Гігієнічні показники забруднення води органічними речовинами

Розрізняють прямі та непрямі показники забруднення питної води органічними речовинами. До прямих відносять:

· бактеріологічні показники – загальне мікробне число, кількість загальних колі-форм (колі-індекс), патогенних ентеробактерій, Е. Соli тощо.

· паразитологічні показники – клітини, яйця, лічинки кишкових гельмінтів (ооцистикриптоспоридій, цисти лямблій, дизентерійних амеб, балантидія кишкового тощо)

До непрямих відносять:

· органолептичні показники – смак, запах, забарвленість, каламутність тощо.

· хімічні показники – хлориди, сульфати, амонійні сполуки, нітрити, нітрати, перманганатна окислюваність тощо.

Отже, про фекальне забруднення води свідчить не лише наявність у воді групи кишкових паличок, але й збільшення порівняно з вихідним вмісту амонійного азоту, азоту нітритів і нітратів, хлоридів і окислюваності, що може використовуватись як непрямий хімічний показник забруднення води фекаліями. Беручи до уваги, що під час розпаду білків у кишках утворюються солі амонію, збільшення вмісту цього хімічного інгрідієнта у воді при забруднені її фекаліями свідчить про свіже забруднення, яке є одним із найбільш небезпечних у епідеміологічному плані.

У процесі мінералізації амонійні солі окислюються послідовно до нітритів та нітратів. Це дає змогу використовувати значення вмісту азотовмісних речовин для визначення ступеня і термінів забруднення води відкритих водойм фекаліями. Наприклад, ізольоване підвищення вмісту нітритів у воді свідчить про недавнє забруднення води, а збільшення солей азотної кислоти – про давнє забруднення. Якщо вода містить підвищені порівняно з характерними для даної водойми кількості всього комплексу азотовмісних речовин (солей аміаку, нітритів, нітратів та окиснюваності), то це необхідно трактувати як показник постійного фекального забруднення води.

Однак не слід виключати і можливість вимивання азотовмісних речовин рослинного походження у воді. Підвищений вміст амонійних сполук, нітратів, сульфатів може мати і неорганічне походження (добрива). Як правило, така їх природа підтверджується низькою твердістю, низькою окиснюваністю та низьким мікробним числом.

Визначення деяких показників якості питної води:

1. Мікробіологічні показники – показники епідемічної безпеки питної води, перевищення яких може призвести до виникнення інфекційних хвороб у людини:

Ø Мікробне число – число мікроорганізімів, що міститься в 1 мл води (не більше, ніж 100).

Ø Кількість загальних колі-форм (колі-індекс) – число бактерій групи Е.соli в 1 л води – не більше, ніж 10 КУО (або не більше 1 КУО у 100 мл води).

2. Паразитологічні показники – показники епідемічної безпеки питної води, перевищення яких може призвести до виникнення паразитарних інвазій у людини.

3. Органолептичні показники (запах, смак і присмак, забарвленість, каламутність) – фізичні властивості питної води, що сприймаються органами чуття:

Ø Запах – показник, що характеризує властивість води подразнювати рецептори слизових оболонок носа та синусних пазух, зумовлюючи відповідне відчуття (табл.1).

Ø Смак і присмак – показники, що характеризують здатність наявних у воді хімічних речовин після взаємодії зі слиною подразнювати смакові рецептори язика і зумовлювати відповідне відчуття (табл..1).

Ø Забарвленість – показник, що характеризує інтенсивність забарвлення води, яке зумовлене вмістом забарвлених органічних речовин.

Ø Каламутність – показник, що характеризує природну властивість води, зумовлену наявністю у воді завислих речовин органічного і неорганічного походження (глини, мулу, органічних колоїдів, планктону тощо).

4. Фізико-хімічні показники – фізичні чи хімічні показники, що нормуються за загальносанітарною або органолептичною ознакою шкідливості:

Ø Загальна жорсткість – показник, що характеризує властивість води, зумовлену наявністю у ній розчинених солей кальцію та магнію (сульфатів, хлоридів, карбонатів, гідрокарбонатів тощо).

Ø Сухий залишок – показник, що характеризує кількість розчинених речовин, передусім мінеральних солей, в 1дм³ води.

2.Гігієнічні принципи лікарняного будівництва та створення оптимальних умов для перебування хворих і роботи персоналу. Санітарна експертиза проектів будівництва лікувально–профілактичних закладів.

Існують чотири основні системи забудови лікарняних комплексів — децентралізована, централізована, змішана та централізовано-блочна.

При децентралізованій або павільйонній системі забудови лікарняний заклад складається з ряду окремих, порівняно невеликих, малоповерхових корпусів (павільйонів), в яких розміщуються різні за профілем лікувальні відділення. Перевагою децентралізованої системи забудови є добра ізоляція відділень лікарні між собою, що полегшує запровадження лікувально-охоронного режиму і запобігає виникненню внутрішньо лікарняних інфекцій.

Централізована система забудови характеризується тим, що лікувальний заклад міститься в одному багатоповерховому будинку і, отже, при цьому здешевлюється будівництво і полегшується експлуатація санітарно-технічних служб, скорочуються шляхи пересування хворих і медичного персоналу від окремих відділень до діагностичних і фізіотерапевтичних кабінетів.

Змішана система забудови лікувально-профілактичних закладів передбачає, що в одному головному корпусі лікарні об’єднуються загально соматичні, передусім відділення неінфекційного профілю, лікувально-діагностичні кабінети, лабораторія, централізований приймальний покій тощо. Разом з тим в окремих будинках розміщуються поліклініка, інфекційне та пологове відділення, секційна і господарські служби. Ця система поєднує позитивні властивості децентралізованої та централізованої систем.

Основним елементом архітектурної композиції при застосуванні централізовано-блочної системи є головний корпус — лікувально-діагностичний блок, до якого приєднуються стаціонар і поліклініка. Такий варіант також забезпечує як централізацію медичних процесів та використання обладнання, так і реалізацію принципу ізоляції окремих лікувальних відділень.

Основною структурною одиницею лікувальних відділень є палатна секція, що розрахована на 30 ліжок. До основних приміщень палатної секції відносять одноліжкові (9 м²), дво- та чотириліжкові (7 м² на одне ліжко) палати, процедурну (12—18 м²), пост чергової медичної сестри (6 м²), кабінет лікаря (10 м²), їдальню, місце денного перебування хворих, вбиральню для хворих та медичного персоналу.

Головною особливістю хірургічного відділення є наявність операційного блоку, число столів у якому визначають із розрахунку один стіл на 25—30 ліжок. Операційний блок, як правило, складається з стерилізаційної (6—12 м²), передопераційної (10—20 м²), операційної (25—35 м²) з наркозною (20—30 м²), гіпсовою (20 м²), інструментальною (10 м²) та іншими підсобними приміщеннями.

Акушерське відділення включає у свою структуру пологове фізіологічне і обсерваційне відділення, відділення патології вагітних, а також відділення для новонароджених. Палатні секції у відділенні проектуються відповідно до вимог для загальносоматичних відділень для дорослих.

Інфекційне відділення повинно бути розміщене в окремому будинку та мати бокси, напівбокси і лікувальні палати. Бокс (площа на 1 ліжко — 22 м², на два — 27 м²) складаються з палати, санітарного вузла, шлюзу і тамбура з виходом назовні. Напівбокс на відміну від боксу — з палати, санітарного вузла та шлюзу між палатою і коридором. Палати мають площу 7,5 м² на 1 ліжко у відділенні обов’язково обладнується санітарний пропускник з роздягальною, душовою та одягальнею і приміщенням для тимчасового збереження речей.

Палатні секції для дітей до одного року у дитячому відділенні розраховуються на 24 ліжка, а для дітей старше одного року — на 30 ліжок і складаються з одноліжкових палат (9 м² на 1 ліжко), дво- (7 м² на 1 ліжко), та чотириліжкових палат (4 м² на 1 ліжко), поста чергової медичної сестри, їдальні, приміщення для матерів, ігрової кімнати, приміщення для денного перебування дітей, вмивальні, вбиральні та процедурної.

У склад поліклініки лікувально-профілактичних закладів входять вестибюль-роздягальня, дожидальні, а також лікарські кабінети, які мають площу у межах від 12 до 18 м². Недоцільно робити великі зали для чекання прийому лікаря, бо це призводить до суттєвого збільшення числа взаємних контактів хворих з різними захворюваннями.

Характеризуючи особливості санітарно-гігієнічного режиму та умови зовнішнього середовища у палатах та інших приміщеннях лікувально-профілактичних закладів, слід зазначити, що найкращими видами опалення є центральне водяне та променеве. Температура повітря в палатах загального профілю повинна складати 20°С, в реанімаційних, опікових, післяпологових палатах та палатах для дітей — 22 °С, в кабінетах лікарів і маніпуляційних — 20°С. Відносна вологість повітря повинна бути у межах — 35—60%, швидкість у межах руху повітря — 0,2—0,3 м/с.

В невеликих лікарнях переважно використовують такі засоби природної та штучної вентиляції, як кватирки, фрамуги, припливні і витяжні канали. В лікарнях на 100 ліжок і більше в обов’язковому порядку рекомендується обладнувати припливно-витяжну механічну вентиляцію. Операційні і пологові повинні мати індивідуальну припливно-витяжну вентиляцію або бути обладнані кондиціонерами. Кратність обміну повітря у загальних палатах повинна бути у межах 2—3 рази на годину, в пологових, операційних, післяопераційних палатах та палатах інтенсивної терапії — до 10 разів на годину.

Серед провідних характеристик природного та штучного освітлення необхідно відмітити такі: світловий коефіцієнт в палатах — 1:5—1:6, в операційних — 1:2—1:4, коефіцієнт природного освітлення в палатах — 0,5%, кабінетах лікарів — 1%, в операційних — 2%. Штучне освітлення ліжок у палатах повинно становити 30 лк при використанні ламп розжарювання та 100 лк — при застосуванні люмінесцентних засобів, в кабінетах лікарів відповідно 100 лк та 300 лк, в операційних — 200 лк та 400 лк.

Встановлено, що в лікарні повинно витрачатися на добу 500 л води на одне ліжко, та 15 л води на амбулаторного хворого. Стічні води і тверді відходи лікарні можуть містити різноманітні заразні речовини, тому їх треба старанно збирати, зберігати, знешкоджувати і утилізувати. Найкращим способом видалення стічних вод є приєднання до загальної каналізації, а де її немає — побудування місцевої каналізації з локальними очисними спорудами. Тверді відходи дезінфікуються та вивозяться звичайним способом, або знешкоджуються у біотермічних камерах на території господарського двору.

Гігієнічні умови в лікарні в значній мірі залежать від режиму та розпорядку дня хворих, санітарного режиму і утримання приміщень, додержання персоналом та хворими правил особистої гігієни.

Під гігієнічним режимом хворого розуміють науково обгрунтовану систему правил, які регулюють його спосіб життя і поведінку з метою забезпечення найефективнішого лікування та відновлення здоров’я і працездатності.

Тому всі приміщення лікарняних відділень треба прибирати щодня. Також щодня слід проводити вологе підмітання підлоги, прибирання вологою ганчіркою пилу з меблів і витирання дверей, ручок, панелей та підвіконників. В інфекційних відділеннях поверхні витирають дезінфікуючим розчином. Не менше одного разу на тиждень проводять генеральне прибирання приміщень: миття підлог, панелей та стель.

Однією з найважливіших вимог щодо організації лікувально-охоронного режиму є створення тиші. Сила шуму в лікарняних палатах не повинна перевищувати 30 дБ. При цьому велике значення мають звукоізолюючі властивості стін і міжповерхових перекриттів, тиша на території лікарні, а також поведінка персоналу: тиха розмова, нестукання дверима, запобігання дзвеніння посуду тощо.

Медичний персонал повинен бути зразком для хворих і у дотриманні правил особистої гігієни: мати акуратний, зібраний і культурний зовнішній вигляд, коротко підрізані нігті. Спецодяг повинен бути чистий, випрасуваний, відповідати за розмірами і формою фігурі медичного працівника.

Під час санітарного обстеження різних приміщень лікарні (палати, коридор, кабінет лікаря, маніпуляційна, приміщення денного перебування хворих, кімната старшої сестри), земельної ділянки та оцінки її санітарноѕтехнічного забезпечення складаються акти санітарного обстеження, що мають 3 частини. У першій (паспортній) частині вказується прізвище, ім’я та поѕбатькові особи, яка здійснює перевірку, та присутніх, дата обстеження, В другій (констатуючій) частині наводяться дані огляду території, основних, допоміжних і службових приміщень та вказуються результати інструментальних досліджень. В третій частині (висновок) вказуються виявлені недоліки і приводяться конкретні терміни їх ліквідації, що узгоджені з адміністрацією закладу. Акт підписують особа, яка перевіряє, і представники адміністрації.

2. Гігієнічні принципи лікарняного будівництва. Гігієнічні вимоги до земельної ділянки і будівель лікарні.

Існують чотири основні системи забудови лікарняних комплексів — децентралізована, централізована, змішана та централізовано-блочна.

При децентралізованій або павільйонній системі забудови лікарняний заклад складається з ряду окремих, порівняно невеликих, малоповерхових корпусів (павільйонів), в яких розміщуються різні за профілем лікувальні відділення. Перевагою децентралізованої системи забудови є добра ізоляція відділень лікарні між собою, що полегшує запровадження лікувально-охоронного режиму і запобігає виникненню внутрішньо лікарняних інфекцій.

Централізована система забудови характеризується тим, що лікувальний заклад міститься в одному багатоповерховому будинку і, отже, при цьому здешевлюється будівництво і полегшується експлуатація санітарно-технічних служб, скорочуються шляхи пересування хворих і медичного персоналу від окремих відділень до діагностичних і фізіотерапевтичних кабінетів.

Змішана система забудови лікувально-профілактичних закладів передбачає, що в одному головному корпусі лікарні об’єднуються загально соматичні, передусім відділення неінфекційного профілю, лікувально-діагностичні кабінети, лабораторія, централізований приймальний покій тощо. Разом з тим в окремих будинках розміщуються поліклініка, інфекційне та пологове відділення, секційна і господарські служби. Ця система поєднує позитивні властивості децентралізованої та централізованої систем.

Основним елементом архітектурної композиції при застосуванні централізовано-блочної системи є головний корпус — лікувально-діагностичний блок, до якого приєднуються стаціонар і поліклініка. Такий варіант також забезпечує як централізацію медичних процесів та використання обладнання, так і реалізацію принципу ізоляції окремих лікувальних відділень.

Основною структурною одиницею лікувальних відділень є палатна секція, що розрахована на 30 ліжок. До основних приміщень палатної секції відносять одноліжкові (9 м²), дво- та чотириліжкові (7 м² на одне ліжко) палати, процедурну (12—18 м²), пост чергової медичної сестри (6 м²), кабінет лікаря (10 м²), їдальню, місце денного перебування хворих, вбиральню для хворих та медичного персоналу.

Головною особливістю хірургічного відділення є наявність операційного блоку, число столів у якому визначають із розрахунку один стіл на 25—30 ліжок. Операційний блок, як правило, складається з стерилізаційної (6—12 м²), передопераційної (10—20 м²), операційної (25—35 м²) з наркозною (20—30 м²), гіпсовою (20 м²), інструментальною (10 м²) та іншими підсобними приміщеннями.

Акушерське відділення включає у свою структуру пологове фізіологічне і обсерваційне відділення, відділення патології вагітних, а також відділення для новонароджених. Палатні секції у відділенні проектуються відповідно до вимог для загальносоматичних відділень для дорослих.

Інфекційне відділення повинно бути розміщене в окремому будинку та мати бокси, напівбокси і лікувальні палати. Бокс (площа на 1 ліжко — 22 м², на два — 27 м²) складаються з палати, санітарного вузла, шлюзу і тамбура з виходом назовні. Напівбокс на відміну від боксу — з палати, санітарного вузла та шлюзу між палатою і коридором. Палати мають площу 7,5 м² на 1 ліжко у відділенні обов’язково обладнується санітарний пропускник з роздягальною, душовою та одягальнею і приміщенням для тимчасового збереження речей.

Палатні секції для дітей до одного року у дитячому відділенні розраховуються на 24 ліжка, а для дітей старше одного року — на 30 ліжок і складаються з одноліжкових палат (9 м² на 1 ліжко), дво- (7 м² на 1 ліжко), та чотириліжкових палат (4 м² на 1 ліжко), поста чергової медичної сестри, їдальні, приміщення для матерів, ігрової кімнати, приміщення для денного перебування дітей, вмивальні, вбиральні та процедурної.

У склад поліклініки лікувально-профілактичних закладів входять вестибюль-роздягальня, дожидальні, а також лікарські кабінети, які мають площу у межах від 12 до 18 м². Недоцільно робити великі зали для чекання прийому лікаря, бо це призводить до суттєвого збільшення числа взаємних контактів хворих з різними захворюваннями.

Характеризуючи особливості санітарно-гігієнічного режиму та умови зовнішнього середовища у палатах та інших приміщеннях лікувально-профілактичних закладів, слід зазначити, що найкращими видами опалення є центральне водяне та променеве. Температура повітря в палатах загального профілю повинна складати 20°С, в реанімаційних, опікових, післяпологових палатах та палатах для дітей — 22 °С, в кабінетах лікарів і маніпуляційних — 20°С. Відносна вологість повітря повинна бути у межах — 35—60%, швидкість у межах руху повітря — 0,2—0,3 м/с.

В невеликих лікарнях переважно використовують такі засоби природної та штучної вентиляції, як кватирки, фрамуги, припливні і витяжні канали. В лікарнях на 100 ліжок і більше в обов’язковому порядку рекомендується обладнувати припливно-витяжну механічну вентиляцію. Операційні і пологові повинні мати індивідуальну припливно-витяжну вентиляцію або бути обладнані кондиціонерами. Кратність обміну повітря у загальних палатах повинна бути у межах 2—3 рази на годину, в пологових, операційних, післяопераційних палатах та палатах інтенсивної терапії — до 10 разів на годину.

Серед провідних характеристик природного та штучного освітлення необхідно відмітити такі: світловий коефіцієнт в палатах — 1:5—1:6, в операційних — 1:2—1:4, коефіцієнт природного освітлення в палатах — 0,5%, кабінетах лікарів — 1%, в операційних — 2%. Штучне освітлення ліжок у палатах повинно становити 30 лк при використанні ламп розжарювання та 100 лк — при застосуванні люмінесцентних засобів, в кабінетах лікарів відповідно 100 лк та 300 лк, в операційних — 200 лк та 400 лк.

Встановлено, що в лікарні повинно витрачатися на добу 500 л води на одне ліжко, та 15 л води на амбулаторного хворого. Стічні води і тверді відходи лікарні можуть містити різноманітні заразні речовини, тому їх треба старанно збирати, зберігати, знешкоджувати і утилізувати. Найкращим способом видалення стічних вод є приєднання до загальної каналізації, а де її немає — побудування місцевої каналізації з локальними очисними спорудами. Тверді відходи дезінфікуються та вивозяться звичайним способом, або знешкоджуються у біотермічних камерах на території господарського двору.

Гігієнічні умови в лікарні в значній мірі залежать від режиму та розпорядку дня хворих, санітарного режиму і утримання приміщень, додержання персоналом та хворими правил особистої гігієни.

Під гігієнічним режимом хворого розуміють науково обгрунтовану систему правил, які регулюють його спосіб життя і поведінку з метою забезпечення найефективнішого лікування та відновлення здоров’я і працездатності.

Тому всі приміщення лікарняних відділень треба прибирати щодня. Також щодня слід проводити вологе підмітання підлоги, прибирання вологою ганчіркою пилу з меблів і витирання дверей, ручок, панелей та підвіконників. В інфекційних відділеннях поверхні витирають дезінфікуючим розчином. Не менше одного разу на тиждень проводять генеральне прибирання приміщень: миття підлог, панелей та стель.

Однією з найважливіших вимог щодо організації лікувально-охоронного режиму є створення тиші. Сила шуму в лікарняних палатах не повинна перевищувати 30 дБ. При цьому велике значення мають звукоізолюючі властивості стін і міжповерхових перекриттів, тиша на території лікарні, а також поведінка персоналу: тиха розмова, нестукання дверима, запобігання дзвеніння посуду тощо.

Медичний персонал повинен бути зразком для хворих і у дотриманні правил особистої гігієни: мати акуратний, зібраний і культурний зовнішній вигляд, коротко підрізані нігті. Спецодяг повинен бути чистий, випрасуваний, відповідати за розмірами і формою фігурі медичного працівника.

Під час санітарного обстеження різних приміщень лікарні (палати, коридор, кабінет лікаря, маніпуляційна, приміщення денного перебування хворих, кімната старшої сестри), земельної ділянки та оцінки її санітарноѕтехнічного забезпечення складаються акти санітарного обстеження, що мають 3 частини. У першій (паспортній) частині вказується прізвище, ім’я та поѕбатькові особи, яка здійснює перевірку, та присутніх, дата обстеження, В другій (констатуючій) частині наводяться дані огляду території, основних, допоміжних і службових приміщень та вказуються результати інструментальних досліджень. В третій частині (висновок) вказуються виявлені недоліки і приводяться конкретні терміни їх ліквідації, що узгоджені з адміністрацією закладу. Акт підписують особа, яка перевіряє, і представники адміністрації.

Земельна ділянка лікувально-профілактичного закладу повинна бути розташована на добре інсольованій та провітрюваній території, поблизу від джерел водопостачання, і натомість якомога далі від місць спуску стічних вод та інженерних комунікацій, поза зоною впливу промислових підприємств та інших джерел забруднення навколишнього середовища.

Площа земельної ділянки для лікарень загального типу на 1 ліжко-місце у залежності від загальної кількості ліжок повинна складати від 80 до 300 м², площа земельної ділянки для дитячих лікарень на 1 ліжко-місце — від 135 до 250 м².

Лише для лікарень, що розташовані у приміській зоні, площа земельної ділянки збільшується порівняно з указаними на 15—20%.

Слід підкреслити, що обираючи земельну ділянку під забудову, необхідно мати відомості про те, який об’єкт раніше було розташовано на цій території (недоцільно використовувати ділянки, де знаходилися склади отрутохімікатів, радіоактивних речовин тощо, а також дані щодо рівня залягання грунтових вод (він має бути 1,5 м до підошви фундаменту) та властивостей грунту (епідеміологічний стан, хімічний склад тощо).

На земельній ділянці виділяють такі функціональні зони: зона лікувальних корпусів для неінфекційних хворих, зона інфекційного та пологового відділень, зона поліклініки, зона радіологічного та паталогоанатомічного корпусів, садово-паркова та господарська зони. Ділянка повинна мати окремі в’їзди до лікувальних корпусів і господарської зони та патологоанатомічного відділення.

Площа забудови лікарні повинна становити 12—15%, зона зелених насаджень — не менш, ніж 60%, ширина захисної зеленої смуги по периметру ділянки — 15—30 м.

Смуги зелених насаджень повинні бути розташовані між функціональними зонами лікарень і складати 15,0 м. Санітарний розрив між лікувальними корпусами та харчоблоком, патологоанатомічним корпусом і захисною смугою зелених насаджень — не менше, ніж 30,0 м.

3.Ситуаційна задача з гігієни харчування.

CИТУАЦІЙНА ЗАДАЧА ДО БІЛЕТА № 11

У добовому раціоні харчування дівчинки 7 років міститься: вітамін В₁ – 1,8 мг, вітамін В₆ – 1,6 мг, вітамін В₂ – 0,8 мг, вітамін С – 24 мг, вітамін РР – 18 мг. Під час огляду установлено: дівчинка середньої ваги, фізичний розвиток гармонійний, біологічний вік відповідає календарному, слизові оболонки та шкіра без змін. Дівчинка часто хворіє на гострі респіраторно-вірусні захворювання (понад 3 рази на рік), після яких спостерігаються численні точкові крововиливи у місцях тертя одягу (манжети, гумки, пояси). Інколи у відповідь на незначну механічну травму виникає виражений крововилив, дівчинка не полюбляє споживати борошняні та овочеві страви.

Дайте гігієнічну оцінку зрушенням у стані здоров’я дитини, поставте діагноз та вкажіть на необхідні лікувально-профілактичні заходи.

В.:У дівчинки недостатність віт. С, добова потреба 40мг. На добу. Діагноз гіповітаміноз і розвиток цинги. Потрібен вітамінокомплексна терапія і харчова дієта, в якій буде достатня к-сть вітамінів, зокрема віт.С.

Поиск по сайту: