Походження й освітній рівень друкарів

У короткому огляді раннього українського друкарства варто не лише згадати імена, а бодай окремими штрихами охарактеризувати тих, хто безпосередньо був причетний до непізнаної й досі таїни творення Книги, хто своїми руками і розумом залишив по собі найкращий пам'ятник — українські книжкові шедеври.

До становлення і ствердження видавничої справи на теренах нашої держави були причетні сотні, тисячі різних за житейськими долями, суспільними, релігійними і просто людськими якостями особистості. Входили ці люди в історію по-різному. Хто — переконливим служінням справі, щирою вірою в потрібність і важливість її божественного призначення, її просвітницького, "будительського" начала, хто — з корисливих міркувань. Одне беззаперечне: переважна більшість тих, хто чесно і самовіддано виорав на довгій ниві українського друкарства першу борозну, хто засіяв у неї свої мудрі зерна-сторінки, вічно будуть, за влучним висловом Івана Огієнка, "світильниками невсипущими" для все нових і нових поколінь нащадків на їхній непростій дорозі до світла, знань, справедливості й добра.

Людей, які творили досі небаченим способом книги, називали здебільшого друкарями або книжниками. Вже всередині свого цехового товариства вони ділилися на справників, дереворитників, металоритників, складачів, коректорів, редакторів, управителів. Про те, яким був склад працівників, скажімо, друкарні Києво-Печерської лаври на початку XVII століття, засвідчує запис в „Імнології" від 1630 року: і

"Ієродиякон Ісая — типонадзиратель;

інок Артемій — блюститель;

Стефан Беринда — типограф;

Нафан Зінкевич — наборщик;

Димитрій Захарієвич — столпоправитель;

Парфеній і Михаїл Фойнадські — ізобразителі;

Павел Макарієвич і Федор Кипрієвич — батирщики;

Леонтій Ієрусалимович — письмоліятель;

Памво Беринда — типокароводець;

Тарасій Земка — типоправитель ".

Чіткого поділу обов'язків на початку не було: один працівник мусив поєднувати в собі кілька функцій. Тому до тих, хто відважувався переступити поріг друкарні, виставлялися особливі вимоги. Годі вже говорити за того, хто сам брався за створення друкарні — це мав бути універсаліст за знаннями, наділений здібностями як до гуманітарних, так і технічних наук. А ще — аби мав дар Божий до писання, до Слова.

За походженням і освітнім рівнем давніх українських друкарів умовно можна розділити на три групи:

• вихідці з міщанського середовища;

• вихідці з релігійного середовища;

• діячі освіти, науки, письменники.

Вихідці Кожен мав свою дорогу до друкарського

з міщанського верстата. Львів'янин Іван Пилипович, ска-
серсдовища жімо, був добрим різьбярем по дереву, його

земляк Андрій Рудницький знався гарно на литті металу, а Сачко Сідляр на початку продавав книги.

Письменницьким хистом володів Андрій Скульський, котрий ще до вступу до Львівської братської школи писав вірші і при тамтешній друкарні прилаштувався помічником друкаря.

Звичайні хлопці Гринь Іванович і Семен Корунка виявилися здібними учнями Івана Федоровича. Полишивши свого вчителя, вони стали працювали самостійно, а незабаром мали й своїх перших учнів із числа дітей міщан.

Складач Львівської братської друкарні, котрий згодом перейшов до Острога, — Тимофій Касянович — славився в окрузі тим, що міг так же швидко й без помилок орієнтуватися в черенках з буквами грецькими, турецькими, як і українськими.

Волиняк Онисим Радишевський був одним з кращих складачів Острозької друкарні. Не випадково, потрапивши 1605 року до Москви і показавши своє вміння, від добився не лише прихильності самого царя, а й дозволу на відкриття власної Друкарні при царському дворі.

Згадуваний уже в попередньому розділі Михайло Сльозка,

Що займався друкарством понад сорок років, сам залишив

ідчення своєї любові до цієї справи у випущеному ним 1639

12*

УКРАЇНСЬКІ ДРУКАРІ

Тематичний репертуар стародруків

N 'ісііиіі. письменник і редактор Захарі it Кописіепський

Цікаво, шо закладали києво-печерське друкарство і принесли йому світову славу передусім вихідці із західноукраїнських земель. В умовах посилення окатоличення цього краю більшість із відомих галицьких і волинських друкарів перебралися незабаром саме на печерські пагорби. З-поміж них — Пам-ва Беринда, Єлисей Плетенецький, Іов Борецький, Лаврін Зи-заній-Тустановський, /сак Борискович, Захар Копистенський.

Не мало друкарів отримали добру освіту в братських школах та академіях. Підвищували вони рівень своїх знань і в європейських університетах, зокрема в Лондонському, Паризькому, Лейпцизькому, Римському.

Поиск по сайту: