T МИТРОПОЛИТ ІЛАРІОН

НАШ БІЙ ЗА ДЕРЖАВНІСТЬ

ІСТОРИЧНА ЕПОПЕЯ

ДРАМАТИЧНІ ПОЕМИ

ВІННІПЕГ

Ма.чопідомі is Україні канадські кидання художніх ткорін митрополита Іларіона

зи засновника видавництва, висловлені в листі до Павла Сом-чинського в Буенос-Айрес: "Видаю багато, але до кожної книжки докладаю. Навіть сумнів бере: чи й варто писати?"

Окрім підготовки до друку книжкових видань "Наша Культура" стає засновником кількох періодичних друкованих органів —- "Слово Істини", "Наша Культура", "Віра й Культура".

"Слово Істини". Як "народний місячник духовної культури й рідної мови", регулярно виходив з листопада 1947 по жовтень 1951 років. Всіх випущено 48 чисел. Обсяг кожного числа був стабільним — 32 двоколонні сторінки (один друкований аркуш), за винятком першого, здвоєного. Програмною метою діяльності було заявлено прагнення редакції "сіяти по всьому українському світові правдиве Слово Божої Істини, щоб глибше виявити церковну Божу Правду та українську церковну ідеологію".

Тематика часопису постійно розширювалася. Провідною була тема української мови, культури, проблеми їх виживання в чужомовному оточенні. Редакція просила своїх читачів та видавництва присилати для рецензування нові книги, інформація про які систематично вміщувалася на сторінках часопису.

440 УКРАЇНСЬКА ВИДАВНИЧА СПРАВА В КАНАДІ

І все ж "Слово Істини", попри неодноразові прагнення видавця урізноманітнити тематику публікацій, залишався вузькопрофільним часописом із чітко вираженим релігієзнав-чим напрямком. Це звужувало читацьку аудиторію, не сприяло формуванню солідного авторського активу. Нерідко зустрічаються числа, де на 70—80 відсотків усього обсягу подавалися матеріали одного автора — митрополита Іларіона. Все це спонукало видавця до зміни профілю видання і вироблення його нової програми. У жовтні 1951 року вийшло останнє число "Слова Істини", на одній із сторінок якого було вміщено заклик до читачів читати новий часопис "Наша Культура".

"Наша Культура ". Новий місячник, що почав виходити у Вінніпезі з листопада 1951 року, був новим лише за місцем перебування видавця. Адже багато читачів як у Європі, так і в Америці пам'ятали редаговану протягом 1935-1937 років у Варшаві професором Іваном Огієнком "Нашу Культуру", яка швидко завоювала авторитет у науковців і прихильність у найширшого читача. З незалежних від видавця причин вона там і припинила своє існування, але потреба у відновленні такого часопису після Другої світової війни в умовах посилення "радянізації" українського населення після приєднання західноукраїнських земель до складу радянської України була як ніколи актуальною. Цю тезу так обґрунтовує сам видавець:

"Українська культура, на якій зросла наша Україна й яка принесла їй світову славу, знаходиться тепер у великій небезпеці — в небезпеці повного знищення її. Ворог напосів на Україну й свідомо нищить цю культуру до останку, бо добре знає, що українська культура — то правдива душа України, добре знає, що, знищивши цю культуру, він знищить саму Україну, ранить її в саме серце...

Але ми всі знаходимося на волі й від своєї культури не відступаємо. Навпаки, тільки на чужині ми глибоко пізнали повно-вартість нашої рідної культури, пізнали її самостійність, людяність. Пізнали, що наша культура неповторна за межами нашої Батьківщини... Творімо ж і на чужині українську культуру всіма силами своєї нації! Сил цих маємо і тут в достатку, і ними можемо спинити й винародовлення наших братів, і викривлення нашої вікової культури".

У першому числі видання була заявлена його програма: • наукові й науково-популярні статті з усіх ділянок укра-■'!■• їнської духовної й матеріальної культури: література, •■■ історія, історія церкви, мистецтво, філософія, богосло-

руга і третя хвилі «'ми |кщи

в'я, театр, мовознавство, етнографія, право, археологія, педагогіка, архітектура й т. ін.;

• короткі спомини з нашого недавнього минулого;

• критичні огляди наукових праць і літературних новин. За канадський період існування (з листопада 1951 по

совтень 1953 року) вийшло 23 випуски часопису. Обсяг його ув приблизно такий, як і "Слова Істини" — 40 двохколон-іих сторінок, але оформлювався вже краще. Обкладинка рукувалася в два кольори, в окремих числах з'являлося іільше ілюстративного матеріалу. Але найголовніше — по-іітно урізноманітнилася тематика, розширилося коло авторів.

Серед постійних дописувачів були авторитетні історики, [ітератори й мовознавці — Степан Килимник, Олександр)глоблин, Наталія Полонська-Василенко, Андрій Чайків-ький, Дмитро Чуб, Ярослав Рудницький, Улас Самчук. На торінках "Нашої Культури" її канадського періоду можна ііднайти сьогодні немало невиданих ще й досі прекрасних ворів цих та й інших авторів, у яких подаються глибокий наліз тогочасного літературного процесу, розповіді про ма-ювідомі факти української історії, цінна епістолярія.

Останнє число цього часопису вийшло у жовтні 1953 року.

"Віра й Культура". Це був третій періодичний друкова-іий орган видавництва "Наша Культура". Програмними його авданнями були: продовження традицій своїх двох поперед-іиків, підвищення релігійної свідомості та культури україн-:ького народу в Канаді. Йшлося передусім про публікацію іатеріалів з усіх ділянок богословської науки та церковного киття. Однак залишалися програмні положення "Нашої Куль-ури": історія, література, мистецтво, огляд книжкових но-іинок, спомини з недалекого минулого.

Від "Нашої Культури" новий часопис відрізняється пе->едусім збільшеним удвічі обсягом — 80 сторінок, кращим юліграфічним виконанням: з початку 1954 року друкувався іа книжковому папері. З січня того ж року він стає "орга-іом Українського наукового богословського товариства" і аким залишався до останніх днів свого виходу — грудня 1967)оку. Всіх вийшло 162 числа.

Через 15 років видання "Віри й Культури" в Канаді віднов-іюється. Від 1974 року вона стає річником Наукового бого-:ловського товариства імені митрополита Іларіона (Огієнка).

442 У КРАЇНСЬКА ВИДАВНИЧА СПРАВА В КАНАДІ

Перші два випуски вийшли за редакцією доктора Юрія Му-лик-Луцика. Протягом 1976-1998 років незмінним редактором видання стає відомий в діаспорі і в Україні учений-бо-гослов, багатолітній декан богословського факультету Колегії Святого Андрія при Манітобському університеті, публіцист і видавець, колишній учень митрополита Іларіона протопресвітер Степан Ярмусь. Одинадцяте число цього річника (1998 рік), присвячене 400-літтю від дня народження Петра Могили, виявилося останнім.

Видавництво Нова сторінка в історії української видав-

Івана ничої справи в Канаді була започаткова-

Тиктора ^на відомим на Галичині видавцем Іваном

Тиктором. Колишній творець і власник концерну "Українська Преса" у Львові, під орудою якого у 30-х роках на західноукраїнських землях масово поширювалася україномовна преса і книга, він пізніше очолював видавництва "Нове Життя" у Кракові, "Волинь" у Рівному. Опинившись 1948 року в Канаді, приступає до створення свого видавництва і здійснення нечуваних досі видавничих проектів — перевидання своїх фундаментальних львівських першодруків — "Великої історії України", "Історії українського війська" та "Історії української культури".

До Івана Тиктора ніхто не видавав у Канаді великих за обсягом книг. Для цього слід було зібрати колосальні кошти, та й певності в реалізації їх не було. Тиктор за короткий час здійснив неможливе. Того ж таки 1948 року у Вінніпезі накладом

Титульна сторінка!Ні8-еторіпкоіюго кидання ^: "Ііе.чикої історії України" ' Інаїш Тиктора

Друга і третя хммі «'міграції

15 тисяч примірників з'являється величезний за обсягом том (968 сторінок) із значною кількістю ілюстративного матеріалу — "Велика історія України". Коротким зверненням до читачів були такі глибинні за змістом і хвилюючі слова видавця: "В 25-ту річницю моєї видавничої діяльности випускаю на чужині друге видання ВЕЛИКОЇ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ в глибокім переконанні, що ця книга скріпить розсіяних по всьому світу синів України в їхній вірі в недалеке ВОСКРЕСЕН НЯ БАТЬКІВЩИН И та додасть їм сил до боротьби за її визволення". Посвятою до цього тому були слова, взяті ще з львівського видання: "Батькам на славу, синам на науку".

Представляючи книгу канадському читачеві, Євген Яво-рівський так охарактеризував її значення: "Навчаючи про славні діла предків наших, ця книга сповнятиме зболілі душі українців на чужині вірою в недалеку перемогу української правди і силою до дальшої праці й боротьби за визволення України".

На видання "Великої історії України" було витрачено 300 тисяч канадських доларів благодійних внесків — сума на той час величезна. Незабаром побачили світ й інші два видання — "Історія українського війська" та "Історія української культури".

Іван Тиктор стояв біля витоків створення "Клубу Приятелів Української Книжки", з маркою якого побачили світ кілька серійних видань. Лише протягом 1949-1952 років тут вийшло 14 книжок загальним обсягом близько 2000 сторінок. Передусім це були повісті й романи з української історії. Серед них — "Страшна помста" М. Гоголя, "Максим Залізняк" В. Радича, "Пригоди молодого лицаря" С. Черкасенка, "Люди в тенетах" В. Чапленка, "Поєдинок з дияволом" О. Гай-Го-ловка.

Львівське коріння (від 1920 року) мало ще одне українське видавництво, що постало у Торонто 1952 року, — "Добра книжка". Перенесло воно сюди свою діяльність із Австрії, де протягом 1948—1949 pp. випускало квартальник "Життя і Слово". Фінансувалося здебільшого католицькою українською громадою. За перші п'ять років своєї праці в Канаді випустило понад 150 назв перекладених із чужих мов і оригінальних книг, переважно релігійної, історичної тематики.

444 _______________________ УКРАЇНСЬКА ВИДАВНИЧА СПРАВА В КАНАДІ

Видавнича Ця видавнича спілка є правонаступницею

спілка одного з перших українських видавництв

"Тризуб" піонерської доби — "Української Видав-

ничої Спілки". її діяльність пов'язана передусім із випуском часопису "Український Голос". З 20-х років українське книговидання в Канаді сформувалося в окремий напрямок. Сучасну назву видавництво набуло 1948 року, відповідно до прийнятого нового Статуту. Один з найвагоміших проектів цієї Спілки — видання повного "Кобзаря " Тараса Шевченка з упорядкуванням, ґрунтовними науковими коментарями і примітками Леоніда Білецького. В загальному обсязі ця фундаментальна праця має чотири томи на 1978 сторінок. Спроба видрукувати її належить видавництву "Пробоєм" у Празі, де 1942 року вийшов перший (і єдиний) том. Війна завадила завершити цю добру справу. Перебравшись після війни до Вінніпегу, Леонід Білецький вирішує присвятити це видання "українським піонерам Канади, що творили матеріальні й духовні цінності на добро і славу українського народу й Канади". Однодумців він знайшов в Українській Вільній Академії Наук та видавництві "Тризуб", яке й почало збирати кошти для здійснення величного проекту. Перший і другий томи побачили світ 1952 року, третій — 1953-го, четвертий — 1954 року.

Особливість цього видання "Кобзаря" в тому, що в усіх текстах поставлено наголос. Обумовлено це необхідністю спонукати українську діаспору дотримуватися єдиної української літературної мови, єдиного правопису й наголосу, бо під впливом асиміляційних про-

. Вінпіпезьке ішдамим "Кобзаря"

Тараса ІІІекчепка u чотирьох томах

з ґрунтовними коментарями

"■ Леоніда Німецького

Друга і третя хиіі.'іі еміграції

Перша жінка-нрезидепт

ііпдапніїчої епі.чки "Тризуб"

у 90-х роках XX ст.

і Лнна Фіґуг-Ралько

цесів рідна мова стала зазнавати значних спотворень.

Кладучи цю найголовнішу книгу українства на вівтар своєї найвищої ідеї, — вибороти Україні свободу, самостійність і соборну державність — видавництво тоді не до кінця реалізувало свій первинний задум. Через брак коштів другу частину накладу — 2500 примірників — не вдалося "вдягнути" в оправу. Ця частина вже зброшурованих аркушів чекала своєї слушної пори на складі видавництва аж до початку 90-х років. Але волею долі саме цим книгам судилося виконати історичну місію — будити своїм огненним словом приспану протягом десятиліть радянської пропаганди Україну. За ініціативою президента "Тризубу" Анни Фіґус-Ралько в Канаді було організовано збірку коштів не тільки на завершення друку "Кобзаря", а й на пересилку його в Україну — до наукових, освітніх бібліотек, установ і закладів. Загалом було відправлено понад 300 чотиритомних комплектів цього видання в усі 25 областей.

Ще один золотий рядок вписало це видавництво в історію українського друкарства поза Україною, створивши і видавши "Літопис українського життя в Канаді". Це п'ять солідних томів (від 300 до 500 сторінок у кожному), де небайдужим поглядом історика і літописця Ольги Войценко в хронологічному порядку зареєстровано вісі більш-менш вагомі факти проявів українського життя в Канаді. Основою нього літопису послужили річники "Українського Голосу". Цінність видання в тому, що тут подано не лише назви публікацій та короткий виклад змісту, а й, у багатьох випадках, розлогі цитати.. •

Поиск по сайту: