Хвороби і синдроми надмірного харчування

1. Енергетична надмірність харчування — аліментарне (екзогенно-конституціональне) ожиріння І—IV ступеня.

2. Синдром білкової надмірності харчування.

3. Синдром надмірності ПНЖК.

4. Вітамінна надмірність — гіпервітамінози А і D; гіперкаротинодермія; неуточнені — вітаміну С, ніацину тощо.

5. Мінеральна надмірність: фтору (флюороз); селену (селеном); молібдену (молі­бденова подагра); кобальту (кобальтова міокардіопатія); заліза (гемосидероз); каль­цію, фосфору, натрію тощо.

Неуточнені — ендемічний деформуючий остеоартроз, або хвороба Кашина—Бе­ка (можливо, мінеральний полімакро- і мікроелементоз).

Серед хронічних захворювань, поширених у світі, аліментарна пато­логія посідає провідне місце — нею уражені сотні мільйонів людей. Найбільше значення за глобальною поширеністю і впливом на здоров'я і тривалість життя мають білково-енергетична і білкова недостатність, залізодефіцитні анемії, ендемічний зоб, авітамінози, особливо рахіт і ксерофтальмія, ожиріння.

За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ), на зем­ній кулі більш ніж 800 млн. чоловік хронічно недоїдають і мають той або інший ступінь білково-енергетичної або білкової недостатності, біля 1500 млн. осіб страждають на залізодефіцитну анемію, майже у 250 млн. чоловік виявлений ендемічний зоб, а біля 20 млн. мають церебральні по­рушення, у тому числі кретинізм, спричинені дефіцитом йоду у харчу­ванні. У зв'язку з недостачею вітаміну А у їжі більш ніж 13 млн. дітей уражені ксерофтальмією і щорічно майже 0,5 млн. з них частково або по­вністю утрачають зір.

Експерти ВООЗ відзначають, що недостатнє харчування і голод за­лишаються найважливішими економічними і медико-соціальними проб­лемами у багатьох частинах світу. Полярною проблемою є енергетичне надмірне харчування і пов'язане з ним аліментарне ожиріння, на яке страждають у промислове розвинутих країнах 20—25% дорослих і 5— 10% дітей. Аліментарні захворювання, спричинені недостатнім і надмірним харчуванням, у тій або іншій формі існують у кожній країні. У країнах, що розвиваються, переважають аліментарні захворювання, спричинені недостатнім харчуванням, однак окремі групи населення страждають на ожиріння. У той же час у промислове розвинутих країнах патологія, спричинена недостатнім харчуванням, спостерігається як серед малозабезпечених верств населення, так і серед людей, котрі мають матеріальні можливості для вільного вибору харчових продуктів, але допускають відхилення від раціонального харчування через недостатнє гігієнічне виховання, низьку «культуру харчування».

2. Санітарна освіта та проблеми гігієнічного виховання населення. Особливості проведення санітарної освіти в лікувально-профілактичних закладах та в діяльності сімейного лікаря.

Однією з найважливіших умов проведення ефективної профі­лактики захворювань, збереження та зміцнення індивідуально­го і громадського здоров'я є обізнаність населення з чинника­ми, які негативно впливають на його стан.

Санітарна освіта являє собою невід'ємну складову системи охорони здоров'я, комплекс державних, громадських і медич­них заходів, спрямованих на забезпечення такої обізнаності з метою підвищення рівня здоров'я населення.

Головними завданнями санітарної освіти є пропаганда здо­рового способу життя, профілактика шкідливих звичок, інфор­мування про сучасні уявлення щодо причин виникнення різних захворювань, системи індивідуальних та громадських заходів з їх первинної та вторинної профілактики.

Обізнаність із цих та інших питань необхідна не тільки в Інтересах охорони індивідуального здоров'я. Вона є важли­вою передумовою свідомого і відповідального ставлення всіх верств населення, керівників і працівників промислових підприємств, громадського харчування та комунального господар­ства, будівельників, науковців, педагогів тощо до еколого-гігієнічних проблем довкілля, дотримання вимог індивідуальної та громадсь­кої гігієни в усіх сферах життя і трудової діяльності людини.

Організація санітарної освіти ґрунтується на таких прин­ципах: державний характер, наявність спеціальної структури організаційно-методичного керівництва і координації діяль­ності, плановість, комплексність, масовість, диференційо­ваність, розумна оптимістичність, доступність, цілеспрямо­ваність, активна участь усіх медичних працівників.

У системі заходів санітарної освіти використовують різно­манітні методи і засоби. Основними методами санітарної освіти є усний, друкований, наочний і змішаний. Вони реалізуються шляхом використання таких форм санітарної освіти, як лекції, бесіди, поради-консультації, виступи на радіо, аудіозаписи (ус­ний метод); публікації в друкованих засобах масової інфор­мації, науково-популярні книги, брошури, пам'ятки, бюлетені, дошки з питань і відповідей (друкований метод); експозиційні стенди, муляжі, фотографії, малюнки, плакати (наочний ме­тод); телебачення, відеофільми, діафільми, університети та школи здоров'я, курсові заходи для населення і хворих, вис­тавки, театралізовані вистави (змішаний метод).

У практичній діяльності середнього та молодшого медично­го працівника найвагоміше місце серед інших форм санітар­ної освіти займають групові бесіди й індивідуальні поради. За належної підготовки середні та молодші медичні працівники можуть виступати з лекціями, брати активну участь у всіх інших формах санітарної освіти.

Під час проведення лекцій, бесід та виступів важливо забез­печити такі вимоги до їх якості: актуальність теми, зацікавленість до неї аудиторії, сучасний науковий рівень, повнота охоплення основних питань і розкриття теми, особиста обізнаність з пи­тань теми, вільне володіння матеріалом, чіткий і логічно послідов­ний виклад, доступність сприйняття аудиторією, емоційність, використання прикладів з власного професійного або особис­того досвіду, наочних посібників та художньої літератури, вміння підтримувати зворотний зв'язок з аудиторією, володіння нею, готовність до відповідей на запитання.

Тематика й форми санітарно-освітньої роботи визначаються залежно від конкретних умов і змісту професійної діяльності медичного працівника, контингенту слухачів, обізнаності й володіння матеріалами теми заняття (виступу тощо). На вибір методів і засобів санітарної освіти впливає також тип ситу­ації, за якої здійснюється той чи інший санітарно-освітній захід. Розрізняють такі ознаки ситуацій, які мають значення під час вибору засобів санітарної освіти: екстремальність або неекстремальність події, однорідність або неоднорідність кон­тингенту, обізнаність (готовність, рівень) або необізнаність слухачів (учасників).

Організаційно-методичну, координаційну та оперативну роботу з гігієнічного навчання та виховання населення здійснюють обласні, міські та районні Центри здоров'я, кабінети та інспектори-методисти санітарної освіти в СЕС, територіаль­них медичних об'єднаннях, окремих лікувально-профілактич­них закладах.

Базова структура Центру здоров'я передбачає наявність таких взаємопов'язаних підрозділів: організаційного відділу, методичного відділу (кабінету), лекційного бюро, бібліотеки-читальні, фонду на­очних посібників, видавничої групи, кінолекторію, складу науково-популярної літератури, навчальних аудиторій тощо. Центр здоро­в'я виконує функції планування, організаційно-методичного та кон­сультативного керівництва діяльністю з гігієнічного навчання та виховання населення на території обслуговування, підготовки та видання (сприяння виданню) науково-популярної літератури, орга­нізації радіо- та телепередач, виставок, лекцій, курсових та інших заходів із санітарної освіти населення, координації та обміну досві­дом роботи лікувально-профілактичних закладів із цих питань.

Гігієнічне навчання хворих у лікувально-профілактичних закладах є однією з найпоширеніших форм гігієнічного вихо­вання населення і переслідує три основні мети. Перша визна­чається необхідністю знання і дотримання хворим правил осо­бистої і громадської гігієни в умовах перебування в стаціонарі

підготовки медичного персоналу як під час вступу на роботу, так і протягом періоду виконання професійних обов'язків.

Для гігієнічного навчання хворих у стаціонарі використовують різні форми і засоби санітарної освіти: бесіди, лекції, «години» запитань і відповідей, листівки, пам'ятки, брошури, кінофільми, інформаційно-тематичні стенди, плакати, лозунги, діапозитиви, відеомагнітофонні записи, альбоми, санітарні бюлетені тощо.

Бажано, щоб гігієнічне навчання хворих забезпечувало зна­йомство з комплексною системою популярних знань із пи­тань охорони здоров'я, а не тільки з тих, які стосуються дано­го захворювання. Тому доцільно проводити гігієнічну підго­товку хворих у спеціально створених за цикловою системою «школах здоров'я».

3.Ситуаційна задача з комунальної гігієни.

CИТУАЦІЙНА ЗАДАЧА ДО БІЛЕТА № 43

Воду із річки використовують для задоволення питних і господарських потреб. Гострих шлунково-кишкових захворювань серед населення не спостерігається. Річка у місці проходження через населений пункт забруднюється дощовими водами, нечистотами з вигрібних ям, які розташовані на її березі, неочищеними водами з лазень тощо. Берега річки чисті, пологі. Ширина річки становить 6 м, течія швидка, влітку річка не пересихає, після спадання води заболочених місць не утворюється.

Дані лабораторного аналізу води:

Складіть санітарно-гігієнічний висновок щодо придатності води для задоволення питних потреб населення.

Висновок:цю воду вживати неможна,відповідно до нормативних показників,загальне мікробне число і Е.солі перевищують норму) (но її можна вживати на грані! Типа якшо більше нічого не буде)

Поиск по сайту: