ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 2. 1. Гігієнічні принципи лікарняного будівництва

1. Гігієнічні принципи лікарняного будівництва. Гігієнічні вимоги до земельної ділянки і будівлі лікарні.

Існують чотири основні системи забудови лікарняних комп­лексів: децентралізована, централізована, змішана та централізовано-блочна.

При децентралізованій, або павільйонній, системі забудови лікарняний заклад складається з ряду окремих, порівняно невели­ких, малоповерхових корпусів (павільйонів), в яких розміщуються різні за профілем лікувальні відділення. Слід відзначити, що її пере­вагою є добра ізоляція відділень лікарні між собою, що, у свою чергу, полегшує запровадження лікувально-охоронного режиму і запобігає виникненню внутрішньолікарняних інфекцій.

Централізована система забудови характеризується тим, що лікувальний заклад міститься в одному багатоповерховому будин­ку, при цьому здешевлюється будівництво і полегшується експлуа­тація санітарно-технічних служб, скорочуються шляхи пересуван­ня хворих і медичного персоналу від окремих відділень до діагнос­тичних і фізіотерапевтичних кабінетів.

Змішана система забудови лікувально-профілактичних закла­дів передбачає об'єднання в одному головному корпусі лікарні загальносоматичних відділень, лікувально-діагностичних кабінетів, лаборато­рій, централізованого приймального покою тощо. Разом із тим, в окремих будинках розміщуються поліклініка, інфекційне та пологове відділення, секційна і господарські служби. Ця система поєднує по­зитивні властивості децентралізованої та централізованої систем.

Зараз частіше застосовують централізовано-блочну систе­му, при якій лікарня складається з декількох корпусів (терапевтич­ного, хірургічного тощо), зблокованих в одне ціле. У цьому випадку краще використовуються позитивні сторони централізованої систе­ми будівництва. За допомогою підземних, наземних або поверхових переходів на каталках перевозять хворих, пересувну лікувально-діагностичну апаратуру і різноманітні вантажі, що дозволяє більш ефективно застосовувати можливості лікувального закладу.

Основним елементом архітектурної композиції при застосуванні централізовано-блочної системи є головний корпус - лікувально-діагностичний блок, до якого приєднуються стаціонар і поліклініка. Такий варіант, у свою чергу, забезпечує як централізацію медич­них процесів, так і використання обладнання та реалізацію принципу ізоляції окремих лікувальних відділень. Централізовано-блочна система дозволяє об'єднати функціонально однорідні підрозділи і створити відповідні комплекси (операційний, стерилізаційний, рент­генодіагностичний, лабораторний тощо).

У західних країнах через обмежену площу земельної ділянки часто будують централізовано-блочні лікарні у декілька наземних і 2-3 підземні поверхи, в яких розміщують операційний комплекс, стерилізаційний відділ, бомбогазосховище, господарські та допоміжні служби тощо. При цьому на сьогоднішній день технічні і інженерні можливості дозволяють повністю забезпечити кондиціонування пові­тря, раціональне опалення та освітлення і створити на всіх об'єктах нормальні й стабільні умови праці.

В Україні однаковою мірою функціонують лікарні всіх систем. Оскільки наука і техніка, в тому числі й медицина, технологія лікарсь­кої справи, санітарна техніка, постійно зазнають вдосконалення, поглиблення і наукового розвитку, в нас постійно перебудовуються і добудовуються лікарняні будівелі.

Особливі вимоги пред'являють до лікарняної ділянки. При роз­міщенні лікарні на околиці населеного пункту легше вибрати ділян­ку, достатню за розмірами й озелененням. Тут менше шуму, пилу і гігієнічного комфорту значною мірою залежить від місце розташування та інших чистіше повітря. Тому туберкульозні, психіатричні лікарні або реабілітаційні центри, непов'язані з амбулаторним прийо­мом хворих, часто будують навіть за межами населеного пункту. Амбулаторії, щоб наблизити медичну допомогу до населення, доц­ільно розміщувати у центрі району обслуговування. А лікарні за­гального типу, які мають стаціонар і поліклініку, нерідко розташо­вують у межах селітебної зони.

Земельна ділянка повинна знаходитися з навітряного боку і на значній відстані від джерел шуму та об'єктів забруднення по­вітря. Необхідно, щоб рівень шуму на її території в денний час не перевищував 45 дБ, у нічний - 35 дБ.

Земельна ділянка лікувально-профілактичного закладу повинна розташовуватись на добре інсольованій та провітрюваній території. Бажано, щоб вона знаходилась поблизу від водопровідної мережі, каналізаційних комунікацій, джерел водопостачання та якомога далі від місць спуску стічних вод, а також поза зоною впливу промисло­вих підприємств та інших джерел забруднення навколишнього се­редовища. Площа земельної ділянки для лікарень загального типу, залежно від загальної кількості ліжок, повинна складати від 80 до 300 м2, для дитячих лікарень - від 135 до 250 м2 з розрахунку на 1 ліжко. Для лікарень, що розташовані у приміській зоні, площа зе­мельної ділянки збільшується, порівняно з вказаними, на 15-20 %.

Вибираючи земельну ділянку під забудову, необхідно мати відо­мості про те, що раніше було розташовано на цій території. Недопу­стимо використовувати ті ділянки, на яких були розміщені склади отрутохімікатів, радіоактивних речовин, сміттєзвалища тощо, а та­кож якщо рівень залягання ґрунтових вод становить менше 1,5 м до підошви фундаменту.

На земельній ділянці виділяють ряд функціональних зон: зону лікувальних корпусів для неінфекційних хворих, зону інфекційного та пологового відділень, зону поліклініки, зону радіологічного та патологоанатомічного корпусів, садово-паркову та господарську зони. Ділянка повинна мати окремі в'їзди до лікувальних корпусів і гос­подарської зони та патологоанатомічного відділення.

До складу лікарні загального типу входять:

1) приймальне відділення;

2) стаціонар із терапевтичним і хірургічним, акушерсько-гіне­кологічним, дитячим, інфекційним, анестезіологічно-реанімаційним, радіологічним відділенням, відділенням переливання крові з бан­ком крові та кровозамінників тощо;

3) поліклініка;

4) лікувально-діагностичні підрозділи з відділеннями функціо­нальної діагностики, рентгенодіагностики, фізіотерапевтичним, ре­абілітації та лікувальної фізкультури;

5) патологоанатомічне відділення з моргом;

6) допоміжні служби - харчоблок, пральня з дезкамерою, цен­тральний стерилізаційний відділ, майстерні з ремонту медичної тех­ніки й апаратури, гараж, овочесховище тощо;

7) адміністративно-господарська частина - канцелярія, медич­ний архів, бібліотека тощо.

Розміщення всіх вищезазначених підрозділів у лікарняних бу­дівлях залежить від системи лікарняного будівництва. Будинок поліклініки розташовують ізольовано на відстані 30-50 м від лікувальних корпусів. Необхідно, щоб вхід у поліклініку був окремим.

Площа забудови лікарні повинна становити 12-15 %, зона зелених насаджень — не менше 60 %, решта території - пішохідні й проїжджі дороги. Ширина захисної зеленої смуги за периметром ділянки - 15-30 м.

Смуги зелених насаджень повинні бути розташовані між функціональними зонами лікарень шириною 15 м. Санітарний розрив між лікувальними корпусами та харчоблоком, патологоанатомічним корпусом і захисною смугою зелених насаджень - не менше ніж 30 м. Патологоанатомічний відділ з моргом розміщують в ізольо­ваному місці, якого не видно з вікон лікарні.

Із підвітряного боку і нижче за рельєфом місцевості, на відстані 30-40 м від лікарняних будинків, розташовують господарське под­вір'я з центральною котельнею, пральнею, дезінфекційною каме­рою, гаражами, складськими приміщеннями, овочесховищем. Гос­подарське подвір'я ізолюють від інших зон смугою зелених наса­джень завширшки 8-10 м.

Приймальне відділення. Приймання хворих є дуже відпові­дальною ділянкою роботою лікарні. Тут складається перше вражен­ня хворого про заклад, покликаний вилікувати його. Даний момент має велике значення для психологічного настрою пацієнта та успіху лікування. Таким чином, можна сказати, що приймальне відділення є дзеркалом лікарні.

До складу приймального відділення входять вестибюль, довід­кова, роздягальня, ванни-душові, убиральня. Слід відзначити, що перераховані частини розташовуються за потоковим принципом. Більшість хворих приймають у приймальному відділенні, яке містить­ся в головному корпусі. Окремими потоками йдуть інфекційні хворі, породіллі, хворі із шкірно-венеричною патологією та діти.

Хворі, направлені лікарями поліклініки на стаціонарне ліку­вання, звертаються у приймально-виписну канцелярію, де їх прий­має черговий медперсонал. Там пацієнтів реєструють, якщо необ­хідно - обстежують, проводять санітарну обробку, видають лікар­няний одяг, взуття, рушник, дають направлення, вказують номер палати і проводять у відповідне відділення. Породіллі, минаючи канцелярію, потрапляють в акушерсько-гінекологічне відділення, за­разні хворі - в інфекційне відділення.

Хворих, які потребують швидкої допомоги, направляються без­посередньо у лікувальне відділення приймального відділення. Це одна або дві великі палати на 10-12 ліжок, які розділено шторами з тканини або плівкового матеріалу, утворюючи начебто бокси. До кожного ліжка підведено трубопроводи для подачі кисню й інших медичних газів. Біля кожного ліжка є настінні електричні лампи, сигналізація, яка дозволяє викликати медперсонал. Палати обладнано тумбочками, шафами для медикаментів та особистих речей хворого. У приміщенні є діагностична і лікувальна пересувна апаратура, яка в лічені секун­ди може бути подана до будь-якого ліжка. У палаті е умивальник.

Стаціонар складається із спеціалізованих відділень, призна­чених для пацієнтів із захворюваннями одного профілю. Спеціалізо­ване відділення є найважливішим функціональним елементом лікарні. Якщо в ньому міститься понад ЗО ліжок, його організовують із па­латних секцій і розташованих між ними приміщень, які є спільними для всього відділення.

Згідно із сучасною світовою наукою і практикою, ліжковий фонд стаціонару поділяється на чотири класи:

1. Ліжка 1-го класу призначені для реанімації та інтенсивного лікування: їхня частка сягає 20 % щодо всіх ліжок. Це найбільш вартісні й оснащені ліжка і потребують відповідного штатного за­безпечення.

2. Ліжка 2-го класу - для відновлювального лікування. Орієн­товно їхня частка становить 45 % усього ліжкового фонду.

3. Ліжка 3-го класу - для тривалого лікування хворих із хроніч­ною патологією. Складають 20 % усього ліжкового фонду.

4. Ліжка 4-го класу - для медико-соціального призначення, їх найменше - 15 %. Ліжка 2-го і 3-го класів становлять дві третини всього ліжкового фонду (65 %). Вони можуть бути організовані у вигляді денних стаціонарів або стаціонарів удома.

Такий розподіл ліжкового фонду вважається найбільш економіч­но вигідним.

Основним функціональним підрозділом кожної лікарні є лікар­няне відділення, що існує для хворих з однорідними захворюваннями і складається з окремих палатних секцій. Палатна секція - основна структурна одиниця лікувального відділення, головним зав­данням якої є збереження гігієнічного комфорту і зручності обслу­говування хворих. Вона розрахована на 30 ліжок, зокрема одно-ліжкові (площею 9 м2), дво- та чотириліжкові (площею 7 м2 на одне ліжко) палати. У палаті повинно бути не більше 4 ліжок. Цей по­казник є оптимальним як у технологічному, так і гігієнічному відно­шенні. У таких палатах найбільш зручно розташовувати ліжка па­ралельно до світлоносної стіни. Це покращує огляд хворих, прове­дення різних медичних маніпуляцій, зміну постільної білизни, догляд за пацієнтами, створює однакові параметри бактеріологічного за­бруднення повітряного середовища й інсоляції. У палатах відстань між ліжками повинна бути не меншою ніж 0,8-1,0 м. Ліжка ставлять на відстані не ближче ніж 0,9-1,0 м від зовнішньої стіни. Крім ліжок, у палаті повинні бути приліжкові тумбочки, стільці, стіл, вішалка. Необхідно, щоб у палатній секції для дорослих мають були ще й такі при­міщення: пост чергової медичної сестри (4-6 м2), кабінет лікаря (10м2), процедурна (13-18 м2), клізмова (8 м2), їдальня (18 м2), місце денного перебування хворих (15 м2), санітарний вузол.

Пост чергової медсестри розміщують біля процедурної та па­лат на одне ліжко, призначених для важкохворих. З поста повинно бути видно коридор, вхід до палат і допоміжні приміщення. Відстань від поста до палат, що обслуговуються, не повинна перевищувати 15 м. Пост обладнують столом, двома шафами (для історій хвороб, медикаментів і матеріалу для перев'язок), стерилізатором, холо­дильником, умивальником, телефоном, сигналізацією для виклику з палати медперсоналу і двостороннього розмовного (або відеорозмовного) зв'язку сестри і хворого.

Санітарний вузол повинен бути оснащеним умивальнею, ван­ною, убиральнею та допоміжним приміщенням. Потрібні три убиральні: чоловічий з пісуаром, жіночий з висхідним душем і для медичного персоналу. Щоб запахи із санітарного вузла не проникали в палат­ний коридор, його забезпечу­ють витяжною вентиляцією, а не вентилюють через ква­тирки чи відкриті вікна. Допоміжне приміщення устатко­вують пристосуванням і спе­ціальним зливом для миття суден та паровим стериліза­тором для їх дезінфекції, ша­фою з витяжкою для збе­рігання випорожнень хворих, резервуаром для брудної білизни, шафою для предметів прибирання, столом для мит­тя церат та умивальником. Приміщення санітарного вуз­ла повинні мати природне освітлення, підлоги викладають плиткою, панелі висотою не менше 1,8м малюють масля­ною фарбою, а ще краще викладають облицювальною плиткою.

Сюди ж відносять і коридор, що з'єднує всі приміщення. Кори­дор може бути з однобічною (бічний), двобічною (центральний) і частково двобічною забудовою приміщенями. Гігієнічні переваги має світлий, добре вентильований, з бічною забудовою коридор. Шири­на коридора повинна бути не меншою, ніж 2,4 м, що забезпечує вільне розвертання ліжок чи носилок.

У багатопрофільних лікарнях, коли відділення складаються з декількох палатних секцій, між палатними секціями розміщують кабінет завідувача відділенням (12 м2), кімнати старшої медичної сестри і сестри-господарки (по 10 м2), приміщення для зберігання переносної апарату­ри (12 м2), місце для каталок (5 м2), дві кімнати для персона­лу, приміщення для спеціалізованих кабі­нетів (їх призначен­ня залежить від про­філю відділення), на­приклад, у хірургіч­ному відділенні - перев'язочна (22 м2). Буфет та їдальня мо­жуть бути спільними для двох суміжних секцій.

Крім звичайних палаті облаштовують палати інтенсив­ної терапії, півбокси та бокси, баропалати, палати-біотрони, "стерильні" палати тощо. Чим менше ліжок у палаті, тим менша небезпека внутрішньолікарняної інфекції; крім того, це доз­воляє ізолювати неспокійних та тяжкохворих.

Палата інтенсивної терапії з подвійним медичним постом і комплексом моніторингового спостереження забезпечує можливість проведення експрес-аналізів, різноманітних діагностич­них досліджень і реанімаційних заходів.

Відділення анестезіології та реанімації обладнуються апарату­рою для дистанційного безперервного контролю за станом життєво важливих функцій організму хворого (кардіомонітором, кардіоком-плексом тощо). У цьому випадку на посту чергової медсестри вста­новлюють виносний сигналізатор ритму і тривоги.

2.Рухова активність та здоров’я дітей і підлітків. Гігієнічна оцінка рухової активності учнів. Зміст лікарського контролю за фізичним вихованням школярів.

Рухову активність (ДА) слід розглядати як суму різноманітних рухів, виконуваних людиною в процесі його життєдіяльності. Рух є однією з основних потреб людини, яка забезпечує зв'язок і взаємодія організму з навколишнім середовищем, є засобом трудової, побутової, спортивній та інших видів діяльності, що мають важливе соціальне значення. Велика і незамінна роль рухів для зростаючого організму, як природного стимулятора його росту і розвитку, як регулятора основних процесів гомеостазу. Рухи постійно тренують і вдосконалюють механізми регуляції фізіологічних функції, підвищують рівень дієздатності організму і його неспецифічної резистентності.

Рухова активність дітей і підлітків може бути кількісно виміряна за біомеханічних ознаками: локомоціях (переміщення тіла в просторі), обертання і зміни взаємного розташування частин тіла, з подолання сил ваги і т.д. У цих випадках кількісна оцінка ТАК дається по кількості кроків, за величиною виконаної роботи в кіловат-годинах або кілограм - метрах за кількістю окремих обертань, виконаних фізичних вправ і т.д.

Крім того, рухова активність дітей і підлітків може характеризуватися тимчасовими показниками, тобто часом, витраченим на виконання різних рухів. Одиницею виміру в даному випадку є секунда, хвилина, час. З фізіологічних показників, що відображають кількісну характеристику ТАК, використовуються дані про витрати енергії (число кілокалорій) або дані щодо зміни частоти пульсу.

Форма, інтенсивність і кількість виконуваних дитиною рухів міняються в процесі онтогенезу під впливом як біологічних, так і соціальних чинників. Добова величина ТАК залежить від віку, статі, стану здоров'я дітей і підлітків, від обсягу виконуваних ними соціальних функції, від місцевих кліматичних умов і сезону року. У природних умовах найбільша величина добової ТАК спостерігається у дівчаток у віці 9-10 років, а у хлопчиків - у 9-12 років. При цьому активність хлопчиків у всіх вікових групах виявляється більше, ніж у дівчаток. Найменші статеві відмінності за рівнем ТАК відзначаються в 9-10-річному віці (близько 10%) і найбільші - в 16-18 років (близько 30%).

Гіпокінезія сприяє погіршенню фізичної працездатності, порушення координації рухів, зменшення професійної, спортивної та військової готовності молоді. Гіпокінезія знижує тонус організму, послаблює емоційну стійкість, створює передумови для швидкої стомлюваності школярів і виникнення у них різних нервово-психічних розладів. Що виникає при тривалій гіпокінезії стан дитячого організму характеризується низькими показниками м'язової сили і життєвої ємності легень, підвищеним вмістом холестерину в крові і оксікортікондов в сечі, збільшенням маси тіла за рахунок жирової тканини і різким зниженням резистентності організму (особливо до гострих респіраторних інфекцій).

У дітей і підлітків, які займаються регулярно спортом або іншими додатковими формами фізичної культури, рухова активність може істотно збільшуватися. На початкових етапах такого збільшення спостерігається поліпшення багатьох показників стану здоров'я і працездатності школярів. Проте є граничні навантаження, перевищення яких викликає перенапруження регуляторних механізмів, порушення білкового, вітамінного, мінерального обміну і цілий ряд патологічних змін у різних органах і системах організму, що росте. Надмірна рухова активність (гіперкінезія) за глибиною свого впливу і можливості порушень у стані здоров'я дітей та підлітків є більш небезпечною, ніж гіпокінезія.

Таким чином, рухова активність, будучи незамінним фактором життєдіяльності організму, може надавати позитивний вплив на ріст і розвиток, на стан здоров'я дітей та підлітків тільки в певному діапазоні величин. Як недолік, так і надлишок рухів призводять до патологічних зрушень в організмі, що росте. Висунуте положення є науковою основою для гігієнічного нормування рухової активності дітей та підлітків.

Інтенсивність рухової активності

Крім загальної кількості локомоцій (кроків) важливе значення при охороні і зміцненні здоров'я дітей та підлітків має інтенсивність ТАК, тобто кількість рухів, м'язової роботи або витрати енергії за одиницю часу. Навантаження різної інтенсивності мають не однаковий тренувальний ефект. Фізичні навантаження малої інтенсивності не збільшують досягнутий рівень фізичної працездатності. Позитивний ефект для укріплень здоров'я і гармонійного фізичного розвитку дітей і підлітків має більш інтенсивна ТАК. Угруповання інтенсивностей фізичних навантажень наведена в табл. 2. Дуже легкі і легкі фізичні навантаження мають велике значення у придбанні моторних умінь і навичок, розвитку координації рухів, в підвищенні загального тонусу організму, в розвитку пізнавальної діяльності, а також у забезпеченні повсякденної життєдіяльності організму. У режимі дня школяра повинна бути передбачена ТАК з різними по інтенсивності фізичними навантаженнями в залежності від поставлених цілей.

Класифікація фізичних навантажень по інтенсивності виконуваних рухів NN пп. Групи інтенсивності Кратність підвищення обміну речовин у порівнянні з рівнем основного обміну

1. Спокій (сон н відсутність рухів у положенні лежачи) 1

2. Спокійна сидяча діяльність 2

3. Дуже легка фізичне навантаження (повільна ходьба - 3 км / год, уроки праці, повільна їзда на велосипеді і т.д.) 3

4. Легка фізичне навантаження (рухливі ігри, фіззарядка, танці і т.д.) 4-6

5. Фізичне навантаження середньої тяжкості (інтенсивний біг, спортивні ігри і т.д.) 7-9

6. Велика фізичне навантаження (біг з околопредельной і граничною швидкістю тощо) 10 і більше

Поиск по сайту: