Видання Книги книг українською літературною мовою: долі перекладів і видавців

Українцям протягом тривалого часу не щастило одержати повний текст Біблії, виданої літературною мовою. Маючи кілька добрих перекладів (з-поміж них — Пересопницьке Євангеліє 1556-го, Острозька Біблія 1581 років), тодішні духовні провідники нації не змогли поширити їх у маси, оскільки це потребувало постійного й достатнього друку. Тому ці переклади залишалися рукописними чи друкованими раритетами, не справляючи впливу на широкі народні верстви. На

Іімдамня Книги книг українською.їітературпою мовою 273

думку професора Івана Огієнка, значною мірою причиною такого становища була сама церковнослов'янська мова, якою написана була, на противагу Пересопницькому Євангелію, Острозька Біблія. Навіть не вся інтелігенція її добре розуміла. І це було фатальним для розвою самої літературної мови, бо, пануючи повсюдно в богослужінні, церковнослов'янщина довго вбивала саму потребу перекладів Святого Письма на мову народну.

Переклад Національне пробудження українців кінця

Пилипа 40-х років минулого століття, що увінча-

Морачевеького лося створенням Кирило-Мефодіївського братства, спонукало до обговорення в широких колах інтелігенції ідеї так званих недільних шкіл із викладанням там предметів українською мовою і зокрема вивчення рідною мовою Закону Божого. Для цього потрібні були відповідні підручники чи окремі книги. Україномовні переспіви Псалмів, сюжети з Псалтиря все частіше набували поетичних форм утворах П. Гулака-Артемов-ського, М. Максимовича, Т. Шевченка. Боронити право українського народу на свою мову, літературу, історію взялися засновники й численні прихильники з числа національно свідомої інтелігенції першого поважного часопису "Основа", що почав виходити в Петербурзі з 1861 року. Саме зі сторінок цього часопису (кн. 8 за 1862 рік) вперше було повідомлено читачів про створення в Петербурзі Громадського комітету для збору коштів на видання підручників і Святого Письма українською мовою.

Таким чином, до середини XIX століття в українському суспільстві визріла конечна потреба перекладу Святого Письма народною мовою. Сталося так, що на цю надзвичайно складну працю першим відважився Пилип Морачевський — інспектор Ніжинської гімназії вищих наук князя В. Безбо-родька, сам родом з Чернігівщини, палкий прихильник української старовини.

Закінчивши історико-філологічний факультет Харківського університету, він відразу почав проявляти свій хист у красному письменстві. Перша збірка віршів початкуючого поета, видана у Полтаві 1864 року, мала цілком промовисту

18 —7-1165

КНИГИ СНЯТОГО ПИСЬМА В СВІТІ І В УКРАЇНІ

назву — "Мова з України ". Добре володіючи грецькою мовою, він за відносно короткий проміжок часу виконав надзвичайно великий обсяг роботи — переклав тогочасною літературною українською мовою чотири Євангелія Нового Заповіту.

Для розгляду і одержання дозволу на друк автор перекладу надіслав 1860 року результат своєї праці на дві адреси — Синоду Російської православної церкви до Москви та Академії наук у Петербург. Незабаром з Петербурга надійшла обнадійлива відповідь: переклад Біблії визнавався ученими задовільним і вартим надрукування. Церковна ж ієрархічна установа відповіла категоричним "ні": "Перевод Евангелий, сделанный Вами или другим кем-либо, не может быть допущен к печатанию..." До речі, такі бюрократичні фрази, як "не может быть допущено к печатанию" чи "безусловно запретить к на-печатанию" в умовах дії антиукраїнських Валуєвського (1863), а згодом Емського (1876) цензурних актів проставлялися практично на всіх україномовних рукописах з історії чи культури України, що надходили з України для "іспрошенія дозволу" до цивільного або церковного цензурних відомств Москви чи Петербурга.

Заборона видати україномовний переклад Нового Заповіту Пилипа Морачевського пояснюється ше й тією обставиною, що українці і в цьому питанні пішли попереду своїх північних сусідів. Адже перший переклад Біблії російською літературною мовою було здійснено в Москві лише в 1876 році.

Морачевський все ж не втрачав надії побачити свою працю надрукованою, тому ще три роки після одержання негативної відповіді з Москви удосконалював перекладений текст. На жаль, ця колосальна праця за життя перекладача з політичних причин так і не дійшла до тих, кому вона призначалася, — простих українців, які прагнули осягнути таїну й силу Христового слова рідною мовою. Але вона не пропала безслідно. Після обнародування царського маніфесту у листопаді 1905 року щодо волі друку небайдужі українці, завдяки єпископу Парфенію, згадали про готовий до складання рукопис Морачевського. 1906 року стали друкувати чотирикнижжя Нового Заповіту окремими випусками. Але ініціатори видання дуже виправили мову перекладу, що, на жаль, знизило літературну цінність праці.

Віщання К»¹¹¹¹¹ книг українською літературною моною 275

Спроби Менш відома в історії друга спроба пере-

Маркіяна кладу Святого Письма тогочасною галиць-

НІаінксвича ко-українською мовою одного з провідни-

та Володимира ^ків національного відродження в західно-Аіексаи'фова українських землях першої половини XIX століття Маркіяна Шашкевича. Протягом 1811 — 1834 років він ретельно працював над "Псалмами" і Євангелієм від Матвія та Марка. Найбільше поета захопили "Давидові псалми", хоча в прикінцевому варіанті інтерпретував їх довільно. "Давидові псалми" в перекладі Шашкевича одержали назву "Русланові псалми ". Характерна їхня особливість у тому, що вони значно коротші від оригінальних і за своєю композицією скоріше нагадують сонети: наприкінці кожного псалму подається своєрідний ключ до розуміння викладених попереду думок. І ще одна відмінність Шашкевичевого перекладу "Псалмів": прагнучи наблизити їх зміст до простого галицького читача, перекладач надав ряду сюжетів виразно національного характеру. Міркування Давида про святий Сіон, Ізраїль, спадщину Якова у "Русланових псалмах" спроектовано на "наших людей", "вітер на степах України", "русько-українське серце", "віру руську", "віру тверду як Бескид" і т. д.

Як і в попередньому випадку, за життя Маркіяна Шашкевича спроби його перекладів Святого Письма тогочасною галицькою мовою також не реалізувалися.

Варто згадати в цьому контексті ще одну маловідому спробу дати своєму народові можливість читати Святе Письмо рідною мовою, здійснену українським письменником і фольклористом Володимиром Александровим. За фахом він був військовим лікарем, за чином — генералом, але в душі — українським патріотом. Це й спонукало його у віці 53 роки засісти за вивчення староєврейської мови, аби з оригінальних текстів створити україномовну версію біблійної історії. Великий намір йому вдалося реалізувати лише частково. 1877 року у кількості 20 примірників вийшла друком його "Книга Іова, на малоруську мову переложена". Цей автор написав також кілька віршових переказів біблійних легенд, з-поміж яких — "Притча про Христа-сіяча".

276 К НИГИ СНЯТОГО ПИСЬМА И СНІП І Іі УКРАЇНІ

Переклад Давню мрію українців про власний пере-

Пшітелеймона клад і видання Біблії найповніше вдалося
Куліша реалізувати в минулому столітті Пантелей-

мону Кулішу. Копітка праця цього діяча з біблійними текстами, шо в цілому тривала тридцять років, сповнена була багатьма драматичними колізіями, на яких варто бодай фрагментарно наголосити в цьому огляді.

Задум приступити до перекладу Святого Письма в Куліша визрів у роки його державної служби чиновником з особливих доручень царського уряду у Варшаві (1864-1867). Маючи безпосереднє відношення до заснування у Львові літературного журналу "Правда", він спочатку публікує там перші частини своїх перекладів — Книгу Іова, Псалтир. 1869 року, як додаток до цього журналу, виходить ціле п'ятикнижжя Мойсея, шо мало таку загальну назву: "Святе Письмо, або вся Біблія Старого і Нового Завіту русько-українською мовою переложена. Частина І. П'ять книг Мусієвих".

Знайомство у Відні з галичанином Іваном Пулюєм, який багато в чому поділяв погляди Куліша, прискорило перекладацьку працю, оскільки після попередньої домовленості з Британським і Закордонним Біблійним товариством вимальовувалася перспектива видати офіційним шляхом повний текст Біблії для українців як Галичини, так і Росії. Найперше, йшлося про повний переклад Нового Заповіту. Пулюй, який добре знав грецьку, дуже допоміг Кулішеві, в якого більше часу стало для виправлення перекладеного українською мовою і вивірення з церковнослов'янським, російським, польським, сербським і латинським текстами.

Підготовлені до друку всі чотири Євангелія були передані до Біблійного товариства через його представника у Відні Мілярда і 871 року. З хвилюванням очікуючи результату експертизи, Куліш все ж не сподівався на негативну відповідь. На жаль, вона виявилася саме такою. Головний рецензент перекладу відомий віденський славіст Франц Міклошевич виніс суворий вердикт: переклад досить віддалений від грецького оригіналу й не може бути прийнятий до друку під патронатом цієї організації. Зважаючи на скрутний матеріальний стан П. Куліша, така відповідь, звичайно, дуже засмутила його, але не спинила бажання працювати далі. За сприяння

ніш Кііітпі книг українською.іітерату|шою линино

брата дружини Василя Білозерського Куліш відважується друкувати своє дітище. Побачило воно світ з друкарні Наукового товариства ім. Шевченка у Львові 1886 року (постарався 1. Пулюй) і мало таку назву: "Святе Письмо Нового Завіту. Мовою русько-українською переклали П. А. Куліш і Д-р І. Пулюй". Обсяг цього видання — 464 сторінки.

Видання у світ власним коштом результатів своєї багаторічної праці не принесло перекладачам належної втіхи. В Галичині книгу зустріли прохолодно, а то й вороже. Із зрозумілих причин проти неї виступили передусім уніатські священики та москвофіли. Але й свої, українці, не поцінували гідно подвижницької праці двох достойників нації, захоплених соборницькою ідеєю. Не зовсім умотивованою видається сьогодні, скажімо, критика цього перекладу Іваном Франком.

Проте ні бойкот перекладацької праці явними і прихованими недругами, ні пожежа на хуторі Мотронівка, під час якої згоріло немало рукописного матеріалу, ні заборона поширювати це видання на території Російської імперії не спинило запалу Куліша будь-що сповна реалізувати задумане. Після численних переробок і доповнень, після 14 літ листування з Біблійним товариством останнє таки погодилося 1885 року купити переклад Нового Заповіту. Видання це побачило світу Відні 1887 року, а потім повторене було через п'ять років.

Ця маленька перемога вселила Пантелеймону Олександровичу надії видати повну Біблію в Росії. Тривале в часі його листування з М. Драгомановим засвідчує, як гаряче підтримував цю ідею побратим за духом. Драгоманов навіть спеціально приїздив до Петербурга полагоджувати з М. Костомаровим питання про виділення для Кулішевого перекладу спеціальних коштів. На жаль, спроби ці не увінчалися успіхом.

П. Куліш помер 1897 року, не завершивши своєї багаторічної праці. Дружина письменника Ганна Барвінок передала незавершену працю чоловіка на зберігання поміщику Тарновському. Незабаром помер і сам Тарновський, але він встиг домовитися з письменником І. Нечуєм-Левицьким про закінчення перекладу, заплативши йому наперед за роботу.

Мабуть, житейською долею П. Куліша та його побратимів було так передбачено, що багаторічна історія поневірянь і Розчарувань з перекладом Біблії мусила все ж завершитися Щасливо. Британське і Закордонне Біблійне товариство після

278 КИПІ И СНЯТОГО ПИСЬМА 15 СІЯТ1 1 Іі УКРАЇНІ

Ви'їнні"' Книги книг українською літературною мовою

неодноразових переговорів з 1. Пулюєм, нарешті, прийняло до видання увесь текст рукопису. Наприкінці 1903 року втому ж таки Відні ця давноочікувана книга побачила світ. На твердій обкладинці її було відтиснено українські слова: "Святе Письмо Старого і Нового Завіту. Переклад П. О. Куліша, І. С. Левицького і І. Пулюя. Відень, 1903". Проте в умовах дії ще жорсткішого від Валуєвського (1863 року) Емського антиукраїнського цензурного циркуляру фактично до революції 1905 року жоден примірник цієї книги не міг бути офіційно ввезений до Росії. Не допомогло навіть особисте звернення до імператриці вдови покійного перекладача.

Іван Огієнко у своїх богословсько-історичних студіях так оцінює вихід у світ першої повної україномовної Біблії: "Це був надзвичайно величний і важливий момент в історії української духовної культури, — за весь час життя українського народу в нього вперше появилася повна друкована Біблія

СЬВЯТЕ ПИСЬМО

СТАРОГО І НОВОГО ЗАВІТУ

МОВОЮ РУСЬКО-УКРАІНСЬКОЮ.

Біблія

і! україномовному

перекладі

ІІантелеймона Куліша.

Відень,

1903 (перше пнданпя),

НИНІ (друге видання)

живою народною мовою. Справді, це була велика історична подія в духовному житті України. І велика заслуга в цьому Британійського Біблійного товариства, яке поставило собі високошляхетне й побожне завдання — нести Біблію кожному народові в його рідній мові. І в цій своїй праці Товариство не оминуло й український народ".

Одна важлива обставина завадила Кулішевому перекладу стати на початку XX століття тим взірцем української літературної мови, якими вважалися перекладені національними мовами Біблійні тексти в англійців, французів, німців чи чехів. І Куліш, і Нечуй-Левицький, і тим більше галичанин Пулюй у своїй праці дотримувалися різних правописних норм. Редагувати ж рукопис випало саме Пулюю, який мимоволі привніс до тексту ще більше так званих галицизмів.

Отож, з мовної точки зору цей текст на момент його виходу в світ був уже застарілим. Такий недолік особливо став відчутним на період двадцятих років — час активної українізації, адже саме тоді приймаються суттєві зміни в українському правописі. Завдяки новітнім набуткам українського красного письменства на початку століття формувалася й нова українська літературна мова. Новими відкриттями, які не могли об'єктивно врахувати П. Куліш та його однодумці, збагатилося за цей час і світове біблієзнавство. Але найголовнішим недоліком цієї праці було те, що П. Куліш здійснював свій переклад Старого й Нового Заповіту місцями не дослівно, а у вільному перекладі, що спричинило значні відхилення від оригіналу і що для канонічного тексту вважається неприпустимим.

Таким чином, на початку XX століття перед українським суспільством складалися об'єктивні передумови необхідності другого повного перекладу Святого Письма українською мовою. Волею історичних обставин складеться, що така велична, відповідальна й надзвичайно тяжка місія випаде на долю Івана Огієнка — митрополита Іларіона.

Переклад У тому, якою тяжкою і відповідальною є

Івана праця особистості, яка відважується взя-

Огіснка тися за переклад Біблії, свідчать такі де-

талі: П. Куліш трудився на цьому поприщі

280 КИ НГИ СВЯТОГО ПИСЬМА В СВІТІ I К УКРАЇНІ

тридцять літ, Огієнкові ж хресна дорога до своєї Біблії стала довшою більш ніж на десять років... Від початку перекладу богослужбових книг у Кам'янці-Подільському до одержання сигнального примірника перекладеної ним повної Біблії у Вінніпезі пройшло 42 роки.

Ідеєю перекладу й видання Книги книг Іван Огієнко жив ще від часів своєї праці на посадах ректора Кам'янець-По-дільського державного українського університету та міністра освіти, а згодом і міністра віровизнань уряду Української Народної Республіки. Однак основну роботу йому довелося виконувати в еміграції.

Звільнившись від праці в уряді УНР, професор Огієнко переїздить восени 1922 року з польського Тарнова до Винник і, будучи практично без роботи, починає переклад Нового Заповіту. Одночасно розробляє методи й принципи роботи з біблійними текстами. Тоді перекладач поставив перед собою два найголовніші завдання: по-перше, найточніше передати зміст оригіналу, дбаючи передусім про логічну вмотивованість цілого ряду багатозначних слів, і, по-друге, забезпечити переклад милозвучною, сучасною літературною мовою. Йшлося, отже, про те, що новий переклад повинен бути не простим наслідуванням усіх досі відомих спроб, а цілком новим за методикою, чітко опертим на оригінали: для Старого Заповіту — з єврейського, для Нового Заповіту — з грецького.

Ймовірно, саме цілий ряд глибоко наукових праць професора Огієнка, які були широко відомі на той час у Європі, потрапили в поле зору експертів-бібліїстів Британського і Закордонного Біблійного товариства й остаточно переконали їх у тому, що кращої кандидатури для української версії Біблії годі шукати. 1 квітня 1936 року це товариство укладає з українським ученим-емігрантом угоду на повний переклад і видання україномовної Біблії. Згідно з цією угодою, повністю вся робота з перекладу Біблії мала бути завершена через п'ять років. На розгляд комісії перекладач зобов'язувався подавати рукописи частинами. Порядок перекладу визначався таким: 1. Новий Заповіт; 2. Псалтир; 3. Старий Заповіт.

Новий Заповіт— Чотири Євангелія (від Матвія, Марка, Луки, Іоанна), які Огієнко почав перекладати ще в двадцятих роках для Американської місії, практично на момент підписання угоди були вже викінченими і через місяць передані

Видання Книги книг ук|>аїііською.іітсрігіу|>ш>И) мовою 281

до Лондона. А з наступного, 1937 року, почалося їх друкування. Частина замовлення — п'ять тисяч примірників — була розміщена в друкарні Наукового товариства ім. Шевченка у Львові. Новий Заповіт з Псалтирем накладом 25 тисяч примірників вийшов 1939 року у Варшаві. Через три роки, вже в розпал Другої світової війни, керівництво Біблійного товариства розміщує замовлення на 10 тисяч примірників Нового Заповіту і Псалтиря в перекладі Івана Огієнка в Стокгольмі. Робота над перекладом Старого Заповіту тривала з 3 листопада 1936 року до 1 липня 1940 року. Просувалася вона відносно швидко, бо перекладач мав багато напрацьованого раніше матеріалу. Обрана була копітка, складна, але єдино правильна з наукової точки зору методологічна система перекладу із староєврейської мови, де немало слів мають одночасно декілька значень: на початку робився дослівний єврейсько-український переклад (перший рукопис), а після — переклад українською літературною мовою (другий рукопис). Збережені в архіві митрополита Іларіонау Вінніпезі оригінали дають можливість уявити масштаби цієї воістину подвижницької праці. Візьмемо для прикладу лише перший рукопис — дослівний переклад. Кожне окреме слово із староєврейської Біблії виписувалося перекладачем на окремому рядку, біля нього — українські відповідники. Всіх таких слів — 775 тисяч, всіх таких сторінок — понад 14 тисяч. Останні скріплені нитками в окремі зшитки по 400 сторінок у кожному. Таких зшитків 37. Буквально кожна сторінка рясніє численними примітками, вставками, уточненнями.

Повий Запоіііт у перекладі Інаиа Оіїснка. Стокгольм, 1942

282 КИ ШИ СНЯТОГО ПИСЬМА В СВІТІ І І? УКРАЇНІ

Із смертю своєї дружини Домініки Іван Огієнко втратив і свого незмінного, надійного й вірного помічника, яка стільки років добровільно й самоусвідомлено перебирала на себе всю ту чорнову, рутинну й таку відповідальну роботу з підготовкою рукописів до друку. Але під час завершення своєї багаторічної праці все ж у нього були надійні помічники, імена яких варто повернути із забуття і залишити для пам'яті нащадків як співтворців другого перекладу україномовної Біблії. Це, передусім, прекрасний гебраїст Хаїм Ротбарт та друкарки Катерина Чайківська і Софія Сім'янцева.

Перекладач дотримав обумовленого в договорі з Британським Біблійним товариством терміну закінчення перекладу всієї Біблії — 1940 рік. 19 липня остання її частина була передана представникові Товариства В. Енгольцу.

Загроза Наступні події розвивалися так стрімко й

знищення набирали такого тривожного забарвлення,

Огіслікового •'•' що навіть прагнення просто зберегти, по-руконису ^[;'" рятувати цей найдорожчий скарб в умовах війни часом здавалося нереальним. Першим сигналом тривоги був несподіваний приїзд до Холма, до митрополичої резиденції Іларіо-на, наприкінці 1940 року пастора Енгольца. Він вирішив повернути перекладачеві одержаний раніше примірник рукопису Біблії, який не встиг переслати до Лондона, для збереження в безпечному місці в Холмі. Більше того, єврей за національністю, Енгольц сам просив порятунку в митрополита. Адже за вказівкою Гітлера, з розширенням зони окупації на східних теренах Європи, нацисти все активніше розгортали полювання на євреїв, заганяючи їх на неминучу смерть до концентраційних таборів, передусім у Польщі.

Ризикуючи бути викритим, митрополит Іларіон не зачи
нив перед цим чоловіком свої двері в ту тяжку для нього
хвилину і переховував його певний час у себе вдома. Не бу
дучи певним у надійності збереження оригіналу і двох копій
машинопису Біблії в Холмі, перекладач знаходить у Варшаві
друкарку Софію Сім'янцеву, передає їй один примірник для
ще одного передруку і переховування його там, у варшав
ському помешканні друкарки...,;

Види"»" Книги книг української» літературною моііоіо

Яким передбачливим і пророчим було те рішення! Величезна бібліотека і все майно митрополита Іларіонау Варшаві, про що вже йшлося, безслідно пропали 1944 року впадаючій польській столиці. Залишилися напризволяще рукописи і в Холмі — після фактично примусового вивезення звідти фашистами проводу Української православної церкви. І лише завдяки мужності й самовідданості справжньої української патріотки Софії Сім'яйцевої передрукований нею примірник і оригінал другого в українській історії повного перекладу Біблії нашою мовою було врятовано. Вона ж якимось дивом і доставила цей вантаж — 20 товстелезних зшитків — до Штробського Плеса в Словаччину, де в той час перебував із своїм близьким оточенням Огієнко-Іларіон.

На тому історія митарств машинописної Біблії не закінчилася. В нелегку й небезпечну дорогу до Швейцарії Огієнко взяв лише перший примірник машинопису. Копії та допоміжні матеріали, зокрема й словники, він змушений був залишити в Сан-Пельтені поблизу Відня на збереження знайомому священику. 4 квітня 1945 року Сан-Пельтен зайняли радянські війська. Митрополит Іларіон довідався про це тоді, коли відважився на небезпечну операцію в Лозанні і вже написав свій прощальний заповіт. Отож, у ту пору він не сподівався, що полишені в Австрії рукописи не будуть знищені.

Вже переїхавши до Канади й удосконалюючи свій передал по першому примірнику, з яким ніколи не розлучався, митрополит Іларіон написав до Лондона й повідомив про місцезнаходження тих матеріалів в Австрії, яких йому бракувало. 1949 року офіцери англійської армії віднайшли всі Іларіонові рукописи, збережені в гарному стані, в Сан-Пельтені й відправили до Лондона. Звідти дорогоцінний і місткий пакунок було доставлено до Вінніпега.

Українську Отож, наприкінці 40-х років відновилися

Біблію перервані воєнним лихоліттям та митар-

видавали ствами по Європі переговори перекладача

лондонські із лондонським замовником щодо подаль-

Друкарі шої долі рукопису. Для оперативного його
перегляду одночасно кількома членами

■ Ревізійної комісії Біблійного товариства

284 КНИГИ СНЯТОГО ПИСЬМА It СВІТІ І It УКРАЇНІ

Видання Книги книг українгі.коіо літературною мовою 285

виникла потреба в ще одному машинописному передруці з двома копіями. Цю роботу виконала протягом 1952-1953 років донька митрополита Іларіона Леся Огієнко-Біда. Ще кільканадцять місяців тривалої й виснажливої праці пішло для остаточного редагування й виправлення тисяч сторінок рукопису. 14березня 1955 року члени ревізійної комісії пастори В. Кузів та Л. Жабко-Потапович остаточно ухвалили ретельно перевірений переклад Біблії до друку.

З 28 березня по 10 червня частинами відсилався до Лондона Огієнків рукопис. Цілий рік ще тривала підготовка до складання — затримка вийшла через виготовлення букв з наголосами, а також через брак суто українських літер ї, є, чого в кириличних шрифтах лондонської друкарні "Вільм Кловес і сини", якій доручено було здійснити друк української Біблії, не було. Ще два роки пішло на читання першої, другої та третьої коректур.

12 червня 1962 року у Лондоні виходять у світ сигнальні примірники однієї з найголовніших для українців книг рідною мовою. Це великоформатний том обсягом 1524 сторінки. Текст набраний крупним, 14-м кеглем у дві колонки з авторськими виносками посилань посередині шпальти. Білий люксусовий папір, пофарбований на трьох зрізах у червоний

колір. На твердій синій оправі, оформленій позолоче-"II ним орнаментом з православним хрестом у верхній центральній частині, такою ж позолотою відтиснені слова: "БІБЛІЯ або КНИГИ СВЯТОГО ПИСЬМА. Неукраїнську мову переклав мит-

Пошіий переклад Ьіблії українською мпмою, здійснений митрополії том І.іаріопом

рополит Іларіон". Такий же текст вміщено й на позолоченому корінці. Титул цього видання дещо відмінний від напису на оправі: "Біблія або книги Святого Письма Старого й Нового Заповіту. Із мови давньоєврейської й грецької на українську дослівно наново перекладена". Внизу сторінки — "Британське й Закордонне Біблійне товариство. 1962". Цікавою, рідкісною й глибинною за змістом сприймається емблема, вміщена внизу титулу, — силует молодого сівача, який однією рукою тримає корзину із зерном, а іншою засіває ним довколишню ниву.

Отож, мрія перекладача про забезпечення можливості і права українського народу звертатися до Бога рідною мовою нарешті здійснилася. До неї він ішов цілих 42 роки, вкладаючи в свою титанічну працю стільки здоров'я, розуму, сили волі, захоплення.

То був справжній науковий подвиг, і ним не могли не захоплюватися і ті, хто добре знав Огієнка, і ті, хто почув про нього вперше під час широкого представлення в християнському світі Біблії мовою великого, але бездержавного, українського народу. Свідченням цьому є і факт відзначення митрополита Іларіона спеціальною медаллю королеви Англії Єлизавети II з нагоди коронації її величності 2 червня 1953 року, і обрання перекладача "почесним дожиттєвим членом" Біблійного товариства 5 грудня 1955 року.

Відтоді саме цей переклад стане взірцем для декількох пізніших перевидань, зокрема і в Москві 1988 року, коли Московський патріархат прийняв рішення про видання Біблії українською мовою на відзнаку 1000-ліття Хрещення Русі.

Після неодноразових перевидань у Канаді, Сполучених Штатах Америки, країнах Західної Європи, до того ж, значними накладами, прийшов, нарешті, довгожданий час друкування Огієнкового перекладу Біблії вдома, на українській землі. Заходами Українського Біблійного товариства ця найголовніша, найдорожча і найтрудніша праця Івана Огієнка — україномовна Біблія — за роки незалежної України була відтворена в Україні вже кілька разів, до того ж, значними накладами. Скажімо, лише 2002 року друкувалося два видання: великого формату накладом 50000, зменшеного формату — 15000 примірників..

286 КИНГИ СВИТОГО ПИСЬМА В СВІТІ І В УКРАЇНІ

Запитання і заі-дапня. Рекомендована література 287

Інші Майже одночасно з лондонським видан-

нереклади ням Біблії в перекладі Огієнка-Іларіона в

іі видання Римі з'являється ще одна україномовна

Біблія, здійснена для потреб українських католиків. Переклад цього видання з грецьких оригіналів здійснював протягом 12 років отець Іван Хоменко. Заголовок цього видання, передрукованого 1991 року, — Святе Письмо Старого та Нового Завіту.

1985 року заходами Міжнародної християнської місії Святе Письмо українською мовою виходить друком у канадському місті Торонто. Видання має назву Новий Завіт, псальми і приповістки Соломона. За основу канадські видавці взяли текст Кулішевої Біблії віденського видання, однак зробили значну мовну редакцію. Видання це з позолоченим тисненням заголовку цікаве ще й тим, що ілюстроване гравюрами на біблійні теми.

З 1993 року в Україні за ініціативою Українського Біблійного Товариства ведеться копітка робота з нового, четвертого повного перекладу Біблії українською мовою. Наприкінці 2000, ювілейного, року накладом 50000 примірників побачила світ перша частина цього значного видавничого проекту — Новий Заповіт. Перекладачем цього видання, яке

має на меті задовольнити усі наявні в Україні конфесії, виступає доктор богословських наук Рафаїл Турконяк.

А напередодні 100-річ-чя першого виходу в світ у Відні Біблії в перекладі Пантелеймона Куліша ре-

Ііібдія для потреб українських

католиків у перекладі

Іиапа Хоменка. Рим-Торопто,

принтне її відтворення було здійснене в Києві завдяки ентузіазму й одержимості столичних професорів Василя Шенде-ровськогота Володимира Козирськогота підтримки київської міської влади.

Запитання і завдання для самоконтролю

Чому Біблію називають Книгою Книг?

Окресліть основні грані книгознавчого аспекту Біблії.

Аргументуйте тезу: переклади і видання книг Святого Письма стали основою розвитку мови у межах кожного народу.

Дайте коротку характеристику найдавніших рукописних біблійних текстів та їх перекладів, збережених до наших днів.

Коли, де і ким здійснювалися ранні спроби перекладати і переписувати біблійні тексти тогочасною українською мовою?

Чим відрізняються видання Біблій Ф. Скорини та К Острозького?

З якого оригіналу готувалася до друку перша повна Біблія в Москві?

Охарактеризуйте географію поширення примірників Острозької Біблії в світі.

Чому українці не отримали в Москві дозволу на видання Біблії в українському перекладі П. Морачевського?

Назвіть нереалізовані проекти видання українцями біблійних текстів у XIX cm.

Хто допомагав П. Кулішеві перекладати і видавати Біблію?

Чому Кулішів переклад не було визнано канонічним?

Охарактеризуйте основні етапи роботи 1. Огієнка над перекладом і виданням повної Біблії.

В чому полягала загроза знищення огієнкового рукопису?

У друкарнях яких країн світу друкувалися книги Святого Письма українською мовою?

Хто з видатних українських просвітителів, учених, письменників займався перекладами і виданнями книг Святого Письма?

Рекомендована література до теми

Ковальчук Г. "Книга Книг" у фонді відділу стародруків та рідкісних видань Національної бібліотеки України імені В. 1. Вернадского // Студії з архівної справи та документознавства. — 2001. — Т. 7.-С. 144-149.

Лабунька М. Біблія серед слов'ян // Свобода (США). — 1993. — 13 липня.

2X8 _____________________ КИНГИ СВЯТОГО ПИСЬМА І? СВІТІ І В УКРАЇНІ

Огієнко І. Біблійні студії: Богословсько-історичні нариси з духовної культури України. — Вінніпег: Наша культура, 1963. — 287 с.

Огієнко І. Методологія перекладу Святого Письма та Богослужбових книг на українську мову. — Варшава, 1927. — 33 с

Рижский МИ. История переводов Библии в России. — Новосибирск, 1978.

Рождественский В. Историческое обозрение Священых книг Нового Завета. - СПб., 1878.

Стародуб А. З історії українських перекладів Святого Письма // Наша Віра. - 2000. - № 10.

Степовик Д. Київська Біблія XVII століття: Дослідження нездійсненого біблійного проекту Петра Могили. — К., 2001. — 240 с.

Тимошик М. Книги Святого Письма українською мовою: до історії перекладу і видання // Друкарство. — 2000. — № 1. — С 10-15.

Тимошик М. Князь Костянтин Острозький та його Біблія //Дру
карство. - 1999. - №5. - С 8-11..,,.,.....,-

Тема 1 1

Поиск по сайту: