Податок на друковану Стандартний податок

продукцію, % для інших галузей, %

Країни з нульовою ставкою податку на друковану продукцію

Аргентина 0 21

Бразилія 0 20

Велика Британія 0 17,5

Ірландія 0 21

Латвія 0 18

Литва 0 18

Норвегія -0 23 '■

Польща 0 22

Росія 0 21,5

Уганда 0 22

Кенія 0 18
США від 0 до 8,5 залежно від виду літератури

Країни з досить низькою ставкою податку на друковану продукцію

Туреччина 1 21 г:

Швейцарія 2 6,5

Люксембург 3,12-15

Японія З З

Греція 4 18

Іспанія 4 16

Італія 4 19

Португалія 5 17 •_•

Словенія 5 15-20

Франція 5,£ 20,6

Бельгія 6 21

Словаччина 6 25

Нідерланди 6 17,5

Канада 7 15

Отже, якщо не брати до уваги Швецію та Данію (тут віддавна валовий національний доход на душу населення є досить високий і висока ціна книги не є проблемою для покупців) то Україна, разом з Болгарією, замикає список тих країн, де національне законодавство не протегує розвиток національної видавничої справи, і де друковане слово обкладається найвищим у світі податком.

Головне На кінець 90-х років ставало однозначно

гальмо зрозумілим, що розвиток видавничої галузі

розвитку в державі гальмує недосконале законодав-

друкованого ство, яке в корені необхідно було зміню-

елова ^вати-

З приводу цієї проблеми говорено і

написано гак багато, що, здавалося б, з точки зору здорового глузду не захотіти збагнути її, вийти, нарешті, з глухого кута може лише найзапекліший ворог української незалежності. Йдеться ж про прийняття чіткого, прозорого закону прямої дії, який би однозначно визначав державну підтримку національної книги.

Закон України "Про видавничу справу "був затверджений Верховною Радою 5 червня і опублікований у пресі 18 липня 1997 року. Однак він так і не запрацював, бо навіть скромні пільги для видавців, обумовлені статтею шостою, могли дати якийсь позитивний результат, якби її пункти були включені у відповідні законодавчі акти.

470 ______________________ ВИДАВНИЧА СПРАВА НЕНАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ

Головний недолік цього закону у тому, що він продовжував консервувати ту систему оподаткування вітчизняної книги, яка не давала їй можливість конкурувати із зарубіжними, передусім російськими, виданнями.

Чергову спробу змінити законодавче поле в Україні щодо українського книговидання було здійснено влітку 2000 року під час Всеукраїнських загальних зборів видавців, поліграфістів і книгорозповсюджувачів. Учасники наради в черговий раз прийняли звернення до Президента України з клопотанням про необхідність нагальних змін у податковому законодавстві, а Державний комітет інформаційної політики, телебачення та радіомовлення України, на виконання рішення наради, оперативно розробив і подав на розгляд Верховної Ради України необхідні документи. Йшлося, зокрема, про зміни й доповнення до Законів України "Про податок на додану вартість", "Про єдиний митний тариф", "Про оподаткування прибутку підприємств", "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" та "Про видавничу справу".

Таким чином, знову почалося ходіння по зачарованому колу або ж не розуміння проблеми, або ж явного опору позитивно її розв'язати. Знову ті ж варіанти розробок закону, багатомісячні зволікання з його розглядом, а потім таке ж багатомісячне перекроювання положень і вихолощення певними групами з числа депутатського корпусу та окремих чиновників різних рівнів головної сутності документа.

Поданий пакет документів щодо порятунку української книги Верховна Рада розглянула у вересні 2000 року і... перенесла розгляд цього питання на січень 2001 року.

Законопроект "Про внесення змін та доповнень до деяких законів України з питань оподаткування в частині, що стосується видавничої справи" з великими труднощами був проголосований аж наприкінці березня 2001 року. Творці вітчизняної книги з нетерпінням очікували публікації затвердженого парламентом держави "свого" багатостраждального Закону. Та цього разу все закінчилося повною несподіванкою і для прихильників, і для опонентів: проголосований конституційною більшістю депутатів Закон через кілька днів, у результаті, правдоподібно, закулісних ігор, був... відкликаний. Випадок у законодавчій практиці безпрецедентний.

Законодавчим аспект

Переголосування цього закону, з порушенням регламенту, відбулося у травні 2001 року. Документ вийшов усіченим, переполовиненим, мало сприятливим до започаткування кардинальних змін, тому виявився недієвим і не зміг змінити ситуації на краще. "Напівпідпільно" прийнятий закон враховував лише інтереси окремих кланів, а не всіх виробників національного продукту.

Реалізація суперечливих положень цього документа не призвела до суттєвого зниження собівартості друкованого продукту в Україні. Не випадково видавці й поліграфісти назвали цей закон відкупним і окозамилювальним. До того ж, термін дії його в часі надто обмежений — до 1 січня 2003 року.

Державна Практика новітнього етапу розвитку

підтримка української видавничої справи засвідчує

видавничо одну печальну традицію. Як метод заспо-

справи: коєння чи охолодження активності захис-

декларіщії ників українського друкованого слова (це

та pea іії неодноразово проявлялося в створенні чи

то комітету порятунку української книги, чи опублікуванні у пресі підписаними відо-мими діячами відкритих листів на адресу Президента чи Прем'єр-міністра), в адміністрації Президента наспіх готувався Указ глави держави такого змісту, який не міг не вселяти оптимізму — як щодо назв цих указів, так і його словесного наповнення.

Найпоказовішими в цьому є бодай ось ці три Укази Президента України — "Про державну програму розвитку національного книговидання та преси" (26 лютого 1995 року), "Про деякі питання державної підтримки книговидавничої справи" (23 липня 1998 р.) та "Про додаткові заходи державної підтримки національного книговидання і книгорозповсюд-ження" (9 листопада 2000 року). Констатуючи у преамбулі величезну роль "національного книговидання і книгорозпов-сюдження у формуванні інформаційного простору держави та з метою посилення державної підтримки видавничої справи і вдосконалення системи книгорозповсюдження України", творці таких указів, які підписує глава держави, обіцяють

472 ______________________ ИИДАШІИЧЛ СПРАВА НЕЗАЛЕЖНО! УКРАЇНИ

народу і бюджетне фінансування випуску суспільно необхідної літератури на умовах державного замовлення, і виконання попередніх програм, і створення української мережі книготоргівлі, і забезпечення населення регіонів українською книгою, і багато інших у цілому нагальних справ, що нагромадилися в гуманітарному блоці українського державотворення. Однак минають місяці, роки, і практично жоден з тих пунктів указів сповна не виконується. Та й не може виконатися, оскільки такі важливі документи хибують найголовнішим — відсутністю конкретики в зобов'язуючій частині. Кабінетові Міністрів, міністерствам, відомствам, обласним адміністраціям в черговий раз пропонується "вжити заходів", "розробити і затвердити програми", "вдосконалити систему", "вирішити питання", "запровадити механізми". Не дивно, що "в щоквартальних інформаціях про стан виконання" цих указів можна віднайти елементарні відписки, окозамилювальний зміст яких бюрократична державна машина відпрацювала сповна.

Поиск по сайту: