ІІІслнінн ііішіі період

Кмбж'.мм укцаїїи-иких ішдаїшицтк і ічідакшічих «(іі'»ііі'.шцін, що діяли на німецьких землях у першій полонині XX гт.

формату, витримані в єдиному стилі художнього оформлення, збірки творів українських і зарубіжних класиків красного письменства. Серед інших видів видавничої продукції — також шкільні підручники, атласи, географічні карти, дитячі видання. На обкладинках титульних сторінках "Української накладні" зазначалися міста, де існували головні склади видавництва: Коломия, Львів, Лейпциг, Берлін, Вінніпег. У 1933 році Яків Оренштайн перемішує діяльність свого видавництва до Варшави, де засновує власну книгарню. Житейський слід цього діяча губиться під кінець 1939 року. Всього в серії "Загальна бібліотека" вийшло 230 томів україномовних книг.

Цікавою є доля "Видавництва Української Молоді", заснованого в Берліні 1922 року. Сформувалося воно з молодіжного гуртка "Зелене коло", що ставило на початку своєї діяльності завдання просвіти дітей українських емігрантів. Незабаром до діяльності гуртка приглянувся Є. Вировий, досвідчений керівник "Українського видавництва в Катеринославі", який уміло провадив свою справу за часів УНР у Катеринославі, Києві, Кам'янці-Подільському, і який змушений був виїхати з останньої української столиці восени 1919

року разом з гнаним більшовиками останнім українським урядом. З допомогою Вирового цей гурток і перетворився в самостійне видавництво з власним статутом і широкою програмою діяльності. На початку видавництво оголосило конкурс на написання підручників для української еміграційної молоді, встановило навіть власну премію за кращі рукописи, які мало намір негайно видавати. 1923 року значним накладом виходить листівка-відозва до всіх українців, розкиданих по Європі, із закликом "збирати й здобувати кошти на видання українських книжок, дбати про розповсюдження книжки, про заснування бібліотек, читалень, підтримувати скрізь зацікавлення книжкою". Саме за ініціативою цього видавництва й була організована виставка української книги в Берліні, про яку йшлося вище. Першим солідним проектом, яке зреалізувало це видавництво, був науковий збірник "Зві-домлення ВУАН" на 1922 рік.

На жаль, здійснити свої добрі наміри "Видавництву Української Молоді", як і іншим видавничим осередкам у Німеччині цього періоду, не вдалося. Через економічну кризу, яка сягнула епогею 1923 року, ці осередки змушені були поступово згортати свою діяльність. Більшість з них перемістилася до Праги.

§ 3. Післявоєнний період

Видавничий рух Перемістимося уявно з Берліна у південну у таборах ДіІІі частину Німеччини — Баварію, де по зак-й довкола них інченні Другої світової війни волею долі в так званих таборах Ді-Пі (дісплей персон — тобто осіб, позбавлених місця проживання) в американській і англійській зонах опинилися в числі військовополонених десятки, сотні українських письменників, учених, митців, громадських і політичних діячів. Саме цим людям через політичні переконання на випадок передачі їх адміністраціями таборів у радянську окупаційну зону загрожували, як і в 30-х роках, сибірські і колимські табори ГУЛАГу. 1 саме ці люди відчайдушно й самозречено, перебуваючи у повній невідомості за свою завтрашню долю, за долі своїх дітей, заявляють на весь світ про бажання творити ве-

384 УК РАЇНСЬКА ВИДАВНИЧА СПРАВА В НІМЕЧЧИНІ

лику українську літературу, добиваються створення україномовних видавництв, газет і журналів. Ось як писав про активну видавничу роботу українських мешканців "планети Ді-Пі" на території Німеччини безпосередній свідок тих подій У. Самчук:

"Крутий зворот історії... Мільйони свідомих воль, мільйони протестуючих, мільйони свідків, які стануть на суді справедливости. Це наші табори. Там, удома, їх захочуть витерти з пам'яти, але тут вони ростуть, зростають і виростають у пам'ять вічного і, як бумеранг, кинутий у простір, повернуться назад. Це другий, зовнішній фронт тієї самої війни".

Під загрозою бути знищеними чи висланими до Радянського Союзу, ці люди гарячково хапалися за друковане слово. З нестримною і палкою вірою, що майбутність їх почує і... зрозуміє. З щирою вірою в те, що прожили вони свої життя не марно, що вигнана з рідної землі Українська республіка все ж повернеться до своєї столиці на береги Дніпра...

В ту пору в Німеччині виходило друком десятки різноманітних українських газет і журналів, що, за неповними даними, мали наклади до мільйона примірників. Діяли десятки українських видавництв, у яких побачили світ сотні тисяч примірників книг. Немало з них авторові цих рядків під час наукового стажування в Українському вільному уні-* верситеті (Мюнхен) довелося тримати в руках, вчитуватися у в їхній хвилюючий душу й серце зміст. Сьогодні вони можуть здатися комусь надто простими з поліграфічного боку. Адже;, творилися прямо на друкарській машинці, множилися зде-;: більшого примітивним циклографічним способом на грубому, дешевому папері. Творилися часто в умовах, коли, за слова-. ми Уласа Самчука, "ні стола, ні стільця, ні паперу, ні словника, ні довідника, ні бібліотеки, ні архіву, ні редактора, ні видавця, ані навіть коректора. Повне, кругле, абсолютне ні". А їм же так хотілося казати так. І це так невпинно і саможертовно стверджували в умовах таборової дійсності Іван Багряний і Улас Самчук, Дмитро Дорошенко і Наталя Полонська-Василенко, Василь Барка і Юрій Шевельов, Степан Смаль-Стоцький і Оксана Лятуринська...

Робилося це за умов, що на кожне видання слід було отримати урядовий дозвіл: "Permitted by authority of Military Government" (Друкується за дозволом військової влади).

І ііс.іні'.ік мінні період

Але як тут не погодитися із зболеною думкою того ж Уласа Самчука, який, роздумуючи над долею тогочасних українських таборових видань, з вірою писав про те, що "колись на ринку бібліофільства ці видання цінуватимуться на вагу золота". І майбутньому досліднику українського красного письменства важко буде збагнути й осмислити місійну силу нашого гнаного слова без прочитання, без перепущення через власне серце десятків, сотень сторінок таких видань.

Своєрідною об'єктивною спонукою до розгортання активного видавничого руху українців у баварській частині Німеччини стала діяльність заснованого в місті Фюрт 1945 року Мистецького Українського Руху (МУР) — унікального, мало поцінованого нині на Батьківщині, об'єднання письменників української антикомуністичної еміграції по всій Європі. Ініціаторами такого об'єднання стали І. Багряний, В. Домонтович, Ю. Косач, І. Костецький, І. Майстренко та Ю. Шевельов. Серед головних завдань цієї суто творчої організації (гуртування розпорошених війною письменницьких сил довкола ідеї українського національного відродження, організація творчих дискусій між представниками різних стилів і літературних напрямків, пробудження інтересу до рідної літератури й культури українських емігрантів) було й налагодження видавничої діяльності.

Однак організувати власне видавництво МУРівці не змогли. На заваді стояли як об'єктивні чинники (грошова реформа в Німеччині, проблеми з папером), так і суб'єктивні (неспроможність подолати ідеологічні розходження, викликані різним територіальним походженням українців та їх релігійними й політичними орієнтирами). Тому різноманітна продукція Мистецького Українського Руху, за рекомендацією його спеціально створеної видавничої комісії, виходила в різних видавництвах.

Видавничою маркою МУРу була "Золота Брама" — стилізоване обрамлення зруйнованих Золотих воріт у Києві. її й використовували інші видавництва на вихідних виданнях тих книг, що схвалені були до друку, як мистецьки вартісні, цією організацією.

Найближче до МУРу стояли "Українська Трибуна" та "Прометей".

Видавництво "Українська Трибуна" виросло з однойменного громадсько-політичного тижневика націоналістично-

«- 7-1165

В

УКРАЇНСЬКА ВИДАВНИЧА СПРАВА В НІМЕЧЧИНІ

Поиск по сайту: