УКРАЇНСЬКА ВИДАВНИЧА СПРАВА У ФРАНЦІЇ

кладів — Паризького університету (Сорбонни), заснованого 1150 року, — часто віднаходимо свідчення про молодих українців, котрі приїздили студіювати науки до Парижа. У списках тогочасних студентів, які походили здебільшого з Правобережної України, у графі "національність", як правило, зазначається — "Ruthenus de Ukraine".

А скільки цікавих, незнаних досі, сторінок української історії можна створити на основі уважного опрацювання кількох тек документів, які озаглавлені, хоча й у латинській транскрипції, відомим усім українцям прізвищем — Orlik. Ідеться про сподвижника гетьмана Мазепи Пилипа Орлика та його сина Григорія. Французам ці імена добре відомі: автора першої української Конституції тут знають через позитивне ставлення тогочасної верхівки Франції до сепаратистських намірів Мазепи проти Росії і рекомендацію французів Туреччині не видавати російському цареві Мазепи та мазепинців, а Григорія — й поготів. Адже доля молодшого Орлика була тісно пов'язана з Францією: колишній полковник запорозьких козаків одружується на відомій француженці пані де Денвіль і незабаром робить там блискучу військову кар'єру — стає генерал-поручником і лицарем ордену Св. Людо-віка. Саме Григорій Орлик сприяв переселенню до Франції не одного десятка запорозьких козаків, з яких навіть було утворену окрему чоту у французькій армії. В одному з боїв за Францію він і загинув геройською смертю.

Факт поселення прихильників гетьмана І. Мазепи в побережжі Сени на початку XVII століття дав підстави академікові А. Жуковському вважати цей період першим етапом української еміграції до Франції.

Інтенсивні контакти французьких дипломатів Шаню, Лякруа, Лінажа, Невілля протягом XVII століття із запорозькими козаками, їхні проукраїнські симпатії й погляди зафіксовані в сотнях аркушів, які, на жаль, і сьогодні залишаються не прочитані, не систематизовані і не перекладені українськими дослідниками. До речі, французький автор П'єр Шевальє написав значну за обсягом книгу "Історія козацької війни проти Польщі", рукопис якої також зберігається в цій колекції.

Якщо історія формування окремих тек унікальних українознавчих документів козацької доби в головному архівно-

З!)!)

9

L,^ іцмілл. и/испл.юірм-РСГГО 'ЛяиииЛиіиш.ікМ "

_пл,<хМ*- кб/юкмл £™jf--#-

шли Сои сйсішлаіьі. SO •/«"•*-

І Іідготонлена до друку 1643 р., але так і не кидана у Франції

"Граматика слов'янська" українського студента Сорбонни

Інана Ужеиича

му сховищі Франції зрозуміла, то, скажімо, обставини появи тут рукопису однієї із програмних праць Петра Могили "Православне визнання" поки що не з'ясовані.

Про один з давніх українських рукописів, який був практично підготовлений до видання у Франції, але так і залишився понині в тамтешньому архіві, варто сказати окремо. Рукопису цьому понад 300 років, але він добре зберігся. На титульному аркуші зазначено латинською мовою такий довгий заголовок: "Граматика слов'янська, написана Іваном Уже-вичем, студентом-богословом знаменитої Паризької академії в Парижі від народження сина Божого 1643 року ".

Про автора рукопису відомо зовсім мало. Родом він був із західноукраїнських земель (Галичини або Холмщини). Висновок такий робимо на підставі наявності в рукописі багатьох слів, забарвлених наддністрянськими діалектами. Текст підручника написаний кириличним письмом. До речі, існує два рукописи цієї граматики. Один — паризького походження (обсяг 71 аркуш); другий, датований двома роками пізніше (1645 p., 86 аркушів), виявлено в муніципальній бібліотеці французького міста Аррас. Ймовірно, автор шукав запасного варіанту друку своєї праці на чужині.

УКРАЇНСЬКА ІЛ1ДЛШІИЧЛ ('.ИРАНА У ФРАНЦІЇ

Перша полонима XX століття

Це чи не єдиний рукописний твір українського автора, написаний у Франції і збережений там, якому пощастило нещодавно повернутися на батьківщину й навічно перетворитися в книгу. "Граматика слов'янська" колишнього студента, а згодом і викладача Сорбонни доктора Івана Ужевича була надрукована в київському видавництві "Наукова думка" за безпосередньої участі академіка І. Білодіда 1970 року — через 327 років від часу підготовки її до видання в Парижі.

В. Винниченка, В. Прокоповича, Д. Дорошенка, 3. Кузелі; документи про діяльність українських церков у Франції після 1919 року; матеріали про різноманітні українські виставки; документи про смерть і похорон гетьмана П. Скоропадського; документи, що стосуються життя українців під час окупації й після визволення Франції тощо.

Про діяльність цього видатного осередку українознавства на етапі його становлення у Парижі вийшло окреме видання.

Іншим місцем збору, а отже і джерелом майбутнього видання різноманітних документів, які стосувалися новітньої історії української еміграції після 1917 року, стала Державна Школа Східних Мов у Парижі, яка нині отримала назву Інституту східних мов. Саме там у лютому 1949 року з ініціативи Апостольського візитатора українців-католиків архієпископа Івана Бучка було засновано Український архіву Франції. Лише за перші п'ять років існування Архіву було зареєстровано понад 4500 документів. За браком місця варто лише фрагментарно перелічити основні розділи цього Архіву: архів першої Української громади у Парижі; документи української делегації на світовій конференції 1919 року; документи про визвольну боротьбу

України 1917-1920 років; документи про різні українські організації, які створювалися і діяли у Франції після 1919 року; матеріали про видатних діячів українського відродження, життя й діяльність яких пов'язані з Парижем, — С Петлюру,

Опшдоші брой^іа ііевїдомйго
ангора про У«рйА«ЬКИ#«риме
у Франції J у, "<>^г"

Поиск по сайту: