Творення нової видавничої системи

Становлення Першим законодавчим актом радянської

законодавчої влади, який цілковито стосувався видав-

ба;ні ничої справи, був "Декрет про державне

видавництво", підписаний головою Рад-наркому у Москві 11 січня 1918 року. Дія його поширилася на українські території дещо пізніше — з другим взяттям більшовиками Києва взимку 1919 року. ("Декрет про пресу" було видано ще 10 листопада 1917 року).

flit ilKIHt-CtjUWCbmi» 1Щ/. IWAllH^

КОРОТКИЙ ІВДРУШ

вошо-рівоівдиш «шиїта.

Зразки кидань профільної тематики моних шідаїїиицтв

Цей, невеликий за обсягом, документ у загальних рисах декларував політику нової влади щодо видавничої діяльності. Щойно створеній Народній комісії з освіти та Літературно-видавничому відділу доручалося негайно приступити до широкої видавничої діяльності.

Така терміновість пояснювалася в декреті двома чинниками: по-перше, гострим безробіттям серед друкарів і по-друге, книжковим голодом у країні.

Першочерговим завданням державних видавництв декрет встановлював випуск "дешевих народних видань російських класиків". У цьому документі вперше закладено норму, яка давала підстави в майбутньому новоявленим видавцям повсюди на радянських просторах порушувати авторське право: твори всіх авторів, які переходили із сфери приватної до сфери суспільної власності, окремою постановою держ-комісії з освіти оголошувалися державною монополією.

Починаючи з середини 20-х років, кількість постанов і декретів діяльності державних видавництв збільшується. Так, У червні 1925 року виходить декрет Раднаркому СРСР про заходи щодо впливу на формування книговидавничої політики в радянській державі. Відповідно до цього документа, голов-

21»

Я24____________ ВИДАВНИЧА СПРАВА ПЕРІОДУ РАДЯНСЬКОЇ ВЛАДИ

ними критеріями, якими зобов'язувалися керуватися видавництва при складанні планів випуску літератури, були такі:

1. Для художньої літератури: лише ті твори, де не було найменшого натяку проти радянського будівництва.

2. Для юнацької і дитячої аудиторії: лише ті твори, які сприяють комуністичному вихованню;

3. Для наукової, природознавчої літератури: лише твори матеріалістичного характеру та марксистського змісту.

Постанова ЦК ВКП(б) від 28 грудня 1928 року "Про обслуговування книгою масового читача "ставала своєрідним програмним документом діяльності нових видавництв. Констатуючи різке відставання видавництв від потреб комуністичного виховання мас, постанова визначала для видавців завдання в тематичному і організаційному аспектах.

Щодо тематики видань профілюючими напрямками називалися такі:

• книги, які популяризують марксизм-ленінізм, історію ВКП(б) і революційний рух;

• масова виробнича література, яка підвищує рівень технічних знань робітників і селян;

• науково-популярна книга, пов'язана із завданнями соціалістичної реконструкції господарства країни;

• твори художньої літератури, але особливо такі, які розвивають актуальні політичні теми і спрямовані проти буржуазних впливів, міщанства, занепадництва.

Організаційно такі завдання мали б забезпечуватися, відповідно до постанови, таким чином:

• збільшенням відсотка книг цієї тематики у видавничих планах;

• широким залученням найбільш кваліфікованих комуністів (в якості завдань від партійних комітетів) на написання брошур, книг.

У цьому переліку варто назвати ще одну постанову московського ЦК більшовицької партії, що стала орієнтиром для радянської системи книговидання на багато років, — "Про видавничу роботу". Головним недоліком у цій роботі визнавався той факт, що "видання класиків марксизму ведеться в недостатніх тиражах". У блоці завдань цієї постанови — чергова ідеологічна риторика: "Книга повинна бути бойовою і актуально-політичною, вона повинна озброювати найширші

Ти(>|И'1ІІІЯ НОВОЇ ВІІДИШІИЧОІ 1-ІІСТСМІІ

маси будівників соціалізму марксистсько-ленінською теорією і техніко-виробничими завданнями".

На противагу серйозним партійним і урядовим документам з приводу діяльності періодичної преси, які особливо часто з'являлися у 20—30-ті роки, директив з приводу видавничої діяльності виходило менше. Але й їх вистачало, аби повністю спрямувати цю "важливу ділянку комуністичного будівництва" в потрібне русло.

Для керівництва видавничою справою 18 січня 1919 року створюється Видавниче бюро при Народному комісаріаті освіти, яке в березні, за зразком Росії, переходить у безпосереднє відання Всеукраїнського центрального виконавчого комітету (ВУЦВК). 20 грудня 1919 року на засіданні Всеукраїнського революційного комітету, яке проходило в підмосковному Серпухові, прийнято рішення про створення Відділу друку та пропаганди. Через два місяці — 21 січня 1920 року — відділ перейменовується на Всеукрвидав. Це був центральний орган при ВУЦВК, на який було покладено, згідно з розробленим положенням, обов'язки керувати видавничою справою в Україні, розпоряджатися поліграфічною базою, розподіляти папір, створювати й закривати видавництва.

Чергова реорганізація видавничої справи в Україні була спонукана змінами в структурі книговидання Росії. 5 грудня 1930 року постановою ВУЦВК Раднаркому (РНК) України сфера книговидання знову переходить у відання наркомосу УРСР, при якому створюється на рівні управління Державне видавниче об'єднання України (ДВОУ).

Постанова Раднаркому УРСР "Про утворення Управління у справах поліграфії та видавництв при Раднаркомі УРСР ", що вийшла 6 листопада 1943 року, стала першим кроком формування прообразу майбутнього галузевого міністерства, яке У 60-х роках об'єднає всі три складові системи буття книги: видавництва, поліграфію і книгорозповсюдження.

У 1949 році ДВОУ реорганізовується в Управління у справах поліграфічної промисловості, видавництв і книжкової тор-гівліта підпорядковується безпосередньо Раді Міністрів УРСР.

З 2 (і ____________ ВИДАВНИЧА СПРАВА ПЕРІОДУ РАДЯНСЬКОЇ ВЛАДИ

Однак у такому варіанті воно проіснувало недовго. 1953 року ця структура розділяється на два підрозділи: Головне управління видавництв, поліграфічної промисловості та Управління книжкової торгівлі. Обидва ці управління передавалися у відання Міністерства культури УРСР.

Таким чином, з 1953 року практично всі видавництва республіки переходили в підпорядкування міністерства культури.

До речі, перепідпорядкування видавництв в Україні республіканському міністерству культури було здійснено дещо раніше, ніж в цілому в СРСР. Бо лише через шість років після цього — 11 травня 1959 року — вийшла постанова ЦК КПРС "Про утворення у складі міністерства культури СРСР Головного управління видавництв, поліграфії і книжкової торгівлі". За цією постановою на зазначене управління з-поміж інших завдань покладалися:

а) координація роботи видавництв, підпорядкованих
міністерству культури СРСР і міністерствам культури союз
них республік: розгляд річних і перспективних планів видання
літератури, маючи на увазі організацію випуску найбільш
актуальних питань і уникнення паралелізму та дублювання
в роботі видавництв;

б) контроль за змістом, художнім оформленням і полігра
фічним виконанням видань, а також за своєчасним випуском
книг і образотворчої продукції у відповідності з тематичними
планами видавництв;

в) розподіл спільно з держпланами республік, раднаргос-
пами, міністерствами і відомствами, які мають друкарні, по
тужностей поліграфічних підприємств, що перебувають у
віданні цих раднаргоспів, міністерств і відомств, між видав
ництвами.

15 листопада 1963 року вийшла постанова ЦК КП України "Про упорядкування видавничої справи в республіці та підвищення ролі видавництв у господарському і культурному будівництві". Необхідність такої постанови зумовлювалася, очевидно, прийнятою 22 червня 1960 року постановою ЦК КПРС "Про неправильну практику організації нових видавництв". У ній, зокрема, наголошувалося, що "практика дроблення видавництв, яка спостерігається останнім часом, призводить до розпорошення редакційно-видавничих кадрів, до випуску малоактуальної, непотрібної літератури, яка не знаходить

Видатні, ■■-/ адрееоітпі і£ селянству

* •-• 'ЧИЙ'

попиту в читачів, накопичується на книжкових базах і в магазинах, до збитковості книговидавничої справи".

Традиційно в таких постановах давалися вказівки міністерствам і відомствам "розробити конкретні заходи" на її виконання. Результатом стало спільне рішення міністерства вищої та середньої спеціальної освіти і Державного комітету по пресі Ради міністрів УРСР від 27 квітня 1964 року (протокол № 3, п. 3) "Про видавництва Київського, Харківського і Львівського державних університетів". Університетські видавництва, виводилися з-під відомчої (а отже, фінансової і юридичної) залежності від цих університетів і перетворювалися у республіканські видавництва подвійного підпорядкування: міністерства вищої та середньої спеціальної освіти і Державного комітету по пресі Ради Міністрів УРСР.

§ 3. Еволюція видавничої мережі радянського типу

Формування Перше радянське видавництво було від-

тинолоіії крите у Києві у лютому 1918 року. Тоді

видавництв більшовики, захопивши на короткий час

столицю, встигли створити "Видавництво робітничо-селянського уряду України ", націоналізувавши приватну друкарню Лубковського. Проіснувало воно до визволення Києва військами Центральної Ради. Із створенням Всеукрвидаву починається формування видавничої мережі радянського типу. Першими до цієї мережі

328____________ ВИДАВНИЧА СПРАВА ІІИІ'ІОДУ РАДЯНСЬКОЇ ВЛАДИ

увійшли відповідні підрозділи народних комісаріатів, Академії наук, Раднаргоспу, видавництво ЦК КП(б)У "Космос".

Таким чином, сформувалася типологія видавництв за приналежністю до засновників: державні, партійні, військові. Першим у цій ієрархії був Всеукрвидав — не лише як керівний орган, а й як головне видавництво. На початок 1923 року радянська влада розгорнула в Україні діяльність близько 50 видавництв. Географія їх була такою: Київ — 19, Харків — 17, Одеса та Катеринослав — по 6. Найбільшими стають Держвидав України, "Пролетар ", "Книгоспілка ", "Український робітник ".

У результаті проведеного укрупнення дрібних видавництв ("Шлях освіти", "Знання", "Гарт", "Космос") постає 1924 року громіздке партійно-радянське видавництво "Червоний шлях".

На кінець грудня 1930 року в республіці формується типологія видавництв за тематичним напрямком літератури, який визначався для кожного як профільний:

• твори основоположників марксизму-ленінізму, партійна і суспільно-політична література ("Пролетар");

• технічна література (Держтехвидав);

• книги з питань сільського господарства і агротехніки (Держсільгосп видав);

• підручники і методична література для вчителів ("Радянська школа");

• масова політична і професійна література ("Український робітник");

• художня література ("Література і мистецтво");

• військова, спортивна література ("На варті");

• медична та природознавча література (Держмедвидав);

• дитяча, юнацька та комсомольська література ("Молодий більшовик").

Цю типологію склали в основному видавництва, що входили до Державного видавничого об'єднання України (ДВОУ). І хоча це об'єднання через чотири роки розформувалося, визначена спеціалізація видавництв, які стали працювати самостійно, в основному зберігалася й надалі.

Напередодні Другої світової війни структура видавництв в Українській РСР мала дещо інший вигляд. З юридичного боку типологія видавничої системи визначалася функціонуванням двох типів видавництв: оформлених і неоформлених.

32!)

Значимії магнії друкоішної продукції 30-х рокін складали газетні кидання

До першої групи відносилися ті видавництва що були оформлені як самостійні творчо-виробничі підприємства, друкована продукція яких мала загальнореспубліканське значення і поширювалася зокрема й через книготорговельну мережу. Такими були: видавництво Академії наук, Сільгоспвидав, Літвидав, Держвидав, "Мистецтво", "Молодий більшовик" (пізніше — "Молодь"), "Політлітература" при ЦК КП(б)У, "Радянський письменник", Укрмашвидав, Укроргвидав Міс-цевпрому, Держфінвидав, Юрвидав, Металвидав, Нацмен-видав.

До другої групи відносилися видавничі підрозділи різноманітних відомств, організацій, міністерств другого порядку, які, не маючи юридичного статусу, здебільшого випускали літературу відомчого характеру. Це передусім видавничі відділи партійних, комсомольських, адміністративно-судових, військових, торговельно-заготівельних, фінансових, обліково-статистичних, книготорговельних, краєзнавчих, літературних, видавництва органів охорони здоров'я, народної освіти, промисловості та ін.

У загальному обсязі випущеної в Україні 1940 року видавничої продукції (4741 назва накладом 51 млн 974 тисячі примірників, або 1,3 примірника на душу населення) частка неоформлених видавництв за накладами складала 17,3 відсотка.

330____________ ВИДАВНИЧА СПРАВА НКРІОДУ РАДЯНСЬКОЇ ВЛАДИ

З настанням воєнних дій і евакуацією партійних, державних і виконавчих органів на Схід, зрозуміло, така мережа діяти не могла.

У відповідності з постановою Раднаркому УРСР від 25 вересня 1945 року "Про об'єднання видавництв УРСР" утворювалося єдине Українське видавництво "Укрвидав". Сюди увійшли: Укрдержтехвидав при Раднаркомі УРСР, Держліт-видав, Політвидав при ЦК КП(б)У, Медвидав при нарком-здоров'я, "Мистецтво" при управлінні у справі мистецтв, "Радянський письменник".

У складі "Укрвидаву" утворювалися відділи: політичної, художньої, військової, медичної, мистецької літератури. Ці своєрідні редакції й визначили тематичний напрямок українського радянського книговидання воєнної і повоєнної пори.

[*jto.iioii.i>! ип.иііінмчої мережі радянського тину

Структура У 1971 році партійне керівництво респуб-

українського ' ліки здійснює ще один крок щодо рефор-
книговидання" мування книговидавничої галузі. Іншими
напередодні словами — щодо посилення тотального

розвалу контролю за всім тим, що відбувалося в

Радянського "^ц'^и важливій сфері ідеологічної роботи".

Союзу Початок цьому реформуванню поклала

постанова ЦК Компартії України від 11 травня 1971 року "Про стан книговидавничої галузі в республіці та заходи щодо її поліпшення ". Варто підкреслити, що за термінами "поглиблення спеціалізації", "об'єктивна необхідність концентрації", "уникнення паралелізму і дублювання", які вже ставали звичними для суспільної і наукової думки, що формувалася в той час переважно під впливом директивних партійних документів, простежувалася загальна тенденція украй консервативної бюрократичної старіючої верхівки СРСР провести, щоправда досить у м'якій спробі, деякі реформи в політичній, культурній та економічній сферах.

Спроби такої "концентрації" і "спеціалізації" у глобальних масштабах усього есересерівського простору робилися, як відомо, передусім в економічній сфері. Експерименти з рад-наргоспами і сільськими районами призвели до ліквідації значної кількості районів методом їх укрупнення. На кінець

Видаїшича продукція українських письменники! періоду Испікої і5ітчи:іияпої іііііііи

шістдесятих — початок сімдесятих років припадає широко розрекламована в пресі кампанія щодо неперспективних сіл га інших малих населених пунктів методом знесення їх до дентральних колгоспних садиб, закриття таким чином маси іочаткових і восьмирічних шкіл, а отже, знекровлення уланського села. Потім взялися за пропаганду прогресивності \ ефективності зведення крупних спеціалізованих комплексів / сільському господарстві і промисловості з концентрацією і них значної кількості трудових і матеріальних ресурсів.

Черга, таким чином, дійшла й до ідеологічної, духовної;фери. Одним із яскравих прикладів централізації книгови-іавничої галузі, скажімо, в Москві стало створення цикло-іічного за структурою, кількістю працюючих і надскладними іавданнями видавництва політичної й іншої пропагандист-:ької літератури, спрямованої передусім для закордонного іитача, "Прогрес". Штатний розклад цього видавництва нльш ніж у тисячу одиниць "посприяв" згодом навіть занесенню його до "Книги рекордів Гінесса".

В Україні кампанія щодо концентрації у видавничій справі акінчилася створенням на базі видавництв Київського, Львівського і Харківського університету, а також "Вищої школи" ■идавничого об'єднання з такою ж назвою — "Вища школа ".

332____________ ВИДАВНИЧА СПРАВА ПЕРІОДУ РАДЯНСЬКОЇ ВЛАДИ

На середину 70-х років в Україні остаточно завершується процес формування структури книговидання. До цього спонукала вказівка Москви "про необхідність приведення чисельності видавництв у республіці у відповідності із загальносоюзними показниками". Відповідно до наказу Держкомвидаву УРСР "Про уточнення переліку видавництв Української РСР", остаточно затверджувалася така книговидавнича мережа.

Республіканські видавництва у Києві:

1. Політвидав України.

2. Видавниче об'єднання "Вища школа".

3. "Техніка".

4. "Будівельник".

5. "Урожай"

6. "Здоров'я".

7. "Радянська школа".

8. "Реклама".

9. "Дніпро".

10. "Веселка".

11. "Мистецтво".

12. "Музична Україна".

13. "Науковадумка".

14. "Радянський письменник"

15. "Молодь".

Республіканські видавництва в областях:

1. "Донбас" (Донецьк).

2. "Каменяр" (Львів).

3. "Карпати" (Ужгород, філія у Чернівцях).

4. "Маяк" (Одеса).

5. "Прапор" (Харків).

6. "Промінь" (Дніпропетровськ).

7. "Таврія" (Сімферополь).

Окремим рядком у цьому переліку значиться газетно-журнальне видавництво ЦК компартії України "Радянська Україна".

Така мережа книговидання Української РСР проіснувала практично до кінця 80-х років. Вже напередодні розвалу Радянського Союзу до неї були внесені незначні зміни. Так, наприкінці 1989 року рішенням Ради Міністрів УРСР видав-

;іаііитаішя і.'шіідііііііи. Рекомендована.іітсратура 333

ниче об'єднання "Вища школа" було розформоване. На його базі утворювалися чотири самостійні республіканські видавництва — "Виша школа" і три видавництва при університетах у Києві, Львові та Харкові. Наказом Держкомвидаву УРСР за № 154 від 5 грудня 1989 року цим видавництвам присвоювалися офіційні назви: видавництво "Либідь" при Київському університеті, видавництво "Світ" при Львівському університеті та видавництво "Основа" при Харківському університеті.

Цим же наказом перейменовувалися: республіканське видавництво "Реклама" — на "Час", республіканський часопис "Жовтень", що виходив у Львові, — на "Дзвін". Дещо пізніше харківське видавництво "Прапор" стало називатися "Березіль", а дніпропетровський "Промінь" — "Січ".

Останні перейменування засвідчували, наскільки серйозно вже усвідомлювали необхідність змін у галузевому книговидавничому міністерстві.

Запитання і завдання для самоконтролю

В чому полягала ревізія радянських комісарів діяльності українських видавництв у 1920—1921 роках?

Назвіть приклади знищення радянськими органами підготовлених до друку або випущених книг українських видавництв.

Що сталося з друкарнею Києво-Печерської лаври та її виданнями із закриттям монастиря?

За яких обставин і коли радянські органи приймають рішення про припинення діяльності приватних видавництв?

На основі яких директивних документів створювалася законодавча база для діяльності радянських видавництв?

Які державні структури створювалися для управління видавничою справою?

Коротко охарактеризуйте початковий етап формування радянської типології видавництв за приналежністю до засновників та тематичним напрямком друкованої продукції.

Що таке оформлені й неоформлені видавництва?

Якою склалася остаточна мережа книговидання в Українській РСР напередодні розвалу Радянського Союзу?

Рекомендована література до теми

Збірник законів та розпоряджень Робітничо-селянськвгоуряау України. - Харків, 1931. - 296 с.

334_______________ ВИДАВНИЧА СПРАВА ПЕРІОДУ РАДЯНСЬКОЇ ВЛАДИ

Книга и книжное дело в Украинской ССР: Сб. материалов. 1941-1984-К.: Наукова думка, 1986.-380 с.

Малыхин N. Г. Очерки по истории книгоиздательского дела в СССР. -М.: Книга, 1965. - 448 с.

Очеретянко В. Заґратовані книги: Встановлення партійно-державного контролю над виданням, розповсюдженням та використанням літератури в Україні у 20—30-ті роки // 3 архівів ВУЧК, ГПУ, НКВД, КГБ. - 1999. - № 1/2.

Советская печать в документах. — М.: Госполитиздат, 1961. — 560 с

Тимошик М. її величність — книга. — К.: Наша культура і наука, 1999. (Розділи: "Між двома світовими війнами" та "Шляхом "переможного" поступу соціалізму).

Шевельов Ю. Українська мова в першій половині XX століття: стан і статус. — Нью-Йорк, 1987. — 320 с

Тема 13

ВИДАВНИЧА СПРАВА ПЕРІОДУ

РАДЯНСЬКОЇ ВЛАДИ (1920-1990):

ідеологічний

та творчий аспекти

^ Ідеологічний контроль друкованого слова

^ Особливості

діяльності,, редактора ч і видавництва в умовах тоталітарного суспільства

і

ПАВЛО ТИЧИНА

ПАРТІЯ ВЕДЕ

ДІГЖАІІІ 1ПІГ11Г Г Ht *M*tllUT»0

І І І 1-1 і р І І І'ІІІІ

Поиск по сайту: