Іііс.чяіин-іііііііі період

го напрямку, що виходив у Мюнхені протягом 1946—1949 років. Редагована на початку 3. Пеленським, газета мала репутацію серйозного аналітичного видання, в якому широко висвітлювалися як міжнародні події, так і хроніка життя української еміграції, зокрема в таборах ДіПі. В однойменному видавництві й виходив

друком у співпраці з видавничою комісією МУРу місячник літератури, мистецтва і критики "Арка "(перше число побачило світ у липні 1947 року). Редколегію часопису склали В. Домонтович, Ю. Косач, Б. Нижанківський, 3. Тернав-ський, Ю. Шерех. "Поява цього літературно-мистецького органу, — зазначається в передньому "Нашому слові" Уласа Самчука, — зумовлюється загальним статус-кво нашого сьогодні на вигнанні. Об'єднання українських письменників МУР приступає до співпраці з цим виданням, виходячи з тих самих міркувань, що лежать в основі всіх видань мистецького слова — міркувань надпартійности".

Однією з характерних особливостей "Арки", яка вигідно вирізняла її з-поміж інших, було високопрофесійне оформлення кожного числа (у двох фарбах) на обкладинці та на окремих мистецьких вклейках. Цю роботу доручили виконувати знаному в діаспорі художнику Якову Гніздовському.

Видавництво "Прометей" заявило про себе в Новому Ульмі 1946 року. Його засновник — досвідчений видавець і журналіст зі Львова Роман Паладійчук. Свого часу ще вдома він провадив "Осередок видавничої допомоги масовій освіті", видавництво "Дешева книжка", що діяло протягом 1935—1939 років, журнал "Самоосвітник". Опинившись на еміграції, не зрадив улюбленій справі, й своє нове видавництво на німецькій землі зареєстрував під багатозначною назвою "Прометей". З його маркою вийшли друком три збірники "МУР"

та перший випуск альманаху літератури, мистецтва і критики з такою ж назвою.

Насиченим за змістом і продуманим за структурою видається сам альманах. Тут різноманітні матеріали подаються за окремими розділами: "Проза", "Поезія", "Критика", "Огляди та рецензії".

Окрім збірників МУРу видавництво започаткувало власну серію видань під назвою "Бібліотека новітньої літератури". Протягом 1946—1948 років побачили світ немало вартісних видань: романи 1. Багряного "Тигролови" (у двох томах), У. Самчука "Юність Василя Шеремети", повісті Т. Осьмач-ки "Старший боярин", Ю. Косача "Еней і життя інших", повна збірка недрукованих ще сонетів М. Зерова "Sonnetarium", вибрані твори М. Хвильового (у двох томах), а також історичні дослідження Ісака Мазе- _|1(,_{ртс 1|Ш}._{Г]() ШІЬМІШ11ху} -_МУР» пи "Україна в огні і бурі революції" (в трьох частинах) та "Підстави нашого відродження" цього ж автора. В рекламних листівках цього видавництва були заявлені українсько-німецький, українсько-англійський та українсько-французький словники, "Українська народна енциклопедія" та чотиритомне видання "Історіїукраїнської літератури" Д. Чижевського. Однак зреалізувати свої задуми на німецькій землі Роману Паладійчуку не вдалося: 1949 року він емігрує до Канади.

Видавництво "Орлик" тяло в таборі переміщених осіб у Берхтесгадені протягом 1946-1948 років. Творцем і провідником його була людина незвичайної долі — Т. Лапичак.

За професією лікар, він став незабаром публіцистом і активним суспільно-політичним діячем на Галичині, свідомо пішов в Українську Повстанську Армію, ставши незабаром провідником крайової екзекутиви. 1942 року потрапив до концентраційного табору смертників у Саксенгаузені, де пробув

25*

Виданіішідво "Орлик'' видавало однойменний двоколірний часопис

майже три роки. Чудом врятувавшись, береться за видавничу справу. 1945 року засновує журнал і видавництво під назвою "Орлик". До 1949 року вийшло 48 чисел цього унікального двоколірного часопису, що іменував себе місячником культури та суспільного життя і мав добрий розголос серед численних читачів.

Видавництво "Молоде життя" (Мюнхен, керівник — Володимир Козак) увійшло золотим рядком в історію вітчизняної видавничої справи передусім реалізацією величезного за обсягом, складного за редакторською роботою і тривалого в часі видавничого проекту Наукового товариства імені Шевченка — "Енциклопедіїукраїнознавства "— тритомної її загальної частини та десятитомної словникової.

Окрім того, "Молоде життя" наприкінці 40-х років одним з перших серед еміграційних видавництв Європи звернуло увагу на необхідність налагодження мережі збуту українського друкованого слова в усі країни світу, куди пе-

I Іайголовпіїна багаторічна праця видавництва "Молоде життя"— 10-томна "Кицикдопедія українознавства"

ІІІСЛЯВОГІІПИІІ [ІСрІОД •/»■-'!, 1 _; < -■ 1 ■ 3£(j

реміїдувалися українці. Обумовлювалося це у зв'язку з розформуванням таборів ДіПі та масовим переїздом українців до Америки й Австралії. З цією метою тут була проведена така робота:

• організовано "Висилкову книгарню", що стала своєрідним магазином-складом більшості українських видавництв Німеччини;

• ретельно сплановано потужну акцію реклами української книги;

• випущено і розіслано в усі країни перший каталог українських видань, здійснених у різні роки в Європі і ще не розпроданих;

• на базі передплатників " Енциклопедії українознавства" систематизовано картотеку потенційних покупців, за якою висилалися інформаційні листки про новинки українського книговидання;

• з метою збору коштів для рекламних цілей запропоновано гнучку систему цін за вміщувані рекламні повідомлення про новинки інших видавництв в каталогах "Висилкової книгарні", які планувалося випускати регулярно.

Цікаво, що вже на той час головною умовою вміщення в каталозі рекламної інформації була наявність "тільки повно-вартісних і національно та морально бездоганних друкованих періодичних і неперіодичних творів в українській, або в чужій мові, але з українською тематикою". Оцінку сумнівних випадків українського друку проводила створена при видавництві спеціальна комісія з числа педагогів, науковців і громадських діячів, визначених Науковим товариством імені Шевченка (НТШ) та Українською вільною академією наук (УВАН).

"Дніпрова Про долю українських друків та їхніх ав-

Хвиля" торів у повоєнній Німеччині, які без надії

та її засновник сподіваючись, розвивали нашу книгови-
Олекса давничу справу, ще не написано, на жаль,

Віптоііяк жодної наукової розвідки. Хочеться споді-

ватися, що такі книги колись все ж з'являться. З особливим хвилюванням чита-

390 УКРАЇНСЬ КА ВИДАВНИЧА СПРАВА В НІМЕЧЧИНІ

Засновник і незмінний керівник "Дніпрової Хвилі" доктор Олекса Ііііітоилі;

тиметься на таких сторінках оповідь про українське видавництво у Мюнхені "Дніпрова Хвиля" і його засновника, людину, без перебільшення, з легенди — Олексу Вінтоняка.

Шлях до Німеччини в Олекси Вінтоняка був, на жаль, дуже типовим для сотень тисяч молодих українців, чию молодість і надії знівечила Друга світова війна. Галичанин, родом з Коломийщини, після закінчення Станіславської гімназії вчителював на селі. Активно співпрацював з "Просвітою", іншими патріотичними українськими організаціями. Ув'язнений гестапо на початку війни в себе вдома, він з вересня 1941 по травень 1945 року перебував у німецьких концтаборах, з них два з половиною роки — у відомому на весь світ концтаборі смерті "Аушвіц". Саме у цьому таборі на його очах був закатований до смерті брат Степана Бандери Василь, багато інших українських патріотів.

Хворий на туберкульоз, з поламаними руками, нездоровим шлунком, молодий ще український хлопець Олекса після визволення його з табору смерті американськими солдатами хотів виїхати згодом до Америки, але еміграційна комісія за результатами медичного обстеження відкинула його заяву й документи. Та помирати Олекса не хотів. Лікувався, працював і вчився у Мюнхені. Закінчив студії в Українському вільному університеті, там же захистив магістерську, а згодом і докторську дисертації (у професора Олександра Оглоблина), незабаром став викладачем цього університету.

Вже тоді, на початку непевних для нього 50-х років, Олекса Вінтоняк, відійшовши від усілякого партійництва, вирішує створити у Мюнхені українське видавництво. На цю нелегку справу він відважився у далеко не кращу для української емі-

Поиск по сайту: