НАУКОВЕ КНИГОВИДАННЯ

І'о.іь Михаила Максимовича в розвитку наукової книги

ми старовинними писаннями руськими" (1837). Це була перша смілива спроба автора відійти від офіційної концепції історії Росії, за якою все, що відбувалося на київських землях в до-княжу і княжу епохи, вважалося російським, й відважитися нагадати про право українців на свою власну історію.

"Історія стародавньої руської словесності" (1839) — ще одна неординарна і досить смілива на той час праця Михайла Максимовича, видана друкарнею університету Св. Володимира. Ухвалена одноголосно Радою університету на засіданні 18 жовтня 1839 року, ця книга згодом мала дві діаметрально протилежні оцінки російської критики.

Цікаво, що кошти на видання цієї, як і попередньої, книги в друкарні університету колишній його ректор мусив шукати сам.

До видання в університетській друкарні готувався ще один твір Михайла Олександровича — "Сказання про Коліївщину". Це чи не найемоційніша наукова розвідка ученого, у якій правдиво відтворено одну з найтрагічніших сторінок української історії. Саме за чітку авторську позицію, яка проявилася у виправданні народного повстання, і в детальному змалюванні його жертв, праця була заборонена царською цензурою. З приводу цієї заборони автор змушений був навіть писати пояснення міністру освіти С. Уварову, який також визнав цей твір "недоречним".

Паралельно з виданням у друкарні університету Св. Во
лодимира цілого ряду своїх праць М. Максимович прагнув
започаткувати випуск різних за характером і адресністю періо
дичних друкованих органів. Так, одразу після заснування
друкарні він запалюється ідеєю заснувати науковий журнал
"Ученые записки ", розробляє його програму, організовує звер
нення до відповідних інстанцій, обґрунтовуючи необхідність
такого видання. Одночасно в нього визріває задум видавати
загальнодоступний популярний журнал "Киевские новости ".
Однак цей задум залишився, на жаль, нереалізованим.
Від найвищої державної канцелярії з Петербурга надійшло
дві негативні відповіді: "Записки" визнавалося видавати
недоцільним через "недостатність матеріальних і духовних
сил"; журнал, на думку царя, також видавати в Києві перед
часно, бо... "їх в Росії й так багато і немає необхідності ви
давати ще". • •■..-.,

Такі дві відмови не пригасили видавничого запалу М. Максимовича. Переконавшись у неможливості домогтися заснування при Київському університеті періодичних видань, він обирає легший у бюрократичному плані варіант — створення альманахів. І це йому вдається.

Своєму новому альманахові (попередній — "Денница" — він видавав у Москві) М. Максимович дає назву "Кіевлянинь". Перший його випуск вийшов з друкарні 1840 року. У зверненні до читача "Від видавця" було чітко й однозначно проголошене програмне кредо видавця: "Дослідження і приведення в належну відомість усього, що відноситься до буття Києва і Південної Русі — Київської і Галицької — складає особливу і власну ціль мого "Кіевлянина".

Зміст альманаху мали визначати два головні тематичні напрями:

• публікації власне літературні у віршах і прозі;

Кивлянинъ

^у, "^V

w

І итульиа

сторінка

альманаху

Кнчіляниіі-ь"

наукові; кшігоііидліип

|>о.м> Михайла Мпкгіімошічи її |іо:шіітку наукоиої книги

• публікації наукового змісту, постійним предметом розгляду яких буде Київ та його околиці зі всією Південною Руссю.

Як і "Денницы", "Киевлянина" вийшло всього лише трг випуски (1840, 1841, 1850). Але якими насиченими вони булі* за змістом! Значна частина публікацій належала перу самогс видавця. Тут вперше побачили світ історичні розвідкг М. Максимовича, присвячені маловідомим сторінкам української історії — "Острожська старовина", "Про надмогильн плити в Печерському монастирі", "Спомини про міст; Пересопницю і Джубрівці", "Сказання про гетьмана Сагай дачного".

У третій книзі "Кіевлянина" подана і "Книжкова старо вина південноруська" — маловідоме досі дослідженні М. Максимовича, де він виклав свою власну версію історі українського книговидання.

Немало цікавих публікацій цього випуску "Кіевляенина' на українську тематику є й інших авторів, зокрема, П. Куліша Є. Гребінки, О. Подолинського.

Характерною особливістю випусків цього альманаху є те що вони широко ілюстровані. Збережені історією сторінкі донесли до нас майстерно виконані невідомими художни ками портрети Петра Сагайдачного, княгині Ольги, святи: Володимира, Бориса і Гліба, Феодосія Печерського, заголовн листи унікальних видань печерського друку — "Імнології" "Віршів на жалостний погреб...", літографії із зображенняі\ герба Війська Запорозького, видів Чернігова, Перемишля Глухова, Батурина... Зважаючи на тогочасні можливості дру карень, спроби видавців "оживити" кожен випуск альмана ху, посилити його виражальні засоби не можуть не викли кати захоплення.

Свою прихильність до України, щире прагнення більш й правдивіше розповісти про її славну історію, викликати колах читаючої інтелігенції інтерес до забутих національни: героїв Максимович засвідчив і в своїй третій спробі забезпе чити систематизоване видання ще одного своєрідного украї нознавчого альманаху — "Украинець "(вийшло дві книги: 185^і року — у Москві, 1864 — у Києві).

Показово: перший випуск альманаху з такою назвою з'я вився після розгрому Кирило-Мефодіївського братства, а дру

Титульна сторінка альманаху "Украинець''

УКРАИНЕЦЪ

ГОДА,

ШШ кшшіш'іип».

гии — після запровадження по всій Російській імперії антиукраїнського Валуєв-ського циркуляру, який поставив існування українського друкованого слова поза законом. З боку видавця і редактора Михайла Максимовича це був мужній громадянський вчинок.

Київський випуск "Украинца" 1864 року виходив у світ з університетської друкарні. За змістом він виявився більш "українським", ніж попередній. 1 значною мірою — завдяки тематиці публікацій самого Максимовича. Тут уміщені його дослідження "Дещо про землю Київську", "Замітка про землю Волинську", "Про литовського гетьмана князя Костянтина Острозького", "Сказання про Межигірський монастир", "Три пісні 1863 року".

Цього разу, після виходу Валуєвського циркуляру і дру
гого масованого урядового наступу на все українське, Мак
симовичу тим більше не вдалося уникнути чергових неприєм
ностей. Ще з першого випуску "Кіевлянина" цензура зняла
його "Сказання про Коліївщину" (до речі, цей твір за життя
автора так і не був опублікований). А згодом і на "Украинца"
посипалися критичні стріли, передусім зі сторінок російської
журнальної періодики. Особливу нетерпимість виявили
"Московские ведомости". І слід віддати належне толерант
ності й дипломатичності Максимовича, який, втягнувшись
У безрезультатну полеміку, давав гідні відповіді в цьому жур
налі нападникам-опонентам.... '!:,,

Поиск по сайту: