Забезпечення моторики шлунково—кишкового тракту

(завдяки впливу клiтковини та харчових волокон).

Серед захворювань, що зумовлені споживанням неадекватної кiлькостi вуглеводiв прийнято видiляти:

1. Цукровий діабет, в основi якого знаходиться надмірне споживання рафiнованого цукру, що приводить до виражених порушень обмiну речовин, передусім обмiну вуглеводiв.

Отже, головна дiйова особа у цьому випадку — цукор. Його постiйне надходження зумовлює підвищення функціонального навантаження на діяльність ферментних систем, які утилiзують цукор. У свою чергу, їх виснаження i призводить до розвитку цукрового діаберу або так званої “хвороби кондитерiв”, як його називали раніше.

Нині цукор, дiйсно, є одним з найбільш серйозних “ворогiв“ людини.

А його перша поява в Європi, пов’язана з iм’ям О.Македонського. Пiд час походу до Iндiї увагу полководця привернув невiдомий твердий продукт, який мав солодкий смак. Один iз сподвижникiв полководця потiм писав, що в Iндiї існує рослина, яка без бджiл дає мед. У Китаї, куди цей продукт був завезений дещо пiзнiше, його називали “кам’яним медом“, в Єгиптi — “iндiйською сiллю“. Саме таким чином з’явився на обідньому столі людства тростниковий цукор.

Hа теренах Росiйської iмперiї цукор вперше з’явився у ХII столiттi. Проте ще в ХVI столiттi вiн вважався дуже дорогими ласощами — i його продавали по карбованцю за золотник (золотник становить трохи бiльше 4 грамiв). В 1718 роцi за наказом Петра I у Санкт—Петербурзi на Виборгськiй сторонi був побудований перший цукровий завод, який працював на сировинi, яка завозилась.

В 1747 роцi нiмецький фiзик А.Маркграф знайшов цукор у цукровому буряку, про що зробив повiдомлення на засiданнi Берлінської академiї наук. Однак про це вiдкриття згадали лише наприкінці ХVIII столiття, коли під час морської блокади Англiї Hаполеоном тростниковий цукор перестав поступати в Європу із англiйських колонiй.

Таким чином, до початку ХХ столiття цукор, дійсно, залишався предметом розкошi. Проте за останнi 100 рокiв рівень його споживання надзвичайно швидко збільшився.

Сьогоднi реальне споживання цукру в Україні досягає 70—100 грамiв на добу на душу населення, в Англiї — 130 грамiв за добу, в США — до 150 грамiв за добу.

2. Hедостатнє споживання клiтковини призводить до розвитку дивертикулiв товстої кишки.

3. Натомість виражений дефіцит клiтковини зумовлює формування так званого синдрому “подразнених кишок”, провідними клінічними ознаками якого є порушення функцiй кишок, наявнiсть больових вiдчуттiв та порушення газообмiну).

2.Знезараження води (методи, засоби та прийоми). Показники якості знезараження питної води. Оцінка якості води у польових умовах.

З H Е З А Р А Ж У В А H H Я — це комплекс технiчних заходiв, що спрямованi на полiпшення мiкробного складу води i знищення патогенних мiкроорганiзмiв.

В практицi комунального водопостачання використовуються реагентнi та безреагентнi засоби знезаражування.

До числа б е з р е а г е н т н и х (фiзичних) заходiв вiдносяться:

1. Використання УЛЬТРАФIОЛЕТОВОГО ВИПРОМIHЮВАHHЯ.

Бактерiцiдну дiю проявляе дiлянка УФ—частини оптичного спектру на дiапазонi хвиль вiд 200 до 275 нм. Максимум бактерiцiдноi дii приходиться на променi з довжиною 260 нм.

Механiзм бактерицiдноi дii УФ—випромiнювання поясняють розривом хiмiчних зв’язкiв в ензiмних системах бактерiальноi клiтини пiд впливом поглинальноi енергii i як наслiдок порушенням мiкроструктури клiтин, якi приводять до ii знищення.

Крiм цього, мають мiсце i другоряднi процеси, в основi яких лежить дiя бiологiчно—активних речовин, що виникають пiд впливом опромiнювання.

Як джерела бактерiцiдного випромiнювання використовуються:

— ртутно—кварцевi лампи високого тиску, потужнiстю до 2500 Вт;

— ртурно—аргоновi лампи.

2. Обробка води УЛЬТРАЗВУКОМ.

3. Використання ШВИДКИХ ЕЛЕКТРОHIВ.

4. Використання ВИСОКОЧАСТОТHОГО i СВЕРХВИСОКОЧАСТОТHОГО СТРУМIВ.

5. Застосування ВИСОКОВОЛЬТHИХ IМПУЛЬСHИХ СТРУМIВ.

6. Обробка води ГАММА—ВИПРОМIHЮВАHHЯМ.

Перелiченi безреагентнi засоби, що давали добрий бактерицiдний ефект в експерiментальних умовах, в водопостанальнiй практицi широкого застосування на сегодньяшний день не знайшли. Головна причина технiко—економiчна.

I, наприкiнцi, ще про один безреагентний засiб зназаражування води:

7. КИП’ЯТIHHЯ.

Цей засiб мае широке розповсюдження в побутi, залишаясь самим простим, надiйним та ефективним засобом знезаражування води в домашнiх умовах. В той же час, в водомережнiй практицi не застосовуеться, хоча i мае досить суттеве право на iснування — всi патогеннi мiкроорганiзми при кип’ятiннi погибають на протязi 10—15 хвилин.

До числа р е а г е н т н и х (хiмiчних) засобiв знезаражування вiдносять слiдуючi:

1. Обробка води П Р Е П А Р А Т А М И Х Л О Р У (ХЛОРУВАHHЯ).

Цей засiб завдяки своiм технiчним, Гігієнічним та економiчним перевагам одержав найбiльш широке застосування серед всiх iнших засобiв знезаражування.

Для хлорування води використовуються рiзнi сполуки хлору i рiзнi засоби iх взаемодii з водою.

Hайбiльше розповсюдження одержали:

а) р i д к i й та г а з о п о д i б н и й Cl, що надходить на водопостачальнi станцii в цистернах або балонах пiд високим тиском. Вiн являе собою пiнливу темно—зелену рiдину, яка при сниженнi тиску легко переходить i газоподiбний стан.

В основi дii рiдкого або газоподiбного Cl лежить дифузiя знезаражуючого агенту в середину бактерiальноi клiтини з наступною дiею на важливi для обмiну речовин i розпаду клiтини SH—групи.

Рiдше в практицi знезаражування води використовуються ряд iнших сполук Cl.

б) г i п о х л о р i т и Ca i Na, що являють собою солi хлорноватистоi кислоти. В основi дii гiпохлорiтiв — розпад кислоти з утворенням гiпохлорiтного пеку та кисню;

в) х л о р н е в а п н о — комплексна сполука, в якiй iон Ca, зв’язаний з анiонами хлорноватистоi та хлористоводневоi кислот;

г) д в о о к и с ь х л о р у (ClO2) — газ жовтувато—зеленого кольору, що легко розчиняеться у водi;

д) х л о р а м i н.

Перед тiм як перецти до детального розглядання основних методiв хлорування, зупинимось на деяких спецiфiчних термiнах:

ХЛОРПОГЛИHАЛЬHIСТЬ — це кiлькiсть Cl, що взаемодiе з органiчними, колоiдними та легко окислювальними неорганiчними речовинами.

ХЛОРПОТРЕБHIСТЬ — кiлькiсть активного хлору, яка необхiдна для знезараження 1 л води.

ЗАЛIШКОВИI ХЛОР — кiлькiсть активного хлору, яка залишаеться у водi пiсля проведеного хлорування.

Фактично: Хлорпотребнiсть = хлорпоглинальнiсть + залишковий Сl

ОСHОВHI ЗАСОБИ ХЛОРУВАHHЯ:

1.Х л о р у в а н н я за Х Л О Р П О Т Р Е Б H I С Т Ю (=хлорування нормальними дозами, звичайне хлорування).

Доза залишкового хлору в даному випадку знаходиться в межах 0,3—0,5 мг/л. _____________________________________________ хлорфенольнi сполуки, якi мають дуже виражений запах / так званий аптечний запах/. _________________________________________________одi не утворюеться.

3. П О Д В I Й H Е Х Л О Р У В А H H Я — хлорування, яке проводиться в ходi технологiчного процесу покращення якостi води два рази — на початку /до вiдстоювання/ i в його кiнцi /пiсля вiдстоювання/.

4. П Е Р Е Х Л О Р У В А H H Я — хлорування надлишковими дозами Cl.

Доза залишкового Сl2 — в границях 10—30 мг/л.

Перехлорування являеться засобом, що тимчасово використовуеться при особливому епiдемiчному станi, а також при неможливостi забезпечити достатнiй контакт води з Сl2.

В даний час частiше всього використовуються два засоби перехлорування:

— с у п е р х л о р у в а н н я, яке передбачае використовування великих доз хлору i в зв’язку з цим необхiднiсть усунення надмiрного залишкового Cl2 (дехлорування) перед подачею води споживачам, що досягаеться:

а) збiльшенням подачi гiпосульфiту, або

б) сорбцiею Cl2 на активованному вугiллi, або

в) аерацiею.

— х л о р у в а н н я п i с л я п е р е л о м н и м и дозами. Цей засiб вiдрiзняеться вiд суперхлорування бiльш ретельним пiдбором дози i тому не вимагае додаткового процесу дехлорування.

2. О З О H У В А H H Я ______________________________________________ являються сильними

окислювачами, тому обумовлюють бактерiциднi властивостi озону.

Озонування являеться одним з перспективних засобiв знезараження.

Вперше експерименти з використовуванням бактерiцидних якостей озону були проведенi в 1886 роцi в Францii.

Перша в свiтi промислова озонна установка була збудована в 1911 роцi в Петербурзi.

В наш час озонування часто застосовуеться на великих водомережах США, Францii, Великобританii, Росii /Москва, Челябiнськ, Ярослав/, Украiнi /Киiв/.

До числа переваг використовування О3 для знезараження слiд вiднести те, що разо з бактерицидними дiями озонування усувае i запах, проводить знебарвлення води.

До числа н е г а т и в н и х р и с — велика енергоемкiсть процесу одержання озону, що стримуе широке впровадження озонування в повсякденну практику.

3.Використовування ПЕРЕКИСHИХ СПОЛУК /H2О2, Nа2О2, КМnО4/.

4.Використовування ПРЕПАРАТIВ СРIБЛА / срiблення води,Ag+/.

Два останнiх засоби, в зв’язку з невисокою ефективнiстю, порiвняно з хлоруванням i озонуванням, широкого застосування в практицi роботи водомережi не знайшли.

Д Е З А К Т И В А Ц I Я — доведення кiлькостi радiоактивних речовин до ГДК i ГДР.

Hайбiльш розповсюдженними засобами дезактивацii являеться:

— к о а г у л я ц i я

— в i д с т о ю в а н н я

— ф i л ь т р а ц i я через спецiальну шихту

— х л о р у в а н н я

З H Е Ш К О Д Ж Е H H Я — усунення з води токсичних хiмiчних речовин.

Hайбiльш доцiльно з цiею метою застосовувати перехлорування води, особливо суперхлорування.

В деяких випадках ефективним засобом дезактивацii являеться кип’ятiння води.

3.Ситуаційна задача з гігієни лікувально-профілактичних закладів.

Поиск по сайту: