Друга половина XX століття

На цей період припадає четверта (після завершення Другої світової війни) і п'ята (після розвалу Радянського Союзу та падіння залізної радянської стіни) хвилі української еміграції.

Заданими "Енциклопедіїукраїнознавства", наприкінці 40-х років до Франції прибуло близько 4 ()00 українців з таборів переміщених осіб у Німеччині й Австрії, але через побутові труднощі і брак праці багато з них у 50-х роках виїхало до Канади та США.,.,

412 ______________________ УКРАЇНСЬКА ВИДАВНИЧА СПРАВА У ФРАНЦІЇ

І все ж життя українців тут набирало й далі організованих форм.

Найперше, відновлювалася діяльність ряду редакцій, освітніх і видавничих структур, що діяли тут до війни. Хоча таке відновлення через збіг об'єктивних і суб'єктивних обставин давалося вкрай нелегко. Після завершення Другої світової війни, не без допомоги радянських спецслужб, у країнах Західної Європи і Америки, де компактно проживали українці, робляться чергові спроби внести в їхні ряди розкол і розбрат.

Перша Драматично складалися обставини, ска-

українська жімо, для Першої української друкарні у

друкарня Франції. Після війни це приміщення, яке

у Франції: знаходилося практично в центрі Парижа

новий етап ^{на В}У^ЛИЦІ Сабот, захоплюють комуністи, і

на базі старого "Українського Слова" створюють "Нове Українське Слово". Лише через суд попереднім власникам за кілька місяців вдається відвоювати в лівих своє законне право на друкарню, але після вчиненого там політичними супротивниками справжнього погрому дісталася вона їм у неробочому стані.

Зволікання з відкриттям української друкарні спонукало деяких українських видавців звертатися за друкарськими послугами до чужинців. Так сталося з книгами митрополита Іларіона (Івана Огієнка), які готувалися до друку у перенесеному засновником з Варшави до Лозанни видавництві "Наша Культура", а друкувалися в Парижі. Представник цього видавництва, компаньйон митрополита Іларіона (Огієнка) Павло Сомчинський, знаючи про плачевний стан української друкарні, розмішує свої замовлення в друкарні "Less Edition Poliglottes". її власники — поляки — подбали й про українські шрифти. Лише протягом 1946— 1947 років у цій друкарні виходять накладами по 2.000 примірників кілька замовлених "Нашою Культурою" видань. Це передусім книги митрополита Іларіона "Легенди світу", "На Голготі", "Політична праця Богдана Хмельницького", "Марія Єгиптянка ", "Недоспівана пісня". А в друкарні J.A.B (Жанни-Аделі Бистржановської) з'являється на світ поема цього ж автора "Туми ".

Друга полонина XX століття

Перша українська друкарня у Франції відновила свою діяльність лише 12 червня 1949 року, налагодивши регулярний вихід довоєнного "Українського Слова". З новим обладнанням друкарня вирішує розширити свою діяльність. Аби привернути увагу передусім українців, в україномовній пресі Європи незабаром з'являється оголошення такого змісту: "В якій країні ви б не перебували, завжди найдешевше й найкраще всяку друкарську працю зробить вам Перша Українська Друкарня у Франції. Дбайливо й дешево виконуємо всякі праці — від найменших до найбільших, від найпростіших до найбільш люксусових. Здійснюючи клич — "СВІЙ ДО СВОГО" — звертайтесь до нас".

Поступово асортимент друкованої продукції розширювався: від плакатів, афіш, візитівок, запрошень, брошур — до регулярного видання книг. Замовлення в своїй друкарні розміщують ті українці, які раніше друкувалися на стороні. Так, Мирослав Небелюк, надрукувавши 1945 року власне дослідження "Генерал де Голь" та україномовний переклад книги Ф. Рене де Шатобріана "Пригоди останнього абенсе-ража "у французькій друкарні видавництва П'єра Адана, свою наступну книгу "Під чужими прапорами "вирішує випустити в Першій українській друкарні у Франції. Ця книга з передмовою редактора "Українського Слова" О. Ждановича (Шту-ля) побачила світ 1951 року.

Націоналістичне 3 середини 50-х років з маркою цієї дру-
видавництво карні виходять щорічні "Календарі-альма-

в Європі нахи", за якими можна вивчати літопис

українського життя не лише у Франції, а й у всьому світі. Для пожвавлення книговидавничої діяльності незабаром при друкарні створюється Націоналістичне видавництво в Європі.

Найголовніший набуток цього видавництва і друкарні, який золотим рядком назавжди впишеться в історію української видавничої справи, є видання бібліотеки "Вільна Думка". Основу її склали так звані самвидавні матеріали з України, які, поширюючись у різноманітних рукописних варіантах по Україні, все ж пробивалися у 60 —70-х роках крізь залізну заслону тоталітарної радянської держави до вільно-

414 УКРАЇНСЬКА ВИДАВНИЧА СПРАВА У ФРАНЦІЇ

Друга полонина XX століття

ЛИХО З РОЗУМУ

(ПОРТРЕТИ ДВАДЦЯТИ.ЗЛОЧИНЦІВ.) ЗБІРНИК МАТБРІЯЛ1В і • ВЯЧЕСЛАВ ЧОРНОВІЛ

БІБЛІОТЕКА - ВІЛЬНА ДУМКА.

Паризькі кидання забороненої it радянській Україні вільної думки

го світу. І саме паризьке українське видавництво вирішило оприлюднити такі матеріали для всього цивілізованого загалу, аби привернути увагу світової громадськості до істинного стану справ із свободою слова в Радянському Союзі. Однією з перших виходить друком укладений молодим журналістом і правозахисником В. Чорноволом збірник матеріалів "Лихо з розуму" — про 20 радянських "в'язнів совісті" та їхні "крамольні" твори". Далі — "Собор у риштованні" Є. Сверстюка, "Інтернаціоналізм чи русифікація?" \. Дзюби, збірка творів Валентина Мороза "Бумеранг", вісім випусків особливо забороненого в підрадянській Україні "Українського вісника".

Документи самвидаву з України друкувалися тут і в іншій серії — "Широке море України" (до 1972 року вийшло сім томів).

Твори ці на початку виходили українською мовою, але згодом у видавництві приходять до думки перекласти їх основними мовами світу. Цей проект, як і попередній, реалізовувався спільно з Українським видавництвом "Смолоскип" імені Василя Симоненка (США). Цікава деталь: де б не готувалися до видання такі книги, хто б з упорядників не працював з ними, друкувалися вони неодмінно в Першій українській друкарні у Франції. Емблема цієї друкарні і видавництва —

Видання "крамольних" тпорін Івана Дзюби та Вячеслава Чорповола у перекладі французькою мовою

обрамлений овальною формою захисний меч, який нагадує свічу надії, — відразу вирізняв ці книги із сотень тисяч україномовних книг, які друкувалися у вільному світі.

Видавнича На відміну від довоєнного періоду, у другій

діяльність половині XX століття пожвавлює видавни-

Української чу діяльність Українська бібліотека імені

бібліотеки Симона Петлюри в Парижі. З 1959 року

Симона починає регулярно виходити " Інформацій-

Петлюри ^ни" бюлетень" бібліотеки (двічі на рік).

в Парижі Перше самостійно фінансоване книжкове

видання — праця відомого французького журналіста й письменника А. Дероша "Проблема України й Симон Петлюра "(1962) — виявилася настільки актуальною, що її незабаром було перевидано англійською та іспанською мовами. 1966 року побачив світ політичний памфлет С. Петлюри "Московська воша ", а 1976 року — посмертний твір основоположника й довголітнього голови Ради бібліотеки В. Прокоповича "Вічне підданство" — про згубні наслідки для України Переяславського договору 1654 року.

4 I fi У КРАЇНСЬКА ИНДАИИИЧЛ СПРАВА У ФІ'ЛІІЩІ

Бібліотека активно співпрацює з іншими видавництвами та інституціями, які готують до друку важливі праці, пов'язані з життям та діяльністю свого патрона. Так, збірник статей міжнародної наукової конференції "Симон Петлюра " готувався до друку спільно з Українським вільним університетом (Мюнхен), обсяговий том статей та листів Петлюри — з Українською Вільною Академією Наук (Нью-Йорк).

Цікаво, що вже в новітню добу в Києві, у видавництві імені Олени Теліги, виходить друком фундаментальна праця багатолітнього директора цього добре знаного в світі українознавчого центру В. Михальчука "Українська Бібліотека ім. Симона Петлюри в Парижі: заснування, розвиток, діяльність (1926— 1998) ".

Часопис У післявоєнну пору в Парижі з'являється

"Україна" новий неперіодичний друкований орган —

журнал "Україна ". Ідея такого видання належить І. Борщаку. Він же був незмінним редактором і автором переважної більшості статей українсько-французької тематики. Кількарічному існуванню цього неординарного видання (з 1949 по 1953 роки вийшло десять чисел;

з 1947 року — чотири спецвипуски під назвою "Соборна Україна") слід завдячувати архієпископові 1. Бучку, який фінансово підтримував часопис. На його сторінках містилося немало матеріалів, які умовно можна озаглавити "Україніка в Парижі і світі". Про тематичний діапазон публікацій

Рсдашііаіііііі Ільком Б«фщаком часопис "Україна"

Друга ио.іоиима XX століття

можуть сказати постійні рубрики — "Документи", "Забуті сторінки", "Про згаслих", "Україніка", "Огляди і рецензії", "Науково-культурна хроніка". Цінність часопису для нинішніх вітчизняних дослідників ще й у тому, що майже в кожному числі подавався реєстр статей з україно- й іншомовних газет усього світу, у яких тією чи іншою мірою йшлося про Україну і українців.

До характеристики цього видання варто додати, що київський учений 1. Забіяка, ретельно проаналізувавши всі випуски, уклав і видав 2000 року хронологічний покажчик основних публікацій "України" в контексті українознавства і французького культурного життя. В передмові до нього укладач зазначив необхідність перевидання цього часопису ре-принтним способом для українських дослідників. Безумовно, це цінна і своєчасна пропозиція.

НТШ в Європі Ще про один осередок українського науко-
та його вого і книговидавничого руху у Франції

"Енциклопедія варто сказати окремо. Йдеться про Наукове українознавства" Товариство ім. Шевченка в Європі (НТШ) і його найголовніше дітище — "Енциклопедію українознавства "(словникова частина в десяти томах), що творилася протягом ряду років у Сар-сельскій українській оселі неподалік Парижа.

Як відомо, тритомна (статейна) "Енциклопедія українознавства" на 1.230 сторінок друкувалася протягом 1949-1951 років у видавництві "Молоде життя" (Мюнхен—Нью-Йорк). Вона стала результатом чотирирічної напруженої праці кращих еміграційних українських наукових сил, що гуртувалися в Баварії навколо Українського вільного університету. Паралельно продовжувалася робота над створенням словникової частини енциклопедії. Однак у зв'язку з ускладненням умов життя та праці емігрантів у Німеччині, ліквідацією таборів численних ДіПі в американській і англійській зонах окупації та переміщенням значної частини українців за океан на кінець 40-х років у житті української еміграції наступає переломна доба.

Перед керівництвом НТШ, що базувалося в Мюнхені, постало нагальне питання про збереження наукових сил і

418 _____________________ УКРАЇНСЬКА ВИДАВНИЧА СПРАВА У ФРАНЦІЇ

вибір нового місця для праці й побуту. Таким місцем, за щасливим збігом обставин, став тихий і затишний французький Сарсель, що віддалений від центра Парижа всього лише на 17 кілометрів. За сприяння Апостольського престолу в Римі і особисто небайдужого до долі зарубіжного українства єпископа І. Бучка тут було придбано великий старовинний будинок і садибу. Не другорядну роль у виборі цього місця відіграло прихильне ставлення французьких урядових структур до реєстрації тут українознавчого наукового центру. Перед освяченням будинку НТШ в Сарселі 28 серпня 1951 року сюди переїхали з Німеччини основні наукові сили. Серед них — В. Кубійович, 3. Кузеля, М. Глобенко, В. Янів, О. Горбач, І. Кошелівець, Т. Волошин та інші.

1955 року побачив світ перший том словникової частини енциклопедії. Останній том — десятий — було надруковано 1989 року. В загальному обсязі ця праця займає 4.015 сторінок і має 18.217 гасел.

Створювана протягом понад 35 років у важких умовах еміграційної дійсності групою українських учених-патріотів і видана винятково на пожертви українського громадянства

Цруга половина -XX століття 419

(на реалізацію цього проекту було зібрано 2.785.532 американських доларів добровільних датків), ця унікальна енциклопедія не лише подивувала західний світ феноменом незни-щенності українського духу, а й спонукала московську владу ініціювати створення багатотомної "Української радянської енциклопедії", ідеологічну заангажованістьякої видно навіть непідготовленому читачеві.

Воістину неймовірний життєвий подвиг, здійснений у французькому Сарселі невеликою групою українських учених — вигнанців з рідної землі, увічнено перевиданням цих безцінних томів репринтним способом для нової України — її сучасникам і нащадкам. Зроблено це вже хоча й в умовах незалежної Української держави, але... без її участі. Кошти на цю важливу справу, як і раніше, збиралися методом народної толоки в середовищі патріотично налаштованих, але безгрошівних українців. Загальну, тритомну, частину "Енциклопедії українознавства" перевидано протягом 1994-1995 років спільними зусиллями Інституту Української археографії НАН України, НТШ ім. Шевченка в Європі (Франція) та Фундації Енциклопедії України в Торонто (Канада). Таким же способом повертається в Україну і 10-томна, словникова, частина "Енциклопедії". За цю нелегку справу взялося на початку 90-х років минулого століття Наукове товариство імені Тараса Шевченка у Львові.

НТШ в Європі, окрім "Енциклопедії", має й інші вагомі видавничі набутки.

Інші друки Протягом багатьох років видається не-

НТШ в Європі періодичний інформаційний бюлетень "Вісті Європейського Відділу Наукового Товариства ім. Шевченка "(вийшло 26 чисел). Обсяг його різний — від 8 до 83 сторінок, наклад — 150-600 примірників.

З 1963 по 1988 роки виходив ще один неперіодичний інформаційний бюлетень "Вістіз Сарселю". Основною метою цього видання було збір коштів для чергових томів "Енциклопедії українознавства". Однак тут вміщувалося немало інформації з історії НТШ, його бібліотеки та видавництва, а також матеріали дискусійного характеру щодо змісту енциклопедичних статей, подавалися списки нових книжкових і

27*

УКРАЇНСЬКА ВИДАВНИЧА СПРАВА У ФРАНЦІЇ

Друга полошиш XX століття

газетно-журнальних надходжень до бібліотеки НТШ. Всьо
го опубліковано понад півтори тисячі сторінок цього бюле
теню. ■,

Організоване українське життя у Франції, як і в інших західних країнах з традиційно високим відсотком осідку наших земляків, зазнає останнім часом певних змін. Відходять у вічність представники тієї частини еміграції, для яких боротьба за вільну й незалежну Україну, ствердження себе і своїх земляків, у розсіянні сущих, як представників великого народу, що залишається вірним своєму корінню, стала сенсом їхнього буття. Для реалізації цієї мети й створювалися за кошти цих же людей численні наукові, освітні й культурологічні установи.

Водночас народжених у третьому чи й четвертому поколіннях їхніх дітей не могли не зачепити загальні асиміляційні процеси. А представники нової хвилі української еміграції, здебільшого молоді люди у віці 20-35-ти років, яких за останні роки у Францію перебралося особливо багато, найперше перейняті пошуками заробітку для хліба насущного собі й своїм сім'ям на Батьківщині. Однак саме ця категорія емігрантів викликає в "законних" українських французів особливі надії.

Новоприбулі з України, як їх там називають, саме на чужині швидше і глибше задумуються над своїм національним "я", активніше шукають контактів зі своїми земляками. Першим таким місцем зустрічей для них стають українські

Неперіодичне іімдашш "Ііісті а Сарселю"

церкви. Скажімо, майдан довкола Української греко-като-лицької церкви в центрі Парижа на Рю де Сен-Жермен по неділях, під час церковної служби, стає настільки затісним від українців, що муніципальна поліція на ці години навіть перекриває тут рух транспорту. Все більше молодих українців приходить на службу Божу до Української православної церкви Св. Симона на Рю де Палестіне. Саме тут вони передають один одному українські газети, книги, саме тут українське друковане слово єднає їх з рідною домівкою, спонукає думати.

На сьогодні в контексті продукування українського друкованого слова у Франції продовжують діяти три найповажніші українські наукові інституції, добре відомі в західному світі: НТШ ім. Шевченка в Європі, Українська бібліотека імені Симона Петлюри в Парижі та редакція газети "Українське Слово".

Останніми роками європейський осередок НТШ у Сарселі практикує спільні видання своїх праць з українськими видавництвами з тим, аби наклади таких книг поширювалися в Україні. Так, 1996 і 2000 років вийшло (спільно зі львівським видавництвом "Фенікс") солідне за обсягом (50 і 70 обліково-видавничих аркушів) двотомне видання праць Володимира Кубійовича. Дослідження нинішнього Голови НТШ в Європі академіка А. Жуковського "Нарис історії Наукового товариства ім. Шевченка в Європі" (2000) також є спільним паризько-львівським виданням. Нині в Сарселі завершується робота над черговим важливим видавничим проектом — виданням у трьох томах "Антології сучасної української літератури". Виходитиме вона французькою мовою, і весь її наклад буде передано через бібліотечну мережу Заходу.

Українська бібліотека імені Симона Петлюри в Парижі, як і раніше, продовжує видавати свій щорічний "Бюлетень" і готує кілька важливих видавничих проектів.

Після незначної перерви, переборовши ряд труднощів фінансового й організаційного характеру, в черговий раз відновило свій вихід у Парижі "Українське Слово ". Відновило за наполяганням української громади. З постанням Української держави редакцію цієї газети провід ОУН, як її видавець, вирішив був перенести з 1992 року до Львова, азго-

422____ УКРАЇНСЬК А ВИДАВНИЧА СПРАВА У ФРАНЦІЇ

Одне з нових досліджень

111111 і і її і 11>(і іс > голови II ГІН it Скроні

академіка Аркадія Жуковського

Поиск по сайту: