципи права соціального забезпечення

; Згідно з цим принципом держави визнають право на со ціальне забезпечення як за своїми громадянами, так і за іно земцями та особами без громадянства. При цьому іноземця та особам без громадянства це право гарантується за умови ї постійного проживання на території України. Тому букваль но тлумачити формулювання ст. 46 Основного Закону нашо держави, де вказується, що «громадяни мають право н соціальний захист...», як його закріплення винятково лиш за громадянами України не можна. Чимало інших соціаль­но-економічних прав, що передбачені Конституцією нашої держави, подаються у відповідних статтях з формулюван ням: «Кожен має право...», тобто без вимоги щодо громадян­ства. Отже, гарантуючи кожному, наприклад, право на пра­цю, право на заняття підприємництвом тощо, держава забез­печує таким особам і соціальний захист у разі настання відповідних обставин. Так, Законом України «Про загально­обов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що загальнообов'язковому державному пенсійному страху­ванню підлягають громадяни України, іноземці (якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов'яз­ковість яких надана Верховною Радою України) та особи без громадянства, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, створених відповідно до законодавства Украї­ни, незалежно від виду діяльності та господарювання. Інша річ, що іноземні громадяни та особи без громадянства, які тимчасово перебувають на території України, правом на соціальне забезпечення не користуються. Вони можуть отри­мати таке забезпечення від своїх держав, у громадянстві яких перебувають, або на підставі міждержавних угод, якщо Україна є їх учасником.

Всезагальність права на соціальне забезпечення як при цип права знаходить своє вираження при визначенні пе сійного забезпечення, а також інших соціальних виплат допомог. Спеціальних обмежень щодо реалізації права на с ціальне забезпечення законодавство України не встановлю

2. Залежність права на соціальне забезпечення від с ціального ризику. Цей принцип права соціального забезп

£:?. Нагальна характеристика принципів права соціального забезпечення

чічі ня лежить в основі визначення сфери правового регулю-имішя, а також вказує на підставу виникнення у особи права ма соціальне забезпечення.

Попередньо ми вже наголошували на існуванні чотирьох основних концепцій обґрунтування сфери соціально-забез-почувальних відносин (непрацездатності, соціальної пліментарності, індивідуальної форми розподілу та соціаль­ного ризику) і дійшли висновку, що саме теорія соціально-і о ризику найбільш повно і об'єктивно відображає сутність цієї групи суспільних відносин і саме завдяки соціальним ризикам визначається сфера застосування права соціально­го забезпечення. Тобто саме об'єктивний характер соціаль­них ризиків (а принципи права зазвичай і належать до явищ об'єктивного порядку) засвідчує належність їх до тих іінсад, на яких базується право соціального забезпечення як система норм.

Самі по собі соціальні ризики (непрацездатність, хвороба, безробіття) не дають підстав для правового регулювання і створення правових норм. Вони об'єктивно існували з давніх часів, але їм не надавалося жодного юридичного значення, аж поки суспільство не досягло відповідного рівня розвитку, коли настала потреба у їх, так би мовити, узаконенні. Суспільство об'єктивно потребувало захисту від безробіття, нещасних випадків, хвороб тощо. В результаті цього со­ціальні ризики дістали належне їм визнання і з'явилася ок­рема група суспільних відносин, які підпадали під сферу правового регулювання. Правові норми, що ними впорядко­вувались такі відносини, потрапили у залежність від соціальних ризиків. Сутність і призначення цих норм, а та­кож тенденції їхнього розвитку стали визначатися характе­ром соціальних ризиків, на яких базувалися суспільні відно­сини, що потребували правового регулювання. Тобто прин­ципом права соціального забезпечення вважаються не самі соціальні ризики як об'єктивні явища, а об'єктивно існуюча залежність цієї галузі права від соціальних ризиків. Со­ціальними ризиками вчені називають такі життєві обстави-

3 6-545

* *г

Розділ 2. Принципи права соціального забезпечення ________________________

ни_т які породжують суб'єктивне право особи на соціальне за­безпечення¹. При цьому легальне визначення цього явища у законодавстві відсутнє, як і немає якогось єдиного норматив- \ ного переліку соціальних ризиків. Щоправда, такі переліки містяться у деяких документах Міжнародної організації, праці та в міжнародно-правових актах про права людини. Однак наявні там системи соціальних ризиків не є вичерпни­ми, оскільки не передбачають усіх підстав соціального забез­печення, А тому у питанні про соціальні ризики важливим залишається з'ясування критеріїв, що їх характеризують. Лише визначення найбільш характерних ознак цього явища дозволить повною мірою розкрити систему ризиків за правом соціального забезпечення.

Прийнято вважати, що соціальні ризики, аби набути зна­чення юридично значимих фактів, що безпосередньо вплива­ють на виникнення у особи права на соціальне забезпечення, повинні відповідати таким критеріям:

— по-перше, вони повинні належати до явищ матеріаль­ного світу і не можуть бути вигаданими подіями;

— по-друге, обов'язковою умовою є відображення їх у пра­вових нормах, оскільки тільки в такому разі вони набувають юридичного значення;

— і, по-третє, з їх появою настають обставини, що слугу­ють підставами для виникнення правовідносин у сфері соціального забезпечення.

Отже, лише ті соціальні події, що відповідають зазначе­ним критеріям, належать до соціальних ризиків. Вони ж без-, посередньо впливають на характер норм права соціального; забезпечення, визначаючи їх сутність та регулятивні власти­вості. Через соціальні ризики фактично проявляється І соціальна спрямованість права соціального забезпечення яке з огляду на таку залежність належить до сфери галузе'

¹ Болотіна Н. В- Концепція кодифікації законодавства України про соціальне за беапечення//Право України. — 1996. — № 7,—С. 52.

$Л. Нагальна характеристика принципів права соціального забезпечення

соціального права, права більш високого порядку у системі ■Ітчизняного права. Це принципове положення є важливим для всієї правової системи нашої країни, оскільки завдяки Йому відбувається утвердження прав людини у суспільстві як найвищої цінності, а їх захист визнається одним із голо­вних пріоритетів правової держави.

3. Соціальне страхування. У юридичній літературі со­ціальне страхування розглядається як одна з організаційно-иравових форм соціального забезпечення та як окремий Інститут права соціального забезпечення. Зараховувати його до принципів права соціального забезпечення донедавна ніхто з учених не наважувався. І для цього, очевидно, були ипгомі причини, оскільки сама система соціального страху­вання у нашій країні не відповідала міжнародним стандар­там, а тому суттєво впливати на характер норм, які забезпе­чували соціальний захист населення, воно не могло. Право соціального забезпечення більше залежало від бюджетних нсигнувань, які виділялися державою для підтримки со­ціально незахищених осіб, аніж від соціального страхуван­ня. Тому й не дивно, що принципом права соціального забез­печення у навчальній літературі ще й досі називають здійс­нення соціального забезпечення за рахунок державних коштів¹. Безперечно, у сфері соціального забезпечення в нас чимало залежить від державного бюджету і підтримки дер­жавою матеріальної захищеності своїх громадян. Та навряд чи можна таку ситуацію розглядати як принцип права соціального забезпечення, як вихідну ідею, що покладена в основу існування цілої галузі права. Можна погодитись на таку конструкцію лише з огляду на перехідний період роз­витку вітчизняної системи соціального забезпечення, яка все ще потребує державної фінансової підтримки. Але загалом факт здійснення соціального забезпечення за рахунок дер­жавних коштів не можна вважати принципом права. Держа­ва як гарант соціально-економічних прав своїх громадян,

^хИосифидиД. Г. Вказ. праця. — С. 97.

66

Розділ 2. Принципи права соціального забезпечення

здійснюючи притаманні їй функції та завдання, зобов'язан всебічно підтримувати тих осіб, які з незалежних від них о ставин не можуть себе самостійно матеріально утримуват Це обов'язок держави, яка згідно з Конституцією прогол шена соціальною та демократичною. Однак не можна завда ня і функції держави розглядати водночас як принцип окр мої галузі права. Адже право, особливо у його загальн соціальному значенні, виступає первинним щодо держав І нагадаємо, що саме у праві як загальносоціальному яви необхідно шукати ті вихідні ідеї, що зрештою набувають х рактеру принципів права юридичного — вже як продукт держави.

Соціальне страхування є основою соціального захисту гро мадян будь-якої держави. Як явище об'єктивного порядку його розглядають у соціальному, економічному та правовому аспектах.

Соціальний аспект полягає у створенні всеосяжної т універсальної системи захисту всіх верств населення в' соціальних ризиків. Наявність такої системи свідчить пр ефективну соціальну політику держави, спрямовану на задо волення потреб громадян.

З економічної точки зору соціальне страхування виступає одним з важелів перерозподілу грошових коштів у суспільстві та пов'язане з розвитком економіки. Зміцнення економіки впливає на зростання доходів підприємств, організацій, а ра­зом із тим — на збільшення розміру страхових внесків¹.

Правовий аспект соціального страхування ще більш бага­тогранний. Воно безпосередньо виступає об'єктом правового регулювання, а тому існує відповідна система правових норм, що регулюють відносини соціального страхування і становлять міжгалузевий інститут у системі соціального права. Цей аспект пов'язаний Із вираженням соціального страхування через об'єктивне юридичне право.

¹ Юрій С. І., Шаваріна М. 77., Шаланська Н. В. Соціальне страхування: Під ручник. — К.: Кондор, 2004. — С. 16-17.

щ І За гальна характеристика принципів права соціального забезпечення

Ти найважливішу роль соціальне страхування як правове #»ищс відіграє у своєму загальносоціальному значенні, вис-і иочи основою юридичного права. Це принципове поло-і пя доволі виразно простежується в результаті аналізу і (іми правового регулювання соціального захисту у еко-і' ично розвинутих державах із стабільними ринковими і юсинами. Правове регулювання соціального забезпечен-і громадян тут неодмінно базується на розгалуженій фш гемі соціального страхування. Саме соціальне страхуван­ня зумовлює розвиток правових норм, спрямованих на забез­печення соціального захисту громадян. Чим вищий рівень соціального страхування, тим вищою є ефективність право­вого регулювання відповідних суспільних відносин.

Характеризуючи соціальне страхування як об'єктивне йиище, необхідно відзначити, що воно з'явилося на відповід­ному етапі розвитку суспільства і набуло ознак соціальної вмачимості на рубежі XIX—XX ст. Останнє століття стало, крім того, періодом найбільшого розквіту соціального стра­хування з усіма його позитивними властивостями, в тому мислі і з огляду на вплив останнього на правотворчу діяль­ність у сфері соціального захисту.

Соціальне страхування — це колективна форма захисту Людей, які зазнали впливу соціального ризику. І за цією оанакою воно суттєво відрізняється від цивільно-правового страхування, що теж має місце на практиці. При цьому про­блема співвідношення цивільного та соціального страхуван­ня у науковій літературі була свого часу доволі дискусійною. Ще за радянських часів вважалося, що соціальне страхуван­ня належить до різновидів цивільно-правового захисту¹, хоч були спроби довести його самостійність та цивілістичну не-иідпорядкованість². Насправді соціальне та цивільне страху­вання — різні явища, хоч і мають багато спільного. їх

¹ 1'айхер В. К. Общественно-политические типьі страхования. — М.; Л.: Изд. Акад.

наук СССР, 1947. — С. 19-20. * Аидреев В. С. Материальное обеспечение граждан в старости, в случае инвалид-

ности и временной нетрудоспособности (правовьге вопросьі). — М.: Госюриздат,

1963. —С. 112.

69

Розділ 2. Принципи права соціального забезпечення ____________________________

об'єднують як термінологія, так і те, що вони є способами за­хисту матеріальних інтересів людини в разі настання страхо­вого ризику. Однак саме ці способи істотно відрізняються один від одного. Як відомо, цивільно-правове страхування передбачає випадки, коли одна особа за плату передає іншій зацікавленій особі (як правило, страховій організації) ризик відповідальності за збитки, що можуть виникнути в разі на­стання страхового ризику. Тобто цивільно-правове страху­вання, на відміну від соціального, є не колективною, а інди­відуальною формою захисту матеріальних інтересів людини. Це перша досить виразна відмінність соціального страхуван- '. ня від цивільно-правового.

Друга відмінність полягає у правовому забезпеченні захи­сту людини від ризику. За цивільним правом, при страху­ванні передача відповідальності за настання страхового ри­зику вимагає обов'язкового погодження інтересів обох сторін такої передачі. Зазвичай вона досягається завдяки укладен­ню цивільно-правового договору страхування, який має відповідати вимогам статей 979-999 Цивільного кодексу Ук­раїни. Натомість соціальне страхування передбачає особисту участь працівників у формуванні страхових коштів, а тому й умови забезпечення з фонду соціального страхування не мо­жуть бути індивідуальними для кожного з них. Вони є одна­ковими для всіх. Тому умови надання соціальних страхових допомог чітко визначаються законодавством України.

І, нарешті, третя, остання відмінність полягає у різних способах організації цивільного та соціального страхування. Соціальне страхування базується на єдиній загальнодер­жавній системі захисту людини від соціальних ризиків, пе­релік яких передбачений законами України, а спеціальної системи цивільного страхування не існує у природі.

Характеризуючи соціальне страхування як принцип пра­ва соціального забезпечення, потрібно зазначити, що завдя ки йому галузеві норми адаптуються до найважливіши^-інтересів і потреб людини та суспільства. Воно є своєрідно ланкою, що пов'язує основні закономірності соціального роз

$ 1 Загальна характеристика принципів права соціального забезпечення

Нитку з розвитком правових норм, які спрямовуються на со-НІпльний захист громадян.

4. Гарантування соціальним забезпеченням гідного рівня Миття особи. Вважається, що витоки цього принципу міс­титься у міжнародно-правових документах про права люди­ни. Зокрема, Загальна декларація прав людини (1948) у > і. 25 проголошує, що кожна людина має право на такий < міттєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та соціальне обслуговування, який є необхідним для Підтримання здоров'я і добробуту її самої та її сім'ї, і право Ми забезпечення в разі безробіття, хвороби, інвалідності, вдівства, старості чи іншого випадку втрати засобів до існу-цііння через незалежні від неї обставини. Його відображення лілходимо і у Конституції України. Тут, у преамбулі, серед Інших обставин, що спонукали до ухвалення Основного За­кону нашої держави, вказується і на турботу «про забезпе­чення прав і свобод людини та гідних умов її життя».

З цією метою в Україні було ухвалено Закон «Про прожит­ковий мінімум»¹, яким закладено основи для його встанов­лення та врахування при реалізації державою консти­туційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень. Цим Законом прожитковий мінімум визначається як вар­тісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження її здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, не­обхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості. Прожитковий мінімум розраховується на місяць на одну особу і при цьому окремо визначається сто­совно основних соціальних і демографічних груп населення. Тобто встановлюється прожитковий мінімум для дітей віком до 6 років; від б до 18 років, а також окремо — для працездат­них осіб та для тих, що втратили працездатність.

У сфері соціального забезпечення прожитковий мінімум;іастосовуеться для встановлення мінімальної пенсії за ві-

¹ Відомості Верховної Ради України. — 1999. —№ 38. — Ст. 348-

Розділ 2. Принципи права соціального забезпечення

ком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомог сім'ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також інших со ціальних виплат, виходячи з вимог Конституції України т законів нашої держави. Він також має юридичне значенн при визначенні права на призначення соціальної допомоги т державних соціальних гарантій і стандартів обслуговуванн й забезпечення в сфері охорони здоров'я, освіти, соціальног обслуговування тощо.

Законом передбачено, що прожитковий мінімум встанов люється Кабінетом Міністрів України після проведенн спеціальної науково-громадської експертизи сформовани наборів продуктів харчування, непродовольчих товарі та послуг. А затвердження прожиткового мінімуму н одну особу, в тому числі й за основними соціальними і демо графічними групами населення, відбувається щорічно Вер ховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів. Пе редбачається, що це приурочується до початку розгляду Дер жавного бюджету України та підлягає періодичному пере гляду відповідно до зростання індексу споживчих цін.

Отже, прожитковий мінімум є тим соціальним стандар том, що має забезпечувати гідні умови життя громадян на, шої держави і тим самим слугувати основою для ухваленн ' норм права соціального забезпечення як окремої галузі у си­стемі вітчизняного права. Однак сам прожитковий мініму ' не слід абсолютизувати і тим більше ототожнювати із прин ципом права. Він є всього лише найнижчою межею забезпе ченості людини і, очевидно, не свідчить про добробут, яки гарантує гідний рівень життя особи. Тому принципом прав соціального забезпечення, яким повинен керуватися законо давець у своїй правотворчій діяльності, залишається іде про гарантування соціальним забезпеченням гідного жит­тєвого рівня, а не досягнення прожиткового мінімуму.

Російські вчені, що характеризують зміст цього принцип права соціального забезпечення, вказують на недостатн ефективність його реалізації у сучасній системі соціальног захисту. Для прикладу, вони наводять випадки недотриман-

Загальна характеристика принципів права соціального забезпеч ення

II у багатьох видах соціального забезпечення встановлених державою вимог щодо прожиткового мінімуму³.

Аналогічна ситуація є характерною, на жаль, і для вітчиз-Мнмої системи соціального забезпечення. Дуже часто вста­новлені законами України мінімальні розміри соціальних допомог і пенсій фактично виплачуються із значними кори-І7ШШНЯМИ у бік їх заниження. Тобто гарантія отримання «чіцінльних виплат на рівні прожиткового мінімуму, який Мй<: забезпечувати гідні умови життя людини у нашій дер-жпні, не завжди дотримується. А це дає підстави вважати, що право соціального забезпечення у цій частині або не від-цонідає вимогам принципу гарантування гідного рівня жит­ій людини, або ж ми маємо приклади порушення норм права ініціального забезпечення.

З теорії права відомо, що в разі невідповідності правових иорм принципам права їх доводиться змінювати через не­ефективність регулювання ними суспільних відносин. У на­шому випадку ситуація виглядає дещо інакше. Норми, що «находять своє відображення у законах, які регулюють роз­міри соціальних виплат, визначають їх на рівні прожитково­го мінімуму, а отже, є підстави вважати, що принцип права у даному разі дотримано у процесі правотворення. Та ж обста­вина, що фактичні виплати є меншими, аніж це передбачено «лконом, означає, що йдеться про елементарне порушення иорм права соціального забезпечення.

Все це можна пояснити хіба що проблемами економічного Характеру. Перехідний стан вітчизняної економіки змушує відповідні державні органи, в тому числі і найвищого рівня, ухвалювати нормативні акти, які спрямовані на зменшення соціальних виплат всупереч принципам права.

Так, у Законі «Про загальнообов'язкове соціальне страху­вання на випадок безробіття» задекларовано принцип про те, що розмір допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги у період професійної підготовки, перепідготовки та підвищення

' Ііахаров М. Л., Тучкова 3. Г. Вказ. праця. — С. 104; ИосифидиД. Г. Вказ. праця. — С. 99.

Розділ 2. Принципи права соціального забезпечення

кваліфікації має бути на рівні не нижче за прожитковий мінімум, встановлений законом. Разом з тим, правила обчис­лення допомоги по безробіттю, визначені цим законом, дають підстави вважати, що навіть особи з тривалим страховим ста­жем, але невеликою заробітною платою можуть мати допомо­гу нижчу від прожиткового мінімуму. Що ж до осіб, страхо­вий стаж яких є недостатнім для нарахування їм допомоги по безробіттю за правилами ст. 23 Закону «Про загальнообов'яз­кове державне соціальне страхування на випадок безробіття», то розмір виплат для цієї категорії безробітних встановлюєть­ся у розмірі 23 % встановленого законом прожиткового мі­німуму для працездатної особи¹. Тобто вже ці приклади засвідчують наявність у системі законодавства про соціальне забезпечення окремих нормативних актів, що не відповідають принципам правового регулювання у цій сфері. Тому такі ак­ти потрібно або скасовувати, або вдосконалювати.

Очевидно, що подальше зміцнення економіки нашої держа­ви і поліпшення матеріального добробуту громадян України неодмінно впливатиме й на характер законотворчості у сфері соціального захисту. Ті акти законодавства, які суперечать принципам права, поступово вилучатимуться зі сфери право­вого регулювання, а на їх місце прийдуть норми, що гаранту­ватимуть достатній рівень життя громадян нашої держави.

5. Відповідність соціального забезпечення міжнародним стандартам соціального захисту. Характеризуючи цей прин­цип галузі права, необхідно відразу визначитися із його смисловим значенням та змістовним наповненням у кон­тексті доволі поширеного останнім часом терміна «міжна­родний стандарт».

Річ у тім, що поширене у вжитку слово «стандарт» в його традиційному розумінні як «норма, зразок, мірило»² не зо­всім придатне для характеристики принципу права соціаль-

¹ Закон України «Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного ' соціального страхування» у редакції від 9 квітня 2004 р. // Відомості Верховної і Ради України, — 2001. — № 11. —Ст. 47.

³ Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад, і голов. ред. В. Т. Бусел. — К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2004. — С. 1187.

2.2. Загальна характеристика принципів права соціального забезпечення

ного забезпечення. Адже йдеться не про стандарти у вказано­му їх значенні, а про дещо інші загальноприйняті взірці і ви­моги, яким повинні відповідати правові норми, що регулю­ють відповідні суспільні відносини. Більше того, якихось єдиних міжнародних стандартів у буквальному їх значенні, визначених світовим співтовариством для сфери соціальних допомог, послуг, пенсій тощо, фактично не існує. Тому коли ми вживаємо термін «міжнародні стандарти соціального за­хисту», то маємо на увазі передусім найвищий рівень, най­кращу якість соціального забезпечення¹, якому повинні від­повідати норми, що встановлюються нашою державою для захисту своїх громадян, які зазнали впливу соціального ри­зику. Саме такі, найвищі, орієнтири і виступають тими заса­дами, на яких базується право соціального забезпечення як система норм. Безперечно, і цей принцип права юридичного бере свій початок у природних правах людини, у праві в його загальносоціальному значенні. У суспільстві вже давно склалися відповідні загальнолюдські цінності та ідеали, пов'язані зі справедливістю, свободою, невід'ємними права­ми людини тощо. Поступово наповнюючись новим, більш широким змістом, вони лягли в основу концепції правової держави та знайшли своє відображення у міжнародних ак­тах — конвенціях, деклараціях, пактах, угодах. Закріплені тут пріоритети загальнолюдських ідеалів та цінностей стали визнаними принципами суспільних відносин та основою по­будови правових систем усіх цивілізованих країн.

Право соціального забезпечення як один з елементів си­стеми вітчизняного права не може не відчувати впливу на йо­го норми світових тенденцій правового регулювання. Тому серед основних принципів цієї галузі і виділяється відпо­відність соціального забезпечення у нашій країні міжнарод­ним стандартам соціального захисту.

¹ Великий тлумачний словник сучасної української мови подає тлумачення поширеного тепер фразеологічного виразу «світовий стандарт» саме як вищий рівень, найкраща якість чого-небудь (Вказ. праця. — С. 1187)..-.-

г

Поиск по сайту: