Методичні вказівки. Ключовими термінами та поняттями, на розумінні яких базується засвоєння навчального матеріалу теми, є: домашній арешт; запобіжні заходи; застава; заходи

Ключовими термінами та поняттями, на розумінні яких базується засвоєння навчального матеріалу теми, є: домашній арешт; запобіжні заходи; застава; заходи забезпечення кримінального провадження; електронні засоби контролю; особисте зобов’язання; особиста порука; процесуальний примус.

З метою глибокого засвоєння навчального матеріалу при самостійному вивченні теми студенту варто особливу увагу зосередити на таких аспектах:

Кримінально-процесуальний примус – це один із видів державного примусу, що застосовується державними органами і посадовими особами, які ведуть кримінальне провадження, до інших суб’єктів кримінально-процесуальної діяльності (підозрюваних, обвинувачених, свідків, потерпілих тощо) шляхом фізичного, матеріального, психологічного чи морального впливу, що пов’язаний з обмеженнями у правах та свободах, для попередження і припинення неправомірних дій цих осіб з метою успішного розслідування та вирішення кримінальних справ, а також виконання інших завдань кримінального судочинства.

Під заходами забезпечення кримінального провадження розуміють передбачені КПК заходи примусового характеру, що застосовуються за наявності підстав та в порядку, встановлених законом, з метою подолання негативних обставин, що перешкоджають або можуть перешкоджати вирішенню завдань кримінального провадження, забезпечення його дієвості.

Ці заходи характеризуються такими специфічними ознаками:

1) мають процесуальний характер і регулюються кримінальним процесуальним законом, а тому є складовою кримінальної процесуальної форми; 2) підстави, межі та порядок їх застосування детально регламентовані законом; 3) вони спрямовані на досягнення єдиної мети – забезпечити належний порядок кримінального провадження, його дієвість; 4) мають виражений примусовий характер, який залежить не від порядку реалізації цих заходів, а від їх законодавчої моделі; 5) мають виключний характер – тобто застосовуються лише в тих випадках, коли іншими заходами публічні завдання кримінального провадження досягнути неможливо; 6) специфічним є суб'єкт застосування – ним, як правило, є слідчий суддя, суд.

Заходи забезпечення кримінального провадження залежно від мети їх застосування можуть бути класифіковані на такі групи:

1) заходи, спрямовані на забезпечення явки учасників кримінального провадження (виклик, судовий виклик та привід);

2) заходи, спрямовані на встановлення обставин кримінального правопорушення та збирання і збереження доказів (тимчасовий доступ до речей і документів, тимчасове вилучення майна, арешт майна);

3) заходи, спрямовані на забезпечення цивільного позову (тимчасове вилучення майна, арешт майна);

4) заходи, спрямовані на забезпечення виконання процесуальних обов'язків (накладення грошового стягнення);

5) заходи, спрямовані на припинення кримінального правопорушення чи запобігання вчиненню іншого, припинення або запобігання протиправній поведінці підозрюваного, обвинуваченого щодо перешкоджання кримінальному провадженню (відсторонення від посади, тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом, запобіжні заходи).

Запобіжні заходи – це різновид заходів забезпечення кримінального провадження попереджувального характеру, які застосовуються слідчим суддею або судом за наявності підстав і в порядку, встановленому законом, відносно підозрюваного, обвинуваченого з метою забезпечення виконання покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам його можливої неправомірної поведінки.

Новий КПК України встановив виключно судову процедуру застосування запобіжних заходів. Правовою підставою застосування запобіжних заходів під час досудового розслідування є ухвала слідчого судді, а в судовому провадженні – ухвала суду. Вирішення слідчим суддею питання про застосування запобіжного заходу ініціюється клопотанням слідчого, погодженим з прокурором, або прокурора, судом – клопотанням прокурора чи потерпілого.

Особисте зобов’язання – це запобіжний захід, який характеризується найменшою суворістю і має наслідком для підозрюваного, обвинуваченого виконання ряду обов'язків, зокрема: прибувати до визначеної службової особи із встановленою періодичністю або за викликом у зв'язку з реалізацією завдань кримінального провадження, зокрема, для проведення процесуальних дій; не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу слідчого, прокурора або суду; повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/ або місця роботи; утримуватися від спілкування з будь-якою особою, визначеною слідчим суддею, судом, або спілкуватися з нею із дотриманням умов, визначених слідчим суддею, судом; не відвідувати місця, визначені слідчим суддею або судом; пройти курс лікування від наркотичної або алкогольної залежності; докласти зусиль до пошуку роботи або до навчання; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну; носити електронний засіб контролю.

Особиста порука полягає у наданні особами, яких слідчий суддя, суд вважає такими, що заслуговують на довіру, письмового зобов'язання про те, що вони поручаються за виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків і зобов'язуються за необхідності доставити його до органу досудового розслідування чи в суд на першу про те вимогу.

Суть застави як запобіжного заходу полягає у внесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов’язків, під умовою звернення внесених коштів у доход держави в разі невиконання цих обов’язків. У разі невиконання обов’язків заставодавцем, а також, якщо підозрюваний, обвинувачений не з’явився за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду без поважних причин чи не повідомив про причини своєї неявки, або якщо порушив інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов’язки, застава звертається в дохід держави.

Домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби. КПК України чітко встановлює строк можливого застосування домашнього арешту – 2 місяці. При необхідності строк тримання особи під домашнім арештом може бути продовжений, при цьому сукупний строк тримання особи під домашнім арештом під час досудового розслідування не може перевищувати 6 місяців.

Поиск по сайту: