Управитель друкарні О. В. К

Ш друкується

С Т А Н И С Л А В І В - к О Л О М И Я 1921. Няклало/е В-м „БИСТРИЦЯ''

увагу різноманіття термінологічних словників. Вийшли друком: вісім словників з правничої та адміністративної термінології, по чотири словники з медичних, фізико-математич-них та технічних наук, три — з природознавства та географії, два — з мовознавства, один — військової термінології.

Взірцем для такого активного словникотворення стало чотиритомне видання "Словаря української мови", який упорядкував з додаванням власного матеріалу Борис Грінчен-ко, узагальнюючи багаторічну працю доброї когорти справжніх ратаїв українського слова з редакції журналу "Київська старовина". Цей словник вийшов друком у Києві протягом 1907-1909 рокі в і на багато літ слугував для всіх, хто був при -четний до написання і видання книг, найповнішим зібранням і доступним тлумаченням на конкретних прикладах багатої української лексики.

Один,ч перших підручникім з поліграфії д.иі українських ииданції! і редакторш — "Як друкується книжку'' Орсета Кузьми

торного в історії не лише видавничої справи, а й української культури в цілому видання найкраще зазначено в першому числі часопису, що побачив світ у вересні 1917 року: "...Виявляється справді пекуча потреба в спеціяльному періодичному органі, який би займався виключно справами видавництва, був би спокійним і безстороннім літописом нашого письменства і давав би змогу кожному, кому близькі інтереси нашої літературної творчості, бути в курсі цієї справи".

Словникові 3 найкращих набутків цього періоду варто

видання виділити словниковотворчу працю авторів

нової доби і видавців. Лише за два роки (1917-1919)

в Україні з'явилися значними накладами кілька десятків словників. Серед них — 15 російсько-українських, три — українсько-російських, що є переконливим підтвердженням думки, що за останні 200 років справа вживання української мови на рівні державного апарату, освіти, науки таки добре зрушила з місця. Привертає

Запитаний і завдання для самоконтролю: >

Чим пояснити відновлення цензури українського друкованого слова з початком Першої світової війни?

Назвіть найхарактерніші видання, здійснювані українськими видавцями в напівлегальних умовах до 1917року.

На яких засадах стали засновуватися українські видавництва нового типу напередодні постання нової України? Поясніть це на прикладі конкретного видавництва.

Якою була причина появи в Москві книги "Українське питання "та яке її значення в минулому і тепер?

Охарактеризуйте початкову структуру українського книговидання на етапі становлення вперше в легальних умовах.

Хто були засновники українських видавництв періоду 1917— 1920 років?

Дайте коротку характеристику політики урядів Центральної Ради, Гетьманату і Директорії щодо видавничої справи.

Якою була законодавча база українських урядів у питаннях друку?

Чому центром книговидання в Україні з початку 1919року стає Кам 'янець-Подільський?

Що вам відомо про Фонд українських видавництв 1919 року?

Яким був видавничий репертуар доби визвольних змагань українського народу?

Яке місце в історії української видавничої справи посідає часопис "Друкарь"?

ІЯ1ДЛНІІІ1ЧИИ РУХДОЬИ МІР

Рекомендована література до теми

Грицак Є. З історії книжкового руху на Великій Україні: 1917— 1922//Літературно-науковий вістник. — 1923. — Кн. IX і X.

Биковськиіі J]. Книгарні, бібліотеки, академія: Спомини. — Мюнхен-Денвер, 1971.— 180 с.

Ківшар Т. Український книжковий pvx як історичне явище (1917-1923).- к.: Логос, 1996.-344 с

Левчук О. Книгоспілка: Становлення кооперативного книговидання в Україні. — К.: 2001. — 158 с

Миронюк Д. Видавнича діяльність редакції журналу "Украинская жизнь" < 1912—1917) //Друкарство. — 2003. — № 2. -С. 92-95.

Нагаєвський І. Історія української держави двадцятого століття. — К.: Україна, 1994. — 420 с

Сірий Ю. \:$ спогадів про українські видавництва / УВАН. Серія: книгознавство. — Аусбург (Німеччина), 1949. — 28 с

Скоропадсь_кии Павло. Спогади. — К.-Філадельфія, 1995. — С 232.

Скрипник Т. Висвітлення розвитку вітчизняного друкарства в 1917—1920 pp. (за матеріалами часопису "Друкарь") // Вісник Книжкової палати. -- 1998. — С. 30-32.

Тимошик Л?. Про українське питання — з болем і надією // Берегиня. — 1996. — №3-4. - С 64-77.

Українську питання / Пер. з рос, упоряд., передм., та приміт. М. Тимошика. — К.: Вид-во ім. Олени Теліги, 1997. — 220 с

Шевельов /0. Українська мова в першій половині XX століття: стан і статус. -. Нью-Йорк, 1987. - 260 с

Тема 12

ВИДАВНИЧА СПРАВА ПЕРІОДУ

РАДЯНСЬКОЇ ВЛАДИ (1920-1990):

організаційний аспект

© Руйнування кращих набутків минулого

§ Творення

нової видавничої системи

О

3)4 ВИДАВН ИЧА СПРАВА ПЕРІОДУ РАДЯНСЬКО! ВЛАДИ

Провідні історики радянської доби настирливо підкреслювали у своїх працях, що розгляд будь-якого питання, в тому числі й видавничої справи, в Україні відразу ж після жовтневих подій 1917 року має пов'язуватися винятково з тріумфальним ходом радянської влади, що "процес становлення і розвитку української радянської книги характерний її тісним зв'язком з життям і боротьбою трудящих нашої країни за перемогу влади Рад, за побудову соціалізму і перехід до будівництва комуністичного суспільства".

Це — цитата з розкішно оформленого академічного видання, присвяченого 400-літтю російського книгодрукування, що побачило світ за редакцією члена-кореспондента АН УРСР П. Попова у київському видавництві "Наукова думка" 1965 року під назвою "Книга і друкарство на Україні". У цьому ж виданні є ще одне відверте зізнання про те, як саме забезпечувався "тріумфальний хід радянської влади" у контексті становлення нової системи, пов'язаної з творенням і тиражуванням друкованого слова. Його варто також процитувати:

"З відновленням Радянської влади на Україні в 1919 р. та посиленням ідейно-виховної та культурної роботи починається новий етап в розвитку радянської видавничої справи. Провідну роль у створенні радянської книги відіграли нові видавництва — державні, партійні, воєнні та громадських організацій, які були створені на базі ліквідованих приватних видавництв... (Тут і далі виділення автора. — М. Т.). Радянським видавництвам доводилося діяти у важких умовах: надто мало було авторів, здатних створювати радянські книги, поліграфічна база була устаткована застарілими машинами, бракувало паперу, фарб, електрики. З метою зміцнення матеріально-технічної бази радянських видавництв була розпочата націоналізація друкарського устаткування в Харкові, Києві, Катеринославі, Одесі та інших містах України".

За цією цитатою — трагічна картина бездумної, жорстокої, непрофесійної і безвідповідальної перед наступними поколіннями руйнації кращих набутків із царини освітнього, наукового і культурного поступу, втілених не одним поколінням українців за допомогою друкарського верстата.

Руйнування кращих иибуткік мііму.юго

§ 1. Руйнування кращих набутків минулого

Ревізія Нормальний, демократичний процес ста-

випуїцсної ■' новлення українського друку, що століт- літератури ' тями заборонявся, був зупинений зі всту- (.: пом до Києва у січні 1919 року російських військ армії генерала Муравйова. Буквально через кілька тижнів після повалення української влади у штатному розкладі усіх державних установ, навчальних, освітніх, наукових закладів, у тім числі й у видавництвах, з'явилася посада комісара. Наділені необмеженою владою, здебільшого зовсім не компетентні у справі, ці діячі стали нещадно ревізувати все, що було зроблено досі.

Архівний документ зберіг результати перевірки таким комісаром стану справ з науковою і видавничою справою у Київському університеті. У письмовому донесенні управлінню Київського губернського виконкому рад йшлося про те, що діяльність п'ятнадцяти наукових товариств, які, звичайно ж, друкували свою продукцію (акушерсько-гінекологічне, фізи-ко-медичне, хірургічне, клінічне студентське, історичне імені Нестора-літописця, історико-літературне, історико-етногра-фічне студентське, філософське, науково-філософське, фізи-ко-хімічне, географічне, студентське дослідників природи, природодослідне, фізико-математичне, юридичне), свідчить про... "буржуазну спрямованість науки в старому університеті".

Ця записка відіграла фатальну роль у подальшій долі цього навчального закладу: на підставі наказу народного комісаріату освіти (наркомосу) УРСР №55, що вийшов у березні 1920 року, Київський університет ліквідовувався, видавнича справа в ньому припинялася, а на його базі створювалися три інститути: робітничо-селянський, гуманітарний та охорони здоров'я.

А практично забутий сьогодні Інститут транспортної ме
ханіки АН УРСР, де, до речі, започатковувалися проектні
розробки майбутнього київського метро, був ліквідований
зокрема й за те, що "в усіх працях інституту ретельно уни-
кається термін "соціалістичний транспорт", а пишуть прос
то—"транспорт", без "соціалістичний". ■ -,..

316 ВИДАВНИ ЧА СПРАВА ПЕРІОДУ РАДЯНСЬКО! ВЛАДИ

Ревізія змісту діяльності видавництв, які утворилися чи зміцніли за часів діяльності українських урядів, була ще глобальнішою й дієвішою. Після її здійснення влада складає довгі списки випущеної в попередні роки літератури, яка оголошується забороненою для читання. Так, до окремого списку підручників, посібників, випущених видавництвами в Києві чи на місцях засобами земств, було внесено 120 назв. Зрозумілою була заборона книг, скажімо, з історії, літератури, географії чи мови. А от яку загрозу радянській владі побачили комі-сари-контролери у підручниках з арифметики Верещагіна, Шарка, Чепіги, алгебри Граве, геометрії Супруна, фізики Заліського, — ствердити важко.

Пояснення такому рішенню більшовицького уряду знаходимо в публікаціях тодішнього заступника наркома освіти Яна Ряппо. Ось витяг з офіційного друкованого органу "Шлях освіти": "Ці підручники визналися аполітичними, у них відсутній матеріалістичний світогляд та, навпаки, наявний підхід авторів з антимарксистської точки зору". Забігаючи наперед, варто підкреслити, що й через сім років "тріумфальної ходи радянської влади" цей же Ряппо заявив: "Якщо зробити генеральний огляд, загальну оцінку наших підручників у напрямку їх відповідності новим типам шкіл, шкільних програм і методам роботи, то ми не маємо ще таких підручників, що цілком відповідали б вимогам часу... Підручники з математики далекі від марксистського підходу".

1922 року для організації систематичної і повсюдної роботи щодо ревізії випущених раніше видань при наркомосвіти України створюється Центральна комісія по вилученню літератури. Незабаром на місця розсилається спеціальна "Інструкція по вилученню шкідливої літератури з читалень, книгарень та кіосків книгодруку ". Варто процитувати фрагмент цього рідкісного сьогодні документа:

"Друк є могутньою зброєю впливу на людей. Буржуазія, яка стояла біля влади, добре розуміла і використала все виховне значення друку, наповнюючи ринок колишньої Російської імперії своєю буржуазною літературою...

За часів громадянської війни на Україні при Центральній Раді, Гетьманщині та інших контрреволюційних урядах видавалася і розповсюджувалася контрреволюційна і шовіністична література, яка до цього часу ще є у багатьох книгозбірнях, а також зустрічається на нашому книжковому ринку.

РуІІІіуПіШШІ ІфіІЩІІХ ІІіібу'ГКІІІ МИІіу.шГО ''"" f» (J І 7

Необхідно зміцнити роботу в справі перегляду усієї старої літератури, обмірковано і поважно поставитися до цієї роботи, використавши з книжкового буржуазного складу все, що може мати цінність для нас і знищити все шкідливе".

Нерідко така ревізія на місцях, скажімо, бібліотечних фондів, приводила до того, що стелажі цих закладів культури оголювалися на 60-70 відсотків. Яка доля чекала на такі вилучені книги, — здогадатися неважко: їх масово знищували.

Знищення Якщо в перші роки радянської влади рі-

випущеніїх шення про заборону використання вида-

та підготовлених них книг чи публікацію нових приймали до друку видань здебільшого комісари при освітніх установах і закладах, то з утворенням 6 жовтня 1922 року Головного управління з питань літератури та видавництв, що на практиці отримало скорочену назву Головліт, таку функцію перебрала на себе нова цензурна установа, об'єднавши під одне управління всі види тотального контролю за друком.

Як зазначає дослідниця початкового етапу становлення радянської цензури А. Горчева, заборонялися і знищувалися, спалювалися і списувалися, відправлялися в спецсхро-ни мільйони книг і газет, географічних карт, платівок, кіно-і фотоплівок. Необхідність знищення інформації пояснювалася класовою боротьбою та ідеологічним контрольно-тимчасовим заходом.

Ініційовані та всіляко заохочувані новою владою заходи знищення у будь-якій формі "ворожого" країні Рад друкованого слова набирало на місцях нечуваних масштабів. Красномовним підтвердження цьому можуть слугувати ось ці два факти.

Перший. Цитата з "Листа від українських хліборобів до української інтелігенції" (з підписами Г. Степовика, М. Подоляка, Т. Олійника та ін.), опублікованого у Відні 1921 року:

"Соціалізм минеться — земля останеться! Отак ми собі міркували і йшли за вами, лаяли разом царів, записувалися в партію соціалістів-революціонерів, виганяли поміщиків, нищили їхні маєтки, рівняючи їх із землею, вирубували поміщицькі садки, зносили собі до хат та клунь поміщицькі дзеркала, в роялі за-

318 1}И ДЛВНИЧА СПРАВА ПЕРІОДУ РАДЯНСЬКОЇ ІЗ.'ІЛДИ

сипали жито та наймали бабів і платили їм поденно по три рублі грошей, щоб вони на дрібні шматки рвали книжки з поміщицьких книгозбірень. Так зробили селяни з книгозбірнею поміщика Горвіца в селі Городищі Лохвицького повіту. В селі Позняки того ж повіту книжки з книгозбірні Русинових кидали вилами на вози й розвозили по хатах, щоб "топити печі буржуазною наукою", як вони казали".

Другий приклад стосується долі десятків тисяч унікальних книг, видрукуваних у різний час Києво-Печерською друкарнею. Напередодні ліквідації Лаври, аби ні віруючі, ні науковці не користувалися більше цими друками, іменем радянської влади значну кількість книг розброшурували з метою продажу їх на макулатуру. Сотні людей з болем у серці спостерігали, як у магазинах споживчої кооперації у ці безцінні рукописні і друковані аркуші цупкого крейдяного паперу, на яких були увічнені слова зі Святого Письма, продавці загортали оселедці й халву...

Поширеними були випадки розсипання в друкарнях вже зробленого набору майбутніх книг. Причому, тексти багатьох з них були цілком нейтральними або й далекими від політики. Цю тезу переконливо можна підтвердити долею підготовлених до друку видатними українськими вченими, членами Київської археографічної комісії чергових томів своїх "Пам'яток".

Як відомо, створена за ви-сочайшим повелінням Київська комісія для розгляду давніх актів організувалася при університеті Св. Володимира ще з 1843 року. Після 1917 року змінилася офіційна назва комісії та її статус — відтепер вона іменувалася "Київська архео-

Перніе видання "Української культури" Іішиа Огісика, визнано незабаром новою владою особливо крамольним і заборонене па наступні 70 радянських років

PviiiiyimiHtH ираїцих набуткін минулого ' '"'■■'' ' " 319

графічна комісія" і підпорядковувалася міністерству народної освіти. Незмінним залишалося лише її головне завдання — пошук, наукове опрацювання та публікація видатних пам'яток історичної думки України, які залишили попередники в численних літописах, актах, спогадах, документах.

Архівні матеріали про діяльність Комісії у цей непевний період, які зберігаються в Інституті рукописів ЦНБ ім. В. Вер-надського НАН України, засвідчують серйозну й оптимістичну налаштованість її членів на роботу. Така атмосфера також зумовлювалася об'єктивними чинниками. Відродження української державності, відкриття нових україномовних навчальних закладів викликали все більший попит як на попередні, так і на нові видання Комісії. Ті незначні запаси попередніх накладів видань швидко розходилися по Україні: їх просили надіслати щойно утворений Кам'янець-Подільський державний український університет, університети в Харкові, Катеринославі, інші навчальні заклади. З'явилася ціла плеяда науковців, які свій дослідницький молодечий запал вирішили спрямувати на створення нових праць з історії України.

Зважаючи на зростання попиту на друковану продукцію з історії України, Археографічна комісія 11 жовтня 1917 року приймає рішення про розширення видавничої програми. За архівними джерелами вдалося простежити, які рукописи були віддані до складання і які друкарні мали їх випускати. Так, новому орендареві друкарні Київського університету Корчак-Новицькому передано перший том "Актів із статистики і економічного становища населення Волині XVI—XVIII століть" (редактор тому — професор М. Довнар-Запольський). Угоду на видання трьох великообсягових рукописів було укладено з друкарнею Чоколова — "Синопсис" обсягом близько 40 друкованих аркушів (редактор професор С. Голубев), другий том згаданих вище "Актів..." обсягом більш як 32 аркуші за редакцією Довнар-Запольського та "Історичний збірник статей і матеріалів з історії Південно-Західної Росії" обсягом 25 аркушів (редактор С. Голубев). У друкарні Кульженка повним ходом готувався до виходу найбільший із підготовлених у цей період рукописів — 52 друковані аркуші — перший том "Актів про копні суди" (редактор професор М. Ясинський).

На превеликий жаль, доля цих рукописів, як і величезного масиву наукової літератури з українознавства, які на

320 ____________ ВИДАВНИЧА СПРАВА ПКРІОДУ РАДЯНСЬКОЇ ВЛАДИ

різних стадіях готовності перебували в друкарнях Києва, "з тріумфальним входом радянської влади" до колишньої столиці Української Народної Республіки, виявилася трагічною. Археографічна Комісія вже встигла оплатити всі рахунки зазначених друкарень за складання, папір і друк, але так і не дочекалася виготовлення замовлених накладів. Нова влада експропріювала ще не надруковані тексти.

В Інституті рукописів ЦНБ НАН України зберігається унікальний документ, який проливає світло на долю зазначених рукописів. Це "Заява управи Всеукраїнської Академії наук до Київського губвиконкому з приводу повернення до Академії незавершених видань Київської археографічної комісії", датована 12 квітня 1922 року. Як випливає із змісту цієї заяви, управа Академії вже зверталася до керівництва "Київ-Дру-ку" з проханням повернути незавершені верстки рукописів, оскільки за них були вже оплачені кошти. Однак, "правління "Київ-Друк" 6 квітня ц/р під № 332 відповіло, шо ці видання можуть бути видані Академії лише за плату готівкою по ціні утилізаційного паперу, себто 1 500 000 карб, за пуд".

Як не звернути увагу на таку промовисту деталь: нова в Україні радянська влада оцінювала обсяг видавничої продукції вже не обліковими аркушами, а пудами, і вимагала кошти за духовні цінності, які нею ще не були створені.

Автори звернення, повідомляючи про це, прохали губ-виконком "звернути увагу Правління "Київ-Друку" на незаконність вимог останнього і зробити розпорядження про видачу Академії належних їй видань без усякої платні". Ви-сокоінтелігентні академіки і

Приклад носдпанпя национального і революційного спілії! художнього оформленим видань нових радянських видавництв

Руіінуїмшіш кращих набутній минулого

професори ще наївно вірили новій владі й апелювали до неї аргументами законності й правопорядку.

Не дочекавшись "викупу" від академіків, влада знищує готові до тиражування великообсягові томи безцінних історичних документів.

Закриття Наступним кроком радянської влади в га-

іїіідаиіінцтв лузі видавничої справи стало поступове

та експропріація закриття діючих видавництв. Менші видав-
друкароького ництва занепадають відразу. Дещо довше
обладнання трималися знані вже в Україні "Час", "Дру-

•-.-■ карь", "Криниця", "Дзвін". Деякі з них ■•■ оживилися в умовах непу, коли більшовики дозволили діяльність приватних видавництв (тоді "Друкарь" змінив назву на "Слово"), однак цей процес тривав недовго, що призвело до остаточної ліквідації "дорадянських" видавництв.

Наклади видань відновлених на період непу приватних видавництв вже не були такими високими, як раніше. Населення, що купувало книжки, особливо інтелігенція, ставало все біднішим. До того ж, руйнувалася створена мережа поширення книг у глибоку провінцію.

Справжня руїна українського книговидання припадає на 1920 рік, коли слідом за закриттям видавництв влада ліквідовує й ті осередки, де вони накопичували, зберігали і продавали свою продукцію. Чи не першою "впала" книгарня "Освіта", що містилася в будинку Київського губернського земства. За нею закриваються книгарні "Часу", Друкаря", "Криниці", "Дзвону". До літа книготоргівля була розгромлена, всі книжкові магазини націоналізовані. Заборонялася й приватна торгівля. Скажімо, у збереженій книгарні "Дніпросоюзу" книги можна було купувати лише оптом.

Найбільше скористалася нова влада з матеріальної бази існуючих видавництв. Практично все друкарське обладнання як приватних, так і кооперативних (акціонованих) видавництв відразу ж стало конфісковуватися і передаватися новим власникам. Скажімо, на майно друкарні Києво-Печерської лаври претендували дві солідні радянські установи, між якими через це навіть розгорілася неабияка суперечка: новоутво-

21—7-1165

322____________ ВИДАВНИЧА СПРАВА ПЕРІОДУ РАДЯНСЬКОЇ ВЛАДИ

рена радянська Академія наук та такий же новоутворений трест "Київ-Друк". Ряд імпортних друкарських машин, так званих американок, було вивезено з території лаври "в невідомому напрямку", а саму друкарню таки виборола Академія наук. Саме державне об'єднання підприємств поліграфічної промисловості "Київ-Друк" стало поповнюватися майном інших друкарень. Зроблено це було з метою "посилення ідейно-виховної і культурної роботи і початком нового етапу в розвитку радянської видавничої справи", як зазначали автори академічного видання "Книга і друкарство на Україні".

Щоправда, забиралося не все друкарське обладнання, а лише те, що було придатне для роботи (передусім, справні верстати). Скажімо, старовинні дубові скрині з лаврськими шрифтами, з яких ще друкувалася Острозька Біблія і які в середині XIX століття опинилися, як позичені на певний час, у друкарні університету Св. Володимира і чудом пережили всі лихоліття, тоді не викликали ніякого інтересу в новояв-лених "експропріаторів".

Вже пізніше, наприкінці 50-х років, коли обладнання цієї друкарні перевезли до жовтого корпусу університету, туди незабаром прибула державна ревізійна комісія для вивчення змісту лаврських скринь. Замість ретельного відбору тих старовинних шрифтів, які залишили свій слід на сотнях і тисячах сторінок української історії та пережили лихоліття воєн та розрух, і які могли б стати безцінними експонатами музею історії вітчизняної видавничої справи, їх за рішенням ревізорів незабаром відправили в Харків — для переплавки на шрифтоливарному заводі...

Поиск по сайту: