Становлення університетської друкарні

tm~_tH*,vn*v

Пожовклі й вицвілі сторінки цупкого паперу зберегли до нашого часу писані чорним чорнилом нерівним поспішним почерком рядки "Опису друкарських верстатів і різного приладдя, що знаходилися в друкарні Головного штабу і передані друкарні університету Святого Володимира". Без перебільшення, читаються сьогодні ці рядки з непідробною цікавістю і навіть хвилюванням:

"Верстати чавунні, два. Надійшли в 1812 році з діючої армії. Один із верстатів не може бути вживаний, бо не вистачає до нього двох мідних гайок.

Чавунний великий друкарський верстат. Один. Надійшов у 1830 року з Другої армії. Цілком придатний.

Чавунний малий друкарський верстат. Один. Надійшов у 1812 року з армії адмірала Чичанова. Сей верстат неправильний в роботі (дробить), бо верхній великий спіральний гвинт поламаний.

Жовтий великий і жовтий малий верстати. Два. Надійшли в 1833 році. Цілком придатні.

Дерев'яний великий верстат. Один. Надійшов у 1812 році. Цілком непридатний до роботи. Але після значних виправлень може бути вжитий, хоча й дерев'яної конструкції".

Далі ретельно перелічувалося все приладдя до цієї техніки — молотки, лопаточки, вальцеві циліндри, кліщі, циркулі, сокира, пилка, шафи, ящики, ножиці, стільці, мотузка.

З опису друкарського обладнання стає зрозумілим, що в розпорядження університету надійшло воно далеко не в кращому стані. Ті ж верстати, які перебували в армійській друкарні, до того ж, переважно у похідних умовах ще з часів війни

3 Наполеоном, справді виявилися здебільшого непридатними
для роботи на новому місці. Та й потрапляли вони до рук
армійських друкарів далеко не новими, а, як засвідчують фак
ти, в результаті різноманітних військових конфіскацій уже
діючих друкарень, зокрема, в тій же Галичині. Така ж ситуа
ція була і з шрифтами.

Офіційною датою заснування друкарні варто вважати

4 листопада 1835 року. Саме тоді на засіданні правління уні
верситету було внесене на обговорення і затверджене рішення
"Про влаштування друкарні, одержаної із Головного штабу
Першої армії". Зважаючи на унікальність цього документа,
варто процитувати його повністю:

"1). Видати з Правління університету в Друкарню шнурову книгу для приходу грошей, одержуваних за друкування.

2). Другу шнурову книгу видати для грошей, що будуть витрачатися на покупку паперу і різних дрібниць на друкування, а також на покупку сургучу, матеріалу на брюки і т. д.

3). Ввести в обов'язок одному з чиновників канцелярії вирішувати питання друкарні.

4). Визначити окремого сторожа.

5). Виділити для початку 50 рублів асигнаціями на необхідну покупку паперу."

Перші друкарі Першим директором університетської дру
га організація карні став Павло Камінський. Наступни-
їх роботи ^{ми —} Матвій Могилянський, Антон Де-

ренговський, Петро Коломійцев, Йосип Завадський. А хто ж були перші університетські друкарі?

Київські архіви зберегли повну інформацію про цих людей. Були вони військові — всього сім чоловік. Згідно з нака-

ІІЛУКОВі: КІІИІОІ5ИДЛІІІІЯ

Отношения уніїи'рштетської друкарні 207

зом царя по військовому відомству, всі працівники військової друкарні штабу Першої армії, разом з усім майном друкарні, передавалися в розпорядження університету на один рік. Вони, в основному, й склали перший штатний розклад нового університетського підрозділу. Було передбачено, що на цей так званий перехідний період облаштування друкарні прикріплені до неї військові заробітну плату отримуватимуть за рахунок університету, а їхні витрати на одяг і помешкання — за рахунок військового міністерства.

Ці люди дуже багато зробили для того, аби нова, не знана досі справа для щойно створеного вогнища освіти й культури в Києві — університету — швидше прижилася в ньому і почала давати добрі сходи. А тому й заслуговують доброї згадки:

складачі — Антон Щуров (унтер-офіцер), Захар Гарєв, Федір Терентьєв;

друкарі— Гаврило Вовченко, Хома Чернов, Григорій Гав-рилов, Макар Кузьмін;

палітурник Артем Старовойт;

сторожі — Арсен Ларовий (унтер-офіцер), Пантелій Лит-виненко.

З особових справ ще відомо, що до військової друкарні ці люди були взяті на службу здебільшого в 1813-1816 роках. Отже, на період переходу на роботу в університетську друкарню вони вже наближалися до завершення існуючого тоді в російській армії 25-літнього армійського терміну служби. І ще одна характерна деталь: майже всі вони були батьками багатодітних родин. Скажімо, Артем Старовойт мав п'ятеро дітей, Антон Щуров і Гаврило Вовченко — по четверо. Можливо, саме з цієї причини начальник друкарні незабаром після прийняття цих військових на роботу порушив питання перед університетською радою про збільшення їм заробітної плати. І це було справедливо: адже досі вони отримували свою платню на основі тарифу цін армійської друкарні, затверджених ще 1816 року, за яким палітурник мав 60 рублів на рік, тоді як цивільному платилося втричі більше.

Перший штатний розклад друкарні університету Св. Володимира було затверджено на подання попечителя навчального округу міністром освіти Сергієм Уваровим 22 лютого 1836 року. На утримання друкарні виділялося на рік 6.010 рублів

асигнаціями. Кошти ці мали покриватися "за рахунок економічної суми університету доти, поки не з'явиться можливість утримувати друкарню з власних її прибутків".

На початковому етапі існування друкарні виникало багато суто організаційних, технічних і кадрових питань. Знайти в Києві вільнонайманих здібних складачів і друкарів, які б могли замінити військових, виявилося не такою простою справою. Пояснюється це, з одного боку, віддаленістю від Києва великих міст із добре розвинутою друкарською справою, а з іншого — відсутністю додаткових коштів, які давали б змогу запрошувати таких знаних майстрів друку, які були в Києво-Печерській лаврі.

Про те, наскільки складною і водночас серйозною з точки зору її завтрашнього дня була для університету справа підбору відповідальних осіб для роботи в друкарні, свідчать і факти пошуку здібних, перспективних фахівців із студентського середовища. Такого студента, зокрема, було знайдено в Ніжинському ліцеї князя Безбородька — Василя Марков-ського.

Незабаром університетська друкарня поповнилася обладнанням друкарні, що залишилася після закриття Полоцького піарського училища. Цей факт знаменний тим, що до Полоцька верстати з усім начинням були переведені з віль-ненської друкарні — колиски "руського" друкарства у Східній Європі, — пов'язаної не лише з іменем видатного білоруського першодрукаря Франциска Скорини, а й з львівськими майстрами-книжниками. Залишки друкарні, слід якої веде до Львова й Острога, були передані Київському університетові 1838 року.

Відкриття літографія, як зазначаєтея в енциклопедії,

літографії є способом друку, за яким друкарську фор-

му виготовляють з літографського каменю (щільного вапняку, доломіту). З таких форм множилися відбитки малюнків, схем, графіків, нотних текстів, картин тощо. її винайшов у 1796—1798 роках у Німеччині А. Зенефельдер. В Україні цей спосіб друкування запроваджено з початку XIX століття. Засновником літографії в Одесі у 1820-х роках був англієць Гаю, у Львові з 1846 року — німець

плуіюі?н; кііиі'онидліііш

шов.іеїшя уіш5С|>сит('тсі,і>оі друкарні

20!)

Піллер при ставропігійній друкарні, з 1880-х років — українці А. Пришляк, А. Андрійчин та ін.

У Києві літографічне друкування почалося з 1830-х років. Крупна майстерня із виготовлення літографій відкрилася М. Буяльським у 1852 році. Згодом, у 1866 році, така майстерня організувалася при друкарні Києво-Печерської лаври під керівництвом Г. Шенгальда та І. Гавпта. Літографський камінь в Україні видобували на Поділлі з щільного, тонкозернистого вапняку.

Необхідність літографії в друкарні Київського університету зумовлювалася поступовим збільшенням обсягів роботи і нагальною потребою додавання ілюстративного матеріалу до книг, що випускалися тут. Адже оцінки перших друкованих видань були вкрай стриманими. Кажучи сучасною термінологією, книги виходили тут на початку невисокої якості.

Відкрита 27 жовтня 1838 року літографія підпорядковувалася друкарні.

Початкові Ознакою закінчення всіх організаційних

правила роботи справ, пов'язаних з облаштуванням дру-
видавців карні та літографії, є завершення на по-

чатку 1839 року листування ректора університету з начальником друкарні щодо остаточного узгодження проекту "Правил для управління друкарнею університету". До творення цих правил були причетні немало чиновників з Київського навчального округу, міністерства народної освіти, викладачі університету та працівники самої друкарні. Цей історичний документ, з огляду на сьогоднішню практику організації діяльності видавництв, видається досить цікавим. Тому й варто його подати тут із незначними скороченнями.

Поиск по сайту: