АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Російська (радянська) концепція

Читайте также:
  1. динамічна концепція культури
  2. Друга російська збройна інтервенція
  3. Загальна концепція структурного моделювання
  4. Конформізм концепція комерційних зусиль
  5. Концепція адаптованої DOTS-стратегії в Україні
  6. Концепція вартості грошей у часі
  7. Концепція громадянського виховання
  8. Концепція індивідуального ризику
  9. Концепція й основні поняття Val IT
  10. Концепція обмежених ефектів
  11. Концепція Ореста Мацюка і Якими Запаска
  12. Концепція П. Ейгліє і Е. Лангеарда

За тоталітарного режиму колишньої радянської імперії концепція виникнення і розвитку українського друкованого слова розроблялася далеко не об'єктивно. В радянській науці домінувала затверджена в Москві ідеологічна схема, за якою українська освіта, наука, культура нібито завжди розвивалися лише в тісному взаємозв'язку з російською, до того ж, постійно вважалися другорядними, принагідними, позбавленими самостійних ознак. Ця схема у 30-х роках набула образної метафори у вигляді стовбура-дерева з трьома його відгалуженнями, що символізували єдність і взаємозалежність трьох слов'янських народів — російського, українського і білоруського.


 

 

Російськії (радянська) концепція

За такою образною теорією серцевину цього дерева — його стовбур, коріння якого сягало часів Київської Русі, — беззаперечно присвоювала Росія. А два його відгалуження, що проросли, за цією схемою, лише в XIV столітті, віддавалися Україні й Білорусі.

Ось чому протягом усіх підрадянських років початки виникнення української мови, літератури, культури в цілому, як і самої української історії, дозволялося розглядати саме з XIV століття. Все, що не "вписувалося" в таку ідеологічну схему, ще донедавна вважалося антинауковим, а отже, шкідливим. А політично незаангажовані вчені, які відважувалися своїми чесними і глибоко науковими розвідками прямо висловити своє бачення проблеми, оголошувалися лютими ворогами свого народу з наступною забороною їхніх творів. У відповідності до наведеної ідеологічної метафори протягом останніх більш ніж вісімдесяти років українські науковці змушені були повторювати в різних варіантах єдиний постулат щодо виникнення українського друкованого слова.

Сутність російської (радянської) концепції започаткування українського друкарства полягає в наступному: після заснування першої друкарні в Росії в 1564 році (рік виходу "Апостола" в Москві) перший російський друкар Іван Федоров (Федорович) через вісім років, прибувши через Білорусь в Україну, до Львова, засновує там друкарню і 1574 року видає "Апостола". Ця дата і визначалася початком заснування українського друкарства.

Таким чином, згідно з цією концепцією, друкарство на українські землі прийшло з Росії. Принесене воно було російським першодрукарем Іваном Федоровим (Федоровичем, Хведоровичем) після того, як прогресивний винахід ствердився в Москві. Виходило, що українці змогли долучитися до дивовижного витвору людського розуму — друкарського верстата — знову ж таки завдяки "старшому братові".

На обгрунтування й закріплення такої тези спрямовані були й різноманітні заходи, які широко пропагувалися в Радянському Союзі, зокрема торжества з нагоди 400-річчя заснування російського друкарства (1964 рік) та 400-річчя українського друкованого слова (1974 рік). У цьому переконують дослідження П. Попова, О. Сидорова, А. Зернової, О. Дея та ін. З особливою помпезністю відзначалася перша дата. Цій події були присвячені ряд політичних і наукових


 

КОНЦЕПЦІЇ ВИТОКІВ ДРУКАРСТВА

заходів — урочисті збори громадськості столиці України, наукова сесія АН УРСР, наукова сесія Київського університету і такий же захід у вищій партійній школі. За матеріалами сесій було здійснене розкішне (в поліграфічному плані) видання книги з політично заангажованою назвою — "Українська книга. Збірник, присвячений 400-літтюросійського книгодрукування ".

Цікаво, що після розвалу Радянського Союзу, коли вчені колишніх радянських республік, в тім числі й українські, у нових, політично незаангажованих, умовах могли опрацювати й осмислити немало матеріалів з колишніх спецфондів і залучити їх до наукового обігу, позиція російських учених у цьому питанні залишилася практично незмінною. Незважаючи на опублікування в науковій періодиці ряду нових архівних документів ряд російських учених категорично не хоче визнавати факту появи українського друкованого слова раніше російського.

Як аргумент до цієї тези можна навести два приклади.

На Другій Міжнародній конференції (конгресі) із проблем славістики, що відбувалася в жовтні 1996 року на базі Андалузького міжнародного університету (місто Баєза, Іспанія) українським ученим була виголошена доповідь "До питання про концепцію виникнення і розвитку українського друкованого слова в контексті поширення друкарства у слов'янських народів". (В основу доповіді були покладені результати наукових пошуків вітчизняних і зарубіжних учених останнього часу, а також матеріали колишніх радянських спецфондів). Російські учені — учасники конгресу — піддали цей виступ обструкції за викладені аргументи щодо більш ранніх етапів виникнення українського друку і первинності його від росій-


р,„-ііі <ч.ка (радянська) иоііщмщія 13]_

ського. І цього разу аргументи для опонентів були "непереконливими". Слід віддати належне відомим ученим-славіс-там, учасникам конгресу з Польщі, Чехії, Болгарії, які цю українську концепцію не лише підтримали, а й захистили від надто заполітизованих виступів деяких російських колег1. Інший приклад. Видана в Москві 1999 року накладом п'ять тисяч примірників енциклопедія "Книга "стала першим на пострадянському просторі ґрунтовним виданням, у передмові до якого задекларовані, як головний критерій діяльності редколегії, "достовірність, повнота і новизна інформації, що подається". Однак у контексті українознавчих статей та інформацій, яких тут подано немало, якраз ця новизна й достовірність нерідко ігноруються. Як і в радянських енциклопедіях, у цьому новому виданні все ще відчутний імперсько-великодержавницький дух. Домінуючою є думка: великороси весь час когось навчали, підтягували, збагачували, просвічували. Надто ж малоросів, набутки яких у царині культури й книжництва були другорядними, були "завдяки", а не "всупереч" старшому брату. Знову подається Іван Федоров, як український першодрукар. Знову жодного слова, навіть у гіпотетичному плані, про нововіднайдені аргументи, факти й нові імена. Знову вперте підкреслення ознаки України як території, а не нової держави вживанням прийменника "на" — на Україні. В жодній же іншій статті, присвяченій друкарству котроїсь із колишніх радянських республік, такого ставлення до держави, на кшталт "на Узбекистані", "на Естонії" чи навіть "на Білорусі" тут немає.


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 | 71 | 72 | 73 | 74 | 75 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.004 сек.)