Між двома світовими війнами

Передумови Перша світова війна й поразка Українсь-

переміїцсння кої Народної Республіки спричинили нову

українських масову хвилю еміграції українців, пере-

видавіїицтв дусім політичного характеру. Загальна

до Берліна структура української еміграції в Європі на

цей період мала такий вигляд:

колишні військовополонені та військовослужбовці з

Російської армії;

колишні військовослужбовці, а також працівники закордонних представництв УНР, ЗУНР та Кубанської Народної Республіки (КНР);

політичні, громадські, наукові діячі, кращі представники інтелігенції австрійської України, які масово покидали Галичину напередодні наступу російських військ, а також емігранти з Наддніпрянської України, для яких чужим і неприйнятним був насаджуваний Москвою на українських землях більшовицький тоталітарний режим, /очної статистики щодо кількісного і якісного складу українських емігрантів досі не існує. Скажімо, лише українських військовополонених з Російської армії на початку Першої світової війни перебувало в таборах для інтернованих у Німеччині та Австрії (Вецляр, Зальцведель, Фрайштадт та ін.) понад 200 тисяч. Багато з них згодом повернулося додому, але значна частина свідомо й надовго вирішила адаптуватися до нового соціокультурного середовища.

Українські емігранти не могли перетворитися в сіру безлику масу біженців завдяки значним культурним, науковим

374УКРАЇНСЬКА ВИДАВНИЧА СПРАВА В НІМЕЧЧИНІ

і освітнім силам, які були в їхньому середовищі. Саме такими діячами ініціювалося створення видавничих осередків там, де гуртувалися українські політичні, наукові, освітні організації — у Польщі, Чехословаччині, Австрії.

Центром українського видавничого руху на початковому етапі цього періоду (1919—1929 роки) стала австрійська столиця. Саме до Відня перемістилася більшість знаних донедавна в Україні видавництв: "Дніпросоюз", "Дзвін", "Вер-нигора", "Сяйво", Катеринославське видавництво. Розрахунок був простим: добра частина українських земель належала донедавна Австро-Угорській імперії, надійний зв'язок з цими територіями давав можливість швидко й безперешкодно поширювати значні наклади видань серед україномовних читачів. Справді, швидко налагодивши друк на новому місці, ці видавництва визначали й наклади за київськими мірками — на рівні десяти й більше тисяч примірників. Однак надії на швидку реалізацію віденських накладів не справдилися. Через економічну кризу, яка охопила Австрію, українські видавництва змушені були незабаром згортати свою діяльність. Шлях для більшості з них стелився до Берліна.

Після підписання Брестського миру німецькі політичні, військові й культурно-освітні кола прихильно поставилися до українських емігрантів. У Берліні до 1921 року діяло посольство У HP, довкола якого почали виникати ряд українських установ. Пізніше сюди перемістився Український ек-зильний уряд, централі культурних товариств. Збільшувалася кількість молодих українців, які здобували освіту у вищих навчальних закладах, зокрема, в Берлінському університеті. З ініціативи німецької сторони 1918 року засновується Німецько-українське товариство, яке відразу стало видавати німецькомовний журнал "Ukraine". На сторінках цього часопису, що проіснував до 1926 року, регулярно вміщувалися розвідки й аналітичні публікації про українське питання взагалі та про долю емігрантів з цих земель зокрема.

Незабаром тут створюється ще одна потужна громадська організація, фінансована німецьким урядом, — "Військова Місія для справ полонених українців у Німеччині", яка, окрім усього іншого, накреслила, як одні з важливих, культурно-освітній і видавничий напрямки своєї діяльності. На цьому поприщі найбільше потрудився професор Василь Сімович.

Між дномн піітоііііми шинами

Заходами Місії з 1919 року почав видаватися для полонених українців часопис "Шлях ". Це двотижневе інформаційно-освітнє видання, наклад якого сягав п'яти тисяч примірників, мало ще й щотижневий ілюстрований додаток. Головним редактором видання був Зиновій Кузеля, а до редакційної колегії входили Богдан Лепкий, Омелян Терлецький, Володимир Мороз. "Шлях" проіснував два роки і був своєрідним засобом зв'язку між таборами полонених та Місією. З ініціативи редакції часопису було засновано науково-популярну бібліотеку, з маркою якої вийшло кілька книжечок.

Берлін, таким чином, стає місцем осідку не лише української політичної еміграції, а й діячів літератури, мистецтва, науки. Сюди й перемістилися незабаром з Відня українські видавництва.

Своєрідним центром, довкола якого гуртувалися кращі наукові й освітні сили з числа української еміграції, став з 1926 року Український науковий інституту Берліні. Ідея заснування такої установи належала гетьману Петру Скоропадському. її підтримав німецький уряд, виділивши для цього кошти і приміщення. Першим директором інституту став

відомий історик професор

Дмитро Дорошенко. Активними співробітниками були Володимир Кубійович, Дмитро Антонович, Богдан Крупницький та інші.

З 1934 року ця установа стала державною інституцією під

Одно із ііітутгардсі.ііих кидань

Української аптоксфалміої

мраїшслаїїної церкіш на еміграції

З 7 (і _________________ УКРАЇНСЬКА ВИДАВНИЧА СПРАВА І? НІМЕЧЧИНІ

опікою міністерства освіти, головним завданням якої було поширення в західному світі відомостей про Україну і українців, дослідження взаємин України і Німеччини в контексті історії та сьогодення, допомога українським науковим силам і студентам. Реалізація цих завдань здійснювалася і через видавничу діяльність.

Якою ж за видами і змістовим наповненням була наукова продукція цієї українсько-німецької наукової установи?

Передусім, готувалися до друку окремими збірниками "Записки Українського наукового інституту ", де друкувалися матеріали українською і німецькою мовами. Всього вийшло три томи "Записок" обсягом до 10 аркушів кожен. Серед авторів наукових текстів були: В. Залозецький, І. Мірчук, Д. Чи-жевський, С. Смаль-Стоцький, В. Старосольський та інші. Окрім "Записок" інститут підготував до друку і випустив два томи інформативних матеріалів на українознавчу тему.

Протягом 1933—1938 років видавався періодичний бюлетень "Вісті У.Н.Іу Берліні". Програмною метою цього видання було "українською мовою для українського загалу, цією дорогою інформувати його стало й об'єктивно про культурно-наукове життя німецького народу взагалі, а української еміграції в Німеччині зокрема".

Працівники інституту видали низку словників, серед яких — великий за обсягом "Німецько-український словник ".

Значна частина видань готувалася до друку німецькою мовою і призначалася для німецькомовного читача. Так, про культурне життя в підрадянській Україні чужинці інформувалися через періодичні випуски бюлетеня "Kulturberichte". З найпомітніших видань варто виділити підручник за редакцією І. Мірчука і посібник Я. Рудницького з історії України: "Handbook der Ukraine "(1941) та "Geschichte der Ukraine "(1939, 1943). Українські автори готували різноманітні інформативні матеріали з різних ділянок українознавства до німецькомов-них енциклопедій, а також для зацікавлених державних установ і організацій.

Видавнича діяльність Українського наукового інституту в Берліні припинилася з падінням німецької столиці в результаті переможного наступу радянських військ у травні 1945 року. Тоді ж загинула й унікальна інститутська бібліотека україністики.

Мія«дном» сііітошімн пміііа.ми

Видавництво З-поміж різноманітних видавничих осе-

"Українеьке редків, які найактивніше стверджувалися

Слово" ^на німецьких теренах у цьому історично-

му періоді, варто виділити "УкраїнськеСлово". 1921 року з цією назвою вийшла в Берліні газета, яку спершу редагував 3. Кузеля. Довкола редакції швидко згуртувалися різні за політичними уподобаннями, але сповнені творчих поривань діячі української еміграції в Німеччині, переважно літератори, учені. Зокрема, Д. Дорошенко (який згодом став редактором часопису), Б. Лепкий. На початку газета виходила двічі на тиждень, з кінця грудня 1921 до березня 1922 року — щодня, і до часу призупинення її виходу в 1926 році — щотижня.

Поштовхом для перетворення редакції газети у видавництво було започаткування науково-популярних книжкових видань, які незабаром виокремилися в серію "Бібліотека "Українського Слова ". Належність видань до цієї серії визначалася передусім стилізованим художнім оформленням обкладинок: однакове обрамлення народним орнаментом з домінантою в центрі державного українського знака — тризуба. Зміню-

Одне.ч кидань берлінського Мюнхенські; ішдиіпш

видаїіііицтіш "Українське поеми Тодосл Осьмачки

Слово" "Поет". 1047

378_______________ УКРАЇНСЬКА ВИДАВНИЧА СПРАВА В НІМЕЧЧИНІ

валися лише назви та автори книг. Ще однією особливістю цієї серії була наявність у кожному виданні передмови та приміток.

У цій серії побачило світ понад півсотні книг, передусім кращих творів класичного і тогочасного красного письменства, позначених високим громадянським пафосом і художньо-естетичним рівнем. Це й "Слово о полку Ігоревім", і "Твори" (у двох томах) І. Котляревського, й ілюстрований "Кобзар" Т. Шевченка, і "Твори" П. Куліша (у двох томах), і збірники творів О. Стороженка та В. Леонтовича, і "Словник української мови" Б. Грінченка. Виходили й наукові розвідки, такі як "Життя й відносини на радянській Україні" І. Герасимчука, науковий збірник "Пам'яті Івана Франка", упорядкований 3. Кузелею.

Видавництво відважилося "тягнути" ше одну книжкову серію — "Українську народну бібліотеку". З її маркою побачили світ два томи антології української поезії від найдавніших часів до початку XX століття "Золоті струни", роман Панаса Мирного "Хіба ревуть воли, як ясла повні?"

З грудня 1923 року при видавництві засновується журнал "Літопис політики, письменства і мистецтва ", який регулярно виходив як щотижневик до кінця 1924 року. Головним редактором часопису був С. Томашпільський.

Бодай фрагментарно осягати цей масив друків не можна без відчуття захоплення подвижництвом і ентузіазмом його творців. Адже на шляху творення кожного видання виникали колосальні труднощі, долати які доводилося в умовах повної невизначеності за свою завтрашню долю, за щоденний шматок хліба й за кошти, які слід було десь віднаходити, аби реалізувати все те, що створив автор у неприглядному з технічного боку руколисі (здебільшого це були різного формату й кольору аркуші, заповнені з двох боків олівцевим скорописом) у чітко структуроване й бездоганно виправлене книжкове видання. До цього ще слід додати й брак відповідних шрифтів, які хронічно відчували українські видавці на чужині.

Про те, в яких умовах випускали працівники "Українського Слова" своє чергове видання, і як вони ставилися до виконання своїх обов'язків, може засвідчити історія перетворення з рукопису в значну за обсягом книгу у трьох частинах фун-

Між днома гиітоііііми ішіппміі

даментального дослідження Д. Дорошенка "Слов'янський світ в його минулому й сучасному".

Починаючи зсередини 1921 року, прибувши до Берліна, автор інтенсивно шукав видавця, який би зацікавився підготовленим до складання рукописом. На початку знайомі порадили йому звернутися до керівників однієї російської видавничої фірми, які, оцінивши зміст та ідею дослідження з позицій "старшого брата", категорично відмовили у виданні. Далі рукописом зацікавилося "Українське Слово". З 29 січня по 5 березня його інтенсивно передруковували на друкарській машинці. Після матеріал віддали на складання в друкарню, де й почалися технічні проблеми: там бракувало цілого ряду слов'янських шрифтів, зокрема, польською, сербською, чеською мовами. Оскільки йшлося про історію слов'янських народів, уникнути цитат цими мовами було неможливим. Майбутні книжкові сторінки витримали кілька коректур. Дбаючи про культуру видання і його належний науковий рівень, видавці звернулися до представників посольств слов'янських країн, аби ті переглянули зокрема білоруську, сербо-лужицьку і сербо-хорватську частини. На час роботи з коректурою в Німеччині через інфляцію різко стрибають ціни, й зібраних на початку коштів практично не залишається на друк. Вихід видання ж анонсувався за попередньою ціною, яка тепер мала зрости вчетверо. Далі належало це видання не лише випустити в світ, а й продати, повернути бодай частину витрачених коштів і вкласти їх у наступне видання...

Інші На початку 1923 року в Берліні відкри-

україїіеькі вається виставка книг українських видав-

вмдашшцтіш ництв у Німеччині. На ній були представ-

у Німеччині • ^лен> ^{чи не вс}і зразки новинок українського друку, які побачили світ на німецьких землях протягом 1922 року. Завдяки зафіксованим українським істориком у діаспорі С. Наріжним статистичним даним з цієї виставки сьогодні можна відтворити справжню картину учасників видавничого руху в цій країні за кількістю і назвами видавництв. Картина виглядає такою:

• "Українська накладня" — 40 книг, багато листівок;

• "Українське Слово" — 16 книг;

І

380 УКР АЇНСЬКА ВИДАВНИЧА СПРАВА В НІМЕЧЧИНІ

• "Українське видавництво в Катеринославі" (перенесене до Берліна) — 9 книг;

• "Ратай" — 4 книги;

• "Українська Студентська Спілка" — 2 книги;

• "Вукоспілка" — 2 книги;

• "Космос" — 2 книги;

< • "Нова Україна" — 2 книги;

'. • "Вільна Спілка" — 2 книги;

і • "УСДРП"-2книги;

• "Знання — то сила" — 1 книга;

• "Українське книгознавство" — 1 книга;

• "Українська кустарна спілка" — 1 книга.

Таким чином, за наявними даними, лише протягом одного року в Німеччині діяло 13 українських видавництв, переважна більшість яких знаходилася в Берліні. Проте ці дані ніяк не можна вважати остаточними. Адже ряд видавців могли й не знати про організацію такої виставки, оскільки організовувалася вона приватним чином, з ініціативи "Видавництва української молоді". До таких, скажімо, можна віднести видавництво Ольги Дякової.

Якби цей, практично невідомий досі в історії вітчизняної видавничої справи, освітній і друкарський осередок нічого й не видав більше крім "Енеїди" І. Котляревського, то він все одно заслуговував би доброї згадки в окремому абзаці.

Особливість цього видання полягає в тому, що за умов дорожнечі на папір і поліграфічні послуги має воно досить високий презентабельний вигляд. На подарунковий характер книги вказує її великий формат, шрифтова гама, по-

"Еисїда" Іішма Котляревського іімдаїшицтва Ольги Диконої — одне:і кращих діасіїоріїих ііидаїи. 20-х рокіїї XX ст.

Між двома піітоніїмії і'.іііікіміі

ліпшена верстка, високоякісний папір і, найголовніше — численні ілюстрації, майстерно виконані художником А. Штіре-ном. Герої немеркнучої поеми засновника нової української літератури зодягнуті в українські народні костюми, наділені чітко окресленими національними рисами. Така книга безумовно викликала особливі хвилювання кожного, хто брав її до рук. Адже своїми сторінками доторкувалася до глибинних струн душі емігранта, нагадуючи про покинуту батьківщину, її історію, мову, культуру. У тому, що "Енеїда" з'явилася саме такою в світ й по-доброму подивувала чужинців, заслуга передусім одного з найактивнішіх діячів української західноєвропейської еміграції Б. Лепкого, який не лише підготував до друку текст зі своєю передмовою та примітками, а й віднайшов потрібні кошти, друкарню. У річницю 200-ліття появи в світ "Енеїди" 1998 року це прекрасне берлінське видання, як літературна і видавнича пам'ятка, було перевидано репринтним способом у Рівному з післясловом академіка М. Жулинського.

З видавництв цього періоду варто виділити передусім "Українську накладню". Це одне з найстаріших українських видавництв, засноване Яковом Оренштайном у Коломиї 1903 року. Єврей за національністю, він глибоко проникся історією й культурою своєї другої батьківщини — України — й немало встиг зробити на її видавничому полі. Доля склалася так, що в 1919 році він перебрався до Німеччини. Спочатку в Лейпциг, затим — у Берлін, де продовжував здійснення свого великого видавничого проекту — 200-томної "Загальної бібліотеки". Це невеликого

Німецькі друки

"Української накладні"

Якоиа Орснигганіїа

Поиск по сайту: