ІІЛУКОВК КПИГОВИДЛІІІІЯ

>о.чь Михаіі.іа Максимовичи к розвитку наукової книги

Стосунки В архівній справі віднайдено ше один ціка-

з друкарнею вий документ, який містить свідчення про

стосунки Максимовича як автора і редактора з друкарнею і про ціни, що склалися тоді за послуги друку:

"1840 року 13 дня грудня друкарня університету Св. Володимира, ґрунтуючись на білеті, виданому від київського цензурного комітету 29 листопада 1840 року за номером 91, зобов'язалася надрукувати книгу "Юевлянинъ", ч. 2, згідно з побажанням п. Максимовича, шрифтом міттель, формат книги у 8 в 600 примірників — на папері, доставленому від видавця, 18 стопах; а коли не буде достатньо цієї кількості, то з дозволу університетського начальства, на папері друкарні, з оплатою друкарні: за стопу паперу — Зр. 11 коп.; за набір листа — 3 р. 71 коп.; за друк — 2 р. 57 коп.; за друк обгортки 600 прим. — 6 р. 65 коп. 2 січня Максимович ще доставив від себе 10 стоп. 15 лютого друкування книги Максимовича закінчено".

Таким чином, від дня одержання рукопису до часу виготовлення готового накладу пройшло трохи більше двох місяців. "Кіевлянинь" друкувався на папері, доставленому в друкарню самим Максимовичем, і за друк цього альманаху він мусив доплатити 16 рублів 4 копійки. "-"■

Правопис В історію українського друкарства Ми-

Максимоиича хайло Максимович увійшов не лише як
в історії досвідчений і небайдужий до цієї справи

видавничої видавець, вправний редактор (а редагував

справи ^ВІН' окрім "Памятников, изданных вре-

менной комиссией для разбора древних актов", ще й "Обозрение могил, валов и городищ в Киевской губернии" Фундуклея (1847), "Обозрение Киева в отношении с древностями" Крижанівського (1847), видані також у друкарні Київського університету), а й як автор власного варіанта українського правопису, яким певний час послуговувалася не лише друкарня Київського університету, а й інші книгодрукарі. І не лише в Києві.

Це маловідомий факт в історії не лише нашої мови, а й культури в цілому, на який першим з українських науковців звернув увагу Іван Огієнко у своєму дослідженні "Історія української літературної мови". Йдеться про ті славнозвісні, за словами Максимовича, "дашки" чи "французьку крівель-

су" (кутик вістрям догори ^л), які він запровадив над літерами є, о, и, коли їх треба було вимовляти як українське і.

Зазначена правописна система, яка дійшла з Києва аж Ю Галичини і протрималася там досить довго — до 1893 року ^до часу запровадження в Галичині фонетичного правопису), ік не дивно, була викликана не науковими, а суто друкар-;ькими причинами. Читачеві, без сумніву, цікаво буде дові-іатися про ці причини в поясненні самого Максимовича:

"Ще під час першого видання "Пісень" (1827 рік) спробував я ввести це і ("м'якесеньке"), але фактор університетської друкарні (Никофор Басалаев) відмовив мені в бажаному значку за відсутністю його в друкарні і запропонував мені замінити його французькою крівелькою — так називав він circonflexe. Діватися не було куди; мені ж потрібні були й інші голосні букви з тим же значком, а у французькому шрифті були вони готові з крівелькою; і я, розміркувавши, що і в інших друкарнях зустрінуться ті ж труднощі, а французький шрифт є скрізь, відважився на зроблену мені пропозицію. Відтоді наше прадідівське гостре і живе в мене, приспівуючи, під французькою крівелькою, яку я перейменував на честь нашого слов'янського паєрка, що має майже такий же вигляд".

Отож, вимушені з технічних причин друку "дашки" над голосними літерами замість українського і, яких просто бракувало в друкарні Московського університету, непомітно "перекочували" в друкарню Київського університету і певний час вносили неминучі корективи в тогочасний український правопис.

Значення постаті Михайла Максимовича і як першого ректора, і як науковця, і як редактора та видавця для Київського університету сьогодні важко переоцінити. Мабуть, значною мірою саме завдяки першому ректорові Київський університет від самого початку його існування не став, як того хотів граф С. Уваров, твердинею монархізму та русифікації, а поступово й цілеспрямовано формувався як один з головних осередків українського руху. Саме під впливом цього вченого в Києві започатковувалася своя школа істориків київської, української орієнтації, проходив складний і тривалий процес "бродіння умів" у студентському середовищі. І як результат — усе більше викладачів і студентів цікавилися корінням української минувшини, що формувало на початку терпиме, а згодом і зацікавлене, прихильне ставлення до неї.

Поиск по сайту: