З метою санації повітряного середовища

Достатньо відомо, що ультрафіолетове бактерицидне опромінення є смертельним для життєдіяльності багатьох мікроорганізмів, що зумовлюють поширення повітряно-крапельним шляхом небезпечних інфекційних захворювань, таких як туберкульоз, дифтерія, кір, грип, натуральна віспа тощо.

При цьому слід відмітити, що використання ультрафіолетового бактерицидного випромінювання не виключає, а доповнює інші засоби дезінфекції, які забезпечують відповідний рівень знезараження приміщень з метою дотримання діючих санітарно-гігієнічних норм і правил.

Завдяки впливу ультрафіолетового опромінення при достатній циркуляції повітря бактеріальне забруднення приміщень знижується на 70–90%. Для цього енергія опромінення повинна складати 1,5–6,0 мкВт/м². Найбільш ефективним для інактивації мікроорганізмів є випромінювання з довжиною хвилі 250–270 нм на відстані не більше 2 м при відносній вологості повітря 40-70%.

Необхідно пам’ятати, що ультрафіолетове опромінення утворює озон, який навіть у невеликих концентраціях може викликати вельми неприємні явища.

Існує пряме і непряме ультрафіолетове опромінення. Дляорганізації прямого опромінення ультрафіолетові опромінювачі монтуються у верхній третині приміщення та спрямовуються у бік підлоги, для організації непрямого опромінення їх екранують в бік стелі. Пряме опромінення проводиться при відсутності у приміщеннях людей, тому такий вид опромінення має використовуватись вночі (операційні, кімнати очікування, кабінети, молочні кухні) або під час великих перерв (шкільні класи, ігрові кімнати дошкільних дитячих закладів). Непряме опромінення проводиться у присутності людей в приміщеннях з високою небезпекою розвитку інфекції, де завжди знаходяться люди (палати породіль, відділення інтенсивної терапії). Щоб знизити відбиття ультрафіолетових променів від стін (до 10% і нижче) слід застосовувати фарбу для стін на цинковій або свинцевій основі, скло, емаль тощо.

До теперішнього часу суттєво розширилась номенклатура бактерицидних ламп, розроблені лампи з малим вмістом ртуті, а також безозонові лампи, при роботі яких у повітрі не утворюється озон, який являє собою значну небезпеку для здоров’я людей і особливо для пульмонологічних хворих та дітей. Освоєно виробництво маячних та закритих бактерицидних випромінювачів (настінний рециркулятор ОБН 2х15 – 01), які дозволяють знезаражувати приміщення у присутності людей, внаслідок того, що опромінення повітря проводиться в закритій камері, через яку воно продувається вентилятором, при цьому повністю виключається вихід випромінювання безпосередньо у приміщення.

Створені спеціальні бактерицидні опромінювачі для знезараження салонів машин швидкої допомоги, які витримують ударні та вібраційні транспортні навантаження (опромінював ОББ 2х15). Розроблені та серійно випускаються настінно-стельові опромінювачі з високоефективною світлооптичною системою, яка забезпечує їх високу продуктивність (ОБНП 2х15–01).

2.Завдання, сили та засоби медичної служби з гігієнічного забезпечення військ. Санітарний нагляд за порядком збору та поховання загиблих воїнів у польових умовах, задачі медичної служби.

Санітарно-гігієнічне забезпечення військ

Санітарно-гігієнічні заходи включають санітарний нагляд і ме­дичний контроль:

- за станом здоров'я особового складу;

- за розміщенням;

- за очищенням місць розташування;

- за водопостачанням;

- за організацією харчування;

- за умовами військової праці;

- за лазнево-пральним обслуговуванням особового складу. Для виконання цих завдань створена і функціонує у Збройних

Силах України система організаційно-адміністративних, санітарно-технічних, господарських, медичних та інших заходів, проведення яких забезпечує санітарне благополуччя військ, збереження і зміц­нення здоров'я військовослужбовців та підтримання відповідного рівня їх боєздатності.

Санітарний нагляд - цілеспрямована діяльність органів управ­ління, установ та закладів державної санітарно-епідеміологічної служ­би з контролю за виконанням юридичними та фізичними особами вимог санітарного законодавства з метою попередження, виявлен­ня й усунення або зменшення шкідливого впливу небезпечних чин­ників навколишнього середовища на здоров'я особового складу, а за необхідності - застосування заходів правового характеру до по­рушників. Вимоги основного документа санітарного законодавства Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" з доповненнями (1994), а також встанов­лені відповідними постановами Кабінету Міністрів України і наказами Міністра оборони України та іншими законодавчими актами державні санітарні норми і правила, гігієнічні нормативи є обов'язковими для виконання військовими командирами і начальниками усіх рівнів.

Медичний контроль - сукупність заходів, які здійснюються медичною службою військ з метою збереження і зміцнення здоро­в'я особового складу, забезпечення його санітарного та епідемічного благополуччя шляхом контролю за повсякденним виконанням встановлених вимог щодо дотримання санітарно-гігієнічних правил і проведенням протиепідемічних і профілактичних заходів, у тому числі контрольних медичних оглядів і обстежень особового складу, динамічного лікарського спостереження за станом здоров'я окре­мих професійних груп військовослужбовців та осіб, які перехворіли на інфекційні захворювання.

Медичний контроль організовується начальниками медичної служби військових формувань відповідно до вимог чинних статутів та вказівок і настанов, а здійснюється безпосередньо лікарями, фельд­шерами, медичними сестрами і санітарними інструкторами частин та підрозділів у обсягах і з періодичністю, що попередньо узгоджу­ються з представниками закладів державної санітарно-епідеміологіч­ної служби, до зони відповідальності яких належать дані формуван­ня. Одночасно медична служба останніх сама є об'єктом державно­го санітарно-епідеміологічного нагляду.

Медичний контроль за станом здоров'я особового складу військ

Основним завданням медичного контролю є визначення фізичного стану та стану здоров'я особового складу. Особлива увага приділяється виявленню хворих з явними і прихованими формами захворювань, зокрема хронічних, осіб із недостатньою масою тіла, ослаблених та виснажених, з початковими формами гіпо та авітамінозу.

Про важливість медичного контролю за станом здоров'я війсь­ковослужбовців свідчить і те, що ряд гігієнічних заходів внесено до статутних положень. Так, згідно із статтею 234 Статуту внутріш­ньої служби Збройних Сил України, збереження і зміцнення здоров'я військовослужбовців досягається шляхом проведення командирами (начальниками) заходів, спрямованих на створення здорових умов служби і побуту; систематичного загартовування І фізичного трену­вання; виконання санітарно-гігієнічних, протиепідемічних і лікуваль­но-профілактичних заходів. Він починається з відбору та призову до лав Збройних Сил фізично здорових осіб і здійснюється протя­гом усього терміну служби шляхом проведення медичних і тілес­них оглядів, а також повсякденного спостереження за особовим складом з метою визначення фізичного стану військовослужбовців, здатності їх витримувати умови бойової обстановки.

Основними напрямками діяльності командирів (начальників) щодо створення здорових умов служби і побуту військовослуж­бовців є (ст. 236 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України):

- встановлення і своєчасне доведення до військовослужбовців вимог техніки безпеки та забезпечення їх виконання;

- суворе виконання санітарних норм і вимог військових ста­тутів щодо розміщення військовослужбовців, організації їх харчу­вання, водопостачання та інших видів матеріального і побутового забезпечення;

- організація точного виконання розпорядку дня;

- своєчасне і повне доведення до кожного військовослужбов­ця встановлених норм забезпечення;

- усунення або зниження до встановлених меж впливу шкідли­вих факторів на здоров'я військовослужбовців, вжиття заходів щодо поліпшення екологічної обстановки в районі розташування військо­вої частини (підрозділу).

Медичний контроль за станом здоров'я військовослужбовців здійснюється шляхом проведення:

- щоденного медичного спостереження за ними у процесі бойо­вої підготовки І в побуті;

- систематичних медичних оглядів;

- поглиблених і контрольних медичних обстежень. Медичному оглядові підлягають:

- весь особовий склад полку - перед проведенням профілак­тичних щеплень;

- рядовий, сержантський і старшинський склад - у лазні пе­ред миттям;

- особовий склад чергових сил (змін) - перед заступанням на бойове чергування (бойову службу);

- військовослужбовці, робота яких пов'язана з можливим впливом несприятливих факторів, а також особи, які перебу­вають під диспансерним наглядом, — в установлені для них терміни;

- особи, які постійно працюють в їдальнях, на продовольчих складах, об'єктах водопостачання, у пекарнях, лазнях, пральнях і санітари - один раз на тиждень;

- особовий склад добових нарядів, призначений для роботи в їдальні та той, що несе службу зі стрілецькою зброєю;

- усі військовослужбовці строкової служби - новоприбулі, а також ті, хто повернувся з відпустки, відряджень і лікувальних закладів після одужання - в день прибуття до військової части­ни після доповіді про це безпосередньому командирові (началь­никові);

- водії - перед виїздом у рейс;

- учасники спортивних змагань - перед змаганням;

— заарештовані у дисциплінарному порядку - перед відправ­ленням на гауптвахту, а також після повернення до підрозділу.

Поглиблені медичні обстеження проводять з метою оцінки фізич­ного розвитку, стану здоров'я. Вони охоплюють:

— нове поповнення — протягом двох тижнів після прибуття до військової частини;

- військовослужбовців строкової служби - двічі на рік перед початком зимового і літнього періодів навчання;

- офіцерів, прапорщиків та військовослужбовців, які прохо­дять службу за контрактом - один раз на рік.

До проведення медичного обстеження військовослужбовців залучаються лікарі-спеціалісти з військових лікувальних закладів.

Тілесні огляди проводяться медичною службою (зазвичай, фель­дшером чи санітарним інструктором) в дні миття особового складу в лазні. При цьому виявляють хворих з ранніми формами шкірних та венеричних захворювань, осіб із зниженою масою тіла, авітамі­нозом тощо. Одночасно перевіряють дотримання військовослуж­бовцями правил особистої гігієни

Класифікація похов

ань.

Військові поховання підрозділятимемо на наступні основні види:

·

планові військові поховання

·

бойові поховання

·

госпітальн

і поховання

·

санітарні поховання

·

непоховані останки

·

меморіальні поховання

·

тимчасові

поховання

·

перепохова

ння.

Нижче докладніше розглянемо кожен з них.

1.1. Планові військові поховання.

Планові військові поховання

-

місця поховання воїнів, полеглих на полі бою, загиблих при

виконання службових обов'язків або померлих від ран, в одиночних або спільних (братс

ьких)

могилах, кладовищах військових частин і підрозділів, виконаних спеціальними командами

військових частин і з'єднань.

Поховання останків воїнів Червоної Армії в період

Другої Світової війни проводилося

відповідно до "

Положення про персональний облік в

трат і поховання

загиблого особового складу

Червоної Армії у військовий

час", введеним в дію наказом НКО С

Р

СР від 15 березня 1941 року

No

138 [2]. По цьому "Положенню" команда,

що виділяється командиром, займалася розшуком

трупів,

їх збором і доставкою на м

ісце поховання. Перед похованням

у загиблих вилучалися

документи

(червоноармійська книжка, партквиток, комсомольський квиток

і тому подібне), один

примірник вкладиша солдатського медальйона

забирався і відправлявся в штаб частини для обліку, а

інший примір

ник повинен був залишатися разом із загиблим.

Загиблих повинні були ховати в могили достатньої глибини (від поверхні ґрунту до

похованих не менше 1,5 метра). На насипний пагорбок над могилою висотою до 0,5 метра

встановлювалася пірамідка заввишки 1,5 метра

, зроблена з дошок або каменя. На пірамідці

випалювався або писався номер могили. У більшості випадків поховання цього типу

організовувалися у військові кладовища. Трупи загиблого начальницького складу, від командира

полку і вище спрямовувалися в армійськи

й тиловий район, де ховалися в дерев'яних трунах.

При похованні в братській могилі, в книзі поховання (книга погребения) супроти кожного

прізвища точно вказувалося місцезнаходження трупа, похованого в могилі, наприклад: "від

південного краю могили 1

-

й в п

ершому ряду, від північного краю 3

-

ої в другому ряду, рахуючи

зверху", і так далі

У санітарних тилових установах і госпіталях поховання

військовослужбовців, померлих від

ран, проводилося

розпорядженням начальника санітарної установи

або госпіталю по правил

ах,

передбачених цим же "

Положенням"

[2]

.

З

практи

ки

, що склалася, кожній могилі відводилося спеціальне місце і привласнювався

номер. Могили здавалися по актах представникам місцевих орг

анів влади або військових

комісаріатів з наведенням в актах прізвищ похованих. Місця розташування братських могил

позначалися на топографічних картах, які спільно з актами поховання передавалися в архіви.

Проте з ряду причин це «Положення» не було своєчасн

о доведене до військових частин, і

тому такі поховання часто здійснювалися не у встановленому порядку.

У

ході тяжких оборонних боїв, в яких військові підрозділи несли великі втрати і деколи

вимушені були поспішно відступати, не представлялося можливим гідн

ого поховати полеглих. Не

завжди це робилося і в ході наступу.

Навесні 1942 року, коли лінія фронту почала пересуватися на захід і значні території були

визволені від супротивника, наказом НКО від 04.04.1942 р. No 106 була введена в дію «Інструкція

по приби

ранню колишніх полів битв».

Відповідно до інструкції, збір, документування

і поховання тих, що залишилися

непохованими, загиблих

воїнів Червоної Армії покладалися на команди, організовувані

місцевими

Радами депутатів трудящих з

цивільного населення. Перед

похованням начальник

команди

зобов'язаний був провести опізнання і облік всіх виявлених трупів військовослужбовців і

цивільного

населення.

Опізнання

повинне було проводитися по

медальйонах або інших

документах, виявлених при

загиблих (посвідчення особи, па

ртійний, комсомольський

квиток,

паспорт і ін.).

Всі встановлені в ході опізнання дані повинні були заноситися в книгу

–

«Іменний список

трупів командирів і бійців Червоної Армії і цивільного населення, виявлені на полях битв». Книга

має бути прошнурована і

опечатана печаткою місцевої Ради депутатів трудящих. Відповідальність

за зберігання і правильне ведення книги покладалася на начальника команди.

У книзі вказували: місце і час проведення робіт, населений пункт No могили і її точне

розташування, кількість і

встановлені біографічні дані похованих. При перепохованні трупів

вказувалося точне розташування колишньої могили, число трупів, що вилучені з неї, і місце

нового поховання.

При розформуванні команди книга здавалася начальником команди по акту голові

викон

кому місцевої Ради депутатів трудящих і зберігалася у вказаній Раді. Відомості з книги

повинні були повідомлятися до Центральн

ого

бюро з персонального обліку втрат особового складу

діючої армії.

Місцеві органи влади зобов'язувалися турботливо ставитися до

оформлення могил воїнів

Червоної Армії і цивільного населення: надмогильні пагорби обкласти дерном або каменем, посадити

дерева або кущі, зробити огорожу, систематично спостерігати за збереженням місць поховання і

підтримувати їх зовнішній вигляд.

На місці

кожної могили обов'язково повинен встановлюватися розпізнавальний знак з

випаленим або написаним номером могили.

Однак вже 22.04.1942 року, у зв'язку з тим, що місцеві Ради з поставленим завданням не

справляються, Начальник головного управління тилу Черво

ної Армії видав наказ, що зобов’язав

створити спеціальні команди для поховання трупів бійців Червоної Армії і воїнів супротивника на

кожному фронті, в кожній окремій армії і Московському військовому окрузі. Відповідальними за

поховання призначалися начальн

ики санітарних управлінь.

Начальникам команд було наказано вивчати райони боїв на місцевості і по картах, ставилося

в обов'язки здійснювати виявлення і поховання загиблих не лише на відкритій місцевості, а і в

лісових масивах. Поховання трупів бійців Черво

ної Армії проводити в суворій відповідності до

вимог інструкції, оголошеній в Наказі НКО від 4 квітня 1942 року No 106.

У післявоєнний період через місцеві органи влади була розгорнена робота по перенесенню

братських і одиночних могил, їх укрупненню (див. м

еморіальні поховання). Проте внаслідок

недостатньої оцінки стану військових поховань, були визначені стислі терміни робіт, матеріально і

організаційно вони були підкріплені недостатньо. Тому в цілому рівень робіт по перепохованню був

досить низький і частк

ово поховання залишилися як і раніше безіменними, а то й взагалі просто

зриті, заорані, зруйновані або перенесені неповністю, а інколи лише за звітами вважалися

перенесеними. Деякі з них нині можна було б відновити.

Слід констатувати, що при пошукових робо

тах серед зруйнованих і покинутих поховань

зустрічаються і планові захоронення. Суттєва відмінність поховань цього типу від інших полягає в

тому, що про них може бути знайдена інформація в місцевих воєнкоматах, архівних документах

військових частин, що вою

вали в цих місцях.

1.2. Бойові поховання.

Бойові поховання

-

поховання останків загиблих воїнів, здійснені в перервах між боями або

в процесі бойових дій однополчанами, друзями або товаришами загиблих.

На відміну від планових поховань, місця під бойові п

оховання не відводилися. Загиблих ховали

безпосередньо в районі загибелі, не складалися схеми поховань, проте загиблі заносилися в списки

втрат і, в більшості випадків, родичам повідомлялося місце загибелі. Ті з них, особу яких не вдавалося

встановити, чис

лилися зниклими безвісти.

Документи, особисті речі і медальйони при похованні часто не вилучалися, як того вимагав

порядок поховання.

Можливі виявлення пошуковцями невпорядкованих, напівзруйнованих або зруйнованих

бойових поховань. Інформація про ці похова

ння може бути найчастіше знайдена в списках

безповоротних втрат військових частин.

1.3. Госпітальні поховання

Госпітальні поховання

–

поховання бійців, що померли від ран та хвороб в фронтових та

тилових госпіталях. В залежності від віддаленості такого

госпіталю від лінії фронту, госпітальні

поховання можуть мати ознаки як планових військових поховань, так і бойових. Як свідчить

практика, особливо для польових госпіталів, такі поховання як правило є братськими. Розташовані

вони завжди поблизу місць дисло

кації госпіталів, в зоні, протилежній «лицьовій» частині

госпіталю, через яку здійснювався прийом поранених. Загиблі, поховані в госпітальних

похованнях, здебільшого числяться померлими від ран та включені в списки втрат. В таких

похованнях можуть знаходит

ись частини людських тіл (кінцівки), ампутовані пораненим, які не

відносяться до жодного з наявних скелетів. Цю особливість треба враховувати при дослідженні

госпітальних поховань в процесі визначення точної кількості похованих. Госпітальні поховання

можут

ь бути багатошаровими, коли шари ґрунту, насичені людськими останками, чергуються з

шарами «порожнього» ґрунту, яким були присипані тіла до чергового заповнення ями. Також в

ґрунті можуть траплятися прошарки або масиви породи сірувато

-

білого кольору, що яв

ляє собою

залишки негашеного або хлорного вапна, яким пересипали трупи з метою знезараження.

1.4. Санітарні поховання.

Санітарні поховання

-

поховання останків загиблих або померлих від ран воїнів, здійснені з

метою дотримання необхідних санітарно

-

гігієн

ічних умов. Іноді недосвідчені пошуковці плутають

це поняття з

Госпітальними похованнями,

які розглянуті вище.

Санітарні поховання здійснювалися, як правило, місцевим населенням. На окупованій

території польове командування німецької армії використовувало

для цього полонених

червоноармійців, або виділяло поховальні команди зі складу своїх підрозділів. Зазвичай поховання

проводилися через деякий час після закінчення ведення бойових дій, та особливо масовими вони

були навесні, після сходу снігів, коли розкла

дання трупів створювало загрозу забруднення

навколишнього середовища і могло спричинити поширення епідемій і різних захворювань. В

санітарних похованнях також іноді можуть бути виявлені

залишки негашеного або хлорного вапна,

яким пересипали трупи з метою з

незараження.

Санітарні поховання в більшості випадків являються братськими. Місця під санітарні

поховання вибиралися виходячи з умов місцевості. Зручніше було зносити останки загиблих у

воронки від снарядів та авіабомб, траншеї, бліндажі, силосні і картопл

яні ями, льохи, підвали

згорілих будинків, яри і тому подібне При цьому, відповідно, не дотримувався порядок поховання

воїнів і не складався список загиблих. Останки в таких місцях залягають хаотично, можуть бути у

значній мірі пошкодженими та фрагментован

ими. Більшість похованих таким чином бійців і

командирів Червоної Армії числилися або зниклими безвісти, або загиблими без вказівки точного

місця поховання

.

Документи, особисті речі і медальйони при такому похованні зазвичай не вилучалися.

Інформація про ц

і поховання, як правило, не документувалася. Основні джерела відомостей про

них

-

спогади учасників і очевидців їх створення. По суті останки, що знаходяться в санітарних

похованнях, можна вважати непохованими, а лише прибраними з місця безпосередньої заги

белі без

дотримання будь

-

якого порядку.

1.5. Непоховані останки.

Непоховані останки

-

останки військовослужбовців, які з різних причин залишилися

непохованими.

Це можуть бути останки воїнів, завалених вибухами в бліндажах, дотах, стрілецьких

ячейках, тра

ншеях, а також ті, що залишилися просто неба і внаслідок цього опинилися,

засипаними у верхніх шарах ґрунту під дією природних кліматичних процесів: занесення ґрунтом,

засипання рослинними відкладеннями, заростання лісом і тому подібне

.

Звичайно це місця

безпосереднього зіткнення військ протиборчих сторін.

Документи і особисті речі залишалися при загиблих.

1.6. Меморіальні поховання.

Меморіальні поховання

-

військові меморіали і могили, що створюються для увічнення

пам'яті геройськи загиблих військовослуж

бовців на місцях їх масової загибелі, запеклих битв або в

місцях великої історичної значущості. При цьому дані про загиблих можуть не відповідати

фактично похованим.

До таких поховань відносяться могили, створені на місці перенесення останків воїнів

Червон

ої Армії і партизан, загиблих в боях, місце загибелі яких було відоме, а місце поховання

-

ні. Це також меморіали на оборонних рубежах, в місцях бойових дій військових частин,

частин ополчення і партизанських загонів і місцях загибелі екіпажів літаків і ко

раблів.

Ці поховання мають велике значення для роботи по військово

-

патріотичному вихованню

молодого покоління.

1.7. Тимчасові поховання.

Тимчасові поховання

-

місця тимчасового захоронення останків, ексгумованих при

проведенні пошукових ексгумаційних роб

іт, будівництві житлових будинків, господарських і

інших об'єктів, виконувані з метою тимчасового зберігання останків до визначення порядку їх

поховання на постійне місце.

Створення тимчасових поховань здійснюється тільки у разі крайньої необхідності. При

їх

створенні в поховання в обов'язковому порядку закладаються записки, заздалегідь ізольовані від

вологи. Для цього можуть застосовуватися щільно закриті пляшки, поліетиленові плівки і тому

подібне

Записки призначені для інформування осіб, що можуть виявит

и тимчасове поховання та

дозволяють цим особам провести перепоховання останків в постійну могилу. Для цього в записки

необхідно вносити наступні дані: де, коли, ким і за яких умов проведені ексгумація і тимчасове

поховання; припущення про приналежність екс

гумованих до військових частин, армій, періоду і

місця ведення бойових дій; імена тимчасово похованих, якщо вони встановлені; причини створення

тимчасового поховання і планований час його ліквідації і так далі. Найбільш вірно закладати замість

записок копі

ї протоколів ексгумацій.

Відсутність протоколів ексгумацій або записок в тимчасових похованнях утруднює їх

ідентифікацію і унеможливлює встановлення імен осіб, останки яких знаходяться в тимчасовому

похованні. З цих причин створення безіменних тимчасових п

оховань неприпустимо.

В пошуковій практиці без крайньої необхідності треба взагалі уникати створення

тимчасових поховань, бо такі поховання є одним з найгірших методів збереження ексгумованих

останків до їх постійного поховання.

1.8. Перепоховання.

Пере

поховання

-

поховання останків воїнів в окремих або братських могилах, після їх

ексгумації в результаті пошукових, ексгумаційних, господарських або інших робіт.

Перепоховання не є об'єктами ексгумаційних робіт, за винятком тих випадків, коли виникає

необх

ідність перепоховання останків загиблих за бажанням родичів. Це пов'язано, зазвичай, з

перенесенням останків на батьківщину. Разом з тим перепоховання проводяться досить часто: в

процесі створення збірних кладовищ, через необхідність проведення господарськ

их робіт і так далі

З вищесказаного виходить, що перепоховання, є вторинним (повторним) похованням.

Головна

особливість перепоховань полягає в тому, що перепоховання корінним чином змінюють

інформаційну ситуацію: відомості, що існували про первинні похова

ння, значною мірою втрачають

своє значення. В той же час перепоховання виконуються цілеспрямовано, в обстановці, що сприяє

таким діям

3.Ситуаційна задача з гігієни праці.

Поиск по сайту: