Редактори і видавці

: чі Ретельно розглядаючи сьогодні створювані кілька століть тому рукописні тексти, часом хочеться, аби ті дивовижні аркуші "заговорили", аби крізь рядки, писані різними почерками, уявити бодай обриси тих людей, які безпосередньо були причетні до непізнаної таїни народження Книги, відчути напругу їхніх думок, турбот, переживань і сподівань.

Творці іі переписувачі книг 79

Об'єднання Хто були ті, які, ставши на таку благород-

каліграфів "'"" ну, багато в чому почесну і відповідальну
у цехи ' житейську дорогу, зуміли поєднати в собі

цілий спектр навичок і функцій, якими в сучасній редакційно-видавничій справі оволодівають представники кількох спеціальностей?

Творці й переписувачі давніх рукописних книг на зорі рукописної справи здебільшого поєднували в собі функції і перекладача, і редактора, і коректора, і каліграфа (писаря), і художника. А нерідко й письменника, який сам створював і оформляв текст (це все, що виходить за межі богословських текстів, — хроніки, літописи, полемічні трактати, панегірики, навчальні посібники). Отож, мали вони бути передусім високоосвіченими, творчими особистостями, обдарованими відповідними здібностями й талантами.

У стародавньому Римі, наприклад, із збільшенням попиту на різноманітні рукописні тексти, справа переписування книг поступово набирала цехового характеру. Кілька спеціально підготовлених каліграфів писали тексти під диктовку. В одному з описів середньовічного монастирського скриптонію (за Д. Єгоровим) зазначено: "На першому поверсі містилася писарня. В ній світло, шість вікон, сім конторок для писарів. Посередині сидів диктатор, він читав манускрипти, 14 писарів записували".

Подібні цехи існували і в давній Україні. Таку форму запровадили в школі переписувачів книг при дворі Ярослава

80 ДОИЛ ПІСЛЯ ПРИЙНЯТТЯ ХРИСТИЯНСТВА

Творці іі інфепіїсушічі книг

Творець рукописного шедевру за роботою. Дереворит

Мудрого. А можливо, й при Десятинній церкві. Однак, зважаючи на високий рівень текстового й художнього виконання давньоукраїнських рукописних книг, можна припустити, що справа ця на початку мала здебільшого індивідуальний, а пізніше (скажімо, в Печерській лаврі) — цеховий характер. Оскільки переважна більшість книготворчих осередків в Україні створювалася при монастирях, то такими творцями були передусім ченці. Згадки в літературі про організацію цієї справи в монастирях є різними. У деяких джерелах вказується, що писати чи переписувати книги доручалося лише обраним ченцям, і виконувалася ця робота в келіях лише в умовах "благостного настрою". З інших довідуємося, що одним із способів покарання ченців було саме переписування книг. Часом за допущені помилки такі каліграфи змушені були працювати і в "позаурочний" час, переписуючи значно більше сторінок.

Може, через це в передмовах, післямовах і численних приписках на берегах (полях) рукописів зустрічаємо так багато різних

покаянних слів і вибачень тих, хто писав такі книги. Ось лише

деякі з них:

"Сія книга писалася рукою многогрішного, злого і непотрібного, лінивого і невмілого Іванця " (Тріодь Цвітна, 1521 рік);

"Аз же груб і недостойний Божія благодаті і преісполнен всякого беззаконія і неправди, і віддалений від Бога, і порабощен злим дияволом, черва син, а не чоловіка... Мене, грішного, благословіте і простіте, і не кляніте..." (Євангеліє Учительне, 1521 рік).

"Недостойний і многогрішний Симеон" (Євангеліє, 1591 рік).

Звичайним явищем було вміщувати наприкінці книг і детальніші тексти, які, оперуючи сучасними видавничими термінами, можна назвати "Післяслово", "Від автора", "Від упорядника". Нерідко тут подавалася ціла історія творення того чи іншого рукопису, розповідалося про труднощі й негаразди, які доводилося переживати його творцям. Саме із цих частин давніх рукописних текстів й можна довідатися і про місце, і про час їх написання, як також і про авторів. Ось яку своєрідну сповідь перед нащадками про виконану роботу й заклик до них не лише "почитати учення книжне", а й шанувати його творців, залишив диякон Григорій — автор нетлінного Осторомирового Євангелія:

"Слава Тобі, Господи, Царю Небесний, яко сподоби мя написати Євангеліє се. Почах же його писати в літо 6564 (1056 за н. ст. — М. Т.), аокончих6565. Написах же Євангеліє се рабу Божию, наречену сущу в Крещенії Іосиф, а мирськи Остромир, близоку сущу Ізяславу князю... [Він] тогда держав обі власті: і отця своего Ярослава, і брата своего Володимира. Сам же Ізяслав князь правлаше престол отца своего Ярослава в Києве, а брата своего престол поручи правити близоку своєму Ост-ромиру Новгороді.

Аз, Григорій Диякон, написах Євангеліє се, да хто ліпше сего напише, то не може заздрити мені, грішнику. Почах же я писати місяця октября 21, на память Іларіона, а кончих місяця мая в 12, на память Єпіфана. Молю же всіх почитающих, не можете клясти, ні ісправляше почитайте. Тако бо і Святий апостол Пауло каже: "Благословіте, а не кляніте. Амінь".

Ті книги, які мали на своїх сторінках особливу оздобу, потребували певної спеціалізації праці виконавців. Окремі каліграфи писали лише текстову частину, інші — заставки, кінцівки, заголовні літери. Ще інші зшивали аркуші, а хтось готував для цього пряжу, оправи. Приклади артільної організації книготворчої справи на печерських пагорбах зафіксовані у "Києво-Печерському патерику":

і

Поиск по сайту: