Періодизація становлення та розвитку давньоукраїнської рукописної справи

Перегляд Нині в Україні зроблено лише перші кроки

усталених до сміливого й переконливого стирання

стереотипів фальшивого глянцу, покладеного на цю

на офіційному тему тоталітарною пропагандою. Після
рівні неодноразових звернень наукової громад-

ськості до вищих державних органів, обґрунтованих наукових виступів у пресі, які почастішали з початку 90-х років минулого століття, нарешті, на офіційному рівні, було поставлено крапку в штучній багаторічній прив'язаності принципових наукових концепцій до "спільної колиски".

На подання Міністерств інформації, культури та мистецтв, освіти, Національної Спілки письменників, Національної академії наук України 23 грудня 1997 року Президент України підписав указ "Про відзначення 1000-річчя літописання та книжкової справи в Україні". Відповідно до цього документа 1998 рік оголошувався "роком 1000-річчя літописання і книжкової справи в Україні".

Здавалося б, можна було порадіти, що, нарешті, не лише на науковому, а й на офіційному рівні було визнано українську приналежність усього того, шо було створено на нашій землі, нашими попередниками, що стало основою витоків і формування вітчизняної мови, літератури, культури в цілому. Однак принциповий стилістичний нюанс президентського указу не міг не насторожувати. Якщо з науковою скрупульозністю вчитатися в назву цього важливого документа, не може не виникнути закономірного питання: що ж все-таки пропонувалося відзначати на державному рівні: тисячоліття літописання в Україні, як за тексом указу, чи тисячоліття українського літописання? Адже за таким, здавалося б, стилістичним огріхом проглядається різна розстановка не лише історичних, а й політичних акцентів. Чиє ж тоді воно, те давнє, тисячолітнє, літописання в Україні — автохтонне, українське, чи чуже, російське, чи, може, спільне, виходячи з радянської наукової теорії про "спільну колиску"?

І все ж, головною домінантою ювілейних заходів, що повсюдно пройшли того року в Україні, були тези про цю подію

ДОХРИСТИЯНСЬКА ДОИЛ

Періодизація рукописної трапи

як "виняткову дату в історії української культури", про "тисячолітнє коріння і витоки нашої духовності", про "українське походження Реймського та Остромирового Євангелій".

Перегляд Незадовго до офіційного відзначення

ідеологічних тисячолітнього ювілею української книги

концепцій у львівському видавництві "Світ" вийшла

на науковому добротна в редакційно-видавничому і полі-
рівні графічному виконанні книга відомого в

країні і за кордоном професора Якима Запаска "Українська рукописна книга". Видання це побачило світ у престижній науковій серії "Пам'ятки книжкового мистецтва України". У цій книзі зроблено першу спробу в хронологічній послідовності дослідити тривалий і складний шлях розвитку українського рукописного книжкового мистецтва в період від глибокої давнини до XVIII століття.

Із скрупульозністю ретельного дослідника тут детально описано 128 збережених донині найдавніших манускриптів-пам'яток за такою послідовністю: порядковий номер рукопису, дата і місце його написання; формат, кількість аркушів сторінок, кількість рядків на сторінці; кількість стовпчиків; матеріал, на якому написаний рукопис; оправа; зміст; оздоблення; історія рукопису. Описані автором рукописні книги ілюструються кольоровими та чорно-білими репродукціями мініатюр, орнаментальних прикрас і сторінок з текстом. Це дає можливість сучасному читачеві по-справжньому оцінити мистецький рівень тогочасних українських майстрів-книж-ників.

Величезну цінність виданню надає те, що в ньому проаналізовані мовні особливості наших давніх книжкових рукописних пам'яток. Таким чином, кожен, хто читатиме цю книгу, матиме можливість ознайомитися бодай з частиною словникового запасу давньоукраїнської мови. Іншими словами, тієї мови, якою розмовляли в Києві в Х-ХІ століттях.

І ще одна важлива особливість книги, про яку йдеться. Оглядаючи ту чи іншу книжкову пам'ятку, написану нашими авторами, на нашій землі, автор зазначає нинішнє місце її

зберігання. Парадоксально, але переважна більшість цього духовного надбання українського народу, предмет його величі й гордості у різний час була привласнена іншими державами і сьогодні знаходиться поза межами України. Скажімо, з тринадцяти таких відомих пам'яток книжкового мистецтва XI століття в київських книгосховищах зберігається лише одна — Мис-сал або глаголичні листи. А серед вивезених від нас — такі шедеври як Остромирове Євангеліє (1056), Ізборник Святослава (1073), Ізборник 1076року, мініатюри Трірського Псалтиря (1078), Реймське Євангеліє і Чуднівський Псалтир (обидва — перша половина XI століття), Туровське Євангеліє, Слово Григорія Богослова (друга половина XI століття), Сінайський патерик та Типографський устав (кінець XI століття). Цей ряд можна продовжувати.

Найбільше перших українських рукописних і друкованих книг перебуває сьогодні в російських книгосховищах — бібліотеці Академії наук Росії, Російській державній бібліотеці, Державному історичному музеї Росії. Звичайно ж, в інтерпретації російських учених вони завжди аналізувалися й розглядаються нині як досягнення російської культури, як духовне багатство цієї держави.

Така вже доля випала українському народові, що його історію не раз писали-переписували (на власний розсуд, на догоду замовникам) інші, відмовляючи цьому ж народові в праві неупереджено й розважливо вести власне літописання, робити власну періодизацію свого історичного поступу, розпоряджатися власними набутками в царині духовної і матеріальної культури.

Володіючи новим, відносно недавно віднайденим, матеріалом, варто переглянути усталену досі періодизацію становлення і розвитку української рукописної (видавничої) справи. І починати її слід не з Київської Русі, а значно раніше.

Отож, основними періодами розвитку видавничої справи на давньоукраїнських землях можуть розглядатися:

• дохристиянська доба;

• доба княжого Києва;

• галицько-волинська доба.

ДОХРИСТИЯНСЬКА ДОИЛ

Книжкова справа перед ііиіішиїттіїм християнства

3. Книжкова справа в Україні перед прийняттям християнства '

Аргументи до Давні київські літописи донесли сучасни-
Во.юдимирового кам цікаві свідчення особливо шанобли-
періоду вого, навіть побожного, ставлення наших

пращурів до книжки. Так, одна з найдавніших пам'яток київського скриптонію — Ізборник 1076 року — починається саме словами про користь читання книги:

"Добро єсть, братіє, почитания книжне... Не скласти бо корабель без гвіздка, так і праведним не можна бути без почитания книжного... Красота воїна — оружжя, кораблеві — вітрила, так само як праведнику — почитания книжне"...

А ось з яким глибоким переконанням і вірою в просвітницьку силу книжкового слова пише про це знаменитий автор "Повісті минулих літ":

"Велика бо користь буває людині од учення книжного. Книги ж учать і наставляють нас на путь покаяння, і мудрість бо, і стриманість здобуваємо ми із словес книжних, бо се є ріки, що наповнюють всесвіт увесь. Се є джерела мудрості, бо є у книгах незмірна глибина. Ними бо в печалі ми втішаємось, вони є узжою стриманості... Якщо бо пошукаєш ти в книгах мудрості пильно, то знайдеш ти велику користь душі... Бо коли хто часто читає книги, то бесідує він із Богом або зі святими мужами".

Такі писемні свідчення навіть недовірків переконують у тому, що на час творення цих текстів наші пращури не лише мали загальне уявлення про книгу, але й були добре обізнані з нею — вміли її не лише читати, глибинно поціновувати, а й творити.

Книжкова справа, як одна із ознак рівня культури того чи іншого народу, його освіченості, ніколи й ніде не виникала спонтанно. Цей процес зароджувався і розвивався повільно, для цього потрібні були відповідні обставини й умови. І щоб з таким пієтетом сприймати увічнене кимось на письмі Слово, з ним треба було протягом певного часу спілкуватися, його слід було навчитися читати, пізнавати, відтворювати й запам'ятовувати.

У цьому контексті варто спростувати один з міфів радянської науки, за яким в усіх попередніх виданнях з історії книжкової справи стверджувалося, що витоки рукописної справи, запровадженої нашими пращурами на праукраїн-ських землях, слід вивчати лише з початку XI століття, тобто з часу після офіційного прийняття і поширення християнства в Київській Русі. Оскільки, мовляв, зародження книжкової справи пов'язане було із створенням і поширенням се-

ред народів книг Святого Письма, інших богословських текстів, то за поганських, язичницьких, часів потреби такої на землях Київської Русі до кінця X століття не було.

Те, що це виявилося далеко не так, підтверджують нові свідчення, гіпотези й відкриття, зроблені вітчизняними і зарубіжними дослідниками як давнішого, так і останнього часу. Аргументами щодо існування на українських теренах рукописної, а отже, книготворчої справи задовго до запровадження князем Володимиром Християнства нині виступають:

• піктографічні тексти в печерах і гротах святилища "Кам'яна Могила" на Запоріжжі;

• "крамольна" і тому не визнана за радянських часів "Велесова книга";

• давньоукраїнські книги, показані місіонеру Кирилу у Херсонесі 860 року;

.,-. • реконструйована рукописна пам'ятка IX століття "Літопис Аскольда".

Прото- На південних теренах України неподалік

українській^,. від Мелітополя знаходиться дивовижний

архів пам'ятник природи і людської цивілізації,

"Кам'яна _t віддавна названий у народі "Кам'яна Мо-

Могила" гила". Тепер це Державний історико-архе-

50 ______________ ДОХРИСТИЯНСЬК А ДОЬА

Книжкова справи перед прийняттям християнства

Лра.іки нашігін у иіидсішоукраїнських печерах цаіішіідіїика "Кам'яна могила" (за Л. Кііфіїїішіим)

ологічний музей-заповідник, який у майбутньому може бути віднесений до ще одного з чудес світу.

Світову славу цьому своєрідному жовтому кам'яному острову в безмежному приазовському степу принесло недавнє відкриття тут археологами неповторної колекції написів на кам'яних плитах, захованих у великих печерах і гротах. Час написання текстів датується VII-III тисячоліттями до Різдва Христового. Таких печер і гротів виявлено понад 60 і в них віднайдено близько 150 текстів, виведених піктографічним (малюнковим) письмом. За свідченням учених, йдеться про світову сенсацію — відкриття унікального в історії святилища-архіву першої в світі держави Аратти, яка була створена в цьому регіоні сучасної України близько 6200 року до Різдва Христового і з якої власне почалася історія людської цивілізації.

Першу у світовій науці спробу розшифрування малюн-кового стародавнього письма зазначеного періоду зробив відомий російський учений Анатолій Кифішин, видавши на основі своїх багаторічних дослідів запорізької Кам'яної Могили в київському видавництві "Аратта" книгу "Стародавнє святилище Кам'яна Могила". Добутий і ретельно досліджений матеріал дає підстави авторові вважати, що грандіозне святилище-архів "Кам'яна Могила" (в шумерській транскрипції Шун-Нун) таїть у собі одну з редакцій першої в світі рукописної книги — епічного твору "Сказання про Гільгаме-ша", а також писемні набутки наших пращурів періоду творення ними трипільської та інших культур.

"Вслесова ■ Напевне, жодному іншому рукопису, ство-
книга" реному нашими пращурами на праукраїн-

ських землях, не судилася така трагічна, суперечлива і водночас велична й обнадійлива доля, яка випала цій книзі.

Історія "Велесової книги", її вивчення і введення до наукового обігу знань про неї позначена цілим рядом об'єктивних і суб'єктивних перипетій, ба — навіть своєрідної боротьби довкола проблеми автентичності твору, що відбувалася за недавніх радянських часів, переважно серед українських і російських учених, — від демонстративного замовчування опонентами, недовіри, загальмованості, згодом — активної односторонньої критики, звинувачення в підробці, фальсифікаті і, врешті, — до... намагання відібрати цю пам'ятку в українців, назвавши її російською, штучно перенісши місце написання з українського Полісся до земель Великого Новгорода.

Завдяки поки що незначній групі українських вітчизняних і діаспорних учених (Ю. Миролюбов, М. Скрипник, С. Парамонов (Лісний), В. Шаян, Б. Яценко, Г. Клочек, В. Довгич, Д. Федоренко, В. Шевчук) в останні десятиліття XX століття вдалося зробити немало. А саме:

• прорвати ідеологічну блокаду довкола історії "Велесової
книги";

• спростувати "докази" підробки текстів пізнішого часу;
" • довести автентичність розшифрованих текстів;

• активізувати інтерес до вивчення пам'ятки новим поколінням вітчизняних дослідників;

• запровадити вивчення її в школах і вищих закладах освіти держави;

• акцентувати увагу на наділеному сильною художньою, пізнавальною та виховною енергетикою змісті твору.

Неповторність "Велесової книги" у контексті історії української видавничої справи полягає передусім у тому, що, на противагу віднайденим досі й вивченим літописним пам'яткам нашої культури, ця була написана на дерев'яних дощечках, виготовлених, за одними даними, з дуба, за іншими—з берези. Розміри дощечок не можуть не нагадувати величину глиняних табличок бібліотеки ассирійського правителя Ашшурбанапала, про яку йшлося у першому розділі Цієї книги, — 22 сантиметри ширини, 38 сантиметрів довжини і до одного сантиметра товщини. Верхні ліві краї цих своєрідних книжкових сторінок мали круглі отвори для з'єднання їх шкіряними нитками в окремі блоки-томи (згадаймо аналоги з бамбуковими дощечками давніх китайських Рукописних книг).

ДОХРИСТИЯНСЬКА ДОИЛ

Kiiit/Ккопа ічіраїш ис|>од нрмним'гшм хрмстиніїстна

«чи ц і її ці ,. її ~——и>»»і і її ■.|...1.Р.'.'У.'«1".Л.¹-»!;»'» JI'.»tM. '.ІІ.ЧІ.^'» її,»"' ■■'■'. '. д
.Л'..<-V*.-i,V7 ''•,-^J-..і-л •.-JV'^-*^л■'^э•"*''' ''" ■ ' ■•:•'" ' " • ■-'- ' *' -.,-

• гТ«7Н*рущта?т1э?тг^ ■?

**£?•'■ ............................. ................. і *------------------------- ........... » ~ ^ - ~. .w^--* . _г і,-!-»,,--".................................................. - •-■'■ >-'- ' -................................................... '-■■ - ■ -"-■■

Фрагмент "Нелесоїюї книги". Дощечка № 16

Текст на дощечках писався (випалювався) гострим предметом на зразок сучасного шила методом заглиблення в деревину для утворення тієї чи іншої літери, а потім покривався спеціальним розчином, що унеможливлювало псування дерев'яних пластин шашелем. (До речі, таким способом навощені дерев'яні дощечки вживалися для написання текстів ще в стародавньому Римі). Для рівності рядків упоперек кожної дощечки проведені паралельні заглиблення-лінійки, місцями далеко не рівні. Букви вирівнювалися відповідно до цих лінійок верхніми своїми частинами. Текст на дошках-сторін-ках написаний з обох боків. Поля деяких дощечок були, кажучи сучасною мовою, проілюстровані малюнками. То були ледь вгадувані зображення різних тварин — бика, вівці, собаки, а також сонця. Йдеться, очевидно, про символьне виділення місяців року.

Час написання книги відноситься до IX століття, точніше, обмежується 70-ми роками цього століття, бо саме описом подій, пов'язаних з приходом на ці землі варягів Аскольда і Діра, як також і Рюрика, завершується хронологічний ряд твору. А початок цієї оповіді повертає нас до світанку першого тисячоліття перед Різдвом Христовим і базується переважно на переказах, легендах, повір'ях, що побутували серед наших пращурів задовго до прийняття християнства. Географічні межі опису подій, які перебувають у полі зору автора, сягають степів поміж середнім Дніпром, Карпатами, Доном і Кримом, де постали перші об'єднання антів, полян, як представників праукраїнських слов'янських племен.

Історія багатовікового збереження, копіювання, загадкового зникнення і вивчення дерев'яних сторінок "Велесової книги" має досить драматичний сюжет, гідний окремого дослідження. Спробуємо фрагментарно відтворити цю історію лише в контексті видавничої долі твору.

Віднайдення помережаних скорописним каліграфічним письмом дерев'яних дощечок пов'язане з ім'ям полковника білогвардійської армії Алі Ізенбеком. Він випадково натрапив на них 1919 року у напівзруйнованому повсталими селянами маєтку поміщика Донціва-Захаржевського у містечку Великий Бурлук на Слобожанщині. Тоді вишколений офіцер російської армії, відчувши, напевне, немалу ціну скарбові, все ж не підозрював, що взяв з собою в далекі і невідомі йому емігрантські світи безцінну пам'ятку української культури, її найдавніший літопис — Велесову книгу. Мандрував він з цією поклажею спочатку до Криму, а згодом — до Туреччини, Франції і, врешті, Бельгії.

У Брюсселі знахідкою невідомого походження зацікавлюється український емігрант інженер-хімік Миролюбов (сам родом із Слобожанщини), який від 1925 по 1939 роки ретельно здійснює ідентичні копії текстів. Напередодні Другої світової війни він пересилає ці копії в Сан-Франциско, де заходами емігрантів із колишньої царської Росії було створено Музей російського мистецтва. За ретельне дослідження копій беруться українські та російські учені-емігранти.

У результаті наукових досліджень з'ясувалося, що полковник Ізенбек вивіз за кордон із окупованої більшовиками

І Іорішіяппя абеток. Перша колонка — знаки:і „Иелеео-чоі книги", друга — кириличні літери, третя — сучасне написания

(за Д. Федорепком)

(И)

ДОХРИСТИЯНСЬКА ДОЬЛ

Кпижкока справи перед прийняттям християнства

til

України текст найстарішого українського літопису дохристиянської доби, складений у IX і переписаний таким же способом і на такому ж матеріалі у XVI (за іншими припущеннями—у XVII) століттях. Сам власник цього скарбу помер в окупованому німцями Брюсселі 1941 року. Слобожанські дощечки відтоді безслідно зникли.

Перші публікації фрагментів "Велесової книги" з'являються протягом 1957-1959 років в емігрантському російськомовному журналі "Жар-птица" (Сан-Франциско). Початковий коментар до них зробив О. Кур (Куренков). Посилюється й інтерес до загадкового твору. Копії публікації потрапляють до Британського національного музею в Лондоні, де ними серйозно зацікавлюється, зокрема, прекрасний знавець слов'янських мов професор В. Шаян — тодішній керівник Європейського відділення Української вільної Академії наук. В Австралії дослідження пам'ятки проводить професор Сергій Парамонов (Лісний). Інформація про цю книгу, віднайдену в Україні, поширюється, таким чином, в усьому західному світі.

С Лісний результати свого багаторічного дослідження — "Влесова книга" — языческая летопись доолеговой Руси" — публікує в Канаді 1966 року. Протягом 1968-1972 років вукра-їнському видавництві "Млин" (Гаага, Голландія), засновником якого був українець М. Скрипник, з'являються у п'яти випусках розмножені циклостилем машинописні варіанти україномовного рукопису "Велесової книги" у повному варіанті з передмовою і упорядкуванням В. Шаяна. Сан-Фран-циське видання, що містило 45.000 знаків, було доповнене розшифрованими текстами ще 16-ти дощечок, скопійованих Миролюбовим — загалом текст книги розширювався ще на 30.000 знаків.

Спонукою для мовознавців, істориків і палеографів в еміграції до глибших студій цього твору служили також публікація проф. П. Шумовського в "Інформаційному бюлетені" Української бібліотеки в Парижі (ч. 27 за 1972 рік) та оглядова стаття в "Календарі канадійського фармера" за 1970 рік.

До речі, саме в канадському і гаазькому виданнях цей найдавніший літопис дохристиянської України друкується під назвою "Влес книга". Результати ж первісних досліджень про неї подавалися під різними назвами, найчастіше як "Дощечки

Ізенбека". Усталена нині назва книги не є випадковою, адже Велес (Волос) серед давньоукраїнських язичницьких племен, що населяли наші землі перед прийняттям Руссю християнства, вважався богом достатку, худоби, торгівлі. Ім'я його часто згадується на дерев'яних сторінках книги. З фольклорних текстів довідуємося, що кияни, наприклад, укладаючи договори з греками, найчастіше присягалися Перуном і Велесом. Як стверджується в дослідженнях дохристиянських вірувань українського народу, в пізнішому побутуванні фольклорних текстів на теми народних вірувань Велес поєднався із святим Власієм.

Зовсім по-іншому віднеслася до цієї пам'ятки офіційна радянська наука. 1959 року палеограф Л. Жуковська на доручення професора В. Виноградова робить експертний висновок на "Велесову книгу" і виносить їй однозначний вирок: підробка XIX століття. "Доказів" підробки справді назбирано було багато, але водночас проігноровано багато переконливих аргументів "за". На зміст цього висновку, безумовно, вплинули ідеологічні фактори: активізація вивчення давньоукраїнської пам'ятки ворожою радянській владі українською діаспорою не могла не насторожувати Москву. До того ж, сама поява "Велесової книги" в радянській філологічній та історичній науці змушувала до принципового переосмислення усталених концепцій і теорій, що вибудовувалися протягом усіх підрадянських років саме довкола "спільної колиски" та "спільного стовбура" виникнення і розвитку трьох братніх слов'янських народів.

До прискіпливого й політично не заангажованого аналізу "Велесової книги" — найстарішого на сьогодні літопису дохристиянської Руси-України, — зокрема у контексті графіки письма, "прикладання" описуваних подій до конкретної історичної епохи, авторства, етнографії та діалектології, що побутувала тоді на землях створення пам'ятки, обставин привнесення змін до неї в результаті копіювання, безумовно, звертатимуться ще все нові й нові покоління як вітчизняних, так і зарубіжних дослідників. Одне беззаперечне: цей неповторний збірник переказів про язичницькі уявлення давніх українців, про першовитоки нашої культури, записаний алфавітом ранньої кирилиці невідомим автором ще до прийняття християнства на праукраїнських землях, однозначно спонукатиме до

64 ______ ДОХРИСТИЯНСЬКА ДОІІА

Зразок цього "руського" письма, зафіксованого арабським автором, подає І. Огієнко в "Історії української літературної мови".

Зра:юк давньоукраїнського письма, поданий 987 року it кіпьіі арабського нисі.моіпіика Іби-ель-ІІедпма (:ш І. Огіпіком)

Ще давніші рукописні твори, виконані на кістяному знарядді так званим піктографічним (картинним) письмом, віднайдені археологами в поселенні Холопків на Київщині — час створення цього картинного тексту (групи знаків, що нагадують свастику, зигзаг, дерево, хвилю тощо) відноситься до IV—V ст. нашої ери.

У цьому контексті по-новому слід потрактувати і свідчення болгарського письменника Xстоліття ченця Храбра, який у своїх "Оповіданнях про письмена слов'янські" вказує на існування, хоча й невпорядкованого, письма в слов'ян до запровадження Кирилом і Мефодієм свого алфавіту. Аналізуючи цей твір апологета просвітителів слов'янства, можна прийти до висновку про кількаступеневий розвиток давнього слов'янського письма, а отже, й рукописної традиції дохристиянської доби, — від невпорядкованого, поганського, що складалося з "черт і риз", до письма "з устроєнієм". Такого письма, яке давало можливість творити писемні тексти без малюнкових зображень не лише на дереві чи кістках, а й пергаменті.

"Літопис Відродження і введення до наукового обігу

Аскольда" цієї однієї з найдавніших пам'яток укра-

їнського рукописного книготворення належить видатному українському історику Михайлові Брайчевському. Показово, що за сміливі результати досліджень, які стосувалися витоків праукраїнської держави та її писемності (часові межі цих витоків далеко виходили за офіційно усталені), цього талановитого вченого було звільнено 1972 року з роботи в Інституті археології АН У PC P. Відтоді,

Кііпжкоиа сирина перед прийняті чім християнства

за вказівкою радянського цензурного управління Головліт прізвище і матеріали Брайчевського вилучалися з будь-яких друкованих праць (навіть каталогів). (Див.: "Чорна книга України". С. 508, 513). Лише з кінця 80-х років минулого століття стала можливою публікація повного тексту його найголовніших творів — "Аскольд — цар київський", "Утвердження християнства на Русі", "Біля джерел слов'янської державності", "Походження слов'янської писемності".

Власне, про більш ранні початки творення на праукраїн-ських землях літописних текстів заговорили радянські вчені ще в роки хрущовської відлиги (І. Забєлін, Б. Рибаков). Аналізуючи сторінки відомих літописів, які в результаті неодноразових переписувань і різних редакцій дійшли до сучасників, дослідники погодилися, що до цих своєрідних зведень про історичне минуле давньоруської держави цілими фрагментами вставлялися тексти, писані різними авторами і в різний час. Особливо показовим у плані компіляції різночасових рукописних джерел виявився текст Никонівського літопису, укладеного за часів Івана Грозного московськими книжниками. Завдання полягало лише у встановленні тих джерел, з яких, власне, перші творці давньоукраїнських літописів черпали свої знання.

Таке завдання поставив перед собою М. Брайчевський і в принципі розв'язав його. Історію праукраїнського книго-писання він піддав надійній, науково вивіреній реконструкції, згідно з якою ця історія виглядає так:

• Літопис Аскольда як найдавніша історіографічна пам'ятка України-Руси (883 p.);

• пауза в літописній традиції, викликана захопленням Києва Олегом (кінець X ст.);

• укладення нового літописного зведення за Володимира, яке увібрало історичні матеріали, накопичені на час остаточної християнізації Русі, починаючи від Літопису Аскольда (996 p.);

• новий літописний кодекс, укладений за безпосередньої участі Ярослава Мудрого (1037 р.);

• літописне зведення ієромонаха Печерського монастиря Никона (1073 p.);

• "Початкове зведення" ігумена Печерського монастиря Івана (1093 p.);

ДОХРИСТИЯНСЬКА ДОИЛ

>.штампи і ішпдання. Рекомендованії.іітература

• "Повість минулих літ" Нестора-літописця, в якій зве-
. ■■:>! дено та критично оцінено весь наявний досі рукопис-
ї.п ний матеріал від Літопису Аскольда (бл. 1113 p.);

• друга і третя редакції "Повісті минулих літ", здійснена
Сильвестром та Мстиславом.

Саме від цих редакцій починається епоха численних, і до того ж, не зовсім точних, переписувань усіх попередніх рукописних текстів, створених на праукраїнських землях. З-поміж таких виділяються Лаврентіївський (кінець XIVст.) та Іпатіїв-ський (кінець XV ст.) рукописи.

Реконструкцію Літопису Аскольда М. Брайчевський здійснював відповідно до нової методики текстологічних досліджень, яка з-поміж інших включала: вибір епізодів з першого літопису; вивіряння текстів з огляду їх хронології та походження; усунення слідів редакторського втручання пізніших хроністів; оцінка стилістичних та суто формальних особливостей викладу; встановлення внутрішнього, змістового та сюжетного зв'язку між фрагментами текстів та історичними епізодами; використання загальних історичних знань, що базуються на інших категоріях тощо.

Узагальнюючи вищевикладене щодо витоків давньоруського (праукраїнського) рукописного книготворення, яке базувалося на діалектичній схемі "теза—антитеза—синтез", доходимо таких висновків:

1. Творення рукописних текстів на різних матеріалах (кам'яних стелах, дереві, кістках, пергаменті, папірусі) відбувалося на наших землях в умовах складного і тривалого процесу удосконалення давньоукраїнської писемності. Реконструйовані давні рукописні пам'ятки засвідчують кілька етапів розвитку цієї писемності:

а) фіксація набутих знань "чертами й ризами", тобто посе
редництвом простих форм-символів, що складали для
кожного народу своє піктографічне (малюнкове) письмо;

б) використання в письмі, окрім своїх власних знаків,
суміші літер грецького і латинського алфавіту, тобто,
висловлюючись мовою болгарського чорноризця Храбра,
алфавіту "без устороєнія" (саме тому й не міг прочи
тати Кирило віднайдених у Херсонесі "руських" книг);

.>т* в) запровадження виробленої Кирилом і Мефодієм сло
в'янської абетки..<! -

2. Наявність рукописних текстів київського походження, створених до офіційно визнаної дати прийняття християнства в Україні-Русі, є фактом доведеним;

3. Найдавнішими рукописними книжковими текстами, створеними у кодексному вигляді, є "Велесова книга" та "Літопис Аскольда".

Запитання і завдання для самоконтролю

Чому протягом тривалого часу витоки української рукописної книги об'єктивно не досліджувалися?

Куди й за яких обставин писемні набутки українського народу вивозилися?

Поясніть тезу про те, що рукописний і друкований інвентар давньої української доби став політичним заручником російської і радянської влади в "українському питанні".

Чому 1998рік було визнано датою офіційного відзначення 1000-ліття українського літописання і книжкової справи?

Якою є нова періодизація становлення і розвитку української рукописної (видавничої) справи?

Наведіть аргументи, за якими стверджуються факти існування на українських теренах видавничої справи до прийняття князем Володимиром християнства.

До якого періоду відноситься написання текстів у давньоукраїнському "архіві" "Кам 'яна Могила "?

Якими формами письма користувалися перші творці книжкових текстів на праукраїнських землях?

Коли і за яких обставин створювалася, а згодом копіювалася "Велесова книга "?

Які свідчення зарубіжних авторів стосуються наявності давньоукраїнських рукописних текстів до X століття?

Схематично охарактеризуйте історію давньоукраїнського рукописання.

Рекомендована література до теми

Брайчевський М. Літопис Аскольда. — К.: Український центр духовної культури, 2001. — 128 с.

Брайчевський М. Походження слов'янської писемності. — К.: KM Академія, 2002. - 152 с

Велесова книга / Упорядкування, переклад, вступна стаття, Довідк. матеріал Б. Яценка. — К.: Велесич, 1995. — 316 с

5*

ДОХРИСТИЯНСЬКА ДОЬЛ

Грушевський М. Історія української культури: В 6 т., 9 кн. — К.:Либідь, 1993.-Т. 2.

Жуковская Л. Поддельная докирилличная рукопись // Вопросы языкознания. — 1960. — № 2.

Запаско Я. Українська рукописна книга. — Львів: Світ, 1995. -478 с.

Клочек Г. Світ "Велесової книги": Навч. посібник. — Кіровоград: Степова Еллада, 2001. — 158 с.

Кифишин А. Древнее святилище "Каменная могила": опыт дешифровки протошумерского архива XII —III тысячелетий до н. э. - К.: Аратта, 2001. -846 с.

Лесной С. "Велесова книга": — языческая летопись доолего-вой Руси. — Виннипег, 1966. — 70 с.

Михайлов Б. Підземний "Ермітаж України": храм найдавніших письмен. — К.: Такі справи, 2002. — 10 с.

Огієнко І. Повстання азбуки й літературної мови в слов'ян. — Вінніпег, 1976. -300 с.

Огієнко І. Історія української літературної мови / Упор., іст.-біогр. нарис і примітки М. Тимошика. — К.: Наша культура і наука, 2001. - С 70-84.

Огієнко І. Костянтин і Мефодій: їх життя і праця: У 2 ч. — Вінніпег, 1970. -Ч. 1.400с.;Ч. 2 - 328 с

Тимошик М. Давня українська рукописна книга дохристиянської доби: Текст лекції для студентів Інституту журналістики. — К., 2002. -32 с.

Тимошик М. Українське книгописання дохристиянської доби: до проблеми розробки нової концепції // Наукові записки Інституту журналістики. — 2002. — № 6. — С 116-128.

Указ Президента України "Про відзначення 1000-річчя літописання та книжкової справи в Україні" // Палітра друку. — 1998. -№ 1.

Шевчук В. Загадкова "Велесова книга" // Хроніка—2000. — К., 1994. -№3.

о

V

Тема З

КНИГОПИСАННЯ

Поиск по сайту: